вхід реєстрація

Мер Нововолинська: «Я не кажу, що я святий...»

Мер Нововолинська: «Я не кажу, що я святий...»
Віктор Сапожніков у кріслі мера не новачок. Ось уже понад 25 років він працює у мерії Нововолинська і вчетверте обраний міським головою.

Виходець із Донбасу, росіянин за національністю сьогодні запевняє, що почуває себе волинянином і не уявляє свого життя поза Нововолинськом.

Чим нині живе шахтарський Нововолинськ ВолиньPost розпитував у самого мера-старожила.

– Як сьогодні живуть нововолинці?

– Якби я сказав, що в Нововолинську усі люди живуть добре, то це була б неправда. Бо рівень наших зарплат і рівень цін, на жаль, не співпадає. І це повинен визнати будь-який чиновник в нашій країні, який відповідає так чи інакше за те, як і чим живуть люди.

Але все відносно. Бо з іншого боку я можу впевнено сказати, що нововолинці живуть не гірше, а, може, й навіть дещо краще, ніж решта волинян.

– А яка середня зарплатня у місті?

– Уже декілька років поспіль Нововолинськ має найбільшу в області середню заробітну плату. Минулоріч вона сягала понад 2 800 гривень. Цю першість ми зберігаємо уже років шість чи сім. До речі, пенсії у нас теж найвищі. Це, звісно, за рахунок шахтарів.

– А як щодо інвестицій?

– Вже років сім ми перші по інвестиціях у області, тобто ми маємо перспективу розвитку. Іноземні інвестиції у нас разів у п’ять-шість перевищують середньообласний показник. За минулий рік це більше, ніж 1 325 доларів на одного мешканця.

У нас інвестори різні. Є польський капітал, австрійський, німецький і навіть китайський. Але, на жаль, коли почалась економічна криза, процес інвестування дещо призупинився.

Тим не менш у цьому році, я думаю, ми почнемо будівництво двох нових підприємств. Одне будівництво вже розпочалось. Це м’ясний цех у районі шахти №2, де раніше був чагарник і пустир. Інвестор наш, волинський.

Зараз іде робота над іще одним інвестиційним проектом, який пов'язаний із реконструкцією на ливарному заводі.

Все це мене тішить, але є одне але. Я старався, щоб створювались робочі місця, збільшувалась податкова база, зростали заробітні плати, а місту врешті-решт підняли планку за один рік – 32,6%. Виходить, що чим більше ти робиш, тим більше тебе навантажують податками. Це ще радянський підхід. А це неправильно. Хотілося б, щоб ми мали більше можливостей розпоряджатися тими коштами. А те, що ми зараз маємо, все одно буде з’їдатись зарплатами бюджетниками, енергоносіями. Те ж позашкілля у нас фінансується місцевим бюджетам, якщо, наприклад, у районах кошти виділяються з державного бюджету. Чому такий розподіл?

Тому я по-доброму заздрю Миколі Ярославовичу Романюку. Я поважаю цю людину як мера, як колишнього губернатора. І от йому виділяється з обласного бюджету 9,3 мільйонів гривень на утримання обласного позашкілля. Ну, але хіба, наприклад, з Іванич хтось поїде займатись у Луцьк? Ні, ці гроші йдуть тільки на лучан.

До всього, не всі задумуються, що Нововолинськ – це ще і селище Жовтневе за 11 кілометрів від міста. Там більше чотирьох тисяч населення. І я мушу тримати там поліклініку, палац культури тощо. Це важко, але не плачу.

– Як вплинула на економіку міста відміна вільних економічних зон?

– Указом президента було задекларовано дві дві території пріоритетного розвитку, одна – в Ковелі, одна – в Нововолинську. Але у Ковелі нічого не вийшло, а в Нововолинську це проіснувало з 2001-го до 2004-го. Три з половиною роки.

Тоді відкривати усі двері нам дуже допомагав Борис Клімчук. Якби не ТПР, сьогодні економіка Нововолинська була б значно гіршою.

Але мене все одно дивує відміна вільних економічних зон. Ми що найрозумніші? То чому ж люди так активно їдуть у Польщу? А тому, що там жодна економічна зона не відмінена.

Та й в Білорусі, де шість областей, шість економічних зон і ТПР. То якщо ми розумніші, то чому не живемо краще, ніж вони? От і вся логіка. Бо цифрами можна маніпулювати.

Раз ми не такі розумні, то давайте брати з них приклад. Тому я вважаю, що відміна вільних економічних зон і ТПР в Україні – це неправильно. Окремі регіони в Україні просто потребують запровадження вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

– Безробітних у Нововолинську багато?

– Всього лиш 2%. І це серед майже 58 тисяч людей, які мешкають у Нововолинську та селищі Жовтневе.

– Про те, що нововолинці не бідують я почула. А які ваші статки?

– Я як і всі державні службовці до 1 квітня задекларував свої і дружинині доходи і майно. Якщо пам'ять не зраджує, то це близько 182 тисяч гривень. Мені вистачає, щоб жити достойно. Моя зарплата і мої статки – далеко не найменші. Це не мільйони, але й не мізер. Безперечно, хотілося б, щоб зарплата була більшою, і не тільки у міського голови. Бо міський голова – це зрештою не остання людина в місті.

– А яка щомісячна зарплата мера?

– Моя зарплата, звісно, вища, ніж у інших працівників, тому що за ці 26 років я маю солідну вислугу державного службовця. І мені прикро, що у молодих службовців зарплата мінімальна. Ось це неправильно. Бо молоді люди не рвуться на таку роботу. А якби у держслужбовців була зарплатня принаймні вище середньої, то до нас би йшла талановита, ініціативна, відповідальна молодь.

– Минулоріч вашими статками зацікавився телеканал ZIK, з яким ви мали конфлікт. Що зараз з цією історією?

– У мене із ZIKом конфлікту не було, це у них зі мною був конфлікт. Вони зателефонували і захотіли інтерв’ю. Я здивувався, чому це львівський телеканал, який у Нововолинську не транслюється, так зацікавився мером із сусідньої області. Але я погодився, вони приїхали, ми поговорили, я розповів про проблеми та здобутки міста. Потім вони почали розпитувати, скільки коштує мій годинник, де я живу і подібне. І тут же запитали чи приїду я до них на ефір для спростування. Стоп, яке спростування? Тобто журналісти уже були упереджені.

Я навіть думав поїхати, але того дня в мене розпочиналась відпустка, я зібрався на відпочинок. І ще раз проаналізувавши суб’єктивність і упередженість журналістів, у якій я вже пересвідчився, вирішив, що не їхатиму, аби в чомусь виправдовуватися, сваритися і нервуватися. Так і сказав їм, що знаю, хто там буде, хто заплатив за цю передачу, тому й не приїду. Люди самі визначаться вірити чи ні.

– Але саму передачу, мабуть, переглянули від і до?

– Звісно, я переглянув її в інтернеті. Серед учасників був такий собі Ігор Желізко, власник каналу кабельного телебачення «Львівська жінка», який на виборах був довіреною особою Ірини Лузанчук, моєї опонентки на виборах мера. Їздив містом на джипах з гучномовцем, заїздив у двори і розповідав усім, який поганий Сапожніков.

Це людина, яка не уклала угоду, не платила комунальникам. Він своїм працівникам заборгував 80 тисяч гривень зарплати. Мав декілька зауважень від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення і на жодне не відреагував. Не мав навіть ліцензій. І вирішив, що Сапожнікову треба помститися, бо він його закрив.

Але він звертався в місцеві суди, у Рівненський суд, апеляційний і навіть у Верховний суд. Скрізь програв.

А інший учасник цієї телепередачі – це аптекар, який очолює нововолинську «Свободу» Олексій Гольчук. Так, ми не сходимося з ним у політичних поглядах. Але це не так важливо.

Памята’єте, був ажіотаж навколо пташиного грипу, усім було скрутно із пов’язками, які просили людей носити? Так от, він у своїх аптеках підняв ціну тієї пов’язочки в рази. Його і антимонопольний штрафував.

Тобто ось такі люди мені хотіли давати оцінку? Ні, вибачте. Такі ігри не для мене. Я не кажу, що я святий. Але розповідати, що нібито я побудував якісь хороми, що між одним і іншим будинком у мене є якийсь таємний тунель, що Лукашенко щось там говорив про мою дочку – це, вибачте, якась шизофренія.

– Тобто ваш конфлікт почався від заснування «Львівської жінки»?

– Ні. Цей бізнес розпочала його дружина, нині покійна. З нею нормально працювалось, не було ніяких конфліктів. Він там був технічним працівником. Але коли вона померла, і на себе все взяв Желізко, ситуація змінилась.

До слова, мер Володимира-Волинського Петро Саганюк просто не пустив його в місто. Судився з ним через це. І виграв усі суди. Він був далекоглядніший, бо поцікавився персоною Желізка і зробив правильні висновки.

– Просто спрацьовує логіка: якщо відмовив журналістам – значить є що приховувати. Скажіть чесно, вам є що приховувати?

– Я, як і кожен мешканець мого міста, маю право мати житло, орендувати і будувати. Сьогодні я орендую частину житла, а роблю ремонт у квартирі, яка дісталась мені від батьків і в якій я прописаний. У мене є на Світязі дача, на Бузі маю дачу. І все це майно я задекларував. Знаєте, мені якось навіть закидали, що я нібито агент КДБ. Ну, смішно ж!

– Після цього у вас не зникло бажання спілкуватись із журналістами?

– Ні, звичайно. Через декількох непорядних людей я не можу робити висновки про всіх. Коли критика об’єктивна – я це сприймаю.

– Ви читаєте блог у «Живому журналі» про власні мерські «подвиги»?

– Зізнаюсь: раніше читав. А зараз навіть не заглядаю.

– Авторів блогу, який нібито ведеться від вашого імені, знаєте?

– Це ті ж самі люди, які свого часу називали мене «кучмістом», ніби я агітував за Януковича, і писали Ющенку і Тимошенко про це. Потім вони писали Януковичу, що Сапожніков «бютівець».

Серед таких моїх недоброзичливців Анатолій Бідзюра. Він балотувався у міську раду у мажоритарному окрузі. З двох тисяч людей за нього проголосували близько 20. Але я не хочу йти на поводу у таких людей, я йому навіть співчуваю.

– То у вас багато чи мало недоброзичливців у Нововолинську?

– На минулих виборах за мене проголосувало близько 66%. Це, я гадаю, немало. Найближчий опонент, який був моїм заступником, взяв чи то 11%, чи то 13%.

Я працюю на посаді міського голови з 98-го року. То хіба за цей час я всім догодив?

– Але у порівнянні з давнішими виборами, 66% – це більше чи менше?

– Якщо чесно, то я не дуже пам’ятаю. Але це точно більше, аніж було під час першого мого балотування. Хоча в той час говорили так: розумний на цю посаду не піде, а дурному і робити там нічого. Нововолинськ же ж був мертвим містом: люди виїздили, все закривалось, впало виробництво. Але нічого, вистояли.

– Критику сприймаєте болісно чи шкіра уже товста?

– Якби я був байдужим, то, мабуть, би не звертав уваги. Але, звісно, неприємно. Тільки от коли бруд виливають одні і ті ж люди, то на це вже не так зважаєш. Хоча моя сива голова – свідчення переживань, які мені випало пережити.

Знаєте, у мене була альтернатива – бути депутатом обласної ради. Але я тут живу, тут могили моїх батьків, і я тут залишуся. Ні в Київ, ні в Луцьк я не поїду. Мені важливо, щоб мені не плювали у спину, коли я йду вулицею, щоб не казали, що я такий-сякий. Я разом з людьми. Мені тут доживати віку. Якщо я щось роблю, то тільки від щирого серця і для громади. Бо мені тут жити.

– Тобто у Верховну Раду ви не збираєтеся?

– Так, не збираюся. Тому хай заспокояться ті, які бояться цього. Однозначно я би створив конкуренцію багатьом, якби балотувався.

– На останніх виборах ви балотувалися від «Батьківщини». Симпатизуєте цій політичний силі?

– Мене висунув міський осередок. Ця партія у Нововолинську мала і має найбільший рейтинг. І я як кандидат на посаду міського голови зневажати цю політичну силу просто не мав права. І коли ця партія мені висловила довіру, я погодився, оскільки законодавець цього разу поставив умову балотуватись від політичної сили. Усі минулі рази я був самовисуванцем, був і залишаюся позапартійним. Якби моя воля, то я б ніколи і не прив’язувався до політики.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Довідка

Віктор Борисович Сапожніков народився у 1954 році в Донецькій області в сім’ї шахтаря. Із 1959 року – у Нововолинську. За освітою інженер-будівельник. Одружений.

Працював майстром, виконробом, начальником дільниці, головним інженером управління, головою планової комісії, першим заступником голови міськвиконкому та міської ради.

Із 1996 по 1998 рік виконував обов’язки міського голови. Із 1998 року неодноразово обирається Нововолинським міським головою.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Кого слухаєте? Сапожнікова який постійно бреше. Краще придивіться до нього уважніше. Вертуоз шахрайства і обману...
Відповісти
Нормальний мужик господар
Відповісти
До слова "господар" необхідно не й додати слово - крутій. Місто в боргах, по наркоманії, злиднях і пияцтву займає щонайменше перші місця в Україні.
Відповісти
Знаєте, мер тут згадує моє ім'я. То модератор таки повинен пропустити мій коментар. В.Сапожніков помилився. Із 1800 виборців за мене проголосувало не 20, а 13. Знаючи нововолинців, у це ніхто не вірить. Не вірю і я. А всього за міського голову В.Сапожнікова, із (42 000 - всіх), 28 000 виборців, що взяли участь у голосуванні, проголосувало менше половини - трохи більше 13 000. Ось вам і 66%! Я не буду називати, як інші коментатори, його брехуном. Є у і нього набагато більші гріхи... Така сама історія і у попередніх його каденціях.
Дати відповіді на мою добру сотню запитань, як посадова особа, мер не хоче. І не зробить цього ніколи. Проте, рано чи пізно, відповідь дадуть українські правоохоронні органи.
Відповісти
Тварюка той Желізко. Хитрий та підлий підефіл.
Відповісти
ПП РО «Львівська жінка» вклала інвестиції в м. Нововолинськ, Ковель, Володимир-Волинський і здійснює свою господарську діяльність тільки майновими правами та обов’язками програмної послуги, які являються основним бізнес-активом підприємства.
ПП РО «Львівська жінка» для міст Нововолинська, Ковеля, Володимир-Волинського збудувала соціальну кабельну мережу, попередньо уклавши договори з власниками телеканалів, щоб створити з споживачами майнові права та обов’язки, які формується кожною двосторонньою угодою (договором) між абонентом та юридичною особою на підставі ст.ст. 509, 510 ЦК України, й законно набула це майно на основі першочерговості його створення.
Кожний цивільно-правовий договір з абонентом як приватне майно у вигляді майнових прав та обов’язків на ринку України для конкурентів коштує в межах 185 дол. США. Конкурентною здатністю на ринку ця власність визначена законом на підставі ст. 510, п.1 абз. 1 ст. 512, 517, 520, 525 ЦК України, тому припинення об’єкта права власності щодо цього майна завжди відбувається додатковою угодою по ст. 651, ч. 3 ст. 653, 654 ЦК України.
Крадіжка цього майна природно можлива шляхом унеможливлення власнику майнових прав та обов’язків по договорах з абонентами виконувати свої обов’язки, де натомість власника стає деліквентом третя особа.
Тобто, крадіжка відбувається завжди знаряддям злочину у вигляді реєстрації юридичної особи для крадіжки майна і бланків надрукованих договорів для абонентів власника майна і їх переоформлення з контрагентом так, де майнові права та обов’язки власника вилучаються і переходять до іншого суб’єкта права власності. Вплив на контрагента з метою крадіжки майна може бути різний (шахрайством, зговором, перешкодою здійснення обов’язків тощо, але завжди всупереч ст. п.1 абз. 1 ст. 512, 517, 520, 525 та 651, ч. 3 ст. 653, 654 ЦК України), де закон чітко визначає перехід майнових прав та обов’язків по правочину контрагенту у вигляді боржника-кредитора третій особі.
Вивідавши комерційну таємницю з м. Нововолинська під час виконання виробничих функцій про те, що мережа кабельного телебачення та все інше обладнання основних фондів коштує на ринку в межах 100-600 тис. грн. в залежності від амортизації та зносу, а майно у вигляді майнових прав та обов’язків щодо програмної послуги які живить мережа, в порівнянні з основними фондами, в сумі коштує на ринку від ПП РО «Львівської жінки» десятки мільйонів гривень та його можна продати, бо на це майно є покупці, або ним володіти отримуючи фінанси, а місцеві правоохоронні органи в майні не розбираються плутаючи майно з речами, то їх можна й обдурити по ч. 4 ст. 190 КК чи в інший спосіб заохотити на бездіяльність дурячи їх начальство.
З 2008 року розпочалось готування злочину на крадіжку майна з повною впевненістю крадіїв на необізнаність їх крадіжки, оскільки вивчившись за рахунок ПП РО «Львівської жінки», крадії визнали про те, що товар програмної послуги на ринку України у вигляді правовідношень (договорів) з абонентами є майном у вигляді майнових прав та обов’язків, та завжди був, є і буде ліквідним товаром на ринку через корпоративні права його власника. Тому мета кримінального правопорушення полягала викрасти усі майнові права та обов’язки як власність у суб’єкта права власності, що в сумі на ринку коштують 17 мільйонів 760 тис. грн. (з селищем Жовтневим 18 мільйонів 538 тис. грн.).
Для цього з міста Нововолинська на Ковель, а далі в с. Жовтневе ОЗГ створила відповідний засіб злочину, яким в єдиний природній спосіб викрадається майно й запаслась чистими бланками стандартних договорів на крадіжку майнових прав та обов’язків з печатками щойно зареєстрованих для крадіжки майна фірм, з підписами їх ніби директорів без жодного працівника в такому підприємстві станом до вересня 2009 року попередньо викравши в ПП РО «Львівської жінки» резервну базову станцію.
Механізм та схема викрадення майнових прав та обов’язків ПП РО «Львівська жінка» був наступний; з вересня 2009 року шахраї обходили у формах інспекторів кабельного телебачення квартири громадян-абонентів стверджуючи про те, що всім користувачам необхідно переукласти договори з ПП РО «Львівської жінки» на Нововолинське ТТІ та Ковельське ТТІ тому що нібито ПП РО «Львівської жінки» більше не буде, чи змінила назву, або придумували інші причини переукладання договорів, а тих, хто не переуклав договір з ПП РО «Львівської жінки» на Нововолинське ТТІ в м. Нововолинську та Ковельське ТТІ в м. Ковелі пошкоджували магістраль доступу на виконання обов’язків законному власнику й залишали абонента без послуг.
Крадіжка майна у вигляді майнових прав та обов’язків є двійною крадіжкою майна, так як з одної сторони викрадаються майнові права та обов’язки що позбавляє прихід підприємству фінансів, а з іншої потерпілий позбавлений крадіжкою приходу фінансів змушений розплачуватись власними коштами або залишком основних фондів за всі пасиви (зарплата працівникам, оренда, авторські права, інші зобов’язання, податки тощо), а це є дуже велика біда для сумлінних і старанних громадян України.
Дивує те, що оплата шахраєм-грабіжником за скоєння виконавцями крадіжки майна як особливо тяжкого злочину була такою: – шахрай, який для своїх корпоративних прав через Нововолинське ТТІ отримував майно від кожного переукладеного договору по ринковій вартості 1480 грн. за кожний, платив виконавцям за кожну крадіжку цього майна по одній гривні, так що виконавці мусили на день скоювали по 80 – 100 кримінальних правопорушень на викрадення майнових прав та обов’язків у законного власника цьому шахраю.
Це кримінальне правопорушення, є великомасштабним злочином, оскільки організатори злочину в м. Нововолинську та Ковелі викрадаючи майно на очах потерпілих й громадськості незаконно щоденно збагачувались корпоративними правами на 100 – 150 тисяч грн., стимулюючи виконавців переукладати щодня з ошуканими громадянами по 60 – 100 договорів майнових прав та обов’язків, і нічого не можливо було зробити, окрім як самому скоїти кримінальне правопорушення на фізичне нищення знаряддя злочину або незаконного фізичного впливу на крадіїв з метою припинення злочину, оскільки міліція Волинської області та прокуратура ігноруючи КПК України на явні дії викрадення об’єктів права власності, не реагувала взагалі.
Ця крадіжка є очевидною і розкриваємою, оскільки вчинена у відкритий спосіб де є відомими, – мета, мотив, знаряддя, спосіб крадіжки майна, всі члени ОЗГ, місце знаходження краденого майна та хто користується краденим майном.
Під час такої крадіжки законному власнику корпоративних прав цього майна, щоб не заважав скоювати злочини, під час спроб спасіння ним майна від крадіжки, особою, який вийшов з в’язниці із за наркоманії було в квітні 2010 р. нанесено 15 ножових поранень, а директору нововолинської філії ПП РО «Львівської жінки» Лузачук І.В. обмежено право навчання її сина у школі, облито у ночі бензином дерев’яну стінку з протилежної сторони квартири й запалено з метою її вбивства, де вона разом з малолітньою її дитиною спала, постраждали сторонні люди, а пожежу списали на замикання електропроводки, власницю домогосподарства, де переховувалась директор згодом у Луцьку скинули на смерть з 7- поверху будинку. В цей час побили в Нововолинську головного інженера ПП РО «Львівської жінки» Переворського В.М., який приїхав з Львова наладжувати магістралі та базову станцію, напали на технологічну бригаду ПП РО «Львівської жінки» й порізали всі центральні магістралі доступу на виконання обов’язків споживачам законному суб’єкту права власності. Організатор-виконавець вчинення злочину Ярема В. побив в Нововолинську заступника директора ПП РО «Львівської жінки» Гасича В.М.. Він же в м. Нововолинську побив племінника засновника Желізка О.В., погрожуючи вбивством тим, хто заважав йому красти майно.
На пропозицію деліквентам Яремі В., Іщуку І., Очередко Б.,, Янок В., Лящук І., негайно і безвідмовно корпоративними правами Нововолинського ТТІ та Ковельського ТТІ повернути майно законному власнику. Ті відмовились, за винятком Очеретка Б., розраховуючи на корупційні зв’язки їх покровителів. Та і Очеретко Б. повернув корпоративні права з краденого майна не законному власнику, а своєму подільнику Яремі В.Р.. Лящук І.Ф. як колишній бухгалтер ковельської філії ПП РО «Львівської жінки» заявила, що її змусив так робити її зять Сущик В.В., який одночасно був її начальником на посаді директора ковельської філії ПП РО «Львівської жінки».
Після відновлюваної роботи постраждалих, відновлення за власний кошт знищених магістралей й розподільчих вузлів під власною охороною, здійснення заходів на захист магістралей силами технічних працівників інших фірм-конкурентів, які надали постраждалому посильну допомогу на врятування майна й роз’яснювальної роботи громадянам в м. Нововолинську, ошукані абоненти стали вимагати повернення майнових прав та обов’язків програмної послуги законному власнику для надання ним по чинних договорах законних послуг, які були від спеціалістів в цій галузі, а тому більшої ємності каналів, швидкості Інтернету та меншої ціни оскільки якість надання програмної послуги завжди є сертифікованою, тому люди здебільшого зрозуміли, що їх ошукали шахраї, і до серпня 2011 року повернутих контрагентів у законного власника майна налічувало більше половини з числа викраденого майна, й щодня масово громадяни України повертались до ПП РО «Львівської жінки» щодо надання послуг в законне русло майнових прав та обов’язків. На відновлювані технологічні роботи від дій кримінальних правопорушників постраждалими було витрачено в межах 900 тисяч грн..
Бачачи, що майно, як незаконна здобич, в кримінальних правопорушників убуває до законного власника, два судових виконавці ВДВС Нововолинського МУЮ опираючись ніби на рішення судді Дем’як В.М. у справі № 06/52-78, 24 серпня 2011 року не зважаючи на рішення Господарського суду Волинської області щодо тимчасової заборони вчиняти виселення ПП РО «Львівської жінки» з всіх її приміщень по пр. Перемоги 2-а, оскільки таке виселення приведе до знищення базової станції, а відповідно вилучення з законного володіння об’єктів права власності майнових прав та обов’язків з майновими збитками в десятки мільйонів гривень законному власнику, суперечачи закону про відвід судового виконавця, погрожуючи людям, які прийшли на захист щодо їх злочинних дій на знищення майна щонайменше десятку тисяч громадянам, й майновим правам та обов’язкам ПП РО «Львівської жінки», посадові особи юстиції вчинили погром 24 серпня 2011 року й насильство щодо власника майна судові виконавці Корнійчук І.М. та ще один, який не представився, вивезли на лам нову сучасну техніку базової станції, антенний порт, студію кабельного телебачення й редакцію газети «Нововолинськ», щоб унеможливити контрагенту по договорах законно виконувати свої обов’язки, а десятку тисяч громадян отримувати законні послуги і передплатникам газети отримувати газету, залишивши в приміщенні поламані комунікаційні системи.
В такий спосіб, не рахуючи передплатників газети, які оплатили за рік наперед оплату газети, всупереч мораторію щодо постанови Верховної Ради України від 16.01.2009 р. № 901- VI, цим деліктом ще й вилучено у суб’єкта права власності 12 тисяч одиниць потенційного майна у вигляді майнових прав та обов’язків і яке на ринку має вартість понад 18 мільйонів грн. позбавлено право власнику користуватись його майном й кабельною мережею із за відсутності базової станції в мережі, чим створено обов’язок на підставі ст. 41 Конституції України компенсувати всю вартість майнових прав та обов’язків, або повернути майно законному власнику, яким зараз незаконно користується рейдерська група.
Тобто кримінальні правопорушники за участю подільника Л. Клімовича свідомо заволодівши приміщенням по пр. Перемоги 2-а автоматично шахрайством заволоділи цілісним майновим комплексом, а відповідно чужими майновими правами та обов’язками з системами комунікацій й іншим майном.
Такі дії щодо бачення їх з різних юридичних ракурсів на відчуження об’єктів права власності ніяк не відповідають ст. 41 Конституції України.
І як закономірний наслідок кримінальні правопорушники (рейдери) пішли на інші кримінальні правопорушення шляхом впливу, підкупів, залякувань, обману прокурорів, суддів з метою виселення юридичної особи з міст Нововолинська та Ковеля що є наслідком вчасно не припиненого кримінального правопорушення яке розглянув суд щодо скоєних працівниками правоохоронних органів, суддів та держслужбовців 1-2 категорії кримінальних правопорушень де зобов’язано Ухвалою №757/7293/13-к Печерського районного суду м. Києва, прокурора Генеральної прокуратури провести досудове розслідування, яке не ведеться взагалі.
А кримінальне провадження щодо викрадення майнових прав та обов’язків в ПП РО «Львівської жінки» Ухвалою Печерського суду м. Києва № 757/7695/13-к. зобов’язано вести слідчим головного слідчого управління в м. Києві, але яке чомусь в супереч ухвали суду не ведеться, а лише внесено до ЄРДР в м. Нововолинську, де слідчий провінційного міста одноособово практично не здатний здолати спротив такої потужної організованої злочинної групи з корупційними зв’язками в вищих ешелонах влади.
На відміну від іншого майна, майно у вигляді майнових прав та обов’язків щодо програмної послуги захищено чинним законодавством України в трьохкратному розмірі, це на підставі КК і КПК України, на підставі ст. 228 ЦК України щодо порушення публічного порядку вчиненого кримінальним правопорушенням, на підставі регуляторних функцій Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, і по всіх трьох захисних чинниках щодо цього майна згідно ст. 41 Конституції України, держава дала збій.
Таким чином, на сьогодні крадене майно не повернене законному власнику ПП РО «Львівської жінки», який не може виконати свої обов’язки по договорах з абонентами, та не має можливості вести трансляцію передач.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час