вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Нотатки мандрівниці» Елі Серкожаєвої: Дрезден

«Нотатки мандрівниці» Елі Серкожаєвої: Дрезден
Журналістка Еля Серкожаєва поїхала мандрувати Європою та ділиться враженнями від побаченого та почутого з читачами Інформаційного агентства ВолиньPost.

Її перша "нотатка" про місто Дрезден.

***********

Під'їжджаючи до Дрездена розумієш, що ось вона - Німеччина.

Саксонський край вкритий густими зеленими лісами та жовтими полями. З-за лісу може неочікувано вигулькнути замок, похизуватись своїм гострим червоним дахом, і так само заховатись у далечині.

Поля прикрашають вітряки. Великі та могутні вони безшумно ловлять вітер і крутяться, виблискуючи на сонці.

Про дороги навіть не хочеться писати, бо точно не скажу нічого нового. Вони настільки рівні, що аж нудно. Для мене, як людини, яка проїхала автостопом майже всю Україну, заснути в автобусі на німецьких дорогах - нереально.

До Дрездена ми потрапили у суботу вранці. І дуже вразила тиша. На вулицях - нікого. Автомобілів майже нема. Часом проїжджає, порушуючи цю гіпнотичну тишу, самотній трамвай. А людей цієї пори майже нема.

Гарна архітектура гармонійно поєднується із природою. В місті - невеликі ставки, оточені деревами. Водойми "кишать" дикими качками. Їх сотні: у воді та на березі. На людей майже не реагують. Спокій міста передався і їм.



У мене склалась думка, що велосипедисти тут для пішоходів є більшою загрозою, ніж автомобілі. Вони тут скрізь: в шоломах і без. Поодинокі, парами, цілими родинами. Малі і старі. Тут педалі крутять усі. Іноді, коли із-за рогу вискакує "зграя" велосипедистів, здається, що тут тебе і роз'їдуть. Але ні, промчали повз, дзвонячи у дзвоники, аби інші роззяви дали дорогу.

Дрезден - це місто поєднань. Тут старовинна архітектура добре почуває себе серед новітніх технологій. Над старовинними церквами час від час пролітають гелікоптери. А серед новеньких БМВ та Мерседесів люксових класів, на дорозі можна побачити ретро авто та карети.

Ближче до обіду у місті стає шумніше. Серед старовинних архітектур, куди з'їхались тисячі туристів - гамірно. Найшумніші це китайці та корейці. Їх перекрикування на відстані 200 метрів не заглушать навіть старезні дзвони церквів. В поєднанні ще з гамірними розповідями екскурсоводів, центр міста стає схожим на вулик.



Однак варто пройти декілька сотень метрів широкими вуличками, і ось вона - фрау Німеччина. Поважна, виважена та спокійна. У затишних кав'ярнях люди спокійно п'ють каву та пиво. Ніде не горланить музика. Навіть байкери, у яких в цей день був "зліт" у Дрездені, поводять себе тихо, гріючи на сонці бороди.

Таке враження, що ніхто нікуди не поспішає, а просто насолоджується життям.

Одразу біля старого міста протікає річка Ельба. Вона судноплавна. Тут тобі і гідротаксі, і паті-лайнери, і водяна поліція. До слова, гідрокопи зупиняли і робили зауваження хлопцю, котрий гріб на дошці без рятувального жилета.

Також за цілий день ми не побачили в місті жодного копа чи навіть поліцейське авто. Подейкують, що німці самі люблять "повідомляти" про порушників стражам порядку.

На березі річки багато людей. У когось пікнік, хтось з дітьми, а інші п'ють відразу з пляшки вино. Проте знову ж таки, тут також тихо. Немає криків і гучної музики.



На вечір туристів меншає і місто стає тихішим. Однак - ненадовго. Сьогодні тут буде музичний фестиваль. До сцени шеренгами крокують люди, голосно розмовляють китайці та корейці, а між ними шмигають велосипедисти.

А завтра почнеться новий день. На площу до соборів сходитимуться туристи, їх водитимуть вуличками екскурсоводи. Лунатимуть одні й ті самі історії про тисячолітні споруди та храми. Однак лише найуважніші туристи, які не "селфляться", а слухають, дізнаються моторошну розповідь. У 1945 військові повітряні сили Британії та США організували такий авіаобстріл Дрездена, що від нього майже нічого не залишилось. Багато старовинних будівель довелось відновлювати майже з нуля. Однак в око відразу кидається, наскільки німці дбають про свою історичну спадщину.

Мені Дрезден видався спокійним, квітучим та дуже естетичним. Ним потрібно насолоджуватись непоспішаючи. Мені він відкрився тоді, коли ми залишили екскурсію і пішли гуляти самі. Місто зустріло нас дуже привітливо та сонячно. І залишати його зовсім не хотілось. Однак я обов'язково повернусь.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.