вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Ми годували цукром всю північ СРСР»: як «показове» село Волині перетворилося на віддалений луцький райончик

«Ми годували цукром всю північ СРСР»: як «показове» село Волині перетворилося на віддалений луцький райончик
Колись тут влаштовували демонстрації і зустрічали перших осіб держави, зараз же на Вересневому панує атмосфера цілковитого спокою та своєрідної відокремленості.

Лише у вісімдесятих роках минулого століття селище Вересневе стало частиною Луцька. Зараз цей тихий та дещо відкинутий від міста район асоціюється лучанам переважно з Гнідавським цукровим заводом – мабуть єдиним, що залишилося тут з тих часів, коли селище процвітало. Проте, саме Вересневе можна сміливо називати одним з найцікавіших районів міста, який має власну історію та свою «вереснянську» атмосферу.


Після шумного і досить метушливого Луцька Вересневе виглядає аж надто тихим та спокійним. Тут ніхто нікуди не поспішає – здається, місцеві до кінця осягнули Соломонову мудрість і знають, що «на все свій час». Вони втомлено попивають у затінку пиво та квас, забирають дітей зі школи, порпаються у грядках поблизу будинків. А комунальники, втомившись косити газони, влаштовують собі сієсту прямісінько під деревами старої алеї.



Тут всі один одного знають і не дуже охоче спілкуються з «чужими». Молоді люди віддають перевагу відпочинку у центрі міста, проте визнають, що і на своєму районі мають чим зайнятися: ходять на заходи в будинок культури, грають у футбол та чекають на відкриття нового футбольного поля.


А ще з вами можуть поділитися інформацією, де прикупити пляшку «домашньої»… але тільки, якщо ви «своя людина».

Практично вся інфраструктура району зосереджена на центральній вулиці – Корольова. Тут є школа і садок, магазини і невеличкі бари, будинок культури і заклад сімейної медицини. По праву сторону від вулиці Корольова розкинулися приватні будинки з барвистими клумбами у дворах. А по ліву – всі дороги, провулки і алеї ведуть на цукровий завод. Саме він свого часу став причиною будівництва робітничого селища, яке згодом прославилося як найбільш впорядковане на Волині.


Місцеві і досі з теплом згадують про директора заводу Михайла Мажару. Кажуть, що то був добрий господар, який дбав не тільки про завод, а й про благоустрій селища.
Алеї з колонами, фонтани, пам’ятники та паради – усе це давно залишилося в минулому. Хоча й досі фрагменти колишньої архітектури, добряче розвалені і заховані поміж дерев, створюють на районі якусь особливу атмосферу.
Тільки для окремих будівель час ніби зупинився - вони й сьогодні зустрічають перехожих радянською символікою на фасаді і передають «привіт» з далекого СРСР.


Ще одна особливість району – пам’ятник Шевченку. То зараз Тарас є чи не у кожному місті та селі, а свого часу саме пам’ятник у селищі Вересневому став першим монументом Кобзаря, який відкрили на території Волині.


«Селище Вересневе колись було показове. Тут били фонтани, були пам’ятники, колони, вулички до заводу. Тут стояв Ленін, Карл Маркс, Шевченко. Тоді навіть в Луцьку не було пам’ятника Шевченку. І коли стало модним шанувати Шевченка, то Луцьк такого пам’ятника не мав – там був Ленін. Тоді сюди приїжджав навіть міністр культури. У 60-х роках в селищі проводили демонстрації, коли у Луцьку проводили парад, тут – демонстрації без військової техніки», – ділиться спогадами житель Вересневого Володимир.

А ще місцеві досі з гордістю згадують про потужності заводу – тоді гнідавський цукор їла вся північ Радянського Союзу. Кажуть, завод давав у добу 700 тонн цукру, який постачали до Мурманська, Салехарду, Норильська, Ханти-Мансійська.

Зараз район розбудовується і осучаснюється, та разом з цим поступово, але дуже впевнено втрачається його самобутнє обличчя. Вересневе стає звичайним і непримітним мікрорайоном обласного центру.
>


Текст - Софія Січкун
Фото - Катерина Приступа

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
декомунізована Полонка...
Відповісти
Время застыло...В мире шестая технологическая революция заканчивается, а здесь даже то, что было, разрушено.
Відповісти
Не погоджуюсь, що район стає звичайним і непримітним мікрорайоном обласного цетру. Цей мікрорайон дійсно особливий і дуже затишний. Хто був, то більшість підтвердить. Дані фото не розкривають сам мікрорайон, мені здається, хоч я і не фотограф, зробила б кращу підбірку. На Вересневому набагато більше переваг. Люблю його.
Відповісти
Хороший район, я тут живу. Одне неприємно, що о 21.00 годині виїхати з Вересневого неможливо і о 10.00 годині з центру також. Всі маршрутки,які їдуть з міста, уже на місто не повертаються.Просто з’їжджають з маршруту. Дуже неприємно. А так дуже гарний район.
Відповісти
Депресивне, безробітне селище, яке з радянської показухи перетворилось в смітник. Чиряк на дупі обласного центру, розповсюдник смороду. Так звана монопромисловість колись давала роботу - Україна до 1991 року входила в шістку найкрупніших виробників цукру у світі поруч з Францією, Німеччиною, Бразілією і виробляла його понад 6 млн.тонн. Третину орної землі області засівали буряками, рабською працею їх обробляли (сапою), вирощували по 120-130 ц. з гектара (нині - по 600-700ц). Така була "робота". Усе розвернулось на 180 градусів і сьогодні безробітні, деградовані пянички селища стоять під пивним ларьком і тремтячими руками совають по долоні жовті монети. А якщо хтось має роботу, то їздить у місто. Сьогодні у Вересневе вкладати якісь кошти (бачив, що там усе літо прокладали якісь комунікації), все одно, що на дупу горчичники приклеювати.
Відповісти
це ти напевне депресивний
Відповісти