вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Андрій хотів повернутися з війни і вивісити височезний прапор, щоб «с*ки бачили, що тут патріот живе». БАТЬКО ГЕРОЯ

Андрій хотів повернутися з війни і вивісити височезний прапор, щоб «с*ки бачили, що тут патріот живе». БАТЬКО ГЕРОЯ
Біла вишиванка із синім Гербом України, з десяток оберегів на зап'ястках та шиї, темні прямокутні окуляри. Микола Сільчук виходить із автівки і просить підставити йому плече у буквальному розумінні цієї фрази, бо довго не може тримати рівновагу після інсульту. Під лобовим склом видніється диск Цоя та ікона. Дорогою у парк намагаюся розпитати щось про нього.

«Та вам особливого нічого про мене знати не треба. Родом я з глухого Полісся – із села Залісся. Там гриби – основний спосіб виживання і заробітку. А сюди як потрапив? Познайомився в компанії із Зоєю (ред. – дружина Миколи Сільчука). Зі мною ще у спортивному інтернаті у Львові (я займався боксом) вчилися хлопці з Луцька. Ну, отак склалося», – скромно каже чоловік.

На ходу дістає пачку «Lucky Strike», закурює і більше не хоче ні слова про себе, лише про сина – Андрія Волоса.

«Коли він приїжджав у відпустку в Омельне, де живе його мама, завжди сідав на порозі, дивився на дорогу, закурював і казав: «Закінчиться війна, прийду додому, поставлю найвищий флагшток, щоб с*ки бачили, що тут патріот живе». Коли Андрій загинув, я шукав такий флагшток. У Луцьку ніде не міг відшукати. В Інтернеті побачив, що такий вартує 15-20 тисяч гривень, але мені було все одно на ціну, я дуже спішив втілити мрію сина… А потім заїхав у кузню, щоби попросити виготовити з гільз вазу на могилу, і брат коваля в Рованцях зробив флагшток на 13 метрів», – розповідає Микола Сільчук і тихцем загрубілими подушечками пальців витирає сльозу із правої щоки. Прапор замайорів над хатою родини за три місяці після смерті Андрія, до свята Покрови 2018-го.


«Я не рідний батько Андрія»

Андрій Волос народився 13 грудня 1995 року. До 12 років хлопець жив без батька, адже той покинув сім’ю. Якось матір Андрія Зоя познайомилася з його вітчимом – Миколою. Андрій спочатку шокував чоловіка, бо чи не одразу почав називати його «татом», а потім вони стали один одному не тільки ріднею – цілим світом.

«Він був для мене і другом, і братом… Усім. Я завжди казав йому: «Андрію, ти маєш прожити життя так, щоб завжди казати на чорне – чорне, а на біле – біле. І щоб ніхто й ніколи не посмів назвати тебе мерзотником», – гордо мовить Микола Сільчук.
Андрій Волос у 4-му класі
Андрій Волос у 4-му класі

Хлопець займався боксом, вчився у луцькій школі-інтернаті, там грав у духовому оркестрі на трубі, але цього було недостатньо – завжди хотів пізнавати щось нове. Тож якось попросив тата навчити грати його на гітарі:

«У селі завжди треба було щось робити і я йому: «Зробиш те і те, тоді будемо сідати вчитися». Він сердився. Навчився грати сам. Був бас-гітаристом у луцькому гурті, який «засвітився» в шоу «Х-фактор». Андрій також займався фаєр-шоу, їздив в села крутити дискотеки з друзями. Він пробував все, дуже спішив жити».
Посмішка від згадки про юність сина
Посмішка від згадки про юність сина

Далі ж Андрій Волос пішов вчитися на токаря, який час працював на авіазаводі, опісля – на «Кромберг енд Шуберт Україна».

Батько Героя зізнається, що часто давав прочухана сину, коли той щось не виконував, щоб вчився жити справедливо та відповідально. Основні настанови – не давати нікому ображати матір, виконувати свої обіцянки і не бути байдужим.

Дев’ять разів Андрія не хотіли брати до війська

Після початку війни на сході Андрій Волос дев’ять разів намагався потрапити до війська, бо вважав своїм обов’язком захищати власну землю та родину, подавав документи у батальйон «Світязь», але йому відмовляли через брак досвіду та проблеми зі здоров’ям. Хлопець вчергове повертався додому із Ківерцівського військкомату, коли йому 19-річному подзвонили і врешті прийняли до лав ЗСУ на контрактну службу. Це було у 2015-му.

«Через хвилин 10 у той день він набрав і сказав, що йде на війну, попросив наготувати йому речі. Я ще тоді так засміявся, бо знаю, що треба пройти медкомісію, що це довга процедура. Я Зої нічого не говорив. Кожного разу просто Андрій «йшов на війну». У нього взагалі було таке загострене почуття справедливості, його торкали слова інших. Наприклад, їдуть люди в маршрутці і шушукаються, мовляв, там хлопці гинуть, а тут такі здоровані, як Андрій, ховаються. Він у свої 18-ть взагалі виглядав на 25-ть», – розповідає тато Андрія Волоса.
Випускний альбом Андрія
Випускний альбом Андрія

Але хлопець за декілька днів уже був на передовій в Новотошківському в складі 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені короля Данила, хоча й ніколи в житті навіть зброї в руках не тримав.

Історія фото з кулеметом

Матір Андрія три місяці взагалі не знала, що той воює. Для неї він постійно був на різних полігонах: Яворів, Рівне, Десна… Раз на добу хлопець мав віддзвонитися і запевнити, що все в нього добре. Однак одного разу Волос не виходив на зв’язок впродовж двох діб. Коли ж батько вкотре подзвонив, на іншому боці відповів російськомовний незнайомець.

«У мене все похололо всередині, бо подумав, що він у полоні чи загинув. Почув: «Молитесь Господу, если до утра останемся живы – позвоним». Свої. Там наступали чеченці і йшов великий бій, перший бій Андрія. Тоді вбили кулеметника і ротний відправив Андрія замість нього. Людина, яка не знає, що таке зброя, що таке війна, став у весь зріст і «тримав» чеченців, які були 350 метрів від нього. Потім ротний розповідав, що думав, що в Андрія «дах зірвало» отак відкрито стояти. Лише потім, коли познайомився з ним ближче, дізнався ситуацію і «гриз» себе за те, що послав за той кулемет Андрія», – пригадує пан Микола.

У пам’ять про перший бій в хлопця залишилося не тільки фото, а й прапор із підбадьорливими словами від побратимів. Далі – на навчання НАТО в Яворівську і одразу на Схід.
Перший прапор Героя
Перший прапор Героя

«Ще будучи на візку косив траву, збивши до крові коліна, але Андрієві нічого не казав»

Після важкої недуги Микола Сільчук залишився прикутий до інвалідного візка. Пригадує, що коли Андрій воював, а його онкохвора дружина була в лікарні, сталися декілька ситуацій, про які боляче згадувати. У родини було чимале господарство, зокрема, свині та кролі. М’ясо перероблювали в тушонку і відправляли воїнам. Якось дров лишилося на те, щоб або в хаті розтопити, або свиням їсти зварити.

«В хаті запалити означало не нагодувати свиней, вони б здохли. Що я тоді відправив би сину? На той час взагалі на передовій їли те, що волонтери привозили. Я одягнув на себе все, що можна. Андрієві казав, що все добре. Замерзав. Знайшов номер «Самооборони Волині», набрав і зізнався, що мені соромно про таке просити, але треба дрова. Ті привезли. Тим часом всі в селі знали, що у нас така ситуація, що я один. Якби Андрій про це дізнався, він би приїхав і всіх у сільській раді поприбивав би», – пригадує загострене почуття справедливості сина.

Родині ніхто не допомагав й після цього. Якось треба було накосити трави кролям і пан Микола, вкоротивши косу, спустився з візка на коліна та взявся до роботи.

«Я на колінах викосив один садок. До крові. Зоя розповіла про це Андрію. Він подзвонив, почав матюкатись, мовляв, невже ніхто не допоможе, а потім запропонував комусь заплатити за цю роботу. А я відповів: «Андрію, ти на війні. Тобі важче. Я роблю те, що маю робити», – констатував той і додав, що патріотизм пізнається навіть у таких, здавалося б, елементарних речах, як небайдужість.

«Відчував, що він загине»

«Я шкодую про багато речей, які я йому казав про правильність. Точніше, не те, щоб шкодую… Його життя могло би бути інакшим. Але я не шкодую за його вчинок на війні. За 7 годин до його загибелі я це відчував, подзвонив вночі, просив його покинути автомат і тікати звідти. Він не захотів кидати своїх побратимів і ми говорили про життя. Я прокинувся зранку і не пам’ятав, про що ми говорили. Коли принесли «похоронку» я був біля собачого вольєра та навіть не розумів, що коїться», – пригадує Микола Сільчук.

Оскільки тоді мама Андрія була онкохворою, батьки попросили відпустити хлопця додому на кілька днів, тож гадали, що люди у білих халатах прийшли, аби перевірити чи бува не надумана то причина. Люди «відмазувалися» різними довідками. Війна усе-таки.

«Коли я підійшов до паркану, дядько Андрія та двоюрідна сестра плакали. Андрій загинув. Далі я нічого не пам’ятаю, почав кричати… Зоя ще не знала, її готували до цього, зробили укол… Далі крик… Її слова «чому ти не спас Андрія?» будуть зі мною на все життя… А як я міг? Це його вибір… Дуже важко», – ледь збираючи слова докупи говорить батько Героя і закурює «енну» цигарку.

22-річний Андрій загинув вранці 28 червня 2018 року, у так званий чорний День Конституції. Мама хлопця у владних кабінетах «вибила» для нього звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Це, до слова, перша відзнака, яку за своєї каденції вручив президент Володимир Зеленський. Віддав під час параду на День Незалежності матері і дружині.

Спершу ЗМІ повідомляли, що тяжко пораненого Волоса намагався витягти з поля бою командир взводу Валерій Шишак і також отримав смертельне поранення від ворожого снайпера. Утім, згодом виявилося, що все – навпаки.

28 червня поблизу населеного пункту Південне старший солдат Андрій Волос разом із товаришами намагався евакуювати пораненого Шишака, який пішов рвати малину. Під час цього в Андрія влучила снайперська куля, що пройшла між пластинами бронежилета і вцілила біля серця. Він піднявся, закрив собою ротного, щоб той міг витягнути Валерія Шишака, і продовжив бій, отримавши ще 7 куль.

«Андрій скинув бронежилет, доповз до хлопців і помер у них на руках…», – тихо мовив батько Героя.

Мама Андрія Волоса домоглася й облаштування пам’ятної таблички на фасаді інтернату, у якому він вчився. Тепер просить встановити таку ж у ПТУ.
Цей портрет батько Андрія видрукував за 2 дні після його загибелі
Цей портрет батько Андрія видрукував за 2 дні після його загибелі

Продовження життя Андрія – у Денискові

За своє коротке життя Андрій Волос устиг двічі одружитися. Із першою дружиною Юлею не склалося. Із другою, теж Юлею, хлопець познайомився на «Кромберзі» і став на шлюбний рушник у травні 2018 року. Батько пригадує, що тоді сина відпустили лише на 5 днів перед Трійцею, більшість магазинів були на той час зачинені і на його нестандартні форми ніяк не могли знайти костюм. Отак і одружився в чому мав – у червоній сорочці, брюках і туфлях, але без піджака.
Через місяць після весілля його вагітна дружина стала вдовою…

Син Андрія Волоса народився 18 грудня, назвали його Денисом, хоч, як зізнався Микола Сільчук, мріяв, аби той був Андрієм Андрійовичем.

«Він не просто схожий, він копія тата!», – показує світлини з Денисом його дід і каже, хоч хлопчику лише 9 місяців, розповідає йому про тата, про його доброту і подвиги. Нагорода Андрія «Герой України» тепер завжди буде з його кровинкою.

Біль втрати нікуди не зникає, додає батько Героя, але треба дякувати Богу за кожен прожитий день: «Найголовніше – цінувати життя, наші діти гинуть, щоб ми жили».

Надія МІЩУК
Фото – Романа ДОМБРОВСЬКОГО



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Після присвоєння йому звання Герой України деякі сайти переписали обставини смерті його. Насправді це було не так, бо є скріншоти, копії з офіційних джерел про обставини того бою, як він загинув. Це ж несправедливо стосовно тих, хто дійсно здійснив подвиг. Дійсно, його мама "вибила" звання Герой України (напевно,пожаліли її, що вона онкохвора). Але, це теж не чесно стосовно тих справжних Героїв.
Відповісти
Хочеться кричати криком! Що ви робите з нами , с*ки??? Син пішов на війну добровольцем ( не контрактником, не по мобілізації,а ДОБРОВОЛЬЦЕМ, відчуваете різницю, ДОБРОВОЛЬЦЕМ, і пішов на війну за ідею. Привезли мені не тіло сина, а останки його. І мій син не Герой. Хто тоді Герой???
Відповісти

Хочеться кричати криком! Що ви робите з нами , с*ки??? Син пішов на війну добровольцем ( не контрактником, не по мобілізації,а ДОБРОВОЛЬЦЕМ, відчуваете різницю, ДОБРОВОЛЬЦЕМ, і пішов на війну за ідею. Привезли мені не тіло сина, а останки його. І мій син не Герой. Хто тоді Герой???
Відповісти
А чому той Волос, а цей Сільчук?
Відповісти
А С*ки це типу сусіди? Хай земля буде пухом але прапор не обовязково вивішувати після подвигу. Прапор повинен висіти завжди, якщо дійсно патріот
Відповісти
Я в шоці від "пішов рвати малину". Чию, чужу малину? Снайпер- це хазяїн малини?
Чому той Сільчук, а не Волос? Бо, він його вітчим, а не батько, написано ж.
Відповісти