вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

ЦИТАТНИК АНДРІЯ КУЛИКОВА: Ніколи не обмежуйтеся читанням заголовка

ЦИТАТНИК АНДРІЯ КУЛИКОВА: Ніколи не обмежуйтеся читанням заголовка
Відомий український радіо- і телеведучий Андрій Куликов зустрівся із лучанами, аби поспілкуватися про медіаграмотність. Журналіст із величезним досвідом розповів про те, як не потрапити у пастки гучних заголовків, чому треба викорінювати слово фейк, та поділився спогадами про роботу на британському ВВС, на 1+1 та історіями із заснування Громадського радіо.

Зустріч відбулася у форматі відкритої лекції, організованої у рамках проекту «Школа свідомого громадянина» від Громадянського Руху «Свідомі».

Ми зібрали найцікавіші цитати із зустрічі.

***

«Я народився у звичайній радянській родині. У радянських анкетах про такі родини писали «з родин службовців» - і мама, і батько були службовцями. Тато викладав у Київському інституті інженерів цивільної авіації, мама на той час працювала на київській міжміській телефонній станції. Родина, як родина – радянські люди, батько воював у Великій вітчизняній віні, яка для нього й залишилася вітчизняною».

***

«Коли на початку 80-их я почав вступати в комуністичну партію, батько мені каже: «а ти знаєш, чому я так ніколи й не вступив до неї?». Він пішов на фронт добровольцем у 1943 році, йому не було й 18-ти, він був механіком обслуговування літаків у полку штурмової авіації.

"Уяви - 44 рік, фронт від Білого до Чорного моря і нас кожного ранку і вечора збирають слухати повідомлення радінформбюро. Там ми дізнаємося, що за день напружених боїв знищено 60-80 літаків противника, а червона авіація втратила 3-5 літаків". І того самого дня до їх полку не поверталося 5-6 екіпажів – це був наочний приклад того, що пропаганда бреше… Мій батько і його бойові товариші не припинили битися на фронті відповідно до своїх переконань, але вирішили не мати надто тісного контакту із тими, хто в такі часи їм брехав. Ця історія справила на мене велике враження».

***

«Родина була всуціль російськомовна. Батько народився у Луганську, жив в Таганрозі, а коли приїхав до Києва, то прочитав на вивісці «ПерекУрня» - от, думає, ввічливі ці українці: якщо комусь треба перекурити, то це роблять не на вулиці, а в закладі. Звичайно, то була звичайна перукарня».

***

«Я навчився української завдяки бабусі, яка працювали дикторкою українського радіо. Половина книжок у неї була українською, а половина – російською. Але до неї приходили інші українські диктори, і я чув живу мову».

***

«Мої контакти із сільськими хлопцями обмежувалися втечею від них на велосипеді, коли батьки на два місяці вивозили мене у село під Києвом».

***

«Із 9 класу я навчався в українській школі, бо вважав за потрібне здобути освіту українською і батьки не заперечували проти цього, вони дали мені свободу вибору - це найбільша цінність, яку я від них сприйняв, і за це їм дуже вдячний».

***

«Тоді, коли я навчався (на факультеті міжнародних відносин і права КНУ імені Шевченка, - ред.) не було такого, що ти можеш заплатити гроші і піти, але тоді ще була така могутня сила, як блат. Я поступав на факультет не на рівних умовах з іншими, тому що в 10 класі я поділив перше місце на міській олімпіаді школярів із історії міжнародних відносин, і це мені відкрило шлях на той факультет. До того я думав стати архітектором».

***

«Коли ми складали іспит з англійської мови, я був одним із трьох людей зі ста, які перекладали на українську мову. І знову це зіграло роль, бо щойно я вимовив переклад українською, у викладачів щось написалося на обличчі – вони були налаштовані, що ця людина має «пройти».

***

«Я взагалі шкільну програму з української і російської літератури дуже погано знав. Написати треба було твір, я повигадував деякі прізвища авторів, і згодом виявилося, що 2 чи 3 таких письменники існувало – бо якщо ти пишеш прізвище Козаченко чи Грицюк, то, цілком можливо, що такий дійсно був».

***

«На нашому факультеті я переконався в тому, що людина, яка буває дискримінатором, дуже часто буває дискримінована і навпаки. Справа в тому, що на наш факультет в радянські часи не брали радянських дівчат, а тільки іноземок, бо якщо туди потрапить радянська дівчина, вона одразу захоче вискочити заміж за якогось іноземця. Але чомусь не вважалося, що чоловік, який туди потрапить, захоче одружитися із іноземкою і поїхати. Тепер в київському метро я бачу оголошення «хочеш вийти заміж за іноземця?», але не бачу «хочеш одружитися із іноземкою?». Це один із прикладів того, як ми нерівномірно підходимо до того, що тепер називають гендерним питанням».

***

«Коли я закінчив університет, весь штат міністерства закордонних справ УРСР сягав ледь 100 людей, включно із водіями, прибиральницями та охоронцями. Фахівці нашого профілю не були потрібні - із 44 моїх однокурсників роботу за профілем отримали лише двоє: один, бо мав видатні здібності і родича, а інший, бо просто мав родича».

***

«Коли я вперше прийшов на свій робочий день у відділ пропаганди на посаду кореспондента, я зустрів знайомого хлопця, який вже 2 роки працював і був старшим кореспондентом. Він розповів три основні правила радянської журналістики. Перше: не пускають у двері - лізь у вікно. Я згодом переконався, що це правило не лише радянської журналістики, бо журналістам в усьому світі дуже часто доводиться лазити у вікна. Друге: якщо події, на яку тебе відрядили, немає - створи її. Оце дуже хибний принцип. І третє: брехня на користь радянської влади – це свята правда».

***

«До пори я працював бійцем ідеологічного фронту і не вважав, що це погано, але потім сталася історія, яка навчила мене, що брехати зовсім не красиво навіть заради високої мети – мене відрядили на Буковину написати нарис про героїню соцпраці, доярку, це був 84 рік. Вона мені припала до душі, дуже цікава людина... Я написав нарис, повернувшись, а тоді думаю, що чогось бракує для переконливості. Наша газета виходила в багатьох англомовних країнах... і для того, щоб переконати читачів, що така людина є і їй добре живеться, я вставив у цей нарис одну-єдину вигадку - матеріальний аргумент.

«І Василина (бо її звали Василина Кравченко) завдяки тому, що вона гарно працює і заробляє гарні гроші в колгоспі може за рік накопичити гроші на купівлю легкового автомобіля»... За 3 тижні приходить до мене спеціальна людина і каже, що на мій нарис відгукнулася емігрантська преса. І мені показують ксерокопію тієї замітки, яка є відгуком, яка починається словами «Та чи пан Куликов знає, скільки коштує машина у совіцькому союзі?»

***

«Тоді я вперше замислився, мені стало дуже прикро. Я взяв папір і три години намагався переконати себе, що Василина може накопичити грошей на машину за рік. З величезною натяжкою мені вдалося себе самого перконати, і знаєте що? - то могла б бути «Волинянка», квазі-джип без вікон-без дверей. І то там був припис, що Василина не їздить навіть до райцентру, щоб не витрачати гроші на бензин. Мене вразила така проста історія - що вигадка, якою простою вона б не була, виявилася викритою, і мені це поставили на кармі».

***

«Завжди приміряйте на себе наслідки обману - тоді ти розумієш, що інших обманювати не можна. Якщо доводити до абсолюту, то брехня вбиває, а правда - рятує життя».

***

«У 80-их і 90-их українські журналісти на загал алкоголю пили набагато більше, ніж зараз. В багатьох редакціях, щоб виправдати це, і релігійні свята знали».

***

«Найбільш переломним в моєму житті став момент із вигадкою з Василиною, коли я зрозумів, що більше не хочу вигадувати, і коли перейшов із російськомовної в україномовну школу».

***

«Між газетою і телебаченням було радіо. А людині, яка вміє багато на радіо, легко на телебаченні, бо залишається лише усвідомити вагомість картинки».

***

«Після 10 років роботи на радіо я майже розучився писати. Мені замовляли колонку - я напишу перший абзац і стоп, бо мені хочеться далі чийсь голос пустити, або музику включити. Тому обережно із цим».

***

«За 2 тижні, коли ми почали готували програму (на каналі 1+1, - ред.) мені запропонували хабар. Я спитав – скільки? – мені сказали «30 тисяч доларів». Я сказав ні, і людина подумала, що я відмовив, бо мало. Потім мені пропонували більше, і десь за 3 місяці я зрозумів, що треба відразу казати ні».

***

«Щоб не дозволити собою маніпулювати, треба бути обачним, знати багато про тих, хто приходить, а головне - знати, що з певного часу за тобою немає компромату.. Знати, пильнувати і не боятися визнати власні помилки».

***

«Коли тобі кажуть, що до тебе на шоу прийде політик, який вже тричі був у тебе і чотири рази сьогодні виступав на інших каналах, ти просиш - не потрібен він мені, а вони – ні, ні і ні. Ми часом зводимо поняття тиску і втручання до власників і керівників, а є ще зовнішній тиск – умовно, з боку гостей і експертів».

***

«Щоб втихомирювати амбіційних людей із великими гаманцями, треба мати не менші амбіції і набагато менший гаманець».

***

«За Богословську мені свого часу «влетіло», бо не сподобалися питання, які ми їй поставили. На відміну від багатьох, Пінчук діє не на випередження, а за результатом. Він просто потім висловить претензії, ніж буде казати – запроси того, чи запроси того».

***

«З тими, хто тобою маніпулює за лаштунками, набагато важче, бо ти не завжди знаєш, що є маніпуляція».

***

«Українці готові підтримати якісний продукт і виробництво питання в тому, що часто-густо українці в своїй уяві мають цей якісний продукт і він розбігається із тим, що ми пропонуємо, або вони ніколи не отримували якісного продукту і просто не можуть його оцінити».

***

«Треба забути терміни «фейк» і постправда – це все новомодні вигадки того, що існувало давним-давно. Я виріс у країні фейкових по-нинішньому новин. Фейкові новини, та й не тільки новини, бувають двох видів - це новини неправдиві і несправжні. Із неправдивими зрозуміло – повідомлення про те, чого немає. А от що таке несправжні? А несправжні - це коли надають значення подіям і явищам, які насправді такого значення не мають».

***

«Кожен із нас має навчатися бачити сенс за фактами, цифрами і сумами, які нам називають. Це одна із запорук уникнення омани і самоомани, і допомагає нам краще орієнтуватися у тому, що відбувається».

***

«Ніколи не обмежуйтеся читанням заголовку, ідіть далі. Якщо це дуже суперечливе повідомлення - ідіть ще далі, намагайтеся з’ясувати, чи є там посилання на першоджерело – розкривайте і читайте. Але не зупиняйтеся на цьому – подивіться на вихідні дані: якщо вони там не вказані, із великою імовірністю це спеціально створена сторінка чи сайт для просування цієї новини. І завжди ставте собі запитання - кому це вигідно».

***

«Сталося так, що завдяки роботі я об’їздив цілу країну – немає обласного центру, де я б не був, і є тільки один колишній, де я не був - Ізмаїл. У багатьох областях я бував у райцентрах і селах. В чому перевага і водночас складність журналістської роботи - коли починаєш працювати журналістом, ти зустрічаєш людей, із якими за інших обставин не зустрівся б… Недолік у тому, що тобі доводиться постійно перелаштовуватися, міняти способи спілкування - з колгоспниками та фермерами ти спілкуєшся інакше, ніж з письменниками чи інженерами. Це цікаво, але іноді виснажує».

***

«Я заперечую, коли журналістів називають четвертою владою. Я кажу: люди добрі, у нашій системі, чи задоволені ви іншими трьома владами? Мені кажуть - ні. Тому я кажу - для чого прирівнювати нас до цих трьох влад?»

***

«Ніколи не треба вірити в те, що тобі щось вдасться - треба це знати. Треба просто знати чи можеш ти це зробити, чи ні».

***

«Одного дня в 2002 році я подумав, - а цікаво було б побути вегетаріанцем. Відтоді я вже 16 років вегетаріанець».

***

«Корисні звички? Збирайте гриби. Друга – збирайте ягоди, Третя – не надягайте на себе занадто багато теплого одягу, коли зима».

***

«Суспільству не вистачає усвідомлення і широкої обізнаності, що починати треба знизу – зі створення гуртків, асоціацій. Коли ми між собою перезнайомилися і зрозуміли, що у своїй дільниці чогось досягли, ми можемо зв’язатися із сусідніми районами і починати будувати державу знизу».

***

«Нам не потрібні нові лідери, нам потрібні ті, хто робить роботу, а вони є тут. А якщо їх тут немає, то ніякі лідери самі нічого не зроблять».

***

«Ми знаємо, наскільки дорожче телебачення, тут треба думати і про форму, а не тільки про зміст. Вартість двох годин якісного прямого ефіру на радіо і телебачення відрізняється в 5-10 разів».

***

«Найбільшим міфом про впливовість українського телебачення є міф про впливовість українського телебачення. Нам постійно кажуть про засилля політичної реклами, але от хто із вас формує свою думку на основі реклами, яку ви побачили по телевізору?»

***

«Я на локальне радіо покладаю величезні надії і величезну відповідальність... Я глибоко переконаний і можу наводити приклади, що радіо - найвпливовіший потенційно засіб інформації. Воно не сковує людину, як телебачення. Пригадайте політичну рекламу на телебаченні: це ідеальні люди, ідеально білі простирадла – у реальному житті такого немає… Люди не так бояться радіо. Зрештою, ще не існує вислову «сарафанне телебачення» чи «сарафанний інтернет».

***

«Іноді несказане вартує більше, ніж сказане».

Текст - Василина БОРУЦЬКА, фото - Катерина ПРИСТУПА


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.