вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Із рокерів – у блюзмени: музиканти з Луцька розповіли, як створюють мистецтво на кухні. ІНТЕРВ’Ю

Із рокерів – у блюзмени: музиканти з Луцька розповіли, як створюють мистецтво на кухні. ІНТЕРВ’Ю
Простора кімната, стіни обвішані платівками, касетами та плакатами. Повітря насичене димом цигарок та якісною, мов витримане вино, музикою. Саме в такій атмосфері зустріли мене двоє музикантів, що погодились розповісти історію свого джаз-гурту «Soul kitchen». Це були ті хлопці, які «живуть» в оточенні багажу із палиць для барабанів, гітар та педалбордів, проводять вечори на кухні, вигадуючи нові мелодії і тексти.

Вокаліст та піаніст в одній персоні назвався Даніком, у паспорті – Даниїл Янюк. Із дитинства хлопець ріс у такій собі домашній музичній школі, усі його семеро братів та сестер вчилися опановувати різні інструменти. Хтось грав на гітарі, хтось – на фортепіано, а хтось – на скрипці, він же обрав для себе кларнет, але згодом став музикантом, який зараз ладен відтворювати мелодії чи не на усіх інструментах.

«З раннього віку я почав не лише чути, але й відчувати музику, усі ці інструменти. Ще тоді я зрозумів, що саме музикою я можу передати значно більше, аніж словами», – почав розповідати хлопець.

Ще один учасник гурту «Soul kitchen» – Стас Родін. Його невід’ємними аксесуарами повсякденного образу є барабанні палички. Цього юнака музика також супроводжувала протягом усього життя, не відступаючи від нього ні на крок.

«Вона завжди була для мене найкращим вчителем життя. Любов до музики ще з дитинства привив мені батько. Ми слухали касети на старій магнітолі, разом грали на гітарі, бісились, і вже тоді я відчував сцену. Полюбив її ще до того, як вперше виступив перед публікою. Сьогодні згадую сотні концертів, сцени, тури, людей і не можу повірити, що все це сталося зі мною. Але я вірю, що це лише початок», – натхненно розповідає Стас.

Зранку рок, ввечері – блюз

Музикантів також знають як учасників гурту «Recordie», який невтомно творить, готуючи для своїх слухачів дещо нове й свіже.

Зараз вони зі своєю командою працюють над записом нового альбому. Обіцяють порадувати слухачів легкими та позитивними мотивами. Попередній реліз значно відрізняється від того, що невдовзі «побачить світ», адже усі ті треки були в стилі альтернативного року.

«Якщо хтось подумає, що ми змінюємо стиль, то це не так, адже ми лиш інакше виражаємо свої почуття та думки, які завжди були, є і будуть незмінними», - із запалом в очах розповідає Данік.



– Як сталось так, що з рок-музикантів вийшли творці джазової музики?

Хлопці переглянулися поглядами, першим відповідав барабанщик Стас.

– Ми ніколи не були просто рок-музикантами. Не задумуючись, ми грали в різних жанрах. Просто збирались на студії, несучи із собою власні думки, переживання, настрій та емоції й поєднували все це в одне ціле – в музику.

«Всередині щось ніби загорілось, я відчув, що знайшов те, що давно шукав», – підхоплює Данік: «Я завжди любив музику й знаходив себе у різних її проявах, любив міксувати, експериментувати й створювати щось унікальне. Одного разу, взявшись за створення нового треку, я вирішив вкотре спробувати щось незвідане й «забив» в інтернеті блюз-гаму з цікавості: якого звуку набуде мелодія в такій інтерпретації й результат мене вразив. Всередині щось ніби загорілось, я відчув, що знайшов те, що давно шукав, а саме-спосіб передавати почуття мелодією без жодного слова. Пальці зайнялись грою й почали імпровізувати. Так і зародилась тяга до блюзу».

Данік розповів, як в перший день зборів групи «Recordie» на репетиції вони взялись «джемити», імпровізувати, аби побачити один одного як музикантів. В той час хлопець саме почав вивчати блюзові гами й вирішив застосувати їх в грі, а Стас одразу підхопив його «хвилю».

«Ми насолоджувались грою приблизно годину, безупинно повторюючи один й той самий мотив, проте щоразу він ніби розповідав щось інше, змінював свій вигляд кульмінаційними наростаннями й заспокійливими спаданнями. В той момент ми й відкрили спорідненість наших душ», - розповів хлопець.



Чому «Soul «кухня»

«Ця назва на пряму пов’язана з моєю кухнею, у якій розгортались найнезабутніші вечори та зустрічались найатмосферніші світанки з нескінченними розмовами про вічне», - каже Стас і закурює першу цигарку: «Ця кухня – уособлення певного бункера, де відчуваєш спокій думок, теплоту компанії й запах недопалених «Lucky Strike». Тут зароджуются нові ідеї, які можна не виголошувати, вони наче просто літають в повітрі цієї кімнати й огортають нас. Ця кухня наче наш амулет, який ми хочемо завжди носити з собою, тому вирішили в майбутньому, переїхавши в нове місце, вставити шматок з цією кухнею в нову квартиру, як куточок, в якому зароджується щось неповторне».

«Взагалі ми саме так називали Стасову кухню через те, що стіни цієї кімнати наче просочені дивною щирістю, відвертістю та затишком», – з широко розплющеними очима й захватом розповідає Данік: «Там ми розмовляємо без жодних масок та фільтрів, обговорюємо найглибші наші переживання та проблеми. Тому й подумали, а чому б не назвати так нашу групу, адже вона ідентично проливає на слухачів щирість та відвертість думок. Ось так», – доповнює Данік.



На питання, що ж хлопців об’єднує найбільше коротко відповів Стас: «Потік думок та їхнє злиття на нашій кухні. Ці думки залишились несказаними поза нею. Люди можуть почути їх лише в нашій музиці».

«Джазова музика наче вічна спіраль»

-Чому саме джаз-блюз?

Хлопці затихли й довго підбирали слова, пояснивши це так: «Не хочеться сказати якусь дурню, знецінивши музику й самими постати нікчемами в очах музичної творчості». Зрештою, знайшли відповідь.

«Взагалі джазова музика наче нескінченний потік думок на нашій кухні (все нас тягне до неї), наче вічна спіраль без початку та кінця. Ми не можемо сказати, коли це почалось, але певні, що це почалось не з першого музичного твору і не з першого дотику до інструменту й, можливо, не з народження. Думаю, ще наші предки несли в собі цей внутрішній вогник, яким зараз ми зігріваємо своїх слухачів. Та й коли це закінчиться, ми сказати не можемо, адже джаз-музика нескінченна, кожен її твір наче шепче нам в кінці: «Продовження буде». Тому нехай цей потік буде вічним», – каже Стас.



Далі хлопці відповідали по черзі: Данік, Стас, Данік, Стас…, наче доповнюючи один одного, але водночас виголошуючи свою унікальну думку.

– Як відомо, блюз – це імпровізація. На виступах ви завжди виконуєте щось «із голови»?

– Звичайно! Навіть буває таке, що, граючи вже готову, складену нами пісню, хтось збиває ритм, інший його підхоплює й вступає в дію імпровізація, створюючи цим самим нову мелодію. Так зародилось багато наших треків, наприклад: «Take my hand».

– Пригадайте, можливо, у вас була якась кумедна ситуація на виступах, про що зараз згадувати не так соромно, як приємно?

– Пам’ятаю, ми якось виступали в одному із закладів міста, коли в бар зайшла компанія хлопців, один з яких був моїм давнім знайомим, з яким не бачилися декілька років. З несподіванки, що мене тут побачив, певно, не аналізуючи ситуації, пішов прямо на сцену привітатись. Це був саме пік нашого виступу, коли кров приливає в голову, а пальці без упину б’ють в барабани. Якось ми ще побороли цю ситуацію, й він та його компанія сіли недалеко від нас за столиком. Проте, якби ж це був кінець його нестримного, палкого бажання згадати старі роки дружби під час нашого виступу… Впродовж тривалого часу він кидав мені якісь фрази, які я не міг розчути, але які достатньо мене відволікали, щоб в один момент я не витримав й крикнув на весь зал: «Закрий рот й послухай музику!». Там звісно все було не так культурно, але… Весь бар здійнявся сміхом, а Данік підхопив цю фразу й поклав на блюзовий мотив, це стало явним фаворитом того вечора і допомогло позбутись надокучливого знайомого. Після закінчення виступу, коли ми взялися збирати інструменти, всі глядачі залу почали в голос наспівувати: «Закрий рот й послухай музику!»



– Яка ваша фішка? Що відрізняє «Soul kitchen» з тисячі інших музикантів?

– Це залежить від того, про яку тисячу ми говоримо. Якщо це тисяча людей, які самі назвали себе музикантами й грають завчені ноти без душі, відчуттів й закладення в мелодію сенсу, то нас відрізняє все. А якщо це тисяча музикантів, які віддаються музиці повністю й живуть нею, то нічого не вирізняє. Вони всі рідні нам своєю ідеєю, яка полягає в проясненні щирих почуттів. Нам би хотілось зустріти всіх цих людей, потиснути їм руки й об’єднатись в одне ціле з ними.



– Яким ви бачите майбутнє гурту «Soul kitchen», для прикладу, через 10 років?

Після тривалої паузи Данік відповів: «Цікаво було б вижити».


– З якими проблемами сьогодні стикаються українські музиканти, розкажіть із власного досвіду?

– Серед найсуттєвіших проблем я б назвав фінансування, неспроможність жити виключно за рахунок музики, відсутність зацікавлених людей, зокрема – організаторів культурно-масових заходів, заповільнений процес окультурення країни, відсутність хороших сцен з якісною апаратурою для виступів, де могли б збиратись однодумці, поціновувачі музики й просто охочі відпочити як тілом, так і душею.

Стаса вирішив доповнити ще й Данік: «Як на мене, то низький рівень життя є сьогодні найбільшою проблемою. Саме через нестабільне економічне становище люди «тонуть» в думках про те, як вижити, як заплатити за комуналку й прогодувати сім’ю. Так музика відходить на задній план разом зі справжніми цінностями й бажаннями».

– Як ви вважаєте, що стає перепоною для людей, аби зрозуміти і відчути вашу творчість?

– На мою думку, це упереджене ставлення до звичайних музикантів, які перебувають на стадії розвитку й лише стають на дорогу, що веде до поставлених цілей. Люди люблять віддаленість, лише коли митець стає недосяжним до них, наче проводячи між собою й слухачами кордон, тоді музикант стає цікавим суспільству. До того часу, поки він знаходиться на рівні з усіма й намагається з ними споріднитись, він не привертає жодної уваги до себе.



Після відповіді Стаса Данік вирішив навіть навести приклад із власного життя.

– Дуже давно, ще до знайомства зі Стасом, я якось грав вдома на фортепіано й вирішив записати свої почуття мелодією, зобразивши її дуже м’якою, вона звучала наче запис з якогось пабу, дуже атмосферно. Розіслав цей запис багатьом своїм друзям під призмою вигаданої історії, мовби жив у Нью-Йорку якийсь Клаус Річард, у якого померла донька, після чого він щовечора почав відвідувати один клуб, проводячи закінчення днів за піаніно. На час його гри весь заклад завмирав й уважно вслухався в кожен дотик його пальців до клавіш. Кожна людина в тому пабі обожнювала гру чоловіка, проте ніхто не записував його виступів. І от один хлопець нишком записав його творіння. Всі були шоковані, зберігали цей запис, розсилали й прослуховували незліченну кількість разів, через деякий час ми могли ще не раз обговорювати його. І був момент коли я, поділившись цим треком зі своєю дівчиною, розповів їй, що це я його зробив і реакція була кардинально іншою. Вона звично для мене сказала, що трек гарний, й більше ми до нього не повертались. Ставлення до твору й бажання вникнути в нього різко міняється, залежно від того наскільки недосяжним є його автор.

– З ким би із вже відомих та не дуже досяжних музикантів ви хотіли б виступити, маючи таку можливість?

Стас каже – Нік Кейв, Данік задумався. Каже, що хоче колись стати тим самим музикантом, із яким інші потім захочуть зіграти.

– Я був би радий пограти з музикантами, чий високий рівень вправності характеризується не лише їхнім поводженням з інструментом в технічному плані, але й їхнім відношенням до самої музики. Хотілося б, імпровізуючи з ними, обмінятись думками й пізнати один одного. А якщо говорити про великих музикантів, то в голові випливає лиш один образ і це Нік Кейв. Ця людина надихає, мотивує й підживлює мене зсередини.

– Я хотів би дійти до того рівня майстерності, щоб люди, які відчувають інструмент краще, ніж я, почувши нашу творчість, сказали: «Чорт, я хочу з ними пограти», щоб вони були зацікавлені в пізнанні нас, як митців, щоб хотіли влитись в наш потік думок. Так само було б круто пограти зі справжніми геніями, чий талант ще не пізнав світ й з тими, хто поки залишається звичайними митцями-одиночками.



Подумавши ще хвилину, він додав: «А якщо говорити конкретно, то я хотів би зіграти в пару зі Стасом з майбутнього, адже ми почали творити, відштовхнувшись від одного й того ж старту, й цікаво, якого рівня він досягне», – каже Данік.

- Які у гурту найближчі плани на творче майбутнє?

- Наразі ми працюємо над записом наших пісень, які поки що можна було почути лише на живих виступах. Плануємо записати пару треків з Ромою, нашим колишнім гітаристом з гурту «Recordie», та організувати неординарний перфоманс, який полягатиме в зібранні однодумців, творчих особистостей, митців, які зможуть проявити себе в неформальній обстановці. Це буде дуже «релаксова» зустріч, яка буде схожа більш на репетицію якогось великого заходу, в якому братимуть участь як музиканти, так і художники й фотографи. Про деталі трохи згодом.



Текст Ірини ЦЕХОШ.
Фото з архіву музикантів.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Де можна послухати їхню музику?
де посилання?
Відповісти