вхід реєстрація

Тарас Божидарнік. КАНДИДАТСЬКИЙ ТЕСТ

Тарас Божидарнік. КАНДИДАТСЬКИЙ ТЕСТ
Самовисуванець, 34-річний кандидат економічних наук, доцент, декан факультету бізнесу Луцького національного технічного університету Тарас Божидарнік взяв участь у проекті видання ВолиньPost «Кандидатський тест», відповівши на 15 питань, не пов'язаних з виборами і політикою. Питання стосуються освіти, кар’єри, родини, побуту, моральних цінностей кандидата.

Відповіді коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва. При цьому психолог, аби уникнути упередженості, не знайомий з іменем того, чиї відповіді аналізує.

– Чи часто в школі отримували двійки і чи дуже засмучувалися з цього приводу?

– Не часто. Були проблеми більше з поведінкою, аніж зі знаннями. Оскільки шкільні роки – це період, коли дитина підростає, самостверджується, намагається реалізувати себе у колективі, і перехід з однієї школи в інші викликав деякі труднощі на початку. Тим більше я був наймолодший у класі. Але у розумовому плані я не відставав. Намагався погані оцінки на наступних уроках виправляти. Піднімав руку, був ініціативним, відповідав. Розумів, що погана оцінка може стати поштовхом до неприємного результату за четверть. Як наслідок – за рік.

– Чи були серед Ваших інститутських/університетських викладачів люди, які стали Вашими друзями?

– Однозначно! І є досі. Я їм вдячний за науку, виховання. Це Валентин Іванович Талах, Ліпич, Ситник Олександр Іванович, Юрченко Людмила Андріївна та багато інших. Ми спілкуємося, дружимо. Поважаю їхні імена, авторитет, мудрість.

– Чи хотіли б здобути ще одну освіту, не суміжну зі своїм профільним заняттям? Що б це могло бути?

– Я здобув дві вищі економічні освіти і постійно намагаюся вдосконалюватися саме у цьому напрямі. Потім мав перекваліфікацію, яка тривала чотири роки, це міжнародне право. Заочно, але я чесно від’їздив на усі сесії, успішно здавав їх. Захистив диплом. Паралельно я навчався в аспірантурі. Я не цураюся вчитися, проходжу майже щороку курси підвищення кваліфікації, їжджу на конференції. Мені надзвичайно цікаво спілкуватися з людьми, верствами населення, культурами, націями, точками зору щодо вирішення питань. Пробував працювати у державному управлінні. Це дуже корисний досвід. Хочу попасти у Верховну Раду і, маючи відповідну освіту, стаж, кредо, бажання, хочу працювати на краще.

– Яким був Ваш перший заробіток (сума і за що саме)?

– Мені було років, мабуть, 8-9. Ми з мамою поїхали на дачу, я допомагав у хатніх справах батькам. І якось сів на велосипед з відром полуниць, приїхав на базар. Чесно зібрані своїми руками ягоди продав на ринку біля обласної лікарні. Скільки отримав вже не пригадаю. Але мені такий заробіток сподобався. Я почав продавати і вишні. Не цурався того, що після уроків виносив продавати ягоди чи квіти. Йшли поруч вчителі, однокласники. Спочатку трішки цурався. А з іншого боку – чому я маю цуратися? Мій продукт, я його виростив, зібрав, привіз. Гарна і свіжа вишня, екологічно чистий продукт. Чому б її не продати?

– Чи доводилося на шляху до кар’єрного росту переступати через власні принципи? Або ж навпаки – через якийсь принцип відмовитися від професійних здобутків?

– Було. Був момент, коли на одній з організацій міг відбутися різкий стрімкий кар’єрний ріст з подальшими матеріальними благами, але ставили тоді умови про лобіювання інтересів однієї комерційної структури, і я не пішов на це. Вважаю, що продаватися і бути від когось залежним, тим більше матеріально – це не у моїх правилах. Тобто аби хтось диктував умови тільки тому, що він купив тебе. Я відмовився тоді і не шкодую про це.

– Чи погодилися б працювати за кордоном, якби з’явилася вигідна для Вас пропозиція?

– Пропозиції такі лунають від польських колег. Непогану пропонують оплату. Якби я був рядовим доцентом, то було би значно простіше. Сам собі не належиш, відчитав певну кількість лекцій. А так я є ще й посадовцем, маю певні обов’язки. І зміцнювати конкурентів такою роботою я не хочу. А це дійсно зміцнення.

– Скільки колін свого роду Ви можете назвати?

– Думаю, що чотири. Прадідуся лише бачив. Бабусю і дідусів не всіх, бо я народився, коли тато мого тата вже помер. Я з великою шаною до них ставлюся. На жаль, нині всі дідусі і бабусі покійні. Часто їздив допомагати їм у село.

– Розкажіть про подарунки родини на Ваш останній день народження?

– Чесно кажучи, не люблю день народження. Намагаюся, як правило, брати відпустку на цей час. Кілька разів був у Карпатах у цей період. Один раз був за кордоном. Не люблю це свято. Дуже не люблю, коли дарують гроші. Мої колеги мені подарували вазу. Дружина подарувала краватку дуже гарну і дві сорочки. Син намалював гарний малюночок і допоміг мені задути свічки.

– Якби Вам довелося скласти родинний герб, що б там було зображено?

– Мабуть, якийсь масивний горіх. Можливо, щось пов’язане з аграрною тематикою. Мама якось привчила до землі, до городів. З великою шаною ставлюся до людей з села. Горіх асоціюється з масивною, широкою кроною, яка затишна, під якою можна сховатися. Пам’ятаю такий горіх ріс у бабусі, а під ним був стіл. Ось такі якісь позитивні спогади про дитинство.

– Де і чим Ви зазвичай снідаєте?

– Я готую сніданок сам для всієї сім’ї. Доводиться рано вставати. Як правило, о 6:15 я вже на ногах, бо дітям рано у садочок і у школу. Зазвичай це смажена яєчня чи канапки, кава, цукерка. Щось просте. Діти люблять зранку йогурти.

– Якби Вам довелося обирати між запропонованими варіантами, Ви б провели відпустку: 1) на екзотичному острові, 2) в ізольованій від цивілізації карпатській колибі 3) в Лас-Вегасі?

– У Лас-Вегасі точно ні. Я не азартна людина. В Карпатах був, був не так давно. За морем дуже скучив, бо останній раз був у 2007 році. Через роботу не завжди вдається вирватися.

– Якого кольору інтер’єр Вашої кімнати?

– Білого.

– Чи вважаєте припустимою смертну кару?

– За особливо жорстокі злочини, насилля. Особливо ті, які вчинили смерть комусь свідомо. Вважаю, що так, це можливо.

– Чи могли б пробачити подружню зраду?

– Думаю, що ні.

– На яке свято востаннє відвідували церкву? Яку саме?

– Учора був у церкві святого Луки біля 21-ої школи. Пішов на батьківські збори, почув, що церква там будується. І пішов туди.

***

Коментує практикуючий психолог Волинської обласної психіатричної лікарні Олена Звєрєва:

«Дитина була активна, намагався реалізувати себе. Достатньо впевнений у собі, легко налагоджує стосунки. Освічений, у галузі освіти він, як риба у воді. Історія з першим заробітком – це гарний досвід. Знав, де брати гроші, не пішов їх красти, а чесно заробив. Зрозуміло, що йому було нелегко продавати ті ягоди.

Можна сказати, що людина має особистісний стержень і є патріотом, безумовно. Він знає, що є професіоналом і що його цінують.

Твердження про те, що особа не любить святкувати свій день народження є певною захисною реакцією, аби приховати власну сентиментальність. Душевну теплоту демонструє на загал неохоче.

Щодо вибраного символу, то можна сказати, що людина має хороші асоціації, є доброю і турботливою. В душі ця особистість набагато тепліша, але демонструє це лише близьким. Дуже турботливий тато, не втрачає зв’язок з родиною, корінням. Не є кар’єристом чистої води. Хоче спокою, розважливий. Білий колір, який домінує у спальні, вбирає будь-яку інформацію та фільтрує її».

Читати про інших кандидатів:

Ігор Алексєєв
Олена Голєва
Андрій Козюра
Петро Кравчук
Віктор Пащук
Ярослав Плакса
Сергій Сітуха
Віталій Федосюк
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Тарас Божидарнік. КАНДИДАТСЬКИЙ ТЕСТ
26 жовтня, 2012, 12:23