«Такі патріоти як Тетяна Байда, мають бути Почесними громадянами Луцька», – Олександр Лазорко*

25 січня святкували іменини Тетяни. Одна з них – авторка 13 книг, патріотка, яка за ідею вільної, незалежної України 15-річною дівчинкою була засуджена радянською владою на 10 років таборів із конфіскацією майна. Але не скорилася, була реабілітована, у 35 років закінчила медінститут.

Письменницю Тетяна Байду із Днем ангела кандидат у депутати обласної ради у Луцькому виборчому окрузі №37 від партії «УДАР» Олександр Лазорко.

Дорогу на третій поверх квартири сина, в якій мешкає Тетяна Мусіївна Байда, у під’їзді підказують вазони. Їх, доглянутих, чепурних, тут чимало.

Пані Тетяна зустріла гостя ошатно вдягнена, усміхнена. У її блакитних очах - душевна теплота, якась особлива жіноча м’якість і щирість. З вигляду не скажеш, ця жінка відсиділа у таборах ГУЛАГу, важко працювала, рано стала вдовою. І зовсім не віриться, що восени їй виповниться 80 років.

Тетяна Байда написала і видала 13 книг. Це казки, романи та художньо-документальні повісті, в яких відтворено факти з національно-визвольної боротьби українського народу проти польських, німецьких і московських окупантів. Усі книги пронизані любов’ю до України, патріотизмом, гідністю, в них підносяться найвищі людські чесноти.



Тетяна Мусіївна запрошує гостя до скромної вітальні з портретами Шевченка у рушниках і Лесі Українки. На столі лежать її книги. Починається розмова, підчас якої подекуди в обох на очі навертаються сльози.

«Так що ж було в отих Ваших віршах, пані Тетяно, за які Вас 15-річною дівчинкою засудили аж на 10 років таборів?!», - запитує Олександр Лазорко.

«Слово – зброя. Мені слідчий казав: «Ты своими мерзопакостными стишками могла бы убить. Оружие - стреляет. Ну, сколько, там, может убить? Ну, сотню. А ты могла бы убить много душ», каже письмениця.

Олександр Лазорко зауважує, що у книгах Тетяни Байди справді, на першому місці – любов до України, до українців. Вони правдиві, вчать бути гідними, чесними, працьовитими.

«Я думаю, відповідну кількість Ваших книг потрібно просто подарувати школам. Хай вивчають на позакласному читанні, на факультативах. Сьогодні, на жаль, згадки про українську національну свідомість потихеньку викреслюються з підручників, тому це потрібно зробити обов’язково», - каже він.

Тетяна Байда: «Ви знаєте, завжди, коли видається книжка, (а всі мої книжки видавалися тільки на Волині, в основному, в обласній друкарні), вона обов’язково розповсюджується по районних бібліотеках. Але, на жаль, я думаю, чомусь так відчуваю, що моїх книжок не читають.

Письменниця додає: впевнена, що дві її книги точно читають. Одна – «Довго мовчали смереки». Інша – повість «Біла хустка». Весь наклад «Білої хустки» у луцьких книгарнях викупили кияни.

Місяць тому, пригадує письменниця, з Києва їй зателефонував автор історичного роману «Залишенець. Чорний ворон» Василь Шкляр і сказав, що прочитав книгу «Довго мовчали смереки».

«Коли я зніму свій фільм про «Чорного ворона», то обов’язково порекомендую Вашу книжку - щоб зняли», - сказав тоді Шкляр.

«Ви пройшли такий нелегкий шлях. А чи хтось Вам допомагав?», - запитує Олександр Лазорко в письменниці.

«Ви знаєте, зовсім прості люди. Коли я повернулася з таборів, люди мені передали зошит моїх віршиків, які я писала ще до арешту і які я заховала під кроквою на даху. А в нас хата була під бляхою. Здирали ту бляху - тож конфіскація майна була. І ті майстри знайшли. І вони зберігали листівки», - пригадує Тетяна Байда.

Письменниця каже, що зберігає ті листівки, які розповсюджували тоді. До селян – щоб не вступали в колгоспи, до вчителів – щоб не змушували дітей вступати в комсомол, до військових – щоб не стріляли в повстанців, в хлопців із лісу.

«Ми навіть в цих червоних казармах перекидали військовим через ці листківки», – пригадує Тетяна Байда.

Вона додає: «А щоб видати свої книги, я не зверталась ні до кого ніколи. У мене все лежало під підлогою у підвалі. І всі ці книжки видані уже при незалежній України, на мою пенсію. Бо в мене кредо життя:

Усе від мене заберіть.
Лише пречисту і нетлінну,
Святу любов до України
Не відбирайте, залишіть!»

«Тетяно Мусіївно, а знаєте, я, як і Ви, жив у місті Надвірна Івано-Франківської області. Мав там прописку майже 10 років, працював, був депутатом Івано-Франківської обласної ради від партії «Батьківщина», - каже Олександр Лазорко.

«От бачите, а я в Надвірній виходила заміж. Діти у мене хороші, виросли напівсиротами, бо чоловік скоро помер. Дуже хороші діти. Вони мені допомагають в усьому, розділяють мої погляди. Син такий же патріот, як і я.», - відповідає письменниця.

Рік тому – 28 січня 2012 року – Тетяна Байда вирішила перший раз вийти на сцену Луцького будинку культури. Відбувся творчий вечір письменниці.

«Прочитала напам’ять, може, 20, може, 30 віршів. Бо я читати не можу, я мушу все знати з пам’яті. Уже сім років я ходжу в товариство сліпих – не бачу. Але писати навчилась навпомацки. Тепер я почала писати гуморески. Ось візьміть, прочитайте», - Тетяна Байда простягає Олександрові Лазорку аркуш.

Той вголос прочитав її нову гумореску про зеленку та політику, смішну і водночас серйозну.

А потім господиня влаштувала частування смачними оладками з родзинками, які насмажила сама.

Дякуючи їй за гостинність, за щиру й теплу розмову, на прощання Олександр Лазорко мовив:

«Спасибі, шановна Тетяно Мусіївно, за Ваші твори, пронизані національною свідомістю та любов’ю до України. Я горджуся тим, що такі люди живуть у нас в Луцьку. Мені здається, що позиція міської влади має бути повернута обличчям до таких людей, справжніх патріотів. І коли я чую про те, що оголошується конкурс на звання Почесного громадянина, то переконаний, що така патріотка як Тетяна Байда, як ніхто інший, має бути Почесним громадянином Луцька».

Наталка ЗІНЧЕНКО

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.