вхід реєстрація

Чому держава зневажає матерів-героїнь?

Чому держава зневажає матерів-героїнь?
В Україні, згідно з соціологічними опитуваннями, близько 60% українців хотіли б мати не менше 2-3-х дітей. Однак при цьому 62% українських сімей – бездітні.

Питома вага багатодітних родин складає лише 3%. За всю історію сучасної України ще не було менших показників.

Особисто мене такі цифри вражають. Чому бажання українців не співпадають з реальністю?

Щоб відповісти на це питання, не потрібно бути вченим-соціологом. Зростання безробіття, соціальна нестабільність не надають сміливості українським родинам народжувати в середньому більше ніж одну дитину.

На тлі такої невтішної соціальної тенденції виокремлюються жінки, які наважились народити, виховати та поставити на ноги п’ятьох та більше дітей. За нинішніх умов інакше, як подвигом, це назвати неможливо. Недарма держава ще з часів колишнього СРСР присвоювала їм почесні звання «матерів-героїнь».

На жаль, в нашому суспільстві, особливо у великих містах, існує міф про те, що багатодітні матері інколи безвідповідально ставляться до материнства. Але цей небезпечний стереотип лише демонструє рівень деградації соціальних та родинних цінностей в сучасному суспільстві.

В українському селі багатодітна мати – одна з найавторитетніших та найповажніших людей. До її думки прислухаються, її поважають. В сільських багатодітних родинах переважно виростають чемні, старанні та відповідальні діти.

Я впевнений, що ці слова підтвердить будь-який мешканець сільської місцевості. Однак, можливо саме завдяки цим стереотипам протягом 13 років з набуття Україною незалежності, наша держава майже не підтримувала таких матерів.

Лише у 2004 році почали офіційно присвоювати статус «матерів-героїнь», а в 2008-му для них запроваджена виплата одноразової винагороди у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого працездатним особам (зараз це приблизно 10 000 грн).

Відповідний статус надається жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п'ятьох і більше дітей, у тому числі дітей, усиновлених в установленому законодавством порядку.

Станом на 1 жовтня 2011 року статус «матерів-героїнь» було надано 71 439 жінкам. З початку 2012 року це звання присвоєно ще десяти тисячам жінок. «Планка», яка поставлена для поточного року – 31 000 осіб.

Але чи все так добре в реальному житті, як у чиновницьких звітах? Нажаль, ні. Добре знаю невтішну ситуацію у волинському регіоні, але вона така ж по всій країні, судячи з повідомлень преси: матері-героїні просто героїчними зусиллями «вибивають» статус, на який заслуговують, не кажучи вже про належну їм одноразову грошову допомогу.

Процедура набуття статусу «матері-героїні» не така вже й проста. Клопотання про присвоєння почесного звання порушується органами місцевого самоврядування і подається Президентові України через структурні підрозділи у справах сім'ї, молоді та спорту відповідних обласних державних адміністрацій.

Перед тим, як указ про присвоєння статусу матері-героїні підпише Президент, документи перевіряє комісія при його Адміністрації.

Лише після оприлюднення Указу, матері-героїні можуть претендувати на одноразову фінансову допомогу.

На практиці чимало жінок змушені долати бюрократичні перепони, для того щоб отримати цей статус, а потім роками чекають на гроші від держави. Багато з них просто не доживають до такої «славної» миті, коли держава зверне на них увагу. При цьому районні чиновники нарікають на обласних, обласні на районних, а всі разом - на Київ.

Можу привести багато сумних прикладів з життя (не називаючи прізвищ з етичних міркувань), коли матері-героїні по 3-4 роки терплять чиновницькі знущання.

Один з відомих мені найцинічніших випадків, що трапився на Волині: жінці, яка сумлінно виховала 12 гарних дітей, надали статус матері-героїні, але потім його забрали, бо, мовляв, один з синів потрапив до в’язниці, а значить вона не сумлінна мати і взагалі не заслуговує пошани та уваги з боку держави.

Можна лише уявити, що відчувала ця жінка, коли отримала цю звістку від чиновників!

Наприкінці 2011 року аудитори Рахункової палати України оприлюднили такі висновки: «Процедура присвоєння звання «матері-героїні» та призначення винагороди в держав є непрозорою».

Згідно з висновками аудиторів, в 2010 році та I півріччі 2011 року Кабмін, Мінсім´ї та Міносвіти не забезпечили своєчасної і в повному обсязі виплати цієї винагороди.

В будь-якій іншій цивілізованій державі влада звернула б увагу на висновки своїх же ревізорів та виправила ситуацію. А що в Україні? «Віз і нині там»: виплати винагороди матерям-героїням у всіх регіонах країни й досі здійснюються безсистемно і хаотично. Є багато скарг, що гроші виплачувались не в повному розмірі, встановленому законодавством.

При цьому облік жінок, які мають право на присвоєння почесного звання, взагалі не здійснюється. Щоб знайти достовірну офіційну статистику про матерів-героїнь – слід чимало «попотіти».

Натомість деякі спритні чиновники та політики, що мають адмінресурс, використовуючи проблеми матерів-героїн, навчилися добре себе рекламувати. Вони приїжджають у певний регіон та, як фокусники з рукава, дістають по 20-40 посвідчень матерів-героїнь, не забуваючи представити це належним чином в пресі як власну заслугу.

Безперечно, навіть в такому виконанні, справа гарна. Але фанфари відгримлять, чиновник чи депутат, прорекламувавши свою добру справу, поїдуть до обласного центру чи Парламенту, а матері-героїні залишаться зі своїми проблемами наодинці. Чи гріє їх думка, що їм вручили красиву медаль? Адже її знову очікують «ходіння по муках», щоб добитися хоча б часткової виплати допомоги від держави.

І чомусь ті ж політики з далекого Києва забувають, що держава винна матерям-героїням не тільки одноразові виплати. Тим з них, які потребують поліпшення умов для життя, мають надаватися житлові приміщення в першу чергу (ст. 45 Житлового кодексу України).

І ще в червні 2011 року прийнято закон «Про внесення змін до Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», яким передбачено надання матерям-героїням пенсій в розмірах від 35% до 40% прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність.

Отже, чи є такий популізм вирішенням проблеми матерів-героїнь? Ні і ще раз ні. Проблема потребує вирішення на загальнодержавному рівні.

По-перше, це бюджетне фінансування. У держбюджеті на 2012 рік на одноразові виплати жінкам, яким присвоєно почесне звання «мати-героїня» виділено 385 957 000 гривень. Чи достатньо цієї суми?

На даний час одноразову винагороду отримали тільки понад 46000 матерів-героїнь, а це приблизно 60% від їх загальної кількості.

Як зазначалося, за офіційною інформацією Адміністрації Президента цього року нададуть статус «матері-героїні» ще 31 000 жінок. Отже, це вже 78 000. Помножимо цю цифру на 10 000 гривень та отримаємо 780 мільйонів гривень бюджетних коштів, які потрібно лише на 2012 рік, що вдвічі менше закладених в державний кошторис.

Отже, державний бюджет-2012 потребує суттєвого корегування в цій статті видатків. З відповідними пропозиціями я буду звертатися до народних депутатів для підготовки та подання до Верховної Ради законодавчих змін.

По-друге — це процедурне питання. Згідно постанови Уряду від 11 липня 2011 року, начебто спрощено процедуру надання статусу «матері-героїні».

Але все спрощення звелося до того, що тепер одноразову допомогу жінки зможуть отримати, надавши лише копію Указу Президента про присвоєння їм відповідного статусу.

Раніше була вимога дочекатися отримання відповідних посвідчень, друк яких затягувався через державні тендери (що вже є само по собі абсурдом). Але інакше як популістською напівмірою таке «спрощення» назвати не можна. Адже окрім офіційного повідомлення на сайті Президента про присвоєння понад 10-ти тисячам жінок з початку 2012 року звання «матерів-героїнь» немає жодного відповідно офіційно оприлюдненого Указу Президента з цього приводу.

Урядовим чиновникам замість бадьорого рапорту про те, що з дня на день будуть вирішені проблеми виплат матерям-героїням, слід зайнятися комплексним переглядом чинного законодавства в цій сфері.

Питання потребує навіть окремих парламентських слухань. Перш за все, положення, які мають зазнати реформування – це порядок представлення до нагороди та чіткі і зрозумілі законодавчі критерії оцінки чиновниками заслуг багатодітних матерів. Ситуацію час кардинально змінювати! Причому на практиці, а не в голослівних заявах урядових чиновників чи передвиборчих обіцянках політиків.

Ігор ЄРЕМЕЄВ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Все правильно, але за молоко, яке здають матері-героїні, щоб купити щось вдягнути дитину, також треба платити, і не копійки.
Відповісти
Держава має допомогати виробникам дотаціями, щоб ті мали змогу купувати у селян молоко з ависокою ціною. Як це робиться у всій Європі
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Знімаю. Порчу
22 травня, 2012, 10:45
Чому держава зневажає матерів-героїнь?
18 травня, 2012, 14:56