вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Віктор Чухрай: «Луцьк через об’єктив – він, мабуть, інший трохи, ніж Луцьк реальний»

Віктор Чухрай: «Луцьк через об’єктив – він, мабуть, інший трохи, ніж Луцьк реальний»
Ми зустрічаємося поблизу Костелу Петра і Павла у Старому місті. Мій співрозмовник вітається з дівчиною на коні та її друзями. Складається враження, що він тут знає всіх. І його всі знають.​

Віктор Чухрай – без перебільшення найромантичніший фотограф Луцька. В мережі можна знайти багато атмосферних світлин, на яких – мури замку, кількасотлітня бруківка та навіть сірі осінні вулиці стають теплими і живими.

Вікторе, скільки часу Ви проводите тут, у Старому місті?

Кожен раз по-іншому. Залежно від погоди, стану душі. Коли я закінчив десятий клас у третій школі, випускники завжди ходили до замку зустрічати сонце. Це був 1971 рік. Ми піднімалися до Владичної вежі – а внизу туман. Це запам’яталося, і коли всі кар’єри позакінчувалися, я повернувся працювати до заповідника. Повернувся до того, з чого все починалося.

То Ви фотограф заповідника?

Фотохудожник. Слово «фотограф» – воно сьогодні дещо знівельоване. Я маю посвідчення члена спілки фотохудожників України.

(Ми підходимо до замку Любарта, і разом зі спогадами про життя Віктор Чухрай починає розповідати історію міста. Так, ніби то його обов’язок – берегти цю історію)



Ми бачимо замок – це не той замок, що був колись. Питання в тому, що це за місце зараз?

Тут був рів, вода і дерев’яний міст. Він починався ось звідти, де Лесин ясен. Там була хвірточка. Перша частина моста завжди була піднята. Туди заїжджали возом. Я колись зробив фотореконструкцію: пішов до Любарта, ми з ним посиділи, випили медівки, і він дозволив мені зняти вежу (жартує, – авт.).

То ви фотографували, чи малювали, коли до Любарта їздили?

Фотографував. Але я і малювати можу. Закінчив Львівський художній інститут. Я художник-проектант. Багато працював в галузі архітектурних проектів з оформлення міста та інтер’єрів.

Це було зовсім інше (повертається до замку, – авт.). Замок зараз такий… Занадто красивий. Коли я зробив реконструкцію, в мене з’явилося враження, що замок будували тамплієри. Як би це дивно не звучало, але я кажу, що Святий Грааль тут закопаний, і я його шукаю. Є якісь внутрішні переконання. Наприклад, на вежі замку є лице тамплієра.

Я вам його зараз покажу…



Ви приходите до замку майже кожного дня. Чи не став він для вас чимось буденним?

Ніколи в житті! Кожен раз ти приходиш до нього іншим. І щоразу тут більше таємниць. Один з найкращих проектів, які мені вдалося реалізувати тут – це перенести скульптуру волинського князя в замок. У нас був пленер скульптури у 2002 році. І ці скульптури розкидали по місту. Цей князь стояв просто в бур’янах. Я позаминулого року весною знімав птахів і побачив його там. І стало мені так образливо, що зробив проект, міськрада дала добро.

Коли ми заходимо в замок, нас має зустрічати князь. Цю скульптуру хотіли почистити. Я не дозволив. На неї вже так добре впав час. Тут, бачите, лишайник? Це найкраще, що могло статися зі скульптурою.



Ви завжди були фотографом Старого міста?

Я довгий час працював арт-директором рекламного агентства «Ініціал». Ми займалися торговими марками, дизайном. У нас була перша професійна фотостудія у місті.

(Тим часом піднімаємося на В’їзну вежу)

Час від часу я чергую в замку. Мені пропонують, а я з задоволенням погоджуюся, тому що в мене є шанс зняти ніч, ранок, вечір – і через те такі знімки. Замок вдень – це одне. Вночі – зовсім інше. Це цвинтар, церква. Тут поховані наші найкращі князі. А тут (показує на місце в стіні, відгороджене склом) водяться соколи-боривітри. Я завжди кажу, що то воїни Любарта. Зараз їх менше, бо забагато людей.

Де найчастіше зупиняєтесь, коли фотографуєте?

Такого нема. Люди рухаються, і я рухаюся. Але найбільше часу фотографую з вежі. Звідси добре ловити захід сонця, а прекраснішого нічого бути не може.

Зрозуміти, що таке Луцьк, можна тільки звідси.

Як давно Ви вже дивитеся на Луцьк звідси?

В художню школу я пішов у 1967 році. Фотографувати почав пізніше.

У Луцька панорами цікавіші, ніж у інших міст. У нас є дві оглядові точки, і звідти відкривається вигляд на чудове древнє місто. Жодна з цих багатоповерхівок (показує на новобудови, що «виросли» в заповіднику – авт.), – вона не варта старого будиночка звідси.

На Ваших фотографіях я найчастіше бачу природу, птахів, місто. А чи фотографуєте Ви людей?

Я 10 років знімав модельне агентство в Луцьку. Це була «Грація-Лайф». Його вже не існує. Його випускницею була Марина Занюк.

Дівчат знімати дуже легко. Вони і так гарні – що там їх знімати? Тут головне правильно поставити світло і ракурс вибрати. Це просте завдання. Треба бути криворуким, аби погано зняти дівчину.

Тоді що для Вас є викликом у фотографії?

Час від часу я собі ставлю якісь завдання. Я хотів зняти кликуна з вежі, бачите? Це треба було чекати фактично рівнодення, аби сонце опинилося саме там, де мені потрібно.

Ще я знімаю птахів.

На Фейсбуці опиняється тільки дуже невеликий сегмент моїх знімків. Особистого не публікую майже ніколи. Завжди думаю про людей, які будуть це дивитись.

Але найцікавіші проекти – вони завжди виходять спонтанно. Колись у мене виставка була «Нескінченність парків» – вона містила фотографії осінніх листків. Можна було б її ще раз десь виставити. Вона була чисто емоційна.

Коли погода погана, що Ви робите? Коли все мокре, сіре…

Поганої погоди не буває. Нема сірих днів. День може бути сріблястим наприклад. Або просто іншим. Мінорним.

А Ви кожного дня робите фотографії?

Дуже рідко буває, що не роблю. Це вже спосіб життя.

Луцьк через об’єктив – він, мабуть, інший трохи, ніж Луцьк реальний. Тобто, він ідеально скадрований, сфокусований на чомусь прекрасному. У Ваш об’єктив частіше потрапляє чудова бруківка, ніж жахливий ринок…

Ну чого Ви… Ринок теж красивий. Просто ми його не так бачимо. Людина не бачить очима. Ми дивимось розумом і серцем. Я знімаю багато гарного. Але є в мене ще й проблематичні знімки. Я не люблю всяких там смажених тем, скандалів, фото. Скажу грубо, але лайна в нас в житті і так вистачає. Люди хочуть хорошого, хочуть романтики, казки.

Але одна світлина колись вразила мене найбільше. Це був 1988 рік. Страшний землетрус у Вірменії забрав життя кількох десятків тисяч людей. Але що мені сподобалося – не було тих страшних фотографій з тілами, які сьогодні публікують фотографи. У кадрі фотографа «Reutres» були Михайло Горбачов та його дружина, які з жахом дивилися на все через вікно автобуса. І цей жах на обличчі першої людини країни говорить більше, ніж сказали б сотні мертвих тіл.

Тому навіть коли ми говоримо про проблеми, часто важливо подавати їх «через інше».

А чи є вже знімок, який би Ви могли назвати своїм шедевром?

Мене часто про це питають, і я завше кажу, що ще не зняв. Про фотографію не можна судити одразу. Треба, аби вона полежала років 10-20. Ти розумієш, що вона чогось вартує, коли повертаєшся до архіву.

Я знімав багато гарних пейзажів, знімав багато людей, портретів. І вони були дуже гарними. Але пройдуть роки – і тобі трапляється звичайний знімок Луцька, який ти зняв між іншим, де люди просто кудись ідуть, одягнені за стилем часу, і ти розумієш – ось воно! Це насправді важливо.



Людмила РОСПОПА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Віктор геній Волинської птахофотографії.Я дуже захоплююсь його роботами.
Відповісти
Останні статті
Віктор Чухрай: «Луцьк через об’єктив – він, мабуть, інший трохи, ніж Луцьк реальний»
05 листопад, 07:04