вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Ковальство як реабілітація: як луцький атовець розпочав «ветеранський бізнес»

Ковальство як реабілітація: як луцький атовець розпочав «ветеранський бізнес»
Ветеран Національної Ггвардії із Луцька Павло Скшетуський після 4 років на війні удома віднайшов власний спосіб ребілітації: повернутися до мирного життя йому допомагає ковальство.

Тож після передової чоловік повернувся до свого давнього захоплення, - пише сайт delo.ua.

Майдан і війна

Ветеран АТО Павло Скшетуський навчався на фельдшера у Донецькому національному університеті, однак уже після четвертого курсу він залишив навчання, щоб займатись історичною реконструкцією.

"Ще навчаючись, я познайомився з рольовиками (неформальна спільнота людей, що грають у різні рольові ігри, де кожен учасник діє відповідно до певної ролі), потім прийшов у реконструкцію. Тоді ж я захопився стрільбою з лука. Поступово хобі стало моїм головним заняттям", — зізнається ветеран.

Повернувшись з Донецька до рідного Луцька, Павло організував майстерню для виготовлення луків, а також створив клуб Sagitarium, з яким брав участь у змаганнях лучників. За словами ветерана, він був найкращим лучником Західної України.

"Ми не лише їздили на змагання в інші міста, але й організували їх у Луцьку. На зиму 2014 року були заплановані змагання у Луцькому замку, однак вони так і не відбулись. 11 грудня 2013 року я поїхав на Майдан — не міг дивитись, як "Беркут" б'є людей. Тут і знадобилась моя медична освіта", — розповідає ветеран.

На Майдані Павло був медиком 2-ї сотні. "Нас було двоє медиків у сотні. Крім мене, була ще Катерина. Ми разом з нею витягували людей з-під куль "Беркута". Було дуже страшно. Я до останнього не вірив, що ми переможемо", — згадує чоловік.

За три тижні після втечі Януковича, у березні 2014 року, медичні знання Павла знову знадобились. Цього разу у Національній гвардії.

"Після Майдану 600 ідейних учасників Майдану пішло в армію. Однак на Слов'янськ виїхало всього лише 247 людей. Ми мріяли, щоб нам дали зброю. Ми були тоді дуже наївні, ніхто з нас не знав насправді, що таке війна. Росіяни і "сепари" теж цього не знали. Ніхто не знав, у що виллється цей конфлікт. Ці знання приходили поступово, з болем і втратами", — пригадує Павло Скшетуський.

На фронті він пройшов майже усі гарячі точки — Слов'янськ, Дебальцево, Авдіївку. При цьому у Національній гвардії він був і медиком, і бійцем водночас.

"З кровоспинним в одній руці і з кулеметом в іншій я пройшов війну. Я бачив майже все, і багато з того, що я бачив, мені краще було б не бачити", — розповідає він.

На фронті Павло пробув майже 4 роки. В грудні 2017 року його комісували за станом здоров'я.

"За цей час я настільки звик до війни і до тих умов, що на "гражданкє" перші два тижні просто пив. Однак потім зрозумів, що так далі не зможу і почав думати, чим би я міг займатись", — згадує Павло.

Ковальство як реабілітація

Ще займаючись історичною реконструкцією, Павло почав цікавитись ковальством — у нього багато друзів-ковалів і він бував у їхніх майстернях.

"Ще до АТО інколи займався ковальством, але не постійно. Мій дід та прадід теж були ковалями, але я так ніколи і не був у їхніх майстернях", — згадує ветеран.

Спеціальної ковальської освіти у Павла немає. Майже всього, що він знає і вміє нині, навчився самостійно та за допомогою інтернету. Про те, щоб професійно займатись ковальством, вперше задумався влітку 2017 року. До цього Павло ковальством займався лише іноді в якості хобі.

"Я тоді знаходився на лікуванні в Ірпені. Було багато вільного часу і я викував ножа з шматка металу, який буквально знайшов на вулиці. Цей свій перший ніж я виклав в інтернет, і майже відразу у мене його купив хлопець зі Львова. Після цього посипались замовлення від його друзів. Тоді я вперше замислився над тим, що ковальством можна заробляти", — згадує Павло.

Розвиток ветеранського бізнесу

Після демобілізації на початку 2018 року Павло почав облаштовувати майстерню в Луцьку. Тоді і зустрівся з першими труднощами.

По-перше, не вистачало коштів на якісне обладнання. По-друге, про Павла та його майстерню ніхто не знав.

"У мене інколи бували окремі замовлення, але зароблених коштів не вистачало, щоб придбати обладнання. Через це інколи опускались руки. Однак я не кидав ковальства, оскільки це, насамперед, була моя реабілітація", — зізнається Павло.

Допоміг з обладнанням ветеранові його знайомий з часів Майдану Руслан. Він же переконав Павла переїхати з Луцька до Києва влітку 2018 року.

"Руслан виділив $4 тис. на придбання обладнання. Тому зараз у мене вже є все необхідне на облаштування майстерні — пневмомолот, горн, наковальня", — розповідає коваль.

Хоча починав ветеран як майстер ножа, нині він активно займається виготовленням сокир. Вартість сокири залежить від кількості металу, а також витраченого часу на виготовлення. В середньому одна сокира коштує від 1200 до 4000 грн. "Ви купуєте не лише сокиру, щоб рубати дрова, а й частинку моєї душі", — зізнається ветеран.

Павло не залишає і виготовлення ножів. Їхня вартість стартує від 1,5 тис. грн. В майбутньому ветеран планує виготовляти ще й мечі.

"Це дуже гарний подарунок для чоловіка. Для жінок замовляють ковані вироби рідше", — зізнається ветеран.

Труднощі ветеранського бізнесу

"Зараз моє першочергове завдання — придумати неймінг для своєї компанії. Було кілька пропозицій від друзів, але поки я ще досі не визначився з назвою. Хотілось, щоб назва була цікавою і зрозумілою водночас", — розповідає Павло.

Ще одна проблема, про яку згадує ветеран, це конкуренція.

"Зараз в Україні багато ковалів займається зброярством, однак в мене є окремий вид конкурентів. Вони займаються не так ковальством, як реконструкцією. Там, де я використовую пневмомолот або болгарку, вони усе роблять руками. Через це моя сокира, наприклад, коштує 3 тис. грн, а у них — 15 тис. грн", — розповідає Павло.

Що далі?

В подальшому Павло планує розширювати свою справу. У найближчих планах ветерана — виготовлення виробів із дамаської сталі.

"Ця сталь у кілька десятків разів дорожча і міцніша за звичайну. Уже зараз маю клієнтів, які готові заплатити за вироби саме з дамаської сталі", — розповідає коваль.

Перейти до виготовлення виробів з дамаської сталі Павло планує вже до кінця 2018 року. Це дозволить значно збільшити прибутки кузні, адже вироби з дамаської сталі коштують у десятки разів дорожче.

Також поступово ветеран планує виходити на європейський ринок.

"Я хочу кувати мечі з дамаської сталі, однак в Україні не всі можуть заплатити кілька тисяч доларів за такий виріб. Для них буду шукати покупців уже за межами України. Однак для цього варто завершити ремонт у майстерні", — розповідає ветеран.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
чувак хоче посидіти в турмі!
Відповісти