вхід реєстрація

Кікабідзе в Луцьку: Бекмамбетов хотів мене знімати. Я сказав, якщо в Москві - не поїду! Давайте в Києві

Кікабідзе в Луцьку: Бекмамбетов хотів мене знімати. Я сказав, якщо в Москві - не поїду! Давайте в Києві
Вахтанг Кікабідзе виступав 6 травня у Луцьку, у Волинському облмуздрамтеатрі. Актор, співак, сценарист, легендарний представник «старої» школи естрадних артистів, з нестаріючою енергією і твердістю переконань.

Концерт складався з давно відомих пісень грузинських та російських авторів, звучали пісні Окуджави, Висоцького, і самого Кікабідзе.

Майже повний зал, і – щира овація публіки, та квіти – незаперечному авторитету серед акторів та виконавців.

Перед концертом, в гримерній артиста, неспішна розмова – про Грузію і Україну, про музику, кіно і не тільки…

- З чого для Вас розпочалась Україна?

- Україна для мене розпочалась з Давіда Гурамішвілі. Це наш найвеличніший поет, його поховано на Україні. (Давід Гурамішвілі – грузинський поет 18ст., рядовий гусарського російського полку. Жив, творив і навіть господарював на Полтавщині. Мав тісні стосунки з Григорієм Сковородою. Серед його поезій є вірші, що змальовують життя українського народу. Похований у Миргороді - ред.).

Грузія і Україна багато чим пов’язані. Наш президент навчався у вас в Києві, у мене чимало друзів тут. Країна дивовижно чиста. Дуже красиво, багато зелені. Дивна річ – на Україні дуже добре вміють слухати пісні. Я бачу, як публіка вслуховується в зміст. Це приємно.

- Ті, хто відвідує Грузію в останні роки, відзначають разючі зміни у розвитку країни.

- Так, він, Саакашвілі, з головою. У нього західне мислення. Правильно робить. Фінансує навчання. Максимально допомагає молоді. Поступово усе стане на ноги. Якщо до того не задавлять нас... Ми ж на Росію – напали! (іронічно посміхається).

- Як ви гадаєте, чи вдасться Росії відновити СРСР?

- Думаю – не вдасться. Ніколи не буде ковбаси по 2 рублі і 20 копійок. І хліба не буде по 16 копійок.

«Він» - (президент Росії - ред.) – робить усе, щоб Росію розвалити... Це відчувається, розумієте? Є дуже багаті ресурсами райони – Якутія, Сибір.

А в Поволжі, наприклад, люди завжди були голодні. Народ ображений.

Я був якось в республіці Комі, і місцевий губернатор говорить – «спимо на алмазах, а їсти нічого». Це повинно закінчитись.

Мабуть, Йому подобається бути диктатором. Те, що зараз Росія робила з Україною – з газом – знаєте, більшої підлості не може придумати людина!

Наприклад, у нас в Грузії підірвали газопровід. Якщо би не Азербайджан – ми усі б померзли. А зараз у нас одночасно 15 гідроелектростанцій будується, будемо і в Туреччину електроенергію продавати, і собі вистачить.

В кожному селі збудовані супер-лікарні, з обладнанням найвищого класу.

- А звідки ж кошти?

- Дуже багато західних інвесторів. Вони усе вираховують.

- Ви вважаєте, Грузія – на правильному шляху?

- Нам потрібно вступити до НАТО. Інакше Росія нас задавить. Задавить «Він» – я маю на увазі Першого. «Він» хоче царювати.

- Чому ж, якщо росіянин любить свою країну – він патріот. А якщо грузин чи українець – він націоналіст?

- Це «неправильний сценарій»! Наше покоління росло так, що нам весь час говорили: найбільші негідники – це капіталісти. Тому що у них усе є – що їсти, в що одягнутись – і тому вони негідники. А ми – хороші, бо вміємо голодувати.

А на нашому голоді якась купка людей стала мільярдерами. Чому усі лізуть в уряд? Звідки мільярди можуть бути у будь-якого колишнього радянського правителя? Значить, щось там не чисто.

…Нинішні правителі хочуть, аби одні пішли, а інші – прийшли. Але треба, щоб молодь прийшла! Для того, щоб молодь прийшла – її потрібно відправляти на навчання. Молода людина повинна хотіти після навчання (за кордоном) повернутися додому.

Мій старший онук закінчив університет Шиллера в Лондоні. Але захотів повернутися в Грузію – і йому одразу ж запропонували роботу. Звідси і починається патріотизм. Якщо ти країну не любиш – значить, там щось не так!

- Свого часу Вам довелось зіграти американського негідника в кінострічці «ТАСС уполномочен заявить». Чому американця Джона Глеба доручили грати саме грузинському актору, зазвичай іноземців у радянських фільмах грали прибалти?

- (сміючись) Я не знаю, чому. Моя мама цього дуже не хотіла, казала – «не грай шпигуна – в Грузії не зрозуміють!». Джон Глеб – це був реальний персонаж, страшна людина...

...Сценарії не цікаві пишуть зараз, лише іноді щось варте уваги трапляється. Тимур Бекмамбетов хотів мене знімати. Я сказав, якщо зйомки проходитимуть у Москві – не поїду. Переносьте! Давайте в Києві. Хоч я розумію – це складно, не вигідно матеріально.

І раптом дзвонять – «ми усе вирішили, зніматимемо у Києві». І в цей час я сильно захворів – двостороннє запалення легенів. По суті, я їх підвів.

Нещодавно знявся в Києві на «Інтері» в документально-художньому фільмі «Легенда». Перший фільм зняли про Гурченко, і ось тепер – зі мною. Спочатку стрічку назвали «Я – легенда». Я заперечив – виходить, ніби я сам про себе кажу, що це я – легенда. Тоді «я» забрали, а - «легенда» залишилась» (сміється).

Ще знявся в російській стрічці, але зйомки були у Вірменії. Ми з Сергієм Шакуровим разом працювали. Закінчив сценарій, і, мабуть, буду знімати. Книгу закінчую.

- Це книга «Лицо кавказской национальности»?

- Я змінив назву, нікого не хочу ображати. Книга зветься «Они» («Вони» - ред.).

Річ у тім, що мову про книгу зі мною вели вже багато років. Не люблю автобіографічних книжок, коли весь час – «я.., я..., я...». Але згадавши одну цікаву історію, я все ж зрозумів, що дуже багато цікавих людей було навколо мене – абсолютно різних національностей.

Мене потягнуло на спогади, яким тепер немає кінця. Один – грузин, другий єврей, третій – росіянин, вірмен, американець і так далі...Треба вже закінчувати колись.

- Це дійсно ви пишете? Вам подобається писати, чи ви комусь розповідаєте, а за вами записують?

- Я пишу рукою! А почерк – поганий...(Буба Кікабідзе всміхається на всю ширину своєї «фірмової» усмішки). Перший сценарій написав, коли лежав в лікарні (у 1978 році артист переніс складну операцію з видалення пухлини в мозку - ред.).

Дружина тримала магнітофон, я розповідав. Потім сценарій взяли на міжнародний кінофестиваль, я отримав «гран-прі».

- Маєте пропозиції зніматися в рекламі?

- Дивлячись, що рекламувати. Одного разу звернулись якісь шведи – і суму велику пропонували, прорекламувати потрібно було якісь ліки. Від чого - запитую? Виявляється – від імпотенції (починає голосно сміятись). Навіщо я? Нехай хтось інший таке рекламує!

- Ви – багата людина?

- Ну як багата.... Дачі в мене не має. Я все життя бігав по чужих справах, а для себе ніколи ні в якого уряду нічого не просив.

Якщо я сьогодні прилечу до Москви і скажу – «давайте миритись», то мені і дачу, і машину – усе зроблять.

Але треба розуміти одну річ – з собою нічого не візьмеш. Мені усе життя допомагали друзі – зараз я їм допомагаю. Скільки ж можна накопичувати.... В мене завжди була мрія мати свій дім. Я виріс в кімнатці 8 квадратних метрів. Коли в мене з’явився свій будинок – я був дуже гордий. Але коли побачив маєтки під Москвою…

- Їздити по концертах – справа не проста, вимагає фізичних зусиль....

- Я по собі відчуваю - як тільки перестаю куди-небудь виїздити, в мене одразу починають вилазити хвороби. От зараз на концерті: це дуже важка праця – але я буду почувати себе відпочивши.

За п’ятдесят років лише раз не вийшов на сцену. У мене була температура 41! А бували випадки, коли перед концертом – висока температура, а після – нормальна, 36,6! Треба вміти за собою стежити – але я цього не вмію. Я – старий босяк!

- Відмовившись від російської нагороди ви пообіцяли в Росію більше не їздити. Ви дійсно там не бували – з 2008 року, і де виступали?

- Я ось тільки приїхав з Бельгії, Голландії, Італії, далі їду в Німеччину, Австрію. В мене ж величезна кількість пісень російською мовою.

Співаю для російськомовної публіки, хтось приходить з друзями-іноземцями. Співаю російською або грузинською. В мене пісні зі змістом, якщо не розуміти текст – тоді не цікаво….


…Дуже багато моїх колег одразу зникли. Ніби то їх немає. Не буду зараз лізти в подробиці.

Кобзон хоча б вийшов на велику сцену та вибачився. Сказав мені – давай миритись. А я йому – я що з тобою сварився? Каже – це не я, це хтось інший в інтернеті написав.

Я кажу – добре, я вірю, що це не ти. Станіслав Говорухін написав тоді замітку «Нам треба вибачитись перед Вахтангом».

Ми друзями повинні бути тоді, коли погано. А за столом ми усі добрі – усі ж за столом сиділи. Я, наприклад, анекдотів стільки знаю – рот не дам нікому відкрити, але справа не в тому. Мене в Росії дуже люблять, листів дуже багато отримую. Запрошують. Я не думав, що буде така реакція.

Микола Цискарідзе – танцівник «Большого театру» – припустив, що це я собі «пі-ар» роблю. У мене сорок людей за спиною, і я їх усіх кормлю, мені що, потрібно було роботу втрачати? Льова Лещенко сказав – «якщо він такий патріот, нехай бере автомат і воює». Я кажу: з ким – з тобою? З ким я повинен воювати? Ці артисти просто «заробляють бали». Йосипу Кобзону не потрібно було нічого говорити. У нього усе є. Він багата людина, голос має. Депутат. Скільки років ми один одного знаємо…!

- В своїх інтерв’ю ви говорите, що у Вас була бурхлива молодість, але потім Ви зустріли свою дружину – і все змінилось. Порадьте молоді – як визначити по своїм почуттям, що з вами саме та людина, яка потрібна.

- В мене одна подруга була – дуже близька людина в нашому домі, мої діти навіть звуть її тіткою. Якось вона мені показала свій щоденник зі шкільних років.

Усі дівчата там писали «що таке кохання». І вона написала – «кохання – це зубний біль в серці». Це річ, яку не можливо пояснити. Мені дуже подобались дві жінки, і обидві були некрасиві. Клавдія Шульженко і Джул’єтта Мазіна. Коли вони розпочинали співати, грати – вони перевтілювались.

- Чи існує солідарність між грузинськими артистами – наприклад - Меладзе, Брегвадзе, Гвердцителі...

- З Нані Брегвадзе ми взагалі разом виросли, разом багато виступали. Валєрка (Меладзе - ред.) нещодавно був в Тбілісі з концертом, його там так приймали!

Приїхав з дітьми, телефонував – «знаєте, Вахтанг Костянтинович, дівчатам зробив Шенгенівську візу, а вони не хочуть в Європу - хочуть в Грузію їхати».

… Взагалі, Грузія - співоча країна. А шоу-бізнесу як такого в нас ще немає, ми не знаємо такого. Коли на мій концерт молодь потрапляє – вони дивляться здивованими очима.

…Про що потрібно співати? Здається, це буде дивним коли молодий виконавець почне співати про дощик, чи про квіточки. Я свого часу дуже зацікавився французькими шансоньє. Від них усі шаленіли – Шарль Азнавур, Жак Брель, Жильбер Беко!

Переклавши зміст, я зрозумів, що вони співають про побутові речі – про те, що хвилює усіх! Була одна пісня – коли літній чоловік на вулиці звертається до ватаги молодиків: «тут щоранку ходить кульгаючи, стара жінка. Прошу вас, не дражніть її, бо я коли був молодий – з-за неї вбив людину, вона була для мене найкращою красунею». Я цей зміст пам’ятаю до цих пір.

- Яку музику Ви любите, яку слухаєте?

- Я дуже люблю джаз. Люблю негритянську музику. Найулюбленіші мої виконавці – Рей Чарльз і Джо Кокер (запалює цигарку, перед тим довго розминаючи її в руках).

Я виріс на Утьосові і Шульженко. Коли я працював у Тбіліській філармонії, після прослуховування мені написали резюме «Его хриплый голос отдаёт загнивающим Западом».

На прослуховуванні був присутній один адміністратор. Він мені запропонував змінити прізвище, та поїхати на гастролі. Я дуже добре копіював західних рок-виконавців. Перший мій виступ відбувся в Ростові – і тоді в газеті написали: «Наприкінці концерту на сцену вийшов худорлявий молодий співак, і волав хриплим голосом в мікрофон».

…Моя мама дуже гарно співала, в неї було меццо - сопрано, вона завжди мені говорила: «Тобі не соромно виходити на сцену і так хрипіти»? Але згодом зробила висновок, що в мені щось таке є, якщо люди приходять на концерти, купують квитки. І вже коли з’явились мої записи, мама запропонувала записати щось разом. Але як це зажди буває – поки мама жива, таке відчуття, що вона ніколи не помре. Я її ніколи не бачив уві сні, а після смерті – весь час… Так і залишився такий гріх – як казав, «запишемо, запишемо», і .. вона так і пішла.

- Зараз в студії працюєте, записуєте?

- Треба щось робити! Зі мною працює більш-менш постійний колектив музикантів. Зараз же до того дійшли, що на афішах пишуть «живий звук» - люди вже не вірять, що артист може співати «вживу», я чесно кажучи не знаю навіть – хто ще зараз співає.

Я пішов записувати один диск – подвійний альбом грузинських пісень – то працівники студії зраділи: порахували, що 22 пісні, мабуть, будуть записуватись два місяці. А ми з музикантами прийшли десь о 10-й ранку, а за десять 15-та вже закінчили. Усе записали!

- Грузія - маленька країна. Звідки у грузинів їхня характерна гордість. Може, це на людей гори впливають?

- Взагалі, це резонно. В горах все трішечки по-іншому. Я ось знаю, що грузинів за кордоном дуже мало. І ностальгія у них дуже сильно розвинута. Вірменів по усьому світу багато. Азербайджанців лише в Ірані живе 16 мільйонів – більше ніж у самому Азербайджані. Гори – це дуже серйозна річ, поняття «старший-молодший» – це усе існує.

- В чому секрет такої прекрасної фізичної форми? (Вахтангу Кікабідзе невдовзі – 74 роки - ред.)

- Якби ви знали, скільки ми вчора горілки випили після концерту...

- А чому надаєте перевагу – горілці чи вину?

- Вино я не п’ю – кислотність не дозволяє…

Розмовляли Дмитро УРАЄВ(для ВолиньPost), Тамара ТРОФИМЧУК.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Браво, генацвале))
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Кікабідзе в Луцьку: Бекмамбетов хотів мене знімати. Я сказав, якщо в Москві - не поїду! Давайте в Києві
10 травня, 2012, 10:32
Війна і Луцьк. ФОТО. ВІДЕО
09 травня, 2012, 10:39