вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Музикант, що зараз живе на Волині, врятувався від наркозалежності і увірував в Бога

Музикант, що зараз живе на Волині, врятувався від наркозалежності і увірував в Бога
Анатолій Тригуб каже, що Бог знайшов його десь у селі під Прилуками у вже далекому 2005 році. Він тоді був залежним від наркотиків колишнім музикантом. А на вулиці була холодна зима. Він міг її не пережити, але ось вже 15 років Анатолій живе на Волині. Живе і славить ім’я Бога, який його врятував.

А ще має, як він каже, найкращу у світі дружину, чотирьох чудових дітей і музичний гурт «Про Тебе», який часто можна почути у церквах всієї Волині. Свою історію приходу до Бога та повернення до музики Анатолій розповів у розмові із журналісткою «Світогляду».

РЕАБІЛІТАЦІЯ

Мені 46. Я постійно забуваю, що мені так «мало» років (посміхається – авт.). Займаюся дітьми. У нас із дружиною їх четверо.

Я працюю в «Агапе» – реабілітаційному комплексі. Вважаюся завгоспом, але роблю все. Я і водій, і допомагаю транспортувати людей, і в лікарню вожу. Ремонтую інвентар – ліжка, коли ламаються, візочки підганяю під людей. І персоналу допомагаю. Тобто я «людина-куди-пошлють» (сміється – авт.). Це і моя робота, і моє служіння.



Я приїхав у Луцьк на реабілітацію у 2005 році. В мене не було дітей, не було нікого. Я був розлученим і залежним.

З моєю дружиною ми побралися 2007 року. Вона також була залежною і позбавленою батьківських прав. Двоє її дітей перебували в інтернаті, і ми мали довгий процес повернення. Ми ж обоє колишні залежні. А двох менших дітей Бог подарував нам уже у спільному шлюбі. Старшим зараз 23 і 20 років, меншим – 13 і 8.



Але спершу я прийшов до Бога.

Я прийшов із безвиході. Це був грудень 2005 року, тоді була дуже холодна зима. Я не знав, що таке реабілітаційний центр. Сам я з міста Прилуки Чернігівської області, але, будучи залежним, проживав у селі. Розлучився з дружиною, почав дуже сильно пити. Перед тим були наркотики і таке інше.

Приїхав сюди на Волинь у 2005 році на реабілітацію. Так страшно було. Я їхав у великому автобусі «Луцьк Експрес», здається. І ось їду і читаю: тут монастир жіночий, там монастир чоловічий. А куди я їду? Про Луцьк чув хіба по радіо чи на телебаченні.

Потрапив у реабілітаційний центр від церкви «Фіміам» в селі Борохів. Для мене все було новим. Але жити хотілося. Я ж приїхав із запаленням легень та великими проблемами зі здоров’ям. Було дуже важко, але я постійно пам’ятав одне: перед тим, як їхати, один мій знайомий запитав, чи хочу я змінити свою душу і тіло? Я міг просто вмерти десь у снігу в 2005 році або вчепитися за соломинку і їхати до якогось Луцька.

Почалося моє випробування трохи раніше. Я ходив до протестантської церкви, чув і знав, що є Бог. А в центр реабілітації просто приїхав його шукати. Фізично було дуже важко. Але духовно було ще важче: розумів, скільки я за ці роки наробив біди рідним, близьким. Моя внутрішня війна була тоді дуже великою, але Бог давав силу. Слава йому за цей реабілітаційний центр, де таких, як я, підтримують, за них моляться. І ти бачиш цю любов.

Бо де ще в світі я бачив любов? Ніде. Я раніше жив насолодами і захопленнями. У минулому я рок-музикант. У мене був свій гурт на Чернігівщині. Ми грали. Але куди мене привела та музика? Я через неї втратив роботу. Змінював усе, як рукавички. Мені хотілося, подобалося жити життям, повним захоплень.





ПОВЕРНЕННЯ ДО МУЗИКИ

Я приїхав у центр. Там була гітара. Я взяв її до рук і почав згадувати, як грати. В останні роки перед реабілітацією вже не грав, руки були непрацездатні, трусилися, гітару вже не міг добре тримати, техніка гри була не тією, що раніше. Я і зараз не можу так грати, як міг колись. Вона (залежність – авт.) зробила свою роботу, і в моєму житті лишилися наслідки. Я розумію: що сіяв, те і пожинаю.

Але я розумію тверезим розумом, що музика для мене – це таке друге життя. Після роботи, буває, втомлений приходжу. Здавалося б, тільки сядь і відпочинь. Але ні. В мене двічі на тиждень репетиція, і тут відкривається друге дихання. Просто хочеться щось творити, над чимось працювати. Бог – Творець, а люди створені за його образом і подобою.

Найперше на людях зіграв, коли був ще у реабілітаційному центрі. У нас були суботні зібрання для залежних людей. Привозили нас із Борохова у «Фіміам». На цих зібраннях я почав грати. Шукав християнські пісні. Був гурт «Амінь» – вони співали російською, і для мене це було щось нове і дивовижне. Коли я на «Фіміамі» побачив електрогітари, барабани, я зрозумів, що Бог мене недаремно привів сюди. Я це одразу побачив на першому зібранні: «Боже, я там, де потрібно».

Я брав гітару до рук і грав на суботніх зібраннях. У мене виходило. Потім почав їздити на євангелізації. У мене виходило грати на бас-гітарі, і я спробував себе у гурті прославлення.



МУЗИКА ДЛЯ БОГА

Мені, якщо чесно, дуже подобається український фолк-рок. Улюблену пісню навіть згадати не можу. Пісні я намагаюся писати сам. Якщо не виходить у мене, то інша людина у гурті теж пише. Ми зараз працюємо над сольним альбомом.

Наш гурт грає з 2014 року і називається «Про Тебе». Ми грали у різних стилях, бо в різні роки з нами були різні музиканти. Але кожного разу грали те, що подобалося людям. Не заїжджені теми. Американську музику практично не граємо. Може, якусь там одну-дві пісні, бо коли приїжджаєш до церкви, люди просять зіграти щось знайоме і щоб усі могли приєднатися до поклоніння Богу.

Це не церковний репертуар, як у нас прийнято. Але часом ми проводили зібрання у супроводі нашої музики.

Зараз я дуже хочу зробити сольний концерт. Ми робили це у 2014 році з першим складом гурту. Концерт називався «Дарувати надію». Ми тоді збирали кошти для хворої дитинки, і зал церкви «Фіміам» був наповнений людьми. Може, Бог хоче мене використати для чогось іншого, але я прошу у Бога благословіння, щоб зробити сольний концерт. Бо за своє життя я прославляв себе дуже багато. А Бог врятував мене не для того, щоб я і далі це робив. Хочеться кликати до Бога і грати для Нього. Звідси і наша назва «Про Тебе».



Ми співаємо тільки про Бога. Про того, хто нас врятував. Немає сенсу співати про щось інше. Бо от слухаєш пісні, а там «люблю» і все. А коли ти співаєш про того, хто тобі дав цей голос, зцілив руки, якими ти ще можеш грати, - це зовсім інше.

В майбутньому хотілося б, звісно, трохи розкрутитися, аби наша музика лунала ще десь. Пісня має прославляти Боже ім’я. Хай би по радіо грав не весь цей шансон, а було більше пісень про того, хто нас створив. Це бажання мого серця.

***

З Анатолієм співає його молодша донечка. Після утворення нової церкви у Ківерцях чоловік грає там, а донька йому допомагає. Зараз дівчинка освоює фортепіано, а це означає, що зовсім скоро у великій родині Тригубів з’явиться ще один музикант, який буде грати для Бога.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.