вхід реєстрація

Олександр Пиза: «Політика робить людей підлішими»

Олександр Пиза: «Політика робить людей підлішими»
Голова Волинської обласної організації «Фронту Змін» Олександр Пиза – людина, яку «на барикадах» уявити важко. Він – з тих, кого називають «заядлими інтелігентами»: справляє враження тихого і неконфліктного.

Проте, з’явившись у 2009 році у публічній політиці банкір Пиза зумів не просто не втонути у неспокійному ставі волинської політики, а й відвоювати собі шматок цієї «акваторії»: рік тому очолив волинський осередок «Фронту Змін», був заступником керівника виборчого штабу Об’єднаної опозиції, врешті завоював собі статус політика, з яким мусять рахуватися. Й очевидно, що справа тут – не тільки у популярності політичної сили, яку він представляє.

Говоримо з Олександром Пизою про волинську політику, нещодавні вибори, його депутатську діяльність і його минуле, яке, як виявилося, набагато цікавіше, ніж біографія звичайного «середньостатистичного» депутата

ЛПЕ, ЖЕКИ, ГАЗЕТА «ЛУЦЬКИЙ ЗАМОК» ПОВИННІ МАТИ СТАТУС ПРИВАТНИХ

– Міський голова Микола Романюк казав, що у 2013 році не можна буде вкладати гроші у розвиток міста, оскільки кошти підуть на погашення боргів, взятих за каденції Богдана Шиби. У тому числі кредити на ремонт дахів, рішення про купівлю «Богданів» для Луцького підприємства електротранспорту у лізинг. Ви також вважаєте такі рішення не правильними?

– Рішення робити шатрові дахи було правильним. Інша справа, що тоді ніхто не підказав спробувати це питання вирішити з бізнесової точки зору. Наприклад, за згодою жителів, поставити ще один поверх, зробити там житло. Комунікації та місце є. Тоді дахи, можливо, були б і безкоштовні для міста.

Щодо ЛПЕ – це катастрофа для бюджету Луцька. Я розумію чому на ЛПЕ директор – представник автомобільного заводу, бо це приватний бізнес. Це підприємство треба збанкрутувати, інакше його майна і грошей не врятуєш. Луцька міська рада повинна рятувати власні гроші. Нині за цей брухт ми платимо шалені гроші. Більше того – штрафи і пеню.

– Віце-президент корпорації «Богдан» Володимир Гунчик у нещодавньому інтерв’ю говорив, що катастрофа з лізинговими автомобілями сталася не через погану угоду, а через поганий менеджмент. Мовляв, варто було б розділити пільговий електротранспорт та маршрутні автобусні перевезення, і тоді все було б гаразд. Ви з цим погоджуєтеся? І який план порятунку ЛПЕ можете запропонувати?

– Перший крок – це банкрутство підприємства. Виведення активів. І нехай з цими автобусами розбирається завод. Автобуси ці не потрібні.

Другий крок – віддати підприємство у концесію у приватні руки. На 50% приватне підприємство, а на 50% – комунальне, або інший схожий формат. Аби електротранспорт був ефективним, потрібно, щоб він мав роботу. Наприклад, у центр не пускати маршрутчиків, а лише тролейбуси. Там і так тяжко проїхати. Ну, і плюс видавати пільги у вигляді адресної грошової допомоги, - це дуже дієво і дуже правильно.

– Яким ще підприємствам у Луцьку ви б надали статус приватних?

– Всім ЖКП. Якщо ми розуміємо, що приватні «жеки» – це на краще, говоримо про це 20 років, то чому не зробимо їх приватними? Це вигідно тим, хто їх очолює. Вони далі неефективні, а ми їх далі плодимо і «годуємо».

– Можливо, проблема в політиках? Адже, щоб міській раді піти на такий крок, повинна бути політична воля.

– Треба планувати такі речі. Не все одразу знищити і «новий світ будувати». А паралельно з діючими комунальними підприємствами створити приватні. ОСББ – дуже реальна та ефективна альтернатива.

ГОТОВИЙ РОБИТИ НЕПОПУЛЯРНІ ЕЛЕКТОРАЛЬНІ КРОКИ

– Ви говорите про правильні речі. І не перший рік депутатом. Але слів мало. Чи ви особисто, як депутат, робили якісь пропозиції для практичних кроків, які б змінили щось на краще?

– Зараз планую створити постійно діючу комісію і піти з бюджетної. Ця комісія буде називатися «Старе місто» і займатиметься проблемами саме цієї території. Вона буде зачіпати роботу й інших комісій. Наприклад, архітектури, туризму, транспорту. Думаю, що бракує такого «спільного знаменника», аби зайнятися Старим містом.

Адже це привабливий туристичний об’єкт. Місто не використовує свій фінансовий потенціал, розвиваючи туризм. Немає нормальної інфраструктури. Підходити до цього питання потрібно комплексно.

Старий ринок – це ж просто Шанхай. Там не може існувати оптовий продаж, секонд-хенд, привоз. Ринок повинен бути в іншій архітектурі, з іншими транспортними розв’язками.

– А куди б ви «переселили» ринок?

– На ДПЗ хоча б. Для цього треба людям нормально пояснити, як це відбуватиметься, скласти план такого переїзду на рік вперед. Довести до відома людей, що сюди буде їздити транспорт… Створювати умови там і перепони – тут. Бізнес сам відчує, де йому ліпше. Це процес не одного року, але починати треба вже.

– Даруйте, але навіщо для цього створювати спеціальну комісію, якщо вже є стільки комісій, структур, управлінь, туристичний центр, зрештою адміністрація самого історико-культурного заповідника, аби вирішувати це питання? За такою логікою у Луцьку варто створити комісію з питань мікрорайону «Вересневе», де проблем не менше.

– Старе місто треба розчистити від транспорту, вирішити питання парку, забудови у центральній частині міста. Всі структури, які займаються цими питаннями, окремо одна від одної, треба звести докупи. Ми як члени комісії будемо відповідальні за цей конкретний об’єкт.

– Рішення про ЛПЕ, перенос ринку, Луцький замок – їх усіх доцільно приймати саме зараз. Адже перед виборами такі суперечливі проекти ніхто втілювати не буде.

– Я хочу створити комісію і заручитися підтримкою депутатів. Перенесення ринку – це непопулярний електоральний крок. Там багато людей, які будуть проти. Але якщо людям показати, як реконструюватимуть це місце, як транспорт їздитиме, де будуть їхні робочі місця, то негатив можна пом’якшити. Необхідно провести громадські обговорення, соціальні опитування, як це робиться у Львові та Вінниці.



РОМАНЮКУ ТРЕБА БІЛЬШЕ ПІАРТИСЯ

– Ви – банкір. Міський голова Микола Романюк – теж банкір. Як ви оцінюєте мера як банкіра у кріслі?

– У нього є лише один мінус. Він не достатньо себе піарить.

– Хіба Романюк не говорить про свої добрі справи?

– Говорить, але у нього немає …самозакоханості. Він присутній там, де має бути по посаді, але не лізе кудись навмисно. Він працьовитий. Романюк не б’є себе у груди, що він найкращий. Але багато речей він вже зробив.

– За що ви можете похвалити мера?

– Як би там не було, але він завершив питання пішохідного мосту біля залізничного вокзалу. Можливо, склалася так ситуація, що до нього Клімчук краще ставиться, ніж ставився до Шиби. Але він це зробив. Закінчив реконструкцію вокзалу. Дороги у Луцьку робляться. Хоча тут, можливо, і вибори допомогли…

– Ви не вважаєте, що це маніпуляція: приписувати, наприклад, будівництво вокзалу до заслуг мера? Адже об’єкт був у планах реконструкції Львівської залізниці. Просто черга до нього дійшла.

– Але раніше ж не могли домовитися! Політика – мистецтво компромісів. Значить, він влаштовує Львівську залізницю. Треба поважати те, що зроблено.

ПОМАРАНЧЕВІЙ РЕВОЛЮЦІЇ ДОПОМАГАВ БУТЕРБРОДАМИ

– Ви у політиці – з 2005 року. Більшість сучасних політиків «здобули ім’я» під час Помаранчевої революції. Де ви були у той час?

– Я був банкіром, і мені не можна було бути на барикадах. Гроші люблять тишу. Якщо менеджер банку демонструє свою політичну приналежність, то він стає вразливим.

Хоча я підтримував рух і мене кликали виступати на мітинг. Це були неординарні люди – вихідці з Громадської організації АМОРе: Наталка Фірко, Антон Сосновський, Михайло Шелеп, Михайло Наход. Я у той час був керівником «Кредобанку», і єдиний мій публічний виступ був разом з Миколою Романюком, який був директором «Приватбанку». Ми зверталися до людей, аби ті не забирали вкладення з банків, бо тоді б «полетіла» вся банківська система. Але виступали не з трибуни, а зі шпальт газет.

– Тоді багато бізнесменів допомагали революції фінансово. Ви так чинили?

– Ні. Але моє кафе на площу бутерброди привозило.

– Як ви потрапили у «Нашу Україну»?

– Я познайомився з Володимиром Бондарем. Був знайомий з Сергієм Слабенком, який і рекомендував мене.

– Скільки часу там пробули і чому пішли?

– Три роки. Формально, коли ми формували «Фронт Змін», я написав заяву. Мені не подобалося те, що відбулося в партії.

– Ви розчарувалися у Вікторі Ющенку?

– Дуже.

– А як потрапили до «Фронту Змін»?

– Я написав на е-мейл партії про те, що треба сформувати осередок. Мені відповіли, що ініціативна група вже створена і почали визначати, хто має стати керівником. Очолити луцький осередок мені запропонував Святослав Кравчук.

– Ви погоджуєтеся, що «фронтовики» здобули мандати у Луцькій міській раді в основному завдяки відомим іменам, як то Віталій Кварцяний чи Святослав Кравчук?

– Ми так думали. З нами також був і Войнаровськай Юрій Васильович. Але з такими іменами повинні були куди більше набрати.

У нас не було фінансування. Кампанію тоді підтримував фінансово Олег Дмитрук, який після виборів зрозумів, що депутатство – це не його і написав заяву про складання повноважень. Таких поступків я не знаю в жодних попередніх каденціях жодної Ради.

НЕ ЛЮБЛЮ ДЕПУТАТІВ, ЯКІ ЛЯПАЮТЬ ЯЗИКАМИ

– Є депутати, з якими ви маєте відверто погані стосунки?

– Ні. Але я не можу зрозуміти одного депутата, тому маю з ним несправжні, нещирі стосунки. Мене обурює його неповага до часу, коли він теревенить. Хоч це формально і не суперечить регламенту. Я не люблю, коли дорослі мужчини ляпають язиками, бо, бачте, їм хочеться показати свою «мудрість».

– Саме від «Фронту Змін» до лав міської ради потрапив ексцентричний депутат Микола Дендіберін. Ви давно з ним знайомі?

– Так. Ми з ним і раніше спілкувалися. Але у партію він прийшов сам.

– Ви виключили Дендіберіна з партії за те, що він підтримував Ігоря Палицю як кандидата?

– Ні. Ми виключили його з фракції. Але не з партії. Він покаявся. Сказав, що йому прикро, але й не відмовився від своїх слів про підтримку Палиці.

– Хто фінансує вашу партію на Волині?

– Її члени. Платять членські внески. Фінансування з Києва немає, якщо ви про це. Це з однієї сторони і добре, тому що нам не доводиться змінювати роботу після виборів, на відміну від інших партій, у яких фінансування припинилося після виборів.

Є люди, які можуть забезпечувати роботу партійних осередків у районах. Ми їм пояснювали: після президентської кампанії буде кампанія на місцевих виборах. А працювати треба вже, і не лише «показушно», а системно. Для цього мінімально достатньо утримувати хоча б одну людину в офісі, яка буде відповідати на дзвінки, приймати звернення, отримувати та посилати пошту.

– Скільки місячного прибутку ви віддаєте партії?

– Членські внески у нас маленькі – 5 гривень у місяць. І весь свій час.

– А скільки у вас членів?

– Не так багато, більше тисячі по області. Не скажу, що регулярно всі платять. І вони не покривають витрати. Але якщо керівник не може утримувати осередок, він шукає людину, яка хоче йти на вибори у місцеві органи і може утримувати осередок.

Найкраще, якщо людина переконана, коли людина свідома і бере участь у роботі партії, працює з людьми. А не просто приносить гроші. Були такі люди на початку створення, але потім вони відсіялися. Ми розраховуємо на тих, хто зараз є.

ЧЕРЕЗ РІШЕННЯ ПО ТИМОШЕНКО МЕНЕ ХОТІЛИ ЗВІЛЬНИТИ ПО СТАТТІ

– Свого часу ви очолювали благодійний фонд Сергія Мартиняка «Європейський вектор». Як ви оцінюєте крок нардепа, коли він спочатку дав селам сміттєві баки перед виборами, а потім їх забрав?

– Я знаю Сергія Мартиняка доволі давно, десь з 1995 року. Ми не товаришуємо, але я працював з ним, і мені сподобався його підхід до справи. Він гроші просто так не роздає, і це правильно. Бо якщо роздавати просто так – люди не задумуються, що це чиїсь гроші. Прийшов, попросив, дали, пішов. Це як у відомій приказці: що краще - давати рибу чи вудочку?

Те ж саме стосується смітників. Коли я працював у фонді, то прямі грошові витрати йшли лише на лікування. Коли ми організовували прибирання цвинтарів, то він виділяв гроші лише на фарбу, інструмент, а решту повинна була заробляти громада. А рішення по смітниках – не політичне, а емоційне.

– Які у вас зараз стосунки з нинішнім народним депутатом Сергієм Мартиняком?

– Приязні.

– Ви на нього працювали у АПК «Пан Курчак». І через вашу ініціативу перейменувати вулиці на честь Юлії Тимошенко, вас звідти звільнили. Розкажіть, як це було.

– Сергію це рішення далося непросто і, я думаю, що його попросили. Я не можу сказати хто, бо не впевнений. Але це була людина, яку він послухав. Я був обурений, оскільки у нас приятельські стосунки, а завдання було мене не просто звільнити, а звільнити по статті. Тобто, до відповідальності притягнути. Але він цього не зробив. Я розумів, що його попросили, і тому не просився, пішов геть.

– Ви шкодуєте про свою ініціативу перейменувати вулицю, давши їй ім’я Юлії Тимошенко?

– Ні, хоч вона виглядала достатньо нелогічною. Але її мета - продемонструвати абсурдність і цинічність ситуації, яка була тоді з Юлією Тимошенко.

– Це був продуманий крок чи експромт?

– Це рішення прийняла депутатська група. Лише Віталій Кварцяний не був на обговоренні.

– Це була ваша ідея?

– Ні. Не можу сказати хто це був. Але мені приємно, що озвучити рішення доручили мені.

– Але вам найбільше дісталося, що ж тут приємного?

– Так. До речі, я відчув, що таке велика увага людей, в тому числі мас-медіа. Це комусь подобається, а я відмовився від трьох інтерв’ю, які мали бути на ICTV, «1+1» і ще на одному каналі, здається СТБ. Мені тоді довелося навіть телефон вимкнути.

– Ви, певно, розумієте, що політик, котрий хоче досягнути висот, повинен бути готовим до уваги громадськості. І увага ЗМІ є добрим знаком.

– Так. Але тоді якраз така ситуація склалася, що я не міг виділятися.

– А ви маєте амбіції досягти у політиці чогось більшого, ніж маєте сьогодні?

– Який солдат не мріє стати генералом? Але я розумію, що входити у велику політику треба з багажем і досвідом. Я ще вчуся, не спішу.

КАНДИДАТ ПЕТРО КРАВЧУК ДЛЯ МЕНЕ – ТАЄМНИЦЯ

– Ви були заступником керівника обласного штабу Об’єднаної опозиції. Чому у луцькому окрузі на парламентських виборах висунули кандидатуру Петра Кравчука?

– Для мене це незрозуміла таємниця. Ми багато сперечалися з цього приводу і через рейтинг «Батьківщини» віддали можливість висувати кандидата у Луцьку саме «Батьківщині». Але ми віддали, бо, за попередньою домовленістю, «Батьківщина» мала висувати Анатолія Грицюка.

– Багато хто говорить, що Об’єднана Опозиція «здала» округи.

– Ми говоримо про те, що політично здали. Основою програшу, якщо говорити про Луцьк, була невідповідна виборча кампанія кандидата, зубожіння людей. Люди зробили вибір, «приправлений» грошиками.

– Хто за це відповідати має?

– Політичну відповідальність поніс чомусь один Анатолій Грицюк. Але я не вважаю, що заслужено. Однак це не наша партія, і обговорювати це мені некоректно.

– Багато хто говорить і про те, що, наприклад, луцький округ здали не лише політично, а й фінансово.

– Я цього не знаю, і не можу таке стверджувати, але кампанія Кравчука була доволі м’яка, у тому числі фінансово. Це не гріх, коли немає грошей. І люди бувають різні. Але не варто було розраховувати лише на рейтинг партії.

– Чому Волинь обрала до Верховної Ради тільки бізнесменів?

– Волинь збідніла, як і вся Укріїна. «Батьківщина» по списку набрала один з найкращих результатів в Україні. А по мажоритарці – явний аутсайдер. Ми могли від «Фронту Змін» відрядити більше, ніж одного кандидата. Втім ми врахували рейтинг «Батьківщини» і тому вирішили їм віддати два округи на Волині. Щодо двох кандидатів ми домовилися, а кандидата Кравчука у розмовах не було. Вони самі у середині щось там переграли, мабуть думаючи, що надурили нас. А насправді надурили себе.

– Як вважаєте: після того, як «набили гулі» в переговорах з «Батьківщиною», варто далі домовлятися?

– Варто. Ми врахуємо це.

– З ким легше працювати: зі «Свободою» чи з «Батьківщиною»?

– Зі «Свободою». І так було раніше.

– Коли проводив прес-конференції Петро Кравчук, на них жодного разу не було «свободівця» Анатолія Вітіва, який мав би його підтримувати. Чому так?

– Було некоректне анонсування цих речей. Анатолій Вітів, наприклад будучи у Києві, дізнається про завтрашню прес-конференцію. Я був так само обурений, коли був запрошений на прес-конференцію Петра Кравчука. Мене запросили, але навіть не представили журналістам.



ЦІЄЇ ВЕСНИ МІЖФРАКЦІЙНЕ ЖИТТЯ МІСЬКОЇ РАДИ ЧЕКАЮТЬ ЗМІНИ

– Наприкінці 2012 року була ініціатива депутатів Антона Сосновського та Рустама Дячука розглянути питання про доцільність перебування на посаді секретаря ради Григорія Пустовіта. Ви погоджуєтеся, що це питання на часі?

– Я на комісії ствердно голосував за це питання. Я мав після розмову з Григорієм Олександровичем. Ми порозумілися. Але на мою думку, позиція секретаря як представника «Батьківщини» має бути більш однозначна і чітка, ніж вона є. Політична позиція.

Єдиним фактором, який не дав цьому питанню розвиватися далі, була відсутність кандидатури на місце секретаря. Він не був визначений. Навіть мені пропонували, але я відмовився. Якщо така кандидатура з"явиться і її підтримає частина «Батьківщини» і «Свобода», то, думаю, питання знову стане достатньо актуальним.

– Вам пропонували працювати у міській раді?

– Мене запитували. Але я не можу собі дозволити з 9 до 18 працювати за півтори-тисячу гривень. У мене кредит на значну суму, і виплати значно більші.

– Пропозиції вступити у іншу фракцію у міській раді надходили?

– Ні, у нас ідеологічні фракції, і тут такого немає. Хоча я не виключаю, що цієї весни у міжфракційному житті можуть відбутися зміни.

– Саме про цю ситуацію ви писали у Facebook, що «ще трішки і ви наплюєте на партійну солідарність»?

– Так. Мені здається, що у фракції Батьківщини невиправдано цькують Андрія Осіпова.

– До вас у фракцію ніхто з депутатів інших фракцій не проситься?

– Ще ні, але такі розмови вже ходять.

– Ви були одним з тих, хто багато критикував екс-заступника міського голови Василя Байцима. Ви підтримуєте рішення про його звільнення?

–Я ще не критикував. Мені була незрозуміла його позиція як заступника. Зокрема, щодо ЛПЕ. У нього мала бути своя позиція, чітка і однозначна, і своя думка, але її не було. Принаймні публічно.

–Які ще чиновники, начальники управлінь, заступники не відповідають своїм посадам?

– Мені важко так судити. Мені би хотілося, аби роботу міської ради краще висвітлювали. Наприклад, ефективніше працювати могла б газета «Луцький замок». Думаю, що було би доречно віддати її у концесію. 49% у приватні руки, а 51% – комунальна власність.



НЕ СОРОМНО ЗА ТЕ, ЩО ПИШУ В МЕРЕЖІ

– Ви активний користувач Facebook.

– Так, з 2007 року.

– Коли ви стали публічною людиною, то почали, певно, використовувати мережу і для піару? Усіх до списку друзів додаєте?

– Ні. Тільки тих, кого я знаю, чи сподобалась сторінка, коментар чи повідомлення. Ось, дивіться: (показує різні рекламні оголошення, запрошення «дружити»; на одній з аватарок – фото Моніки Белуччі) хто вони такі, чого хочуть?

– Ви багато у мережі пишете, коментуєте. Ваш колега Ігор Гузь якось поплатився за свої емоційні слова та поради журналістці. Вам доводилося жалкувати про те, що написали?


– Ні. Записи і коментарі не видаляв. Було приємно, коли щось написав, а це підхопили інші медіа. Якщо не «лайкають», то хоча б читають. І це приємно.

– Коли ви стали публічним, змінилися?

– Я стаю стриманіший. Менше собі на словах дозволяю. Не такий, як був. Мені бракує цинічності як захисту, але потрохи вона з’являється. Бракує безпристрасності. Але це також вже має місце. Як керівник банку я був надто добрий і м’який. А політика робить людей підлішими, цинічнішими.

– У політиці є поняття дружби?

– У міській раді я познайомився з Андрієм Осіповим. Він людина симпатична, мені імпонує. У нього багато молодецького запалу, такого навіть гусарства. Але молодість – це вада, яка швидко проходить.

Я можу назвати його політичним другом. Хотів би, щоб ці стосунки були дружніми і поза політикою. Бо таких друзів в житті багато не може бути.

– Вам доводилося поступатися власними інтересами у міській раді?

– Доводилося. Я це прийняв. Не вважаю за потрібне такі випадки запам’ятовувати. Думаю, щось таке було, коли мене просили міський голова Микола Ярославович Романюк або його заступник Святослав Євгенович Кравчук.

– Що саме вас просили робити проти вашої волі?

– За щось голосувати чи не голосувати.

– Часто міський голова наполягає на якомусь рішенні?

– Він робить толерантно. Він запитує, ніби натякаючи: у тебе от таке бачення, але у мене - інше.

Але додам, що я можу йому сказати «ні» і не боюся, що образиться. Він може, звісно, образитися, але це образа не особиста і не довготривала. Та й політичного протистояння у нас не було.

– Коли ви стали депутатом, багато друзів, знайомих почали до вас звертатися за допомогою?

– Ті, хто не знає специфіки роботи депутата, думають, що мандат дає фінансовий зиск чи інші пільги, заохочення. А тут навіть зарплати немає. Вважаю що депутатів для міста Луцька має бути вдвічі менше і це повинна бути оплачувана повна зайнятість – фахова робота. Це позбавить нас багатьох неправильних і непотрібних речей. Також це може значно оптимізувати бюджетні процеси, - зменшити неефективні витрати.

– Але у вас, певно, з’явилися нові знайомства у чиновницькому колі, які можуть прискорити вирішення питань, допомогти домовитися…

– Можливо, той значок і може допомогти, щось дасть. Але мені не доводилося це застосовувати. «Пропихати» рішення я не навчений. Можливо, мені просто не пропонують?

– Гроші за рішення пропонували?

– Ні.

– Чим ви заробляєте на життя?

- Це кафе «Ніагара» та рекламні площі біля Залізничного вокзалу.

– У декларації за 2011 рік ваші статки і статки дружини відрізняються лише на кілька тисяч гривень. Чим вона займається?

– Вона працює у банку. Після того як я пішов з АПК «Пан Курчак», мені пропонували роботу у банку. Але поки що ситуація у банківській сфері така, що цікавих пропозицій не надходить, а ті, яких я хочу – не актуальні.

Я, в першу чергу, інвестиційний банкір. А зараз інвестиції роблять лише бандити з Партії регіонів, крадучи гроші з бюджету. Хтось може з цим не погодитись, але тут формула проста: люди на роботу ходять, а звести кінці з кінцями не можуть – хоч на десять робіт ходи. А при владі – Партія регіонів. То хто ж краде?



ВПЕРШЕ ЗА 20 РОКІВ Я ЗАДУМАВСЯ ПРО ЕМІГРАЦІЮ

– Ви - представник луцької громади. Але ж народилися навіть не на Волині?

– У мене в документах записано, що я народився в селі Кутузів Тернопільської області. Але цього літа мати показала мені лікарню, де я народився. Вона виявилася у селі Зарваниця за п’ять кілометрів від Кутузова.

– Ви з Тернопільщини. Як потрапили до Луцька?

– Після інституту, де я вчився на фінансиста, мене розподілили в Тернопіль. Але я не хотів там залишатися і попросився в «Агробанк» у Чернівцях.

Мені запропонували працювати у місті Хотин, де якраз відкрили відділення. Але оскільки я спочатку був розподілений у «Промінвестбанк», то мене цей банк не відпустив.

Я поїхав до Києва у трудове управління і попросився на Західну Україну. Це був 1988 рік. З того часу я в Луцьку.

– На початку 90-х років ви поїхали працювати у Лондон. Чому ви відмовилися від перспективної банківської справи?

– Я пропрацював три роки. Виглядало непогано. Мене вже після першого року роботи залучали до ревізії по області. Потім я їздив на республіканську ревізію. Але через три роки ми отримали з сестричкою запрошення від нашого далекого родича. Це мамин дядько, який жив у Шотландії в Единбурзі. Ми зробили паспорти, візи і поїхали.

– Він запрошував вас на роботу?

– Ні, просто у гості. Це був 1991 рік. У нас був стереотип: туди приїжджаєш, там молочні ріки і кисильні береги, там все просто, легко і доступно, тобі дадуть грошей, подарунків багато, відеомагнітофон і ти ощасливлений вертаєшся додому.

У нашого дядька було п’ятеро дочок і двоє синів. Мій дядько був військовим, служив у другій дивізії. Їх полонили і відправили у Італію. Потім з таборів різні держави забирали людей до себе. США і Канада зробили найхитріше: вони забрали людей, які мали освіту. А мій дядько, який не мав освіти, поїхав у Великобританію працювати на шахту. Робота нелегка, тим більше для емігранта.

– Ви знали мову, як поїхали у Лондон?

– Я вчив мову у школі і брав приватні уроки перед поїздкою.

Мені було під 30 років. Я вже був одружений і залишив дружину на два роки. Це було тяжко, я не знав, на скільки часу їду.

В Україні ми працювали у банку і отримували досить адекватну на той час зарплату за графіком: 1 і 16 числа.

Коли збиралися у Великобританію, на подарунки для родичів витратили майже усі кошти, залишив дружині 200 рублів. Нам треба були фунти, а їх тоді ніде не було. Мені довелося летіти до Миколаєва, аби купити 230 фунтів, (більше офіційно не дозволялося) і це було вигідно,- рубль знецінювався.

Прилетіли, віддали подарунки. Я отримав кілька чемоданів вживаного одягу, передав його родичам і вирішив там попрацювати. Бо фунти на нас з сестрою розійшлися швидко.

У Лондоні ми роботи не знайшли. Бо мову нормально не знали. Вдалося лише елементарне пояснити. Наприклад, коли був в аеропорті, то у телефонних автоматах вже були карточки. Для нас це була дивина, і доводилося розбиратися, як воно працює, тим більше треба було знати коди міст.

Зрештою в Единбурзі мені вдалося лише один раз сусіду підстригти газон. Мені заплатили за годину роботи 15 фунтів. Це були перші мої гроші там.

У Лондоні ми довго не могли знайти роботи і вже перед від’їздом додому сиділи в українському пабі, думали там перебути ніч, а зранку їхати додому. Проте ввечері познайомилися з британцем українського походження. Він був колишнім військовим поліцейським, запропонував ремонтувати йому будинок, а сестрі – бути секретарем. Роботи з ним не вийшло, він не хотів платити. Нас врятувало те, що це був кінець серпня. Всі студенти поїхали і роботи з’явилося більше.

У Союзі тоді якраз був путч у Москві, і всі події я спостерігав по телевізору. Моя сестра знайшла роботу у кафе, познайомилася з бізнесменом, який мав будівельну фірму і попросила за мене. Мій перший об’єкт був – центральний офіс Асоціації українців у Великобританії. Там же ж через кілька місяців я жив, у цьому офісі.

Олександр Пиза у Великобританії. Фото початку 1990-х років
Олександр Пиза у Великобританії. Фото початку 1990-х років


– Що ви там робили?

– Малював стіни, штукатурив, шпалери клеїв, важкі бетонні роботи.

– Де ви вчилися цьому?

– Там же. Мені поляки допомогли. Пояснили, що навіть якщо нічого не вмієш, кажи, що вмієш, а там вже розберешся. Інакше ніякої роботи ніколи не знайдеш.

– Ви багато заробили за кордоном?

– Відносно так. У банку в Союзі я заробляв 12 фунтів на місяць – це якщо перевести на курс тоді. А там мені платили 25 фунтів в день. В Україні я міг нормально прожити на 12 фунтів, а там заробляв 25 фунтів у день. Я висилав кошти дружині, і ми добудували будинок батьків дружини на Івано-Франківщині.

– Чому ви не залишилися у Лондоні?

– Моїй дружині не давали візу. Але я й не розраховував там залишатися. Інший соціальний щабель, до якого я належав, у Британії мені був недоступний. Тут я працював у банку, а там на будові різноробочим.

Я двадцять років не шкодував, що поїхав назад. Але минулого року задумався чи я правильно зробив, що вернувся. Думаю, що можна було не повертатися. Якщо не у Британію, то у Канаду. Я повернувся, намагався бути відповідальним, патріотичним, як і багато людей. Пробував будувати незалежну державу. А толку немає: нас грабують. Тому я і пішов у політику, бо набридло залежати від когось, - а здаватися не хочу і покидати країну теж.

Ситуація в державі дуже серйозна. Взагалі – то ще питання, - чи наша Українська незалежна держава відбулась? Думаю що ні. Є атрибути держави, - прапор, герб, посада Президента. А держави ще нема. Інакше люди б, наприклад, не боялись міліціонерів, постових ДПС. Підприємців не лякали б перевірки Податкової. Громадяни вірили б у справедливий суд і не знали, що таке політичні в’язні та апетити «Сім’ї».

Громадяни не терпіли б лицемірства політиків і відверте знущання над собою!.

– У вас є син. Ви, знаючи, як там на заробітках, відпустили б його на роботу за кордон?

– Відпустив би. Це дуже корисний досвід, особливо для мужчини.

Розмовляла Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Теги: Пиза
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 27
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Шкода, що так і не згадалося, як пахала у "Фронті змін" (хай у громадській організації, а не у партії) Таня Ціхоцька, котру виперли з громадської організації ФЗ на початку 2010.
Відповісти
Ігоре, я думаю нічого особистого, політична доцільність понад усе
Відповісти
рейтинг партії "Фронт змін" на Волині практично дорівнює кількості коментарів після такого розлогого інтерв"ю голови організації )))
Відповісти
А чому шановний Пиза не розповів, куди поділися гроші, які мали бути виплачені працівникам обласного штабу Яценюка А.П. на виборах Президента за січень місяць, і які так і не виплачені по цей час?
Відповісти
А хату будував
Відповісти
Назва статті виправдана. Політика точно зробила його підлішим
Відповісти
Не розумію цього чоловіка. Може б, краще залишився в Англії та продовжував стригти газони і клеїв шпалери?
Відповісти
Одна пропозиція про вулицю Юлі Тимошенко,яку озвучив Пиза говорить сама за себе:)
Відповісти
мені інтервю сподобалось, просте, людське
Відповісти
і про себе те саме можу сказати, всі люди, всі ходимо під одним Богом,якщо Ви навіть в нього не вірите,але ходимо...
стаття цікава, розкрила людину з ін. сторони..., нема нічого поганого,що ми взнали який його шлях життєвий, а ви так спробуйте-тоді судіть, завжди краще когось побачити ніж себе зі сторони оцінити та недооцінити,бо в нас всі люблять дуже себе переоцінити, собі не складуть тієї вартості,яка є..., а вартості не фінансвової,а простої, людської...
Відповісти
ото по твому тому лепетанню... зразу видно шо твоя вартість нуль...
Відповісти
а по твоєму язику,який тебе до Києва доведе-тим більше, тому,попрошу по собі всіх не судити,адже не всі такі морально хворі та психічно відсталі від сучасного життя!
Відповісти
о тіпа людина,ти реально хворе,реально...іди лікуйся...
Відповісти
такий собі слащавий дядько.
Користі мало, ціхоцьку кинув, кварцяний у політиці, що корова на льоді, про шо мова?
Розкажи, хто кого лобіює, хто що хоче прихопити, а то апетити сімї...
Тут місцеві апетити не меньші і крадуть так само.
Відповісти
Я знаю Олександра з дитинства, ми близькі приятелі і для мене він завжди був і є прикладом для наслідування.
Відповісти
Чесно кажучи у кожної людини є і хороші сторони, так і погані,у всіх, без винятку!!!
Отож, не знаю чи завмовна ця стаття чи ні-але Ви дійсно спробуйте поїдьте кудись далеко від родини аби заробляти гроші,а потім пишіть, на кшталт: "..... підмивають, з дипломами, кланяються, дурні і так далі в цьому та ще гіршому ракурсі"...
Ви собі уявити не можете як часом дитині хочеться до матері чи матері до дитини, коли ріднішої за маму ще ніколи нікого не було, а телефон все не може вирішити, бо завжди замало, коли тобі треба материнська любов, підтримка тут, поруч, просто, щоб обійняти, пригорнути, а тим більше дівчині...
Мабуть тому і наші жінки такими стають, я їх не вихваляю, багато в чому і вони винні, але Ви собі уявити не можете як жінці бракує чоловіка..., який десь там, а вона тут..., якого вона любить, а він в чужій країні, на чужій землі заробляє кошти, бо наша держава не забезпечує належного прожиття!!!
А як сину,якому потрібен батько? Тому і наші чоловіки такі,бо,нажаль, більшість з них виростає без батька, де все лягає на плечі матері, однієї єдиної..., то де ті чоловіки можуть бути чоловіками???
Цього всього бути не може, тому що сім'я має бути цілісна, має бути разом,всі є взаємозалежними один від одного, в першу чергу на моральному рівні, на підсвідомому...
Тому попрошу не судити тих людей про яких Ви нічого не знаєте,а лише здогадуєтеся..., ніхто, повірте, ніхто н езнає як в них на душі допоки самостійно цього не переживе,зрозуміє лише той, хто знає як це бути далеко від Батьківщини, якою б вона не була... і як родині важко без тих людей,які там без нас також...
Отож, не судіть Ви того Пизу, звичайно, тут розкрита людина з кращої сторони, але... його зрозуміти можна, і правда в нас країни нема, Україна не для українців, а для клану однієї родини чи 2-х...
Хтось тут пише про піар, а я просто глянула на нього як на людину, адже він теж людина, у нього є ті самі відчуття,почуття,що й у нас з Вами...
Рада, що він підтримує "Свободу", адже, окрім, неї, нажаль нікого нема хто дійсно щиро любить Україну та розуміє, як важко жити простим українцям...
Отож, давайте тут не будемо писати того чого не треба, а просто постраємося зрозуміти людину..., чому ми цього ніколи не хочемо зробити??? Поставте себе на його місце,проживіть його життям, а тоді судіть,-це найлегше, а найважче-зрозуміти та прийняти людину такою як вона є...!!!
Будьте люлячими і тоді Вас любитимуть, а те який він політик-це на його совісті, у нього є діти, в дітей будуть онуки, в житті все йде кругообігом... і на все свій час, просто треба вміти терпіти та чекати...і мабуть тим хто вірить те прийде!!!
Отож, віруймо в Україну,любімо її, а не зраджуймо її за "пайок"...
Відповісти
ну от понос,знов понос...думки тут де?????Слів багато,смислу нуль і ше шось лепече....дебільне якесь писало..хворе на всю голову..
Відповісти
І яке хворе підпсалося "Життєва позиція України"????Не,ну треба щось ж у голові мати...а не дуп*ю товстою думати...воно реально хворе, реально..сиди собі в Ліпінах та не висовуй д*пу...
Відповісти
А від армії відмазався не мужик він!!!
Відповісти
Чудове iнтерв`ю.
Фiлософiя мислення пана Пизи - адекватна нашим реалiям.
Цiкава людина.
Відповісти
Весь наш офис не сможет написать столько...про УкраЙону сколько Вы написали. Спасибо. Это материал на десяток AntUkrовских публикаций. Искренняя признательность всем, и в первую очередь редакции, которая смогла ТАК раскрутить тему.
Відповісти
Гарно,відверто,розумно.
Відповісти
вчися, пэтя, вчися.
Відповісти
Петя не знає кому йому зараз лизнути, щоб виявитися в нагоді. Божидарник вже його не задовольняє. Шиба від нього відмовився, бо сам тільки проліз у Фронт змін. А Пиза підбирає всіх лузерів, ось і Петя відчув шанс.
Відповісти
Неймовірна самозакоханість пана Пизи проглядається у кожному слові. Дріб'язковий інтриган, який з'їв Таню Ціхоцьку та ще багатьох однопартійців. На їх місце понабирав зрадників та пристосуванців. Суцільний "нуль".
Відповісти
Шо Пиза ,шо Яценюк -не жиди!
Відповісти
Відкритим, в такому разі, залишається питання, хто ж тоді робить політику, хіба не ті ж люди?
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час