вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Теплі спогади та мандариновий настрій: що приносив відомим волинянам Миколай

Теплі спогади та мандариновий настрій: що приносив відомим волинянам Миколай
Цілий рік дітлахи приносять зі школи добрі оцінки, а на початку грудня гарним почерком виводять листи, які починаються зі слів «Святий Миколаю, принеси мені...». І ось настає скральна ніч на 19 грудня, коли всі нетерпінням чекають на таємний візит улюбленого святого. Добрий бородань із великою торбою ласощів потайки прокрадається до ліжок малечі та лишає під подушками пакунки з цукерками і омріяні подарунки. Навіть подорослішавши, дехто продовжує трохи вірити в диво і кожного року виглядає Миколая, який через близьких та знайомих передає смаколики та традиційні мандаринки.

Журналіст Інформаційного агентства «ВолиньPost» поцікавився у відомих волинян, чи писали вони в дитинстві листи до Чудотворця та що найбільше очікували побачити під подушкою.

Луцький гуморист, лідер команди «Замок Любарта» Нарзар Пащук:

«Миколайчика я завжди дуже любив і чекав - чомусь в мене в сім'ї основні подарунки дарували саме на це свято. Листів не писав і завжди був задоволений тим, що приносив Миколай.

В дитинстві дуже хотів, щоб, окрім подарунка, обов'язково були мандаринки. Бо, як на мене, їхній запах вранці на Миколая символізував старт новорічних свят та новорічного настрою. Коли став доросліший, пам'ятаю, що завжди хотів прикинутися, ніби вже сплю, щоб побачити, як мама під подушку кладе подарунок. Але жодного разу так і не зміг впіймати її на гарячому».

Відома волинська співачка Тетяна Ціхоцька:

«Про святого Миколая в дитинстві я нічого не знала, бо тоді був Дід Мороз (усімхається), тому й листів Святому Миколаю не писала. Але справжнім Миколаєм був наш батько, який народився 19 грудня - все життя допомагав людям і робив це, не афішуючи. Подарунки, а це було, як правило, по коробці цукерок, нам під подушку непомітно підкладали в Новорічну ніч».

Начальник департаменту інфраструктури і туризму Волинської ОДА Іван Мирка:

«Мені з дитинства клали подарунки під подушку на День святого Миколая, я писав до нього листи. Якось я про це розповів друзям, то з мене почали глузувати. А сьогодні вже нікому і в думку не спаде над цим насміхатися, бо це стало нормою. З подарунків чи не найбільше запам’яталися крутезні олівці, зошити з Канади і іноземні цукерки.

З цим святом пов’язані також спогади про батька. Адже подарунки під подушку отримую досі. Це ми робимо на знак турботи, на згадку про тих, на кого ми схожі. Дуже лоскотно було на серці, коли клали з дружиною подарунок під подушки вже своїх дітей - це справжній кайф, який нічим не замінити».

Проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету Анна Данильчук:

«В передсвяткову ніч я ніколи не могла заснути і чекала подарунків. Батьки змирилися і облишили надію підкладати подарунки під подушку вранці - я б чатувала усю ніч. Тому, зазвичай, почистивши зуби, переодягнувшись у піжаму я поверталася у кімнату і знаходила подушку, що вистояла вище звичного і шаруділа при натисканні. Іще у кімнаті завше було холодно - то від морозного подиху святого, поки він розкладав подарунки - надихав (то батьки старанно провітрювали, а іноді ще й могли на засніженому підвіконні лишити слід). Кіндери і снікерси, рафаело і чупа-чупс у мій час значили для дитячої радості значно більше, ніж сьогодні - їх було важче знайти і слід було на довше розтягувати споживання. Дуже любила в подарунках олівці, блокноти, пенали завше були моєю слабкістю. А от від подарованого одного разу велосипеду - розплакалася. Геть не мріяла про такий подарунок і їздити на ньому не вміла. Та і досі не вмію (усміхається)».

Художник Андрій Кальков:

«За кілька тижнів до Дня святого Миколая я ставав трохи чемнішим і більше допомагав батькам. Весь цей час минав в очікуванні свята, а нагадування про шанс отримати замість яскравого подарунка "різочку" за погану поведінку зводило її до мінімуму. Ніколи не писав листи Миколаю - мої батьки його добре знали і передавали усі побажання усно (усміхається). Переважними подарунками були солодощі плюс якісь девайси для малювання - олівці, фломастери тощо».

Начальниця відділу менеджменту та креативних індустрій департаменту культури Луцькради Юлія Євпак:

«19 грудня і свято Миколая дуже особливе для мене. Не важливо, скільки тобі років, якщо ти віриш в дива. Бабуся мене з дитинства навчила писати листи Миколаю. Мабуть, одним з найоригінальніших та найбажаніших подарунків був будиночок для ляльок. Як я на нього чекала, і як була рада - словами не передати! Він ще й досі в мене вдома в Ізмаїлі є. І вже в дорослому віці я теж пишу щороку листи Святому Миколаю. Бувало так, що й різочку під подушкою знаходила (усміхається)».

Очільник «Національного корпусу» на Волині Андрій Д'яченко:

«Відверто кажучи я дуже рано зрозумів, що Миколайчик - це мої батьки, правда вже не пригадаю за яких саме обставин, але ще в дитячному садочку. Бо добре пам’ятаю, що мене немало дивувала наївність моїх однокашників, які у нього вірили. Все б нічого, але я затівав суперечки і на горе вихователям доводив своїм товаришам що Миколай - то їхні батьки (усміхається). Зрештою, вихователька навіть поговорила з моїми батьками з проханням вплинути, щоб я не підривав віру дітей у чудеса (сміється).

А з батьками ж в мене склалась негласна традиція - мені просто дарували якісь цікаві або корисні речі на Миколая не роблячи таємниці щодо їх походження (усміхається). Тому в дитинстві я сприймав день Миколая як другий День народження. З подарунків, які запам‘яталися найбільше, це армія пластмасових солдатиків у 6 чи 7 років і набір поплавків для рибалки у 5 класі».

Режисер телеканалу «Нова Волинь» Вікторія Поліщук:

«Вірити у Святого Миколая та Діда Мороза я перестала у дуже юному віці, оскільки моїм батькам, а особливо татові, не вдавалось тихесенько покласти подарунок - зазвичай це виглядало як трилер, який супроводжувався шарудінням та тупанням. Тому уже в садочку, на дитячому святі, я уважно рахувала виховательок та методом виключення визначала, кому дісталась роль головного новорічного персонажа. Потім я тихесенько шепотіла друзям, що це не Дід Мороз, а Валентина Петрівна.

Щодо подарунків, то дуже пощастило народитись в епоху, коли радієш звичайній разфарбовці, набору кольорових олівців та ляльці барбі, а не вимагаєш у батьків новий айфон».

Професор Луцького національного університету Тарас Божидарнік:

«Свято Миколая в далекі 70-80-і роки святкували менше, а в Діда Мороза вірив до першого класу, але в школі мене просвітили досвідчені однокласники, що це все точно батьки під ялинку носять. Тому дозвольте про це пригадати.

Пам'ятаю, як присів під ялинкою і балакав з статуетками Діда Мороза і Снігурки про додаткові сюрпризи, а у відповідь - тиша. Мама це підмітила і порекомендувала показати тій парочці щоденник з новими хорошими оцінками, то це точно допоможе.

Колись написав листа з проханням на Новий рік подарувати конструктор і дуже тішився, коли його отримав. Він був модний такий, радості було ціла купа, довго грався ним і друзів часто кликав для спільних творінь.

На передодні свят щиро вітаю всіх рідних та близьких! Бажаю щоб побільше було позитивних новин, миру, достатку, кохання і міцного здоров'я, хай мрії збуваються!»

Підготувала Василина БОРУЦЬКА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні статті
Теплі спогади та мандариновий настрій: що приносив відомим волинянам Миколай
19 грудень, 2017, 09:15