вхід реєстрація

«Я в дуже шикарній ситуації: нікому нічого не винен», – Борис Клімчук

«Я в дуже шикарній ситуації: нікому нічого не винен», – Борис Клімчук
Цей рік був для Бориса Клімчука не таким безхмарним, як попередній. 2010-й – це повернення «на білому коні» на рідну Волинь у губернаторське крісло, рішучі заяви про грандіозні плани і не менш рішучий початок їх втілення, «наведення порядку» в традиціях нової влади, «доречні» кадрові зміни на низці ключових посад області і врешті – втішні для партії влади результати місцевих виборів і формування більшості у радах.

2011-й же виявився для Клімчука якимось рутинним. Гризня з опозиціонерами (хоча «кусати» вдавалося в основному Клімчуку), труднощі з бюджетами, ріст невдоволення владою того, кого губернатор сьогодні називає «моїм Президентом». А під кінець року окремі експерти навіть заговорили по те, що Борис Клімчук невдовзі може піти із займаної посади. Мовляв, на це вказують окремі події, які, на перший погляд, не стосуються губернатора Волині.

…У кабінеті волинського губернатора прохолодно. Борис Клімчук каже: це тому, аби цигарковий дим швидше виходив. Чи то через втому (розмовляли ми наприкінці робочого дня), чи через присутність всього однієї пари журналістських вух, але Борис Клімчук – відносно скупий на звичні афоризми і «прибаутки». Час від часу курить цигарку, звично іронічний і навіть в’їдливий… Говоримо про підсумки року, про друзів і ворогів, про політику, політиків, кінець світу і оптимістичні плани на майбутнє.

«МЕНЕ ТРИВОЖИТЬ ТОНКИЙ НЮХ НА ВОЖДЯ»

– Уже якось підсумовували зроблене волинською владою за рік, що минає? Маєте чим пишатися?

– Багато чого вдалося. Більше 180 мільйонів гривень у соціально-економічні проекти надійшло. Це лише державних грошей, не рахуючи грошей обласного і місцевих бюджетів, проти 13,9 мільйонів у 2009 році – порівняйте.

Люди це бачать і розуміють. Скільки б Грицюк (Анатолій Грицюк – депутат Волинської облради, ВО «Батьківщина») не називав мене «спасителем Волині». А я просто волинянин, який більше вміє і знає, ніж пан Грицюк. Ось і все. Я не «горжусь общественным строем». Просто роблю свою роботу, і мені дещо вдається.

Так, в мене прекрасні контакти із Києвом, чудові контакти з усіма. В мене немає ворогів у Києві.

– А взагалі: хто Ваші вороги?

– Я не маю розкоші мати ворогів. Якщо ти маєш ворогів, то частину сил витрачаєш на боротьбу, а тоді не залишається сил на роботу. Я не люблю «глобальщиків», які бачать себе великими, мислять космічними категоріями, розповідають на сесії облради речі, які для мене – давно пройдений етап.

Українські політичні еліти давно сформовані. І часто сидять за одним столом, займаючи різні крісла. (Бере фото зі столу, продовжує, демонструючи його.) Оце – пан Посол, Саша Чалий, керував в Адміністрації Президента управлінням зовнішньоекономічної діяльності, це – Міністр закордонних справ Арсеній Петрович Яценюк, тоді – мій керівник. А це – Андрій Петрович Клюєв – віце-прем’єр-міністр з палива і енергетики при Президентові Ющенку. А це – Президент України Ющенко у 2005 році в Литві.

Я хочу Гузю (Ігор Гузь – депутат облради від партії «Фронт Змін») це показати. Може, синок щось зрозуміє. Немає наших і німців у державі.

– До речі, як Ви оціюєте перехід Гузя до «Фронту Змін»?

– Чесно? Очевидно, в цього хлопця будуть перспективи. Але... «А тогда ещё был снегопад, снегопад и свобода писать по снегу…» Є сніг – він пише по ньому. Але сніг розтане швидко.

Я не знаю його досконало. Якби він був мій учень, якби він працював зі мною, я би його знав ліпше. Я не знаю, який він усередині, мені не відома його мотивація. Якщо просто влада – то це погано. Велика політика потребує людей з певним досвідом. В Ігоря його немає. Необхідна світоглядна база з багатьох суспільних та економічних процесів, розуміння того, що не можна людей ділити на наших і німців.

Політика – це економіка, економіка – це політика. Де Гузь у цих процесах, як він орієнтується в цьому? Я цього просто не знаю.

Багато молодих людей, які прийшли в політику і за часів Кучми, і за часів Ющенка – вони нагадують мені серфінгістів. Став на серф, осідлав хвилю – тебе знімають камери, «Ура!». Красиво, захоплююче. Потім - хляп на землю. Знову би вибратися на хвилю, а хвилі немає.

Хоча Ігор мені дуже симпатичний. Молодий, проривний, такі люди потрібні. Я йому бажаю успіху і не вважаю своїм ворогом. І мені здається, що він мене також. Він на мене так дивиться, коли я його трішки під’юджую, ух! Але він видається щирий у своїх прагненнях, баченнях. Все залежить від того, які в нього боси, як його поведуть по життю.

Мене тривожить, що так легко руйнуються команди, міняються лідери. Те, що молоді люди пробують вловити політичну кон’юнктуру і «сісти на хвіст». Мене тривожить ранній тонкий нюх на «вождя».

(розмова переривається декількома робочими дзвінками. Зокрема, дзвінком владики Михаїла.. Після недовгої розмови губернатор пояснює, що архієпископ дзвонив розповісти про запуск котельні на новобудівництві в центрі Луцька біля Свято-Троїцького собору і подякував за допомогу у вигляді паливного котла «Кальвіс»).

«ПАРТІЯ РЕГІОНІВ МАЄ ШАНС ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНУ»

– Ви довгий час були безпартійний. Тепер Ви в Партії регіонів. Ви впевнені, що знайшли свого вождя?

– Я орієнтуюся на Партію регіонів як на силу, що має шанс об’єднати Україну. Це – шанс, аби я, Клімчук, побачив свою Україну цілісною: Харків, де я вчився і звідки моя Світлана, і де моя теща живе, брат і багато родичів і друзів; Маріуполь, де живе мій названий брат Боря Приходько, уродженець села Воля Любитівська; Макіївка, де мої свати живуть; Закарпаття, де в мене багато друзів; Чернівці, Херсон. Все це – моя країна.

– Ви вважаєте нашу країну роз’єднаною?

– Вона географічно єдина і адміністративно – в одній державі. Але ти ж бачиш, скільки людей хочуть зіграти на тому, що українці – різні: що є «западенці», а там є Галичина, а є волиняни. Що є схід, який теж ділиться. Є столиця і є сільська глибинка з разючими відмінностями у стилі життя.

Ти цього не бачиш, тебе це не страшить? Мене не тільки страшить, мені це болить. Тому, що я добре знаю трагічну історію України. Чому я запрошую журналістів з півдня, сходу України, витрачаємо гроші, робимо їм прес-тури? Аби вони самі особисто відчули, що Волинь – це така ж частинка України.

– Мені здається, проблема роз’єднання – то швидше проблема політиків, а звичайні українці – вони порозуміються.

– Так, це – проблема політиків. Але ж політики кажуть, що відображають інтереси виборців? Я не хочу, щоб будь-коли якась обласна рада приймала відозви про російську мову, федеративний устрій тощо. Чого я і тут.

І так само веде себе Президент. Зважено, толерантно, жодного зайвого слова за півтора року не було сказано в цій частині. Він тонко розуміє ці речі. Бо він був 6 років губернатором на Донеччині, а я – на Волині. Ми сиділи на одним столом під час нарад, ми робимо одну справу.

До речі, до злощасного 2002 року при Кравчуку і Кучмі тема «схід і захід» була табу.

«НАРОДНІ ДЕПУТАТИ, ЯКІ РОБИЛИ «ГАЗОФІКАЦІЮ», КАЗАЛИ: «ХАЙ КЛІМЧУК В СЕБЕ В ХАТІ КОТЛА НА ДРОВА ПОСТАВИТЬ».

– Повернімося до підсумків року. Скажете щось про те, де ви недопрацювали?

– Не вийшло в мене так, як я планував і вів переговори, і домовлявся по Луцькому автозаводу корпорації «Богдан». Хоча й працює завод худо-бідно, але того, на що я сподівався, не сталося. Не відбулося замовлення на аеродромні автобуси в силу різних, суб’єктивних в основі, причин. Я вважаю, що це – моя особиста невдача. Бо це більше іміджевий для Волині проект, якого я не домігся.

Мені здається, що можна було зробити більше в частині розвитку тваринництва в області. Ми почали рух, декілька проектів вдалих, зі сторони зайшов бізнес. Планувалося закласти фундаменти під два крупних тваринних комплекси, але ідея відкладається на наступний рік.

Взагалі в частині залучення інвесторів, хоча і позиція хороша по державі, та я чекав більшого.

– І яка ця позиція?

– 11-та в Україні. В розрахунку на душу населення – восьма. Це нормальні позиції для масштабів Волині, за насиченістю худобою на 100 га сільськогосподарських угідь ми взагалі – перші в Україні. Але повторюся – я чекав більшого.

Ще в 2010 році не вдалося почати реалізацію проекту по міді, хоча підходи є, інтересанти серйозні. Не все, що планували, зробили в торфопереробці.

Зате перевершили себе і свої можливості в переробці лісу і його відходів. Сьогодні за тріску з лісу люди борються, і це мене радує. Я, коли ще був у Литві, казав нашим лісникам: «Прийде час, коли лісові ломаки будуть цінними». Сьогодні це вже – є.

– Майбутнє енергетики Волині – у «трісках з лісу» чи все-таки у газі?

– Клімчук завжди казав, що для волинян природний газ – альтернативне, допоміжне, хоч і козирне, дуже добре паливо. А традиційне – відомо яке.

Я 20 років про це говорю і радий, що сьогодні вже не треба нікого переконувати. Ура! А скільки мені то вартувало? Мені ж народні депутати, які робили «газофікацію», казали: «Хай Клімчук в себе в хаті котла на дрова поставить».

Я розумію, що не подобався. Всі – за газифікацію, а Клімчук – проти того «блага». Прем’єр-міністр України Юлія Володимирівна приїжджає в сільську раду Дерно і особисто укладає договір про газифікацію села! А Клімчук – проти. Бо мало того, що це – політична корупція, це – марнотратство і невиправдана економічна залежність. Вже сьогодні в Дернівській середній школі газові котли стоять в чохлах, поруч поставили котелок «Кальвіс», мужики пилять дрова і з задоволенням топлять.

Я був у Дерно в школі, і знаєш, що вони мене попросили? «Петрович, нам треба пилку «Дружба», аби швидше дрова заготовляти». Дрова кинули і вони шість годин горять. Сиди, кури бамбук.

За рахунок фонду купили їм пилку і спеціального стола, аби пиляти все. І мені один ввечері подзвонив, чути «під газом» (звідки дістав номер мобільного – не знаю). «Петрович, то ви? То з Дерно Василь». Кажу: «Пам’ятаю, Василю». «Вибачте, ми тут трохи замогоричили за Вас. Але – дякуємо».

Це – один із найприємніших дзвінків був протягом року. Бо це – мої союзники, це люди, які розуміють ціну копійки, дровинки, яка може згнити, а може стати паливом.

– Однією з Ваших невдач цього року вважають темпи впровадження програми пільгового кредитування купівлі корів, яку Ви охрестили програмою «Му-му». Темпи ці – м’яко кажучи, не дуже потужні…

– Тут головне – не товарне виробництво, не м’ясо і не молоко. Тут головне – люди. На Волині живе півмільйона селян. Чисті селяни, які мають якісь опосередковані зв'язки з містом, родинні та інші. Але місце їх життя – це село. Причому село – не європейське, а старорадянське.

Села в Україні – це результат колективізації. Так було легше наглядати, зробити, аби один на одного стукав і доносив. Ми маємо спадок тої системи.

Але я як голова адміністрації відповідальний за півмільйона людей, яким держава щось гарантує: соціальні допомоги, гроші на дітей, пільги, пенсії. Але державна допомога – не головне в житті людини. Знаєш, здорова людина живе повноцінно доти, доки працює.

Для мене ці буряки, корови з програми «му-му», картопля, морква – не самоціль… З економічної точки зору їх краще виробляти в крупнотоварних комплексах з високим рівнем механізації та інновацій. Просто люди повинні працювати.

Якось я їхав біля села Доросині, там на фермерському господарстві сортували моркву, складували її. Півтора десятка мужиків – і всі тверезі, вони працювали. Так – задубіла шкіра, так – грубі руки, але вони всі працювали. Це була неділя по обіді.

Так – вони як християни оправдовувалися, що низька ціна на їхню картоплю, то у вільний час наймаються до фермера, аби заробити ще. Їм треба запропонувати можливість заробітку? А що? Ілюзії віртуальних замків? Паркет оцей луцький? Він же не вмістить усіх. У Луцьку їх ніхто не чекає.

Тому для мене головне – дати людям шанс, аби вони давали раду собі і своїм сім’ям. Ці програми мобільні, вони міняються кілька разів на рік. Якщо програма йде – ми її фінансуємо. Не йде – шукаємо нових підходів. Ми – другі чи треті у державі за кількістю грошей, які виділяють з обласного бюджету для села.

«НА НАСТУПНИЙ РІК У НАС ШИКАРНІ «ДОРОЖНІ» ПЛАНИ»

– Тема села і у риториці волинської влади, і у реаліях нашої області нерозривно пов’язана з темою стану доріг. А щодо них, то якось Ви навіть говорили про «дорожню революцію». Правда, тоді мали на увазі Луцьк. Чи чекає подібна революція інші дороги області?

– А прорив відбувся в дорожньому будівництві і на комунальних дорогах, і на державних дорогах. В нас дуже компактна область і непогана транспортна інфраструктура. Всі відстані навіть від найдальших сіл – не проблема, аби жити в селі, а працювати в місті. Сьогодні митники живуть в Луцьку, а працюють в Любомлі. І кожен день ганяють 150 кілометрів туди і назад. Таких прикладів багато і їх буде більше.

Цьогорічна реконструкція доріг на Волині – це дуже серйозні роботи, багатосотмільйонні. І на наступний рік у нас шикарні плани.

– Які саме?

– Частина планів втілюється вже. Вдалося в цьому році переконати уряд і Укравтодор почати ремонтувати дорогу Ковель-Луцьк, хоча ми її не планували. Вже 11 кілометрів зроблено. Дорога Ковель-Луцьк-Рівне, дорога Луцьк-Володимир-Волинський плануються в 2012 році.

Я знаю, що в місті Луцьку тактика мера буде направлена на внутрішньоквартальні дороги і стежки. Нещодавно дискутували щодо реконструкції проспекту Волі. Наче і козирний проспект, можна було трохи розбудувати, розширити. Я кажу: «Микола Ярославович, відкладемо на рік, на другий. Нормальний проспект і без того. Можна щось зробити: тротуари приміром, але не помпезні. А внутрішні квартальні дороги в Луцьку – вони ж жахливі». По мінімуму це мільйонів 30 буде на Луцьк.

Щодо обласних комунальних доріг – то є вже план роботи, він ввійде в план соціально-економічного розвитку, це 60 мільйонів гривень, включаючи Луцьк.

Плюс близько 45 мільйонів гривень, які будуть розподіляти в оперативному порядку під проекти, що виникатимуть.

Наприклад, є школа, де навчається п’ять дітей. Я не буду переконувати громаду закривати школу. Поки батьки, громада не дозріють, що краще діти навчатимуться за п’ять кілометрів в сусідній школі – я школу навіть на п’ять дітей закривати не буду. Але цих 5 кілометрів до ліпшої школи маємо зробити ми. Для того, щоб у батьків не було тривоги про дітей у дорозі, щоб було більше аргументів зробити правильний вибір. Тут не можна форсувати події. Хоча в нас таких шкіл, де навчається з десяток учнів - до 20.

Така ж логіка – до ремонту доріг, до пунктів швидкої допомоги.



«ЕСЛИ ДОМ С КРАСНЫМ ФОНАРЕМ НЕ ПРИНОСИТ ПРИБЫЛИ – ТОГДА МЕНЯЮТ НЕ МЕБЕЛЬ», – КАЖУТЬ В ОДЕСІ»

– У квітні цього року ви урочисто відкривали митний пост «Луцьк». А минулого місяця СБУ викрило там корупційну схему. Як коментуєте цю подію?

– «Від суми і тюрми не зарікайся». Сама по собі «митний пост в Луцьку» була і буде ідея хороша. Це – гарний приклад державно-приватного партнерства. А які там люди працюють, як вони крисять чи крадуть – це проблеми самих людей, а ще – сфера контролю правоохоронних органів. Винні будуть покарані. Я ж штат туди не комплектую.

– Як боротися з такою системою? Нібито й офіси прозорі, а хабарі мають місце.

– «Если дом с красным фонарем не приносит прибыли – тогда меняют не мебель…», – кажуть в Одесі. Офіс міняти не будемо, будемо набирати новий персонал. Ті ж – попали, сидять, суд арештував на два місяці, далі – слідство веде Генеральна прокуратура.

– Очікувати звільнення нового начальника Ягодинської митниці?

– Я не знаю: не моя компетенція, а Державної митної служби. Не мені вирішувати. Він недавно прийшов на посаду, вже маючи цих людей.

– Чи можна пов’язувати облаву на митниці з обшуком групи компанії «Континіум» на Київському майдані в Луцьку та у Києві кількома днями пізніше?

– Ні, абсолютно не пов’язані речі.

– Просто співпало?

– Це – робота іншого підрозділу СБУ, зовсім інша тема, інша справа. Так співпало, що два підряд випадки на Волині і такі резонансні. Очевидно, дощ випав у тиждень, в який випав.

Те, що це відбувається, навіює на мене смуток як на громадянина, посадовця, волинянина. З іншої сторони, йде боротьба з корупцією, силові органи працюють – значить все логічно, послідовно і справедливо.

Я ж - не слідчий і не суддя. Моє завдання – не боротися з корупцією, а створювати управлінські системи, які її мінімізують. Починаючи від сайту «Адміністративні послуги» і електронних книг фінансово-господарського обліку.

«…А ПОТІМ СТАНУ ПОЛІТИЧНИМ ОГЛЯДАЧЕМ НА ВОЛИНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ»

– Ви затіяли промо-кампанію Волинської області. Я маю на увазі рекламні щити з Вашим зображенням і закликами інвестувати в область. Який ефект Ви відчули від цієї реклами?

– По-перше, ці плакати – не за бюджетні гроші. Вони створюють настрій. Я намагався стимулювати бізнес-ініціативи. Але коли в Луцьку був радник Посольства США з економіки, він сказав: «My dear…The best». Адже він в’їхав у місто і прочитав англійською про привабливість аграрного бізнесу.



– Інвесторам цікавий проект сміттєпереробного чи хоча б сміттєсортувального заводу у селі Брище?

– Ой, Боже мій, їх стільки було! «Французы тесными рядами, все промелькнули перед нами… Вам не видать таких сражений! Носились знамена, как тени...» (Цитує «Бородино» Лермонтова.)
І Романюк, і брищенська громада створили всі умови для того, аби інвестори працювали. Пропозицій - до кольору, до вибору.
До речі, розширення полігону сміттєзвалища в Брище – це за державні кошти, їх там вклали близько 3 мільйонів гривень за Шиби і Романюка. Повний розрахунок за роботи - це в тому числі моя заслуга, я лобіював це питання.

Різні люди приходили сюди, різні ідеї продукували. Я казав: окей, приходьте, будуйте. Ми до тижня скоротимо усі дозвільні процедури. Хто не встигатиме вам виписати дозвіл – ставитиме печатку увечері в моєму кабінеті. Але де ці люди зараз?

Є в бізнесі такий процес: треба ще потоптатися, ще повивчати.

– Щодо Луцького аеропорту своєї думки не поміняли? Досі вважаєте пасажирський аеропорт неперспективним?

– Пасажирський аеропорт з’явиться тоді, коли з’являться пасажири. Але вантажний термінал – ідея набагато практичніша.

– І коли можна очікувати розбудову вантажного терміналу?

– Давай я вийду на пенсію і займуся цим проектом як бізнесмен, тоді дам відповідь – коли (сміється). Ми створили всі умови для того, аби приходив інвестор.

Відпрацьовуються проекти, варіанти. Для того, аби запустити проект, треба мати попередні домовленості про серйозні перевезення. Просто вкласти 30-40 мільйонів доларів, побудувати об’єкт посеред поля і закликати «Гей! Охочі, летіть сюди!» – так не буває.

Логістика спочатку складається. Ніхто з Луцька до Рівного літаком цукерки чи майонез возити не буде. Попередні домовленості – це вантажі з Південно-Східної Азії, з Китаю, країн Середнього Сходу. Йде підготовка серйозного бізнес-проекту.

Якщо нічого гіршого в державі не трапиться, я думаю, що ми зможемо наступного року (усередині чи наприкінці) навіть показати людей, які розкажуть про проект. Але це рішення - за ними.

– Цікава думка: Клімчук вийде на пенсію і займеться бізнесом. Маєте стартовий капітал?

– Я – ні. У мене є зарплата і пенсія. Пенсію я, правда, перераховую у фонд «Рідна Волинь». Втім, на мою пенсію у 10 тисяч 600 гривень аеропорт не побудуєш.

(Показує пенсійне посвідчення. Заодно знаходить посвідчення Надзвичайного і Повноваженого Посла України. Кепкує, що його не жалують журналісти і рідко називають послом, хоча звання йому надане довічно).

Я в дуже шикарній ситуації: нікому нічого не винен. Вже не роблю політичної кар’єри, розумію свої роки і свій статус. І намагаюся так: в темпі відпрацювати скільки Бог пошле, вистачить адреналіну і сил. А потім стану політичним оглядачем на Волинському телебаченні.

– Так все-таки: політичним оглядачем чи бізнесменом?

– Та який з мене бізнесмен? Пізно.

«ЧОГО Б І НІ? ПРОВАЛАНДАЄШ У КИЄВІ ЩЕ П’ЯТЬ РОКІВ. ТАМ МЕНША ДОЧКА ЖИВЕ, ТАМ ВІЛЬНИЙ КОЗАК…»

– Кажете, ваша кар’єра добігає кінця. Будете балотуватися в Верховну Раду?

– Єдина позиція, де я ще не працював у політиці – це у Верховній Раді. Директором був. Вчителем був. Заступником голови міськвиконкому був. Головою обласної ради був. Головою облвиконкому був. Представником Президента, головою обласної державної адміністрації… Послом – двічі. От народним депутатом - не був. Може, варто спробувати? І ще років п’ять там просидіти…

Але я не зможу. Бо у значній мірі - індивідуаліст. Звик самостійно приймати рішення і відповідати за них.

– Вам це не цікаво?

– Якщо чесно, по-різному. Думається, чого б ні? Ну проваландаєш у Києві ще п’ять років. Там менша дочка живе, там - вільний козак. Досвіду розібратись, на яку кнопку тиснути – вистачить. Вчора розбирав литовські архіви з внуком (приїжджав Давид на два дні)… Знаєш, мені аби часу вистачило розібрати мої архіви, для опису того досвіду.

Ні, я не пов’язую своє політичне майбутнє з виборами до Верховної Ради. Ось наводив порядок у записах і наткнувся на тези з наради Президента України. Це було на початку жовтня минулого року. І така засторога була Януковича: не «вляпайтеся у вибори», не допустіть порушень.

Місцеві вибори пройшли the best. Тому в наступні вибори, якщо я до них допрацюю – а очевидно, допрацюю – Волинь має лишатися взірцем цивілізованого проведення демократичних виборів.

Ми успішно провели вибори як в організаційному, так і в політичному аспектах. Процедурних порушень виборчого законодавства не допустили, сформували більшість в обласній раді. Ми застосували гнучку тактику політичної конкуренції: не могли вести у списку Партії регіонів усіх депутатів, тому що розуміли, що на Волині популярність партії нижча порівняно з БЮТ.

А кілька округів програли тільки через те, що не могли узгодити свої ж кандидатури. Ну що ж, винесли звідти уроки, будемо мудріші. Вибори – це значною мірою гра, коли політики продають себе.

– Кого ви підтримуватиме на виборах до Верховної Ради?

– Я буду підтримувати людей з нашої партії чи її симпатиків. Але буду домагатися чесної гри. Мені багато років, аби бруднити своє ім’я – часу «відбілювати імідж» уже не буде. Хоч і в 2002 році я не допускав брудної гри. Тоді мені був 51 рік, зараз йде 61. Якщо я зміг від спокуси тоді відмовитися…

Я тоді взяв відпустку на півтора місяця, їздив і розказував скрізь, яка хороша «ЗаЄдУ» (тогочасний провладний блок партій «За єдину Україну»). А мене питали: а чого ти їздиш? Я їздив як кандидат в обласну раду. А чого ти, кажуть, приїхав у Камінь-Каширський, якщо ти балотуєшся по Луцьку? Кажу: добре, але там ваші дітки, студенти. Ви їм скажіть, аби вони там за мене голосували.

Я тоді жив в автомобілі. Ми взяли 8,02% за блок. Програли начисто, але – чесно. Хоча в Полтаві було лише 5%. А в Луцьку за мене як за «кучміста» проголосувало більше половини виборців. Люди ж бо знають, що я тут, їхній і нікуди не дінусь. Я заповідаю, де моє місце на кладовищі: у селі Воля Любитівська.

– Як Ви ставитеся до думки, що Леонід Кучма балотуватиметься у нардепи? Ви підтримуєте з ним стосунки?

- Він у драйві, він креативний. Десять років він був Президентом України. То були роки дуже важкі. І справа не тільки в тому, що ми не платили пенсії і зарплати, виплачували їх гречкою, шубами. Були страшні роки.

Сьогодні, коли мені кажуть, що в Україні погано – з чим порівнюють? Звідки брати точку відліку? Якщо з тої черги, де стояла моя дочка і не дістала масло – то сьогодні краще. Якщо від 1996 року, коли мій тато мені казав, що не може піти в магазин, бо йому соромно за сина-губернатора, який зарплату людям не платить – то сьогодні таки ліпше.

«З ПІДЛЕГЛИХ ПИТАЮ НЕ НА НАРАДАХ, А В СЕБЕ В КАБІНЕТІ»

– Ваш перший заступник Олександр Башкаленко в одному з інтерв’ю зазначив, що він у нардепи не піде. Відтак, стали ширитися чутки: мовляв, Башкаленко знає, що Клімчук скоро піде на пенсію, і головний регіонал Волині має реальну можливість стати губернатором .

– Поганий той сержант, який не хоче стати генералом. Це стосується і Карпюка, і Стоєва, і Башкаленка, і Ющика. А ще є начальники управлінь - молоді і амбітні. Є амбітні бізнесмени, громадські лідери.

– Між Вами і Олександром Башкаленком є конкуренція?

– Я голова Волинської обласної державної адміністрації – і цим все сказано. У виконавчій владі - чітка система розподілу повноважень. Він – ще й лідер обласної організації Партії регіонів, відтак несе додаткову відповідальність. Дай Бог йому з тим впоратися.

– Багато говорили в цьому році про адміністративну реформу. Зокрема, йшла мова про те, що в апараті ОДА повинні залишитися лише три заступники. Кого ви залишите, адже нині у вас їх п’ятеро?

– Справа не в посадах. Справа - в функціях. Ми відпрацювали механізми роботи. Це - варіант створення потужних департаментів. Блоки питань, за які мої нинішні заступники будуть відповідати.

– Тобто буде два заступники?

– Ми не маємо ще остаточної моделі. Я кажу про варіант, який ми схвалили всередині своєї команди. Але статус і вплив моїх заступників від цього не зменшиться, вони стануть більш ефективними.

Це ж - молоді люди. В 39 років я став першим заступником голови міськвиконкому. В 38 років я сів за кермо свого першого автомобіля. Це були «Жигулі» мого батька. Я з подивом дивлюся на молодих людей, які хочуть всього і зразу… Коли я їм про це кажу, вони сердяться. Я відповідаю: «Ідіть геть. Ви не зрозуміли суті життя, для чого воно». От і все.

Є критерії добору людей у команду. Я уникаю в оточенні слабких людей, навколо мене повинні працювати сильні. Вони генерують ідеї, приймають рішення в межах своїх повноважень автономно. Мені не дзвонять кожної хвилини: «Шеф, а що мені робити, що мені казати?».

Вони - дорослі люди і з них шеф питає. Не на нарадах, а тут, в кабінеті. Ті наради щопонеділка – це переважно монологи, аби зорієнтувати людей, задати тон області. А в кабінеті відбуваються діалоги, робочі наради.

Не ображайтеся, що я вас сюди не кличу. Це – технологічні речі. Для того, аби підготувати рішення, треба посперечатися, попотіти, почути аргументи «за і проти». У Кабінеті Міністрів на засіданнях теж до певного часу присутні журналісти, а потім вони виходять. І ніхто не ображається.

Так було і при демократичному прем’єрові Ющенку. Однакова процедура. Є речі, які стосуються державної чи комерційної, чи приватної таємниці, вони мають обмеження в розголошенні. Не мої обмеження, а законодавчі.

– І все-таки, повертаючись до адмінреформи… Багато говорили про скорочення. Скільки робочих місць ви оптимізували у Волинській ОДА?

– А от ми зараз дізнаємося. (Дзвонить до заступника Станіслава Ющика.) Станіслав Михайлович, скільки по штату в апараті людей? 95. Скільки зайнятих? 85? От тобі і відповідь. Довше люди працюють, виходять в суботу, неділю, але справляємося.

– Нещодавно у Верховній Раді народні обранці вирішили винести на засідання питання щодо законності земельних операцій Бориса Клімчука…

– Насправді цих депутатів хвилює не земля і не спосіб придбання, бо він доведений через суди як абсолютно законний. І депутати це добре знають. Йде політична боротьба. Ці депутати знають рейтинг в Україні і на Волині Клімчука. Тому – мішень обрана.

Серед підписантів – усі депутати з БЮТу, вони вирішили спробувати «поцілити» мене таким чином. Але я зробив все юридично грамотно. Більше того – ці дві жіночки, які уклали договір міни – вони за моє здоров’я Богу ставлять свічку і вдячні по сьогодні. Я не наніс шкоду нікому. Я все здійснив в законний та етичний спосіб. Крапка.

– Де бере гроші благодійний фонд «Рідна Волинь»?

– Фонд формується по-різному. Я вже назвав одне джерело – 10 з половиною тисяч гривень моєї пенсії. Це 130 тисяч гривень в рік. Є й інші джерела поповнення.

– Бізнесмени?

– Так, звичайно. Президент Віктор Ющенко закликав: нехай багаті поділяться з бідними. Я дуже добре запам’ятав цю фразу і знаю, що вона – в європейських традиціях гуманізму. І діляться, наголошую, в законний спосіб. Тому що я собі не дозволяю тиску на когось і нікому ще жодного разу не дзвонив з вимогою: «Перерахуйте гроші в позабюджетний фонд». Він важко наповнюється, але наповнюється. Якщо хтось спробує шукати там корупцію – її там немає.

– Чи чесно вам як високопосадовцю держслужби використовувати своє ім’я у назві фонду?

– А чесно його було в 2003-му році давати, коли я був не при владі? Чесно його було тримати в 2004, 2005, 2006 роках? Він був. Весь час. Йому вже більше 8 років.

Я не створив його тільки тепер. Фонд – це продовження мого життя, моєї роботи, моєї місії перед людьми, моєї відповідальності. Якщо там хтось бачить піар – кожен бачить те, що хоче. Я бачу там вдячних людей і їх листи, яких сьогодні – тисячі. За конкретну допомогу. Не голі заклики з трибуни обласної ради: «Дайте грошей з бюджету, бо в людини хата згоріла». Так дай! Не бідні ж депутати.

Але чому немає двадцять таких фондів? Чому кожен з політиків не організує якийсь фонд? Давайте змагатися з благодійності! Це, принаймні, по-чоловічому.

«МІЙ «КЛОН» У ФЕЙСБУЦІ – ЦЕ ЯК СПРОБА КОМАРИКА СЛОНА ВКУСИТИ»

– Нещодавно інтернет-спільнота активно обговорювала курйоз: в соціальній мережі завівся Ваш «клон» – стороння людина зареєструвалася там від Вашого імені і писала провокативні речі.

- Двічі.

– Двічі? А хіба це не одна і та сама людина, яка зареєструвалася на початку літа і активізувалася восени?

– Ти так багато знаєш… (усміхається). Бо СБУ нічого не знає. Написали, що вони ніяк не впливають на ці процеси, що це десь в Америці відбувається. Цей Фейсбук там зареєстрований.

– Вам цікаво знати, хто це?

– Не цікаво. Я навіть не скажу, що мене це дістає. Їй-богу, це - спроба комарика слона вкусити. Не більше.
Клімчука дістати цим – марно. Я знаю, що ми за все платимо. Англійці кажуть: «Порицание - это тот минимальный налог, который каждый платит, чтобы быть известным или знаменитым». Я також плачу цей податок, але в українському вимірі він часом буває жорстоким. Коли повертаєшся спиною… Є така пісня: «Эй, парень, парень с улицы, если бьют в лицо – не надо жмуриться». Мені 60 років. Мене били в обличчя. Я не жмурився і зараз не збираюся.

– Цей ваш «клон» проводив опитування, чи буде вправним прокурором перший заступник прокурора області Володимир Троц, який є Вашим зятем. Ви б хотіли його бачити на такій посаді?

(Бере зі столу фотографію.) От дивися: це Артем, це Дарина, це Євочка, Діанка і Давидик. Давидик – це меншої дочки. А четверо – це Троца діти. Він - їх батько. Я його оцінюю, наскільки він добрий батько для своїх дітей. В мене один критерій для нього: який він батько моїх внуків, чоловік моєї дочки.

Його роботу на посаді оцінюють за іншими критеріями, інші люди. Хоч скажу: Троц не буде прокурором області, поки Клімчук – голова облдержадміністрації. Це етично не прийнятно.


«ПОРОЖНІ НАМЕТИ, КУДИ НЕ ЗАХОДЯТЬ ЛЮДИ – ЦЕ АГОНІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИЛИ»

– Досі у всіх на вустах події у Донецьку навколо акції протесту представників чорнобильських організацій. Не боїтеся чогось подібного під своїми вікнами у Луцьку на Київському майдані?

– Якось тут був мітинг з нагоди дня народження Тимошенко. Відсвяткували тихенько і зняли палатки. Я потім їхав увечері і зауважив, що їх немає. Я звик до того пейзажу. Вони мене не нервували.

Але я казав цим людям: це вже навіть не фарс, це – трагікомедія. Пусті палатки, куди не заходять люди – це агонія політичної сили. Ви своїми діями дискредитуєте політичну силу. Не знаю, чому вони далі стояли, можливо, вважали мою пораду за недобру… Я не бажаю такої дискредитації будь-кому.

– Якщо ж все-таки будуть серйозні пікети – як у Донецьку?


– Ми робимо все, аби їх не було. З чорнобильцями, з афганцями ми постійно - в контакті. Ми намагаємося їм допомагати через соціальні, благодійні фонди. Ми з ними живемо разом. Немає між нами бар’єрів.

Я роблю те, що можу робити, – закриваю амбразуру рішень, які наприймала Верховна Рада. В своєму інтерв’ю Башкаленко був правий, коли сказав, що рішень було стільки, що мало трьох бюджетів, аби їх виконати. Це – ціна популізму.

…Трагічна річ відбулася у Донецьку. Я знаю, як там не просто. Але немає простих рішень в житті, нема їх у політиці та управлінні.

– В Україні є такий жарт: «хто останній вилітатиме з країни, не забудьте вимкнути світло в аеропорту». Скільки разів ви жалкували, що повернулися,а не залишилися працювати за кордоном?

– У поета є такі слова: «Дай Бог, чтобы твоя страна тебя не пхнула сапожищем. Чтобы твоя жена тебя любила даже нищим». Я не хочу навіть думати про еміграцію. Я не буду виключати світло і не буду нікуди їхати. Мені немає, до кого їхати, немає рахунків закордонних і так далі. Не візьму ж я 5 гектарів землі з собою?

«СПРОБИ «КІЛЛЕРСТВА» У ЗМІ МЕНЕ НЕ ДРАТУЮТЬ, А СМІШАТЬ»


– До речі, як правильно пишеться Ваше прізвище? За час Вашого першого губернаторства усі ЗМІ писали КлИмчук, а нині лише газета «Волинь-Нова» так Вас називає.

– На могилі мого діда, баби, батька написано КлІмчук. Так писар написав. Хоча редактор газети «Волинь-нова» Степан Сачук пише КлИмчук. «Клим» повинно бути, але у паспорті написано Клімчук. Так написав писар ще при цареві.

– Ви прихильник Володимира Висоцького і сьогодні багато цитували поезії. Можете словами Висоцького охарактеризувати те, в якому Ви стані і який час триває для України?

– «Снова я беру низкий старт. С низкого уходять быстрей».

А для України – це:

«Я не люблю насилье и безсилье, –
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более – когда в неё плюют»


Висоцький – велика людина, великий філософ. Висоцький – це надовго. Мій внук Артем його дуже любить.

– А кого Ви ще слухаєте?

– В мене зараз в авто – шлягери минулих років: 70-х, 80-х, трішки 90-х років. Від Смоуків до Ролінгів, Бітлів. Старі речі, як мене, не змушують ні про що думати. Вони настрій піднімають. Я практично не дивлюся телебачення. Ток-шоу зовсім не дивлюся.

– Кажуть, що в 2012 році буде черговий кінець світу. Ви якось особливо готуєтеся до нього, адже Ви видаєтеся забобонною людиною…

– Хіба?

– Стукаєте під столом, нервуєтеся, коли чотки розсипаються…

– Насправді – ні. Хоч кошмарний сон приснився з суботи на неділю, то коли проїхав 400 кілометрів сам за кермом і час від часу гальмував не зовсім вдало, зловив себе на думці: а сон то який був. На рівні підсвідомості воно, мабуть, трохи діє. Але я не забобонний.

А хто каже про кінець світу?

– Один американський віщун.

– Та я не хочу. Ти хочеш?

– Ні, я в це не вірю.

– Давайте не будемо в це вірити. Рік буде гарним, оптимістичним, хороший рік для людей, нас, мільйонів українців.

Бажаю вашій команді, редакції серйозної аналітики. В нас є 7-8 сайтів діючих в області. За ними стоять різні люди, різні інтереси. В цьому житі важко бути самостійним. Одиночки не виживають. Але тим не менше, все одно кожен має право на свою частинку об’єктивності.

Найбільше мене смішать спроби кілерства через ЗМІ. Вже не дратують. Це не тому, що я втомився. Вони мають право бути, бо це – елемент демократії. Як я казав, всі платять податок на публічність. То ж не варто ображатися на сайти. Якщо не хочете критики – йдіть з публічності. І через місяць вас ніхто не згадає.

Розмовляла Тетяна Грішина, ВолиньPOST
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Когда начинаешь вдумчиво читать этот поток сознания - человека, который послушно выполнял стоял у истоков уничтожения бесплатной медицины и образования, развала сельского хозяйства на Волыни, формирования местной чёткой коррумпированной "для своих" системы взяточничества, судейского и прокурорского беспредела, откатов - то отчётливо понимаешь, что чувак с хорошо подвешенным языком - это не профессия - это как у Кучмы - "креативный драйв"!)))

Когда к власти приходит человек справедливый, честный, имеющий совесть - он пытается бороться с беспределом, беззаконием и прочим - подтягивая других к этим жизненным категориям. Но когда к власти приходит серость, моральное двуличное убожество, тогда он пытается не только "подтянуть" других до своего уровня, но и внушить окружающим чувство безысходности, понтуясь фразами Высоцкого (который презирал и видел таких "обортней" насквозь).

Примечательно, проскользнувшее что-то про Гузя. К нему можно по-разному относиться, но то, что он не принадлежит к СИСТЕМЕ в которой "работает" Климчук - говорит о многом - нет у НИХ достойной смены - двуличие и серость всегда деградирует и генерирует более слабых чем она сама, а национальная идея (несмотря на всю работу по её дискредитированию и маргинализации властью) - страшит, потому как это и есть "vox populi - vox Dei". У ИХ СИСТЕМЫ есть "ручные" мусора, прокуроры, судьи, уголовники - а силы и уверенности в завтрашнем дне - НЕТ и НЕ ПРЕДВИДИТЬСЯ!))) Ведь не зря на прошлой неделе верховная рада подняла пенсионный возраст для этого "междусобойчика" госслужащих до 65 лет! - а может они какой секрет бессмертия знают!?

Маятник ВСЕГДА качнётся в другую сторону, а когда народ, доведённый до отчаяния "климчуками" по всей Украине поднимется, то не факт, что всё опять закончиться очередной "разводкой" с песнопениями и танцами с бубном на Майдане - тут уже попросят отчитаться перед благодарным народом за многое, что уже и подзабылось....)
Відповісти
Главриба
Відповісти
Найцінніше з викладеної Клімчуком туфти - це те, що він все показав так, як йому хочеться. Він завжди все так показує, ніби цю туфту по складах будуть читати в дитячих садках. Туфта навіть з самого заголовка. Це одна з професійних хвороб «вчителя». Не так, як є не так, як він бачить, позаяк це людина трьох стандартів, а як йому хочеться. Тому виникає зразу запитання: якою методологією володіє голова області, щоб заявляти про речі, про які тут йдеться? Тим паче, що кістяк влади в області сформований за принципом нового дворянства: вузького коло осіб, у яких є племінники, внуки, сини, зяті, дружини, куми з шваграми, коханки, прачки, перукарі і масажисти. З цих причин волинська громада давно переросла своїх керівників і при владі оці всі клімчуки, куци, ющики, оці гнилі жураківські, як в еміграції. Дембель для них не забариться і підуть вони всі разом, тому вже треба готувати дембельські еполети.
Відповісти
бреше багато

Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
«Я в дуже шикарній ситуації: нікому нічого не винен», – Борис Клімчук
16 грудня, 2011, 09:29