«Наші будиночки світяться, як сонечко», - відомий луцький будівельник

Будівництво, одна з тих сфер економіки, яка оминаючи кризу – продовжує розвиватися. Серед тих, хто попри усі складнощі в країні, не полишив цю справу – «Луцький домобудівельний комбінат» (ЛДБК).

Десятки років будівельна компанія зводить житло, яке відрізняється надійністю, якістю та енергоефективністю, - інформує Перший.

Про те, як вдалось відродити будівництво після розпаду Радянського Союзу, про проблеми галузі та перспективи реалізації програми «Доступне житло» журналісти запитати в Руслана Ваймана. Саме він є незмінним керівником ЛДБК та одним з кращих фахівців у сфері будівництва на Волині.

- Руслане Олексійовичу, певно не вперше вам ставлять таке питання, але чому ви пов’язали своє життя з будівництвом?

- Чесно кажучи, я більше нічого не вмію робити. Насправді, мені завжди надзвичайно подобалось будувати. Це дуже важливо, адже ми створюємо житло для людей, а відповідно – розбудовуємо країну.

- Розкажіть про свій професійний шлях і становлення Луцького домобудівельного комбінату, який є одним із лідерів на будівельному ринку.

- Мій професійний шлях безпосередньо пов’язаний з історією домобудівельного комбінату з перших хвилин його створення. Спочатку це був завод панельного будування, який був націлений на випуск збірних будинків і проіснував з 1980-го по 1999 рік. На базі цього заводу ми створили «Луцький домобудівельний комбінат», аби будувати житло з керамічної цегли. Силікатна цегла в будівництві - це погано. А от у всіх наших будинках починаючи з 98-го року ми не використали жодної силікатної цегли. Маємо такий підхід до цього, тому наші будинки - безпечні і добротні.

З командою людей, які прийняли рішення про створення комбінату, я працюють тут з тих часів. Це не просто наша команда, це наша сім’я.



- Яка географія діяльності «Луцького домобудівельного комбінату»?

- Це Луцьк. Серед останніх об’єктів - це 179-квартирний будинок на Іващенка і потужний житловий комплекс на розі вулиць Гордіюк-Конякіна. Там буде 53 тисячі квадратних метрів житла. Поруч знаходиться сквер, парк площею 8 гектарів і дитячий майданчик, який ми вже ввели в експлуатацію влітку минулого року.

- Щодо цінової політики на первинному ринку нерухомості: які ціни на житло і як вони формується?

- Безумовно цінова політика формується ринком. Бо є попит, і є пропозиція. Ціна в Луцьку, якщо я не помиляюся, – від 11 до 13,5-14 тисяч гривень за квадрат. Фактично ціна залежить від будівельних матеріалів, від комплектуючих, бо частина з них купується, на жаль, за євро і долари. Тому їх курс впливає на ціну, як і дохід населення, відсутність кредитів.

Ми би дуже хотіли зменшити ціни, але ми не можемо їх опустити нижче собівартості. За розрахунками Мінрегіонбуду, для Луцька встановлена опосередкована ціна біля 14 тисяч гривень. Ціна залежить від кредитів в банку, мереж, вартості будівельних матеріалів, заробітної плати, яку треба потихеньку підвищувати. Якщо додати ще великі затрати по зовнішній інфраструктурі, по влаштуванню електромереж, газових зовнішніх мереж, відрахування на пайову участь… То ціна просто не може бути меншою. Але беззаперечно, будівництво повинно мати належну якість. Тому має бути розумна межа ціна/якість. І це треба розглядати в комплексі.

Ціна - це не лише та сума, за яку ви купили квартиру сьогодні, а й те, скільки вам потрібно буде платити за утримання квартири надалі. Бо ніхто того житла не буде купувати, якщо будуть холодні стіни і погані вікна. Тому ми вкладаємо душу в будівництво. Скільки буде змога, ми не будемо підвищувати ціни, бо це комплексне складне питання.



- Будівництво – це одна з тих сфер, яка дуже чутлива до коливань в економіці і реагує на перепади і кризи. Коли було найважче і як справлялись?

- Важко на будівельному ринку було завжди. Але попри все, однозначно будувати потрібно завжди. От в Європі на 1 людину 50 кв.м. житла, а у нас – всього 20.

Сьогодні, подивіться, ставка депозитів падає. І людина, яка має якісь незначні кошти боїться покласти їх в банк. Найдешевша однокімнатна квартира коштує півмільйона гривень. Якщо ці кошти покласти в банк, і він, не дай Бож, лусне, то в нашій країні повернуть в кращому випадку 200 тисяч або нічого. А якщо купити квартиру в комплексі, то ці кошти вдасться вберегти.

У нас частина населення до цих пір живе в гуртожитках радянського часу, багато людей живе в малосімейках, багато застарілого житлового фонду, так звані «хрущовки», які треба розбирати.

На моє переконання - треба будувати у дві-три зміни, без вихідних, будувати багато. Від цього в кінці-кінців залежить рівень якості життя, бо людині надзвичайно потрібне житло. От зараз подивіться - молоді люди з вищою освітою масово від’їжджають у Польщу на заробітки і працюють там прибиральницями. А якщо ми вирішимо питання житла – цього не буде.

Коли до нас приїжджають німці і голландці, то вони кажуть, що ми будуємо гарне житло. Я був колись у Німеччині за програмою Держбуду. Там досить прості прямокутні будинки. З керамічної цегли будують тільки багаті люди. Тому зауважу, що житло українці будують нормальне, але ми його будуємо дуже мало, бо важко вирішується питання з наданням землі, проблемно забезпечуються зовнішні мережі.

На сьогодні є вже сотні коробок, збудованих без мереж. Я знаю об'єкти, де просто працюють дизельні станції, бо вони не можуть вирішити питання з електроенергією. Бюрократія з’їдає половину процесу. Стає очевидним те, що у нашій країні робиться все, аби будувати було важко. На жаль, є тенденція до погіршення ситуації, починаючи з самого законодавства та виділення землі і завершуючи тими ж іпотеками.

- Як можна вирішити це питання?

- У будівельному бізнесі я завжди був прихильником двох речей – це державна програма «Доступне житло» і доступна іпотека. І цими питаннями ми займаємося вже багато років.

Ми лобіюємо програму «Доступне житло», як представники Конфедерації будівельників України. Нам вдалося з одним із депутатів та одним учасником бойових дій побувати на брифінгу у Верховній Раді. Так співпало, що саме в цей день в першому читанні було прийнято закон про забезпечення доступним житлом учасників бойових дій. Мова йде про так звану програму 50×50.

Ми в парламенті піднімали питанням про те, що треба зробити: потрібна державна програма «Доступне житло». Вона є в багатьох країнах світу, але по різному називається: 30 × 70, коли 30% дає держава безповоротної допомоги, а 70% платить фізична особа.

Але ці 30%, як порахували експерти, повертаються робочими місцями, відрахуваннями на прибуток, податками в пенсійний фонд. Тож зрештою ці 30% майже повністю повертаються в бюджет. Але молоді люди: вчителі, лікарі, військові, журналісти знаходять можливість придбати нерухомість.

Далі потрібна іпотека. Вона в усьому світі 3-5%. А у нас тупо – 21%. Або в нас спочатку пропонують людям 9%, а потім ця сума росте до 21%. Ми таких речей не пропонуємо, але треба визначитись на законодавчому рівні, аби мати державну іпотечну програму. Був період, коли ми таку іпотеку мали,- так звані 16% мінус 13%, коли людина платила фактично 3%, а 13% компенсовувала держава.



- Уся справа в нестачі грошей у бюджеті?

- Ми знаходимо гроші в бюджеті на будь-що, але не знаходимо грошей на програму «Доступне житло». Центральна влада вперто не хоче зрозуміти того, що людям потрібно житло. От виділяють для Міноборони гроші на житло, але вони не можуть їх реалізувати, бо дуже важко проводити це через чиновників.

Певно правильніше ці гроші було б віддати військовому у вигляді сертифікату на певну суму, щоб він сам купував житло. Це буде чесно, прозоро і без відкатів, які вже всім осточортіли.

Була б правильна програма «Доступне житло» для різних категорій, для учасників бойових дій, для лікарів, молоді, вчителів і так далі… Це не є витратно, бо це є вклад у майбутнє. Але от у чиновників так влаштовані мізки, що вони називають це витратами. А насправді – це вклад в майбутнє.

Мені вдалося підняти це питання, коли на Волинь приїжджав Прем’єр-міністр, але, на жаль, у нас різні підходи… Я не зміг донести до прем’єра те, на скільки це потрібно.

Якщо гроші будуть вкладені в квартиру - це дасть змогу зробити 6-8 робочих місць.

- У вас є депутатський досвід. Ви б хотіли повернутись до депутатства заради вирішення цих питань на законодавчому рівні?

- Не хотів би… Бо шкода вже часу і здоров'я. Ні… (сміється, - Авт.). Ми вже вийшли на депутатів Верховної Ради, взяли і учасника АТО, якого фактично витягли з окопа і затягнули у Верховну Раду. Але ж далі нічого не зробили. Депутатів – більше, ніж вдосталь. Просто хотілося б, аби вони почали працювати в правильному напрямку.

Не раз задаюся питанням: коли наші чиновники і депутати навчаться виділяти гроші на молодіжні кредити і «Доступне житло» без відкатів? Бачите, 47 мільярдів на дороги є, а на будівництво житла тільки 1 мільйон.

І я розумію, чому. Бо з будівництвом доріг всі знають: 30% цих сум - це відкати. Колись говорили Києву: «Чому ви не можете вкрасти на мільярд менше, а дати цей мільярд на будівництво житла для АТОвців, сиріт?». Ну звісно - молоді, АТОвці і військові вже не будуть носити відкати. Тому це їм не цікаво.

- Ви є одним з найактивніших лобістів «Доступного житла» та інших державних іпотечних програм…

- Я ніколи не робив таємниці з того, що завжди лобіював питання будівництва доступного житла. Такі програми повинні діяти як на місцевому, обласному, так і на державному рівнях. Але от що робити, коли на «Доступне житло» цього року виділено 100 мільйонів гривень, в той час, як потреба була 1 мільярд 860 тисяч гривень.

Тепер наступний наш крок – все ж таки треба, щоб був мільярд і щоб ці темпи нарощувалися. Бо якщо будуть дешеві кредити та іпотеки на 20-30 років, буде вирішено питання з житлом і ми перестанемо відправляти молодих людей в Польщу на заробітки.

Тому так, - можете називати мене лобістом, бо ми працюємо над цим і не робимо з цього таємниці. Я сподіваюся, що ЛДБК вже асоціюється з тим, хто лобіює програму «Доступне житло».

- Наскільки я пригадую, ви також були першим, хто взявся за вирішення житлових проблем ветеранів АТО та сімей загиблих… Розкажіть, на яких умовах відбувається співпраця?

- У квітні 2016 року ми заклали капсулу майбутнього будівництва ЖК «Карамель» на розі вулиць Конякіна-Гордіюк. Перед тим у нас виникла ідея передати авансом дві квартири на Іващенка сім’ям загиблих в АТО.

Там була дуже важка ситуація – загинув молодий хлопчик, 19 років. Це велика трагедія. А другий чоловік героїчно загинув у танковому бою. Але не мав посвідчення учасника АТО. Це була формальність, яку не встигли провести документально. Але чоловік загинув, захищаючи країну, похований на Алеї Героїв.

Попередньо ми підписали меморандум з організаціями учасників і ветеранів АТО, спілками загиблих. Тож ще не збудувавши той будинок, ми вирішили авансом дати 2 квартири цим сім’ям загиблих Героїв, але в іншому вже збудованому будинку на Іващенка. І це ще коли не було прийнято ніяких державних програм для цієї категорії і ніхто не робив спроб допомогти сім’ям загиблих.



- А це враховується у розмір пайової участі?

- Ні це рішення колективу забудовника і коли виникла така пропозиція - воно було повністю підтримано всіма. Чому авансом, бо будівництво комплексу на Гордіюк-Конякіна вимагає часу, а квартири потрібні були вже. Також у 2017 році ми дали ще одну квартиру сім'ї Шульганів, де батько і син учасники АТО, а сам «Санич» - афганець, який стояв у черзі на житло 25 чи 30 років.

Мені здається, це нормальний крок і нам не шкода.

Назвіть ще одну компанію, яка надала безоплатно три квартири учасникам АТО і вся критика припиняється… Це дає нам моральне право зустрічатися з прем'єром, президентом, міністрами і піднімати ці проблемні питання, зокрема, щоб зробити програму співфінансування і прописати умови доступних іпотек.

От у нас зараз військових та учасників АТО приблизно 230-250 тисяч і як мінімум 20-ти тисячам потрібне житло. В нас, за різними даними, 1,5-2 мільйони біженців і боляче чути, що вони змушені з сім’ями повертатись в Донецьк, тому що не можуть тут вирішити питання з житлом.

До речі, в Луцьку діє програма 50×50. Слава Богу, що все-таки на місцевому рівні нас почули, в нас робляться певні кроки і люди отримують житло.

- Які маєте плани на найближчий час, поділіться.

- ЛДБК зосереджує увагу на нашому об'єкті ЖК «Карамель Residence» на Гордіюк-Конякіна. Це надзвичайно цікавий житловий комплекс з усім необхідним: хорошою інфраструктурою, громадським центром, хорошим спортивним ядром.

Звісно, паралельно плануємо займатися іншими перспективними напрямками, але дуже велику увагу будемо приділяти і сконцентровуємо нашу роботу саме на ЖК «Карамель». Там буде 53 тисячі метрів квадратних житла. Ми вже здали першу секцію з 40 квартир, а це 2500 метрів квадратних житла.



Всі пам’ятають те, що там було… Гори сміття і суцільні захаращення. Але нам вдалось перетворити це все у щось хороше і потрібне людям. Тепер там відпочивають дітки і влітку, і взимку, бо наш житловий комплекс дозволив паралельно ввести в експлуатацію дитячий майданчик. Надії додає і те, що люди оцінюють наш вклад, бо за цей час не зламано ні однієї лавки.

- То чим житло від ЛДБК відрізняється від того, що пропонують інші забудовники?

- Наші будинки – теплі, збудовані з керамічної цегли, вони енергоефективні, кожна квартира обладнана сучасним котлом індивідуального опалення. Головний пріоритет – це якість. В нас є такий підхід: якщо вікна, то Rehau, бо це найкращі вікна з 5-камерних; якщо котел, то Vailant; якщо стіни, то вони повинні бути теплі і у нас процент опору теплопередачі – 4, при нормі 3,3. Одна з основних умов у роботі - треба будувати тепло, якісно та енергоефективно, щоб це потім коштувало мінімум при оплаті комунальних послуг.

А якщо повертатися до тих же наболілих питань про іпотеки та «Доступне житло», то у нас є окрема програма безпроцентної розстрочки на будинки по Гордіюк-Конякіна.

Тож не буду скромним, але я переконаний, що наше житло завжди добротне і відрізняється надійністю і якістю. А ще будинки ЛДБК мають бути гарні і радувати око.

- Певно, один з найяскравіших таких прикладів від ЛДБК це ЖК «Карамель», який насправді вирізняється на фоні сірого 40-го кварталу різноманіттям яскравих кольорів…

- Треба радувати людей, щоб будинки були яскравими та цікавими. В нас не лише фасад такий цікавий, а й сходова клітка розроблена дизайнером. Ми командою вирішили, щоб він був таким яскравим. Це кропітка робота дизайнерів, архітекторів. Мені він надзвичайно подобається. Це ж здорово, будувати так, щоб аж самому подобалося. Не варто будувати сірі будинки, які викликають сумні чи негативні відчуття.

Якщо ви помітили, то всі наші будиночки світяться, як сонечко. На Іващенка теж будинок зроблений з жовтої цегли і в будь-яку погоду він світиться. Ці будинки вже підняли статус 40-го кварталу. Вже ніхто не каже, що тут щось не так, що тут поганий район.

Адже тут прекрасна інфраструктура, гарний парк з потужним спортивним ядром, з дитячим містечком. Невдовзі тут добудуємо біля 50 тисяч квадратів добротного житла: автономного, сучасного, теплого і з радісними гарними фасадами.

- А як ви ставитесь до конкурентів у будівельній сфері?

- Позитивно ставлюсь до конкурентів, але напевно в першу чергу потрібно конкурувати самим з собою. Я точно повинен знати, що в нас комфортне житло, енергоефективне і що воно добротне. Ми не читаємо лекції для конкурентів, як вони повинні будувати.

Повірте, не дуже багато конкурентів будує і розуміє, що треба будувати з керамічної цегли. Будують будь-що і будь з чого.

Є факти, коли при вихідних даних на 5 поверхів – будують 10 і ніхто не знає, що буде з тим будинком далі. Ми так не будуємо! Ми звикли, що це має бути надійно, офіційно, законно, легально і без ризиків. Тому, якщо чесно, в нас не так і багато конкурентів.



- А от ваш син Андрій є одним з найбільш відомих та успішних молодих забудовників. Він пішов вашими слідами і, напевно, ви ним пишаєтесь. Однак, якщо відверто, то чи немає між вами своєрідної конкуренції?

- Ну це прекрасно, коли син іде по стопах батька. Це здорово! Значить батько все зробив правильно при вихованні. Ну хіба було б краще, якби він просто ходив по кабаках і не думав про життя? Це прекрасно, що так сталось.

Напевно в нього не було шансу не стати будівельником, адже з 8 років я брав його на будови. А вже з 17 чи 18 років він працював у мене помічником. Мені вдалось вкласти у нього все, що я міг, і в нього все успішно виходить. У нього такі ж підходи у роботі, як і у мене: чесно, нормально, гарно, якісно і надійно.

Якщо ж про конкуренцію на самому ринку, то у нас різна ніша. Але це ж нормально, якщо діти у чомусь переростають своїх батьків. Ми теж в чомусь переросли своїх батьків, які жили важче. Їм було тяжко відбудовувати країну після війни, але ж об'єктивно – ми їх переросли. Тому дай Боже, щоб наші діти переросли нас самих, бо так і має бути.

- У вас вся сім’я будівельників?

- Щодо моєї сім’ї, то в мене все доволі нудно: одна робота на все життя, одна дружина і одна собака. У нас нормальна класична сім'я, абсолютно не публічна: діти, маю вже четверо онуків (два внуки і дві внучки) і собаку, яка живе з нами як повноправний член сім’ї.

З дружиною ми прожили разом 39 років... Вона теж будівельник і познайомились ми на роботі. Тому робота дала нам все і навіть любов.

Про Андрія знають всі, чим займається, він більш публічний.

А моя донька займається тим, що любить свого чоловіка і виховує двох дітей. Буду сподіватися, що сім'я насправді будівельна і навіть внуки продовжать справу діда.

Може трохи нудно у мене, зате стабільно, без скандалів та публічних обговорень.

- Не роботою єдиною. Чим полюбляєте займатися у вільний час?

- Зараз я читаю книги з управління та бізнесу. В наші часи це не викладалося, тому намагаюся це компенсувати. В мене є купа цікавих книг із саморозвитку. Хочеться вдосконалювати свої навики і, попри усе, – розвиватися і рости, незважаючи ні на що. Бо вік – це поняття відносне і ніколи не пізно навчитись чогось нового.

Еля КОРОТИНСЬКА

Фото – Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.