вхід реєстрація

День першого дзвоника: гроші, вибори, бахвальство…*

День першого дзвоника: гроші, вибори, бахвальство…*
Кожного першого вересня я разом із синами переступаю поріг звичайної луцької школи. От написала зараз «звичайної» і подумала про те, що навіть школа в нас уже є індикатором соціального розшарування. Бо є «елітні», «статусні» і ще хтозна які навчальні заклади, куди прагнуть прилаштувати своїх чад люди, яким по життю повезло більше, ніж іншим. У такі собі «острівки щастя» для успішних. Це завжди викликало в мене певну відразу, бо якою виросте дитина у середовищі, де не розум та виховання визначають її роль і місце серед інших учнів, а, скажімо, модель мобільного телефону?

Серед життєвих моментів, у яких доросла людина може дозволити собі поринути в світ дитячих спогадів і насолодитись тими давніми почуттями та емоціями, перше вересня є найбільш зручним та світлим днем. Ми ведемо своїх дітей до школи, заходимо разом з ними до цього наповненого дзвінкими голосами двору, і стається маленьке диво: всі несправедливості та негаразди дорослого життя миттєво тануть у вирі теплого відчуття захищеності, безтурботності, впевненості у тому, що попереду – велике і щасливе життя…

І знаєте, що дратує? Цей стан триває якусь коротку блискавичну мить. Бо ми – дорослі. І все, що ми бачимо і чуємо, проходить через нашу батьківську душу, яка завжди неспокійна. І ця душа постійно нагадує нам, що життя не є таким красивим і безтурботним, яким уявляють його наші діти.

Кожного першого вересня я разом із синами переступаю поріг звичайної луцької школи. От написала зараз «звичайної» і подумала про те, що навіть школа в нас уже є індикатором соціального розшарування. Бо є «елітні», «статусні» і ще хтозна які навчальні заклади, куди прагнуть прилаштувати своїх чад люди, яким по життю повезло більше, ніж іншим. У такі собі «острівки щастя» для успішних. Це завжди викликало в мене певну відразу, бо якою виросте дитина у середовищі, де не розум та виховання визначають її роль і місце серед інших учнів, а, скажімо, модель мобільного телефону? Чи буде вона готова до реального життя? Чи не вийде зі школи із пихатим усвідомленням власної унікальності і зневаги до «звичайних» людей?

Отже, мої діти вчаться у звичайній школі, і я, звичайно, буваю там кожного дня. І це дає мені можливість робити певні корисні спостереження, які у свою чергу провокують не дуже оптимістичні роздуми.

Діти – відкриті і щирі. Спостерігаючи за ними першого вересня з року в рік, відзначаю: навіть першачки стають якимись більш дорослими. Ні, не тому, що вони є поколінням інформаційного світу. Це щось інше. Вони відчувають стурбованість і неспокій власних батьків.

Зверніть увагу – в Луцьку нечасто зустрінеш дитину, яку вперше в школу веде пара батьків. Тобто – родина. Святе. Частіше дівчинка чи хлопчик тримає за руку когось одного. А то й бабусю. Батьки на заробітках. Далеко за межами країни і рідного міста, яке залишило їх без роботи і засобів для існування. Кожного разу мене вражає така наочна демонстрація кількості неповних родин. Іноді навіть виникає нереальне відчуття того, що знаходишся у якомусь міфічному місці нещасливого дитинства, де ростуть діти, позбавлені елементарного повноцінного спілкування з батьками, без любові та турботи, якої потребує кожна маленька людина…

Годі шукати винних в цій проблемі: чи то загальнодержавна політика, чи то провина місцевої влади, що не може створити умови для повноцінного працевлаштування мешканців Волині. Просто ніхто не замислюється над тим, як вирішувати цю проблему. Думаю, людям, від яких залежить її вирішення, варто б було поглянути на цих дітей. На їх неприродно дорослі обличчя. На заздрість, з якою вони дивляться на тих окремих своїх однолітків, які щасливі від того, що тримають за руки маму і тата.

Друге невеселе спостереження базується на, здавалось би, дуже позитивному моменті – люди нічого не жаліють, збираючи дитину до школи. Це справжнє свято – нова красива форма, чудові яскраві ранці, наповнені новеньким канцелярським приладдям, дріб’язками, які так радують дитину. Спостерігаючи за цією феєрією, якось не хочеться думати про те, що для багатьох сімей збори до школи стали справжнім шоком родинного бюджету. За найелементарнішими розрахунками підготовка до першого вересня обходиться мінімум у 2000 гривень. А середня зарплатня в Луцьку – 2432 гривні! Як кажуть, без коментарів.

Тільки от якось дивно на цьому фоні виглядають переможні реляції наших чиновників від освіти про те, як все чудово в цій царині. Інакше і бути не може. А знаєте чому? Бо у вищого керівництва – вибори. І у деяких «меценатів» - також. Тож головні їхні слова у ці дні - ми відремонтували, пофарбували, підправили, навели лад, обладнали, подарували…

Навіть коментарі Голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука сповнені передвиборчої риторики: «… у 2012-му сформовано загальну систему раціонального та відповідального ставлення до освіти. У школи, дошкільні навчальні заклади інвестовано не один десяток мільйонів гривень. У кожному місті та районі до нового навчального року зроблено величезні роботи».

Тобто раніше «раціонального і відповідального ставлення» до освіти не було? Нагадаю: у декого ставлення до цих питань аж надто раціональне. Це я про відомий скандальний тендер, коли картоплю для закладів освіти чиновники закуповували за втричі завищеною ціною, поклавши різницю у свою кишеню. І ніхто не був покараний! Навіть не дивлячись на мої численні депутатські запити і виступи з цього приводу. Тож чого варті всі переможні реляції, коли такі злочини проти дітей «спускаються на гальмах»?

А згадайте будівництво школи у селі Гаразджа. Уряд виділив 12 мільйонів, але губернатор «передумав» добудовувати школу через «сумнівну доцільність будівництва». Цікаво, з яким настроєм мешканці цього села зустрічають свято знань? Чи знають вони про те, що Клімчук вибудував «раціональне і відповідальне ставлення до освіти?».

Раціональне – цілком згодна. А от з відповідальністю проблема... Безкарність і безвідповідальність на всіх рівнях за великим рахунком і є першопричиною тих невеселих роздумів, на які провокує, на жаль, перше вересня. Неповні родини, діти, що зарано дорослішають, вигрібання останніх гривень на новий ранець, і поряд з тим – цинічні заяви про витрачені на освіту 180 мільйонів гривень… Гроші, вибори, бахвальство і пустопорожні обіцянки - прикмети цьогорічного свята знань. Того дня, який міністр освіти запропонував оголосити днем національної єдності. Чесно кажучи, навіть не смішно.

Ми – дорослі. І це свято не для нас. Бо батьківська душа, повторюсь, завжди неспокійна. Але нехай для дітей цей день буде справді світлим. Для всіх без виключення, навіть тих, для кого так і не побудували своєї школи.

Олена ГОЛЄВА
Теги: Голєва
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 16
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Цікаво, чи скоро в мадам кандидатки німб возсіяє і крила виростуть?
Відповісти
Молодець, Олено!добре хоч є в Луцьку опозиційний кандидат за якого не соромно голосувати. А то оцей вухатий провладний зомбі вже всіх дістав, І шкода, що Батьківщина продалась Палиці, висунувши явно програшного кандидата, а Юля про це знає?
Відповісти
Щиро дякую за статтю. Ви висловили думки багатьох батьків, кому небайдужі проблеми освіти, майбутнє наших дітей, а значить, і України.
Відповісти
Що, Ольго, попросили хвалебну оду за гроші написати??? Чи працюєш на неї?
Відповісти
Гарна стаття, розумні висновки... АЛе до чого? Що пропонує автор... Тема не розкрита...
Відповісти
Слава капітану очевидність.
Що зробила, щоб цього не було?
Язиком балакає...
Відповісти
Маю двоє діток. Молодша йде в перший клас. Три місяці збирали гроші, щоб дітей в школу зібрати. Що поробиш, живемо в такій країні. Надіємось на краще, від виборів до виборів. Можливо, наші внуки будуть жити краще. А "покращення життя вже сьогодні", як лунає по ЗМІ - всього пусті слова. Одне радує, йдеш по місту і бачиш купу діток у святковому вбранні. Хочеться, щоб вони були щасливими. Всіх батьків і школярів з святом!
Відповісти
Все залежить від нас. Якщо будемо голосувати за гречку і пачку печива, то так і будемо жити. Головний фальсифікатор на виборах - виборець, а за ним йдуть усі інші. Вибирайте.
Відповісти
В мене виникло лише одне питання. "І ШО?"
Відповісти
Стаття філософська, думки життєві, автор не Голєва. А наше майбутнє виріщують не кандидати у нардепи, а ми - українці. Свій голос продаємо уже цілих 21 рік: чи за кг гречки, чи зараз 800 грн в місяць, які нараховує на карточку освітянам "тушка".Хто ж винен, що у нас зарплата мізер і ми думаємо не мізками про майбутнє України, а про те, де взяти гроші, щоб зібрати дитину в школу, купити їй фрукти. Чи банально мабуть: осінь прийшла, а черевичок то нема. От і кожен кандидат користується такою нашою безпомічністю і стимулює по-різному виборців. І тоді, як пише ЛЮ, постає те ж саме питання: "І ШО?"
Відповісти
І ШО ????
Відповісти
"Волиньпост" вже купили чи шо? Мо Голєва? Бо мо ї коменти не опублікували, а називається НЕЗАЛЕЖНИМИ. Ага, зараз треба пошукати незалежні ЗМІ......
Відповісти
проста школа, прості діти....- Вам не смішно пані Олено?Ваших синів привозить в школу на хамері особистий водій, вони не носянь книжок, а граються на урох на айпедах закинувши ноги на парти, на канікули їздять на острови, а не до дбабусі в село- і одягнули ви їх в школу не за 2 тисячі гривень!
Відповісти
Олено Василівно, ви хоч читиали статтю?
Відповісти
Голєва вступила у справжній бій з Недужко і Козюрою за звання "Лузер року". Хто ж з них набере хоча б 2% на виборах?
Відповісти
Хай би пані Голєва замість того,щоб проливати крокодилячі сльози над освітою, навела порядок на "Санрайзі". Маршрутки страшні, водії-хами, для яких проблема здати здачу з 50 гривень (після другої години дня)і їдуть, як дрова везуть, білетів навіть біля водія ніколи немає, не кажучи про видачу.Це
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
День першого дзвоника: гроші, вибори, бахвальство…*
31 серпня, 2012, 14:55