вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Що таке гендерна рівність та для чого вона. Інтерв'ю з Оксаною Ярош

Що таке гендерна рівність та для чого вона. Інтерв'ю з Оксаною Ярош
Поширена думка, що гендерна нерівність – це якась далека, не наша, штучна проблема. Але ми живемо в суспільстві, яке має дві частини людства: жінки і чоловіки, які мають різні потреби, різні інтереси і різні умови для реалізації.

Україна приєдналася до Міжнародну акцію «16 днів протидії гендерному насильству», яка щороку відбувається із 25 листопада по 10 грудня.

Експертка з гендерних питань, тренерка по залученню жінок в політику, професорка кафедри політології та державного управління СНУ імені Лесі Українки, а також директорка Волинської обласної громадської організації «Гендерний центр» Оксана Ярош поділилася думками про найбільш гострі гендерні проблеми, які існують в українському суспільстві.

˗ Оксано Богданівно, Вас знають як експертку з питань гендерної рівності. Розкажіть, будь ласка, що Вас спонукало стати активним громадським діячем і, зокрема, борцем за гендерну рівність.

˗ Розпочала свою діяльність із наукової царини. Тобто, спочатку як науковець досліджувала, збирала дані, а тоді вже побачила, що гендерна нерівність – це реальна проблема, яка повинна мати громадський вимір. Власне, через отаку науково-дослідницьку діяльність вийшла на громадську. Це було цікаво, водночас для мене це стало і життєвою місією.

˗ Поясніть, будь ласка, різницю між фемінізмом і боротьбою за гендерну рівність.

˗ Фемінізм фокусується виключно на посиленні ролі жінки в суспільстві. Мета утвердження гендерної рівності – це досягнення рівності у правах, обов’язках, можливостях як чоловіків, так і жінок. Жінки не повинні ставитися до чоловіків лише як до засобу збагачення.

Так само чоловіки не повинні зловживати можливостями жінки у веденні домашнього господарства, а допомагати їй розвивати свої здібності і самовдосконалюватися. Жінка не зміниться доти, поки чоловік не зміниться – і навпаки. Тобто, це обопільний процес.

 Інтерв'ю з Оксаною Ярош
Інтерв'ю з Оксаною Ярош


˗ Чому вирішення проблеми гендерної нерівності є дуже важливим у наш час?

˗ Поширена думка, що гендерна нерівність – це якась далека, не наша, штучна проблема. Але ми живемо в суспільстві, яке має дві частини людства: жінки і чоловіки. Зрозуміло, що упродовж життя вони мають різні потреби, різні інтереси та різні умови для реалізації.

Суспільно-політичні гендерні проблеми, які стосуються жінок, – це їхня кар’єра, розвиток професійних здібностей, сімейні обов’язки, реалізація у суспільстві, участь у політиці. Серед проблем, які стосуються чоловіків – це серцево-судинні захворювання, менша, ніж очікується, тривалість життя, ризикована поведінка, не завжди відповідальне батьківство і т.п.

До того ж, зараз ситуація така, що жінка, яка виросла у селі, і жінка, яка виросла у місті, мають різні шанси на самореалізацію.Так само чоловіки: сільський хлопець і міський хлопець знаходяться у зовсім інших умовах. Власне, за таких обставин відіграють роль стать, вік, національні потреби, релігійні (або їхня відсутність), фізичні характеристики людини (інвалідність чи якісь інші особливі потреби).

˗ Те, що наші люди мають різні шанси на самореалізацію, – зрозуміло. Тепер поговорімо про умови, в яких знаходиться чоловік і жінка під час працевлаштування. Чи виникає в таких випадках гендерна дискримінація?

˗ Безсумнівно. Наприклад, коли дівчина приходить до роботодавця, він зазвичай у неї запитує: «Чи плануєте Ви одружитися? Чи не підете в декрет?». Йому не вигідно інвестувати у її навчання, як працівника, оскільки в будь-який момент ця дівчина може піти у декретну відпустку на 3–6 років. А роботодавець буде змушений шукати нову людину…

Не кажучи вже про те, що з хлопцями теж може щось трапитися: можуть виникнути проблеми зі здоров’ям чи, наприклад, їх можуть покликати до війська. Тобто, і вони можуть залишити роботу. Отже, існує кадрова проблема. Роботодавець розуміє, що потрібно інвестувати у свій персонал, при чому нема гарантії, що твій працівник не знайде кращу роботу, змінивши пріоритети чи місце проживання. Тобто, бачимо постійну плинність кадрів.

Однак молоді жінки частіше знаходяться в групі ризику, ніж молоді хлопці. Чомусь для жінки наявність сім’ї розглядається роботодавцями як бар’єр чи перешкода при працевлаштуванні. А для чоловіків – це перевага: якщо він має дружину, дітей, то він буде вмотивований ефективніше працювати, робити кар’єру, щоб мати більше статків і можливостей для розвитку.

Відмінність у сприйнятті професійних здібностей жінок і чоловіків призводить до того, що молодому хлопцеві швидше й охочіше довіряють керівну посаду, бо він потенційно може розвинутись. А от коли жінка претендує на керівну посаду, люди не вірять у її професіоналізм і нерідко приписують їй різні родинні зв’язки з начальством і т.п. Та й ще й наявна низька самооцінка жінок. Жінки, які зробили величезну роботу, кажуть, а що я такого роблю, нічого особливого…Жінкам варто підвищувати власну самооцінку та мотивацію розвиватись.

 Інтерв'ю з Оксаною Ярош
Інтерв'ю з Оксаною Ярош


˗ Поділіться, будь ласка, своїми роздумами про традиційну українську сім’ю.

˗ Знаєте, в нас у суспільстві дуже багато проблем. Нерідко кажуть: «Оце наш український менталітет». Але чи завжди наші традиції виправдані? Чи усі вони прогресивні? Візьмемо материнство. Є в календарі День матері, тобто, жінку ніби і шанують. Інша справа: чи дійсно у жінок-матерів є шанс реалізуватись не лише у родинному колі? І чи треба нам оця традиція, що сім’я – це виключно жіноча відповідальність? До року мінімум чи до двох мусиш вигодовувати дитину, до трьох – відпустка по догляду за дитиною.

В усіх по-різному… Якщо ти одна в родині можеш заробляти, то виходиш до суспільної праці раніше. Але виникає запитання: а де тати? Усе-таки це ж справа двох осіб, чи не так? Особи добровільно створили сім’ю. У них діти – а це вже, вибачте, обопільна відповідальність. Батьки повинні дбати про те, щоби їхні діти були здорові та нагодовані. До того ж, вони повинні прищеплювати їм певні цінності, забезпечувати належний виховний процес. Звісно, усе це потребує зусиль. Так що у цьому процесі, як на мене, ми перевищуємо роль матері і применшуємо роль батька.

У нас, українців, дуже багато стереотипів. От народжується в сім’ї хлопчик чи дівчинка. Змалечку ми наділяємо їх різними ролями. Наприклад, поширена думка, що дівчинці у дитсадку потрібно мало простору. Її можна просто в куточок посадити, дати лялечку, і вона собі там буде тихенько сидіти, гратися і нікому не заважати, бо вона чемненька дівчинка, її не вчать говорити «ні». Потім ця дівчинка виростає. У неї мало б виникнути природне бажання зробити кар’єру і реалізуватись. Проте з таким виховним процесом цього може і не статися.

До виховання хлопчиків зовсім інший підхід. У садочку їм треба багато місця, щоб рухатися, бігати. От вони потім ці великі місця і займають (просторі кабінети, великі столи тощо). Тобто, з них вирощують впевнених, повноцінних і повновладних чоловіків. А жінки – це обслуговуючий персонал, який ще й має здатність надихати чоловіків. А де ж самоцінність жінки?..

Я вважаю, що дівчаткам з наймолодшого віку треба прищеплювати лідерські якості та внутрішню потребу самореалізації. У них має бути своя місія. Чоловікам усе це теж потрібно, але у той час, коли вони роблять свою кар’єру, повинні розуміти, що відповідальне батьківство – це благо для всієї сім’ї.

 Інтерв'ю з Оксаною Ярош
Інтерв'ю з Оксаною Ярош


˗ Чи варто, на Вашу думку, пропагувати ідею гендерної рівності серед молоді, зокрема, активно використовувати її у педагогічній діяльності?

˗ Так, звісно. Це потрібно. Наприклад, у нас в університеті є окремі курси: «Політика гендерної рівності», «Гендерна лінгвістика», «Гендерна психологія» і «Гендерна педагогіка». Подібні курси є у багатьох вищих навчальних закладах. Майбутні фахівці мають бути компетентними у гендерній тематиці.

˗ Побутує думка, що проблемами гендерної рівності цікавляться далеко не всі –це справа лише окремих громадських організацій. Ваш погляд на це.

˗ У 2005 році було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Не варто думати, що займатися гендерними проблемами – завдання тільки громадських організацій. Насправді гендерна політика – це державна політика. Просто в нас держава недостатньо у цьому напрямі працює. Тому виходить, що більш ефективні у подоланні цих проблем громадські організації, а не держава.

˗ Цікаво, а що ви можете сказати про сучасну українську рекламу? Зокрема, вам, мабуть, відомо, якого розголосу набув плакат від магазину «Світ шкіри і хутра», на якому зображено, як чоловік тягне за ногу жінку… Це теж сексизм, на Вашу думку?

˗ Так, оскільки сексизм – це упереджене ставлення або дискримінація певних осіб або груп через їхню статеву належність. По-перше, на цьому плакаті неетичне зображення жінки, бачимо очевидне ставлення до неї як до речі – ознаки фізичного насильства. Рекламодавці розробляють проекти подібних реклам і, звичайно, очікують на щедру фінансову винагороду.

Компанія, яка має гарну репутацію, не дозволить собі реклами, що принижує людську гідність. А компанії, єдиною метою яких є заробіток, думають, що головне – привернути до себе увагу, навіть якщо це порушує усі правила етики й естетики. На мою думку, людина, якій притаманне здорове критичне мислення, не стане споживачем такої рекламної продукції. Цивілізований бізнес повинен опиратись на певні стандарти.

˗ Чи є сьогодні успішні приклади подолання сексистської реклами?

˗ Так. Наприклад, в Дніпрі зусиллями активістки Ольги Полякової вдалося прибрати сексистську рекламу з інформаційного простору і домогтися певних змін. Є інші приклади. Добре, що є громадський опір таким проявам. Взагалі дуже важко в рекламній сфері запровадити регулятивні функції. Наша мета – щоб такої реклами зовсім не було. На жаль, поки що це явище в нашому суспільстві не зникає.

От вже протягом десяти років робимо підбірку сексистських реклам.Ті люди, які переглядають її, одягають свої власні окуляри і починають бачити справжню картину, чим нас зазвичай інформаційно «годують». Тоді вмикається лампочка, загострюється увага – обережно: сексистська реклама. Люди починають замислюватися: а навіщо така реклама? На ній зображено, як когось принижують чи ображають. Вам хочеться, щоб ваші діти дивилися на це?

І так починається громадська активність, якої нам ще не вистачає. Бо що в громадській діяльності найскладніше? Кожній людині треба змінюватись самій і змінювати своє близьке оточення. Я не вірю, наприклад, в щирість громадських діянь, коли людина пропагує якісь речі, а сама їх не дотримується у повсякденному житті.

 Інтерв'ю з Оксаною Ярош
Інтерв'ю з Оксаною Ярош


˗ Скажіть, будь ласка, а хто допомагає вашій організації фінансово? Є, мабуть, свої спонсори…

˗ У Києві є всеукраїнська громадська організація – «Жіночий консорціум України». Наша організація входить у їхню мережу, робимо партнерські проекти. Наразі – проекти щодо залучення жінок у політику у 12 областях. Самостійно пишемо проектні заявки, шукаємо партнерів – це благо, що за роки їх назбиралося чимало.

Це складна робота: здобувати підтримку на власний розвиток. Дуже втішним став той факт, що нещодавно отримали від Українського жіночого фонду невеликий грант на оргрозвиток. Складно, що громадська діяльність – це здебільшого волонтерство. Величезна проблема знаходити людей, які поділять наші цінності та місію. Тільки люди нові прийдуть, чомусь навчаться, невдовзі знаходять іншу зайнятість, змінюють місце проживання. Це процес закономірний, однак часто знову з нуля треба продовжувати із новими людьми.

˗ Які зараз гендерні проблеми існують в Україні і на Волині зокрема?

˗ Дуже гостра і болюча проблема – це домашнє насильство. І там, де є можливість долучитися до вирішення цієї проблеми – ми це робимо. Насильство в сім’ях – проблема дуже давня, але прихована. За середньою статистикою, жінка, яка страждає вдома від насильства, звертається за допомогою аж на восьмий раз побиття. Біда наша в тому, що, по-перше, немає звички говорити про це, так би мовити, «виносити сміття з хати». По-друге, нема куди подітися жертвам насильства. У нас немає жодного спеціалізованого притулку, і ніяк на це не виділяють коштів.

Депутати не хочуть приймати Стамбульську конвенцію, у якій йдеться про гендерні проблеми, їх лякає слово «гендер». Насправді ця конвенція дасть можливість, до прикладу, заявити про насильство іншим свідкам, а не лише самій жертві. Бо зараз лише сама особа, яка постраждала, може про це заявити. Ні від кого іншого органи влади заяву не приймуть. Така страшна безвихідь… Це треба чекати, поки вб’ють?

Звичайно, не коректно казати, коли йдеться про «насильників», то це лише чоловіків стосується. Так, у 90 % жертвами насилля стають жінки. Натомість чоловіки страждають від психологічного насильства. Наприклад, коли жінка ставиться до нього як до «машини заробляння грошей», – це психологічне насильство. І суїциди, які трапляються в Україні і на Волині зокрема, здебільшого заподіюють собі чоловіки, які не витримують подібного тиску.

Така модель стосунків в сім’ї цивілізованому суспільству не підходить.

- Скажіть, а чи можна якось зарадити цій проблемі?


- Має бути цілий ланцюжок дій. По-перше, для того, щоб вирішити проблему насильства, потрібна ретельна робота психологів з насильниками. По-друге, у кожній області має бути хоча б один притулок, де жертва насильства на деякий час зможе сховатися. По-третє, треба думати про житло, наприклад, соціальний гуртожиток. А тоді вже судова справа, на якій суд вирішить, що робити з цією сім’єю. Тобто, далі усе має вирішуватись у судовому порядку.

˗ Ваш ідеальний образ сучасної жінки.

˗ Ідеальна жінка для мене та, яка живе в гармонії із собою і має почуття власної гідності. Якщо вона поставила собі мету реалізувати свої здібності, стати фінансово самостійною, вона обов’язково цього досягне. Я вважаю, що ми не дарма приходимо у цей світ. У кожного з нас є якісь таланти, і наше завдання – їх реалізувати.

Наша організація намагається сприяти тому, щоб українські жінки йшли в політику. Адже їх там мало. У Верховній Раді жінок тільки 12%, а решта (88 %) – чоловіки. У сільських і селищних радах поки що паритет (50 на 50), у міських – близько 20 %. Чому в парламент потрапляють здебільшого чоловіки, хоча жіночого населення більше? У нас є багато жінок з високим рівнем освіти, інтелекту, професіоналізму. Тому ми організовуємо спеціальні тренінги, літні школи для жінок, які хочуть стати депутатками.

Знаєте, всюди є стереотипи: ті принцеси, а ті лицарі. Де ті принцеси, де ті лицарі, коли зараз усі мусять заробляти? Не виживеш, коли в сім’ї тільки одна людина тягне усе на собі. Мають бути певні навички, компетентність, професійність людини, щоб в майбутньому її взяли на роботу і платили гідну заробітну плату.
Отже, для мене ідеальна жінка – це та, яка прагне реалізувати себе і робить це в гармонії з власним «Я».

˗ Так, цікаві факти Ви розповідаєте… А чого конкретно, на Вашу думку, бракує нашим чоловікам?

˗ За всіх чоловіків говорити не буду. Відомо, що як чоловіки, так і жінки бувають різні. Але хочеться, щоб чоловіча частина нашого суспільства з більшою повагою і турботою ставилася до жінок, щоб не дозволяла собі зверхності, фраз типу «Ти – жінка, мовчи», «Твій день – 8-ме березня». Коли «пішла у народ», не думала, що зустріну так багато людей, для яких жінка – це не людина, а лише якийсь додаток… Чоловік має бачити, що жінка – це теж особистість, індивід, талант...

˗ І тоді інститут сім’ї, на Вашу думку, зміцніє, якщо у виховному процесі дітей буде задіяний і чоловік, і жінка?

˗ Так. Чоловік і жінка повинні допомагати один одному. Бувають періоди, коли жінці приходиться більше часу проводити з дітьми, ніж чоловікові. Згодом ситуація може змінитися. З цього приводу я би хотіла навести дуже гарний приклад про Швецію. У них є закон про обов’язкову «сімейну відпустку» по догляду за дитиною (упродовж двох місяців) не тільки для мам, але й для батьків. Гарно про це розповіла Олена Стрельник, як і про інші світові досвіди. По суті, така активна пропагандистська кампанія шведського уряду почалася ще у 70-х роках ХХ ст.

Як результат – люди вчаться бути відповідальними батьками. Коли я проходила стажування у Швеції, нам наводили приклад, що бувають ситуації, коли роботодавець неформально запитує чоловіка, який влаштовується до нього на роботу: «Чи скористалися ви своєю відпусткою по догляду за дитиною, коли вона була маленька?».

Якщо чоловік каже, що ні, це може бути йому мінусом під час відбору на посаду керівника. У шведів розвинувся такий підхід: безвідповідальний батько не може бути хорошим керівником, оскільки він не буде чутливим до проблем людей.

Я прихильниця партнерської сім’ї, де немає лідера-диктатора, якому усі повинні безумовно підкорятися. Мій ідеал й моя сімейна практика – сім’я партнерська, де кожен з великою відповідальністю ставиться до виконання своїх обов’язків. Думаю, що саме такий підхід до сім’ї повинен бути у кожного з нас.

ТЕКСТ - Тетяна БИК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 5
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Ви вже "догендерились", що в Києві створили громадський рух "Батько має право" проти жінок, котрі спекулюють дітьми після розлучення...
Відповісти
Запрошую поцікавитись що на цю тему думає Греко-Католицька Церква

http://news.ugcc.ua/documents/poslannya_sinodu_yepiskopіv_kiievogalitskogo_verhovnogo_arhiiepiskopstva_ugktsstosovno_nebezpeki_gendernoi_іdeologіi_78209.html
Відповісти
Нема ніякої рівності. В світі все різне. Навіть близнята між собою відрізняються. А оте насильне примушування до гендерної рівності то все продукт грантових організацій. А просто так грошей ніхто не дає. Є конкретні цілі. Одна з тих цілей зруйнувати інститут сімї. Замінити цей інститут квазісімєю. Тоді люди стануть ще більш одинокими і їми буде легше управляти. Підміна цінностей є досить ефективний інструмент маніпуляцій.Це якщо коротко...
Відповісти
Всі різні підтримую, а про депутатів рад то взагалі брєд, то виборні посади - видирають депутати а не чоловіка чи жінку чи когось нетрадиційного
Відповісти
З радістю помічаю, що фемінізм і гендерство входить в моду серед жінок, і той, хто сьогодні признається в своїх патріархальних поглядах, може підмочити свою репутацію. Але поруч з чудовим рухом, з чудовими намірами, завжди знаходяться люди, здатні довести ідею до абсурду. Я бачу навколо себе немало жінок, які ненавидять чоловіків, але ще гірше, що вони називають себе феміністками і компрометують це явище. Якщо вести мову про загальний образ таких жінок, то це, зазвичай, жінка за сорок, яка впала у відчай, поховала мрії про кохання і урочисто, в церкві на колінах прокляла чоловіків. Усякий чоловік в її версії – істота слабка, зла, хтива, але безсильна, з вадами психіки, залишена навіть негативної чарівності. Ці злючі дами існували завжди, але раніше вони не примазувались до фемінізму, а нині легалізували свою ненависть, прикрившись «правильними ідеями». Мало того, вони виплескують своє роздратування й на успішних жінок. Простіше поринути в ненависть і заперечення усякого смислу протилежної статі. А тих, хто вміє жити в парі, об′явити підкаблучниками, мисливцями за спідницею або зовсім відсталими особистостями. Тому я категорично проти гендерства і фемінізму. Зробіть аналіз, хто належить до цих груп? Вдови, жінки з нерозділеним коханням, дружини імпотентів, з розірваним шлюбом через зраду, які себе дуже люблять і далі носка свого зашкарублого носка чобота нічого і нікого не бачать. Гендерство – це зло! Жінка, яку кохають, обминає подібні «організації» десятою дорогою.
Відповісти