вхід реєстрація

Тарас Рабан: «Прекрасно, що можемо відбудувати старе за гроші багатих»

Тарас Рабан: «Прекрасно, що можемо відбудувати старе за гроші багатих»
Про створення заповідника «Старий Луцьк» заговорили ще у 1967 році. І лише у 1985 році з нагоди 900-річчя Луцька Кабінет Міністрів УРСР прийняв відповідну постанову. Початок роботи заповідника – 26 березня 1985 року.

Першим директором заповідника був Віктор Іржицький, архітектор за освітою. Тарас Рабан прийшов працювати у заповідник 1987 року після закінчення аспірантури. Був науковим працівником, заввідділом, заступником директора. А вже 1988 року Рабан очолив заповідник.

Сьогодні Рабан і заповідник – як одне ціле. І навіть розмови про незаконне будівництво у старому місті, які інколи з’являються в місцевих ЗМІ його позицій, схоже, не послаблюють. Автору якось довелося почути репліку, яку кинув услід Рабану один з міських чиновників, гадаючи, що його ніхто не чує. «Осів він тут міцно… Як барон», - буркнув чи то з осудженням, чи з заздрістю…

ТУРИСТУ НЕ ВАЖЛИВО, ЩО ПАМ’ЯТКИ ІДЕАЛЬНО ВІДРЕМОНТОВАНІ. ГОЛОВНЕ - АТМОСФЕРА

– Наскільки змінилось наше старе місто з часу заснування заповідника? У якому стані були пам’ятки наприкінці 80-х?

– Старе місто змінилось кардинально. І замок, і будинок Косачів, і костел, і кірха, і аптека, і синагога, і Хресто-Воздвиженська церква. Багато зусиль ми вклали у реставрацію. Вже мало хто пам’ятає, якою обшарпаною була вулиця Братковського. Створено музей книги, аптеку-музей, музей Лесі Українки, музей дзвонів. Проводимо виставки, фестивалі, екскурсії, конференції.

– Однак похвалитись щедрим фінансуванням, напевно, не можете?

– Це болюча тема. Я нічого нового не скажу – коштів завжди бракувало. Але ми з приємністю згадуємо 2006 рік, коли отримали 4 мільйони гривень на реставрацію старої частини міста. Ну, і у 90-му, і в 91-му роках нас фінансово підтримала місцева влада.

– Ми вже звикли, що на культурі держава зазвичай економить…

– Ми фінансуємось не з місцевого, а з державного бюджету. Це так звана субвенція, яку держава виділяє області, а обласна влада розподіляє ці кошти. Нам же виділяють державні кошти лише на захищені статті. А це 13 штатних працівників і частково комунальні послуги. Тобто ми постійно у кризі. Ми звикли до того, що грошей бракує, тому не плачемось, не опускаємо руки, а живемо, як можемо.

– Яка сума потрібна заповіднику щороку, аби працювати на повну силу, виконувати плани з реконструкції та благоустрою?

– Головна наша робота – реставрувати, відновлювати заповідник, а також пропагувати його, рекламувати і лучанам, і туристам.

Луцький замок – головна наша гордість. Тому ми хочемо наповнити його життям. Хочемо, щоб на території замку постійно проводились виставки, фестивалі, щоб там вирувало культурне життя. А це велика робота, яка потребує фінансування.

Суми можна називати які завгодно. Але за нашими підрахунками щорічно потрібно близько 10 мільйонів гривень. От цьогоріч на реставрацію ні копійки не було виділено. Але поки ми завершуємо реконструкцію однієї пам’ятки, приходить час відновлювати іншу.

– Можливо, саме через не надто презентабельний стан пам’яток туристи не так жваво відвідують Луцьк? Чи дійсно туристам важливо бачити гарні пам’ятки?

– Це хибна думка. Не варто пов’язувати стан пам’яток і кількість туристів. В Україні є чимало замків, які стоять майже в руїнах, але їх все одно відвідують. Тому що про ці пам’ятки є інформація. Туристу не головне, щоб історична пам’ятка була відновлена, головне – атмосфера. Не можуть бути всі пам’ятки в ідеальному стані.

Скажімо, церкву Івана Богослова відвідують не менше, ніж інші пам’ятки в Луцьку, попри те, що від церкви лишилось дуже мало. Ми навіть не можемо точно знати, як вона насправді виглядала.

– То як же привабити туристів до Луцька?

– Нам потрібна опіка влади, адже без регулярного фінансування ми стоятимемо на місці. Треба намагатись знаходити фінансування з місцевого бюджету, зокрема і на реставрацію пам’яток. Але, крім цього, не треба забувати про благоустрій, інфраструктуру, яка неабияк потрібна туристу. А реклама, а робота туристичних фірм? Нині турфірми мало працюють на внутрішній туризм, бо він не надто прибутковий.

– Може, проблема у тому, що в Луцьку не так вже й багато пам’яток? До речі, скільки їх на території «Старого міста»?

– Не думаю. Головна проблема у відсутності якісних промоційних матеріалів.

У заповіднику є 19 пам’яток національного і 39 місцевого значення. Це все пам’ятки архітектури. І я б не сказав, що це дуже мало.

До слова, практично всі ці пам’ятки потребують реконструкції. Одні критично, інші частково.

КОНЦЕРТИ ШКОДЯТЬ ЗАМКУ? ЦЕ СМІШНО

– Найбільша гордість Луцька, замок Любарта, теж потребує серйозної реконструкції?

– От саме Луцький замок в дуже хорошому стані. Він входить у трійку найліпше відреставрованих замків України. Але є дерев’яні конструкції, які вже треба замінювати. Ще рік-два вони витримають, хоча термін їхньої придатності вже вичерпаний.

– Цьогоріч у вересні в замку Любарта загорівся дерев’яний балкон. Спочатку в обласному управлінні МНС сказали, що не знають про цю подію, а згодом запевнили, що це були просто навчання. Хоча очевидці стверджували, що пожежників на момент загоряння не було і близько.

– Мене, на жаль, у той час не було. І я не хотів би коментувати того, чого я не бачив. Я був у відпустці. Але я знаю, що там проводилися навчання МНС.

– Серед лучан побутує думка, що гучний звук з потужного звукового обладнання концертів, які проводяться в замку, шкодить цілісності споруди. Що скажете?

– Замок – це оборонна споруда. Один із аспектів оборонної споруди – це гармати. Вони колись були на В’їзній вежі. Як ви думаєте, якби постріл гармати зруйнував саму вежу чи замок, то могло б таке бути? Покажіть мені хоча б якесь руйнування, спричинене потужними децибелами. Це смішно.

– Прямісінько під В’їзною вежею замку розташована пам’ятка місцевого значення – будинок церковного діяча Атанасія Пузини, умовно датований XVII століттям. Він буквально руйнується на очах. Чому його не рятують?

– Це один із найстаріших будинків. Він збудований на місці колишнього Окольного замку, на одній із його веж. Частина будинку дерев’яна, частина цегляна. Цей будинок завжди був приватним. Але його внесли в реєстр місцевих пам’яток, бо він дійсно цінний.

Нині у цьому будинку живе чотири різні сім’ї, доволі бідні, щоб самотужки відремонтувати свої оселі.

У 2006 році, коли заповідник отримав 4 мільйони гривень, ми добились, щоб 250 тисяч гривень виділили на реставрацію цього будинку. Однак ці сім’ї чомусь відмовились від державних грошей. Хоча до цього часу вони постійно просили допомогти з ремонтом.

Більше того, вони озвучили умову, за якої дозволили б реставрувати їхній будинок – мовляв, відселяйте нас і робіть з ним, що хочете. Але 250 тисяч гривень не вистачило б на чотири квартири. Ми їх довго вмовляли, проте безрезультатно. Ми були шоковані такою поведінкою. Гроші витратили на інші потреби. Але минув рік, і вони знову почали оббивати пороги й просити допомоги з ремонтом.

– Небагато лучан знають про вежу Чарторийських. Але до неї навіть дійти важко. Вона не цікава туристам?

– Ця вежа входила в систему Окольного замку, це друга лінія оборони. Вона знаходиться у такому місці, до якого майже немає доступу. Це такий закуток, де колись збирались наркомани, пияки. Це подвір’я технікуму, і навчальний заклад цю територію закрив.

Зараз там проводяться роботи з благоустрою. Я думаю, за деякий час нам вдасться тут територію облагородити, і екскурсоводи зможуть водити туди туристів.

Але сьогодні туди спокійно можна потрапити через технікум. Крім того, є доступ з іншого боку вежі.

ВИСЕЛИТИ ПРИВАТНИКІВ МОЖНА, АЛЕ ТРЕБА КОМПЕНСУВАТИ

– Скільки будівель на території старого міста приватизовано, і чи є серед них пам’ятки?

– Наш закон про охорону культурної спадщини дозволяє приватизовувати пам’ятки, але водночас є перелік пам’яток, які не підлягають приватизації. На території старого міста є пам’ятки, які завжди мали статус приватної власності, але які мають статус пам’яток. Так само є багатоквартирні будинки, визнані пам’ятками архітектури. Звичайно, кваритири у таких будинках приватизовані.

– Рахуєте туристів, які відвідують заповідник?

– Туристів порахувати дуже важко. Бо не усі замовляють екскурсії, відвідують не всі пам’ятки. Та й часто проводяться різні заходи у замку, де вхід безкоштовний. А порахувати ми їх можемо саме у замку, бо його відвідують найбільше. Втім за нашими приблизними підрахунками заповідник відвідує в середньому 60 тисяч людей.

– Чи багато заробляє заповідник на туристах? Куди спрямовуються ці кошти?

– Це йде на зарплату, на обслуговування замку, на поточні ремонти, на заходи.

– Була ідея створити на території заповідника готель. Наскільки це реально?

– Один міні-готель вже є. Це «Стара підкова» на вулиці Данила Галицького. Раніше він називався «Техас». Будівля банку «Хрещатик» будувалась спеціально як готель. Але інвестор передумав і продав споруду банку. Ми тільки за розвиток інфраструктури, але треба інвестор.

– До речі, «Техас» перейменували у «Стару підкову» невипадково?

– Так, ми на цьому наполягли. Тут нам допомогла і міська рада. Бо назва «Техас» абсолютно не відповідала атмосфері старої частини міста. І нам таки вдалось переконати власника змінити назву. Ми цим тішимось.

– Йшла мова про створення на території колишньої Луцької тюрми музею пам’яті розстріляних у 1941 році в’язнів. Що з цією ідеєю?

– На сьогоднішній день частина приміщень, які були на території цієї тюрми, передані Волинському технікуму Національного університету харчових технологій. Одна з умов передачі – технікум власними силами зробить такий музей. Але це поки що тільки у планах. Я думаю, технікум зможе це втілити.

– Мова йде про приміщення, у якому донедавна розташовувалось кіновідеомузичне підприємство?

– Так.

– Але ж на його території є і приватна власність…

– Так, це колишні склади, цехи і виробничі приміщення. Є сама пам’ятка – монастир бригіток XVII століття, який наприкінці XIX століття пристосували під в’язницю. Звичайно, коли пішов процес приватизації, то ці виробничі споруди були приватизовані. Тоді приватизовувались усі підприємства.

– Тобто виселити з історичної частини міста автосервіс і склади вкрай непросто?

– Це можна зробити, але треба компенсувати. Держава може купити у приватника його споруди, переселивши його. А тоді будівлі, які не мають історичної цінності, можна знести.

ОДНИМ З ПЕРШИХ У НАС ЗБУДУВАВ БУДИНОК БІЗНЕСМЕН МИКОЛА ГОЛЄВ

– Одна із найбільших проблем заповідника – новобудови. Подейкують, дуже часто нові будівлі зводяться без необхідних для цього документів, а ви цьому сприяєте. Принаймні таку інформацію можна знайти в інтернеті.


– Наскільки справедливі ці зауваження до мене, я не хочу коментувати. Керівник інтернет-видання «Volyntimes» Ігор Володимирович Левчук постійно безпідставно критикує дирекцію заповідника.

Людина, яка критикує, повинна натомість пропонувати, як зробити краще, як зробити правильно. Ця дискусія у нас з ним триває років 6-7. І за цей час я не почув жодного істотного аргументу, жодної пропозиції. Лише обливання брудом.

– То чи можна будувати у заповіднику? Як слід будувати і що?

– Часто говориться, що у старій частині міста будівництво заборонено, що будувати ні в якому разі ніхто не має права. Але в жодному документі колишнього Радянського Союзу, незалежної України не сказано, що не можна будувати на території заповідної зони. Просто будувати тут дозволено лише за певних умов, які є значно жорсткішими порівняно із вимогами до будівництва у спальних районах чи деінде.

Якщо в історичній частині міста колись була площа, то вона там повинна бути, якщо була дорога – то там їй і місце, якщо була забудова і жили люди, то і сьогодні там мають бути будинки. Якщо ж вони зруйновані, ветхі або аварійні, то на їхньому місці повинні з’являтись нові житлові будинки, але обов’язково витримані у стилі старого міста.

Нове будівництво – це закономірно. Цей процес ми не почали вчора чи сьогодні, ми його почали ще у 1989 році. Якщо при реставрації пам’ятки ми звертаємо увагу на окремі важливі елементи – цеглу, черепицю, цвяхи, то при зведенні нових кварталів важливо відтворити історичну забудову.

– Але ж мають бути правила, які б визначали, як повинні виглядати будинки у старому місті?

– Є одне головне правило – нова будівля повинна гармонійно вписатись в архітектуру. Тут не може з’явитись багатоповерхівка. Не можна обшити будівлю металом, гранітом чи мармуром.

– Тобто типові правила забудови не затверджені?

– Дійсно, їх немає. Але вони і не можуть бути затверджені. Головне – щоб будинок вписався в загальне архітектурне тло старого міста. Тому ми користуємось загальними архітектурними нормами.

– А хто контролює процес зведення новобудов? Хто дає добро?

– По-перше, є спеціально створений орган – Державна служба охорони національної культурної спадщини. По-друге, це дирекція історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Ну, і по-третє, проект нової будівлі погоджує головний архітектор міста. Це три ключові контролери. Я вже не говорю про пожежників, санстанцію й інші служби.

– У старому місті будується дуже багато заможних людей. Кажуть, що вони найчастіше нехтують дозволами, використовуючи свої зв’язки.

– Звичайно, тут мешкає багато заможних людей. Бідна людина не зможе збудувати будинок. І не важливо, депутат це чи бізнесмен. Наприклад, бізнесмен Микола Голєв – один із перших, хто побудував тут будинок. Зараз він будує інший будинок.

Якщо ще на реставрацію держава так-сяк виділяє кошти, то на втрачену забудову держава не виділяє. Тому прекрасно, що ми можемо відбудувати старе місто за гроші багатих людей. А головне – ці будинки вдалі. Вони вписуються у загальний архітектурний ансамбль.

– Новобудови зводяться на руїнах колишніх будинків?

– Саме так. Це головна умова – відновлювати будинок не там, де хочеться приватному інвестору, а там, де цей будинок був колись. У багатьох таких руїн лишились підвали, відтак новобудови зводяться на них. Звісно, ці підвали, ці фундаменти реставруються.

НЕ ВВАЖАЮ ЩО БАЗАР ПІД ЗАМКОМ – ЩОСЬ НАДТО СТРАШНЕ

– У Луцьку не перший рік ведеться мова про Центральний ринок, який, мовляв, псує атмосферу старого міста. Ви вірите, що у якомусь осяжному майбутньому ту територію звільнять від «черепашок» і торгових рядів?

– Звичайно, хотілося б, щоб так було. Хоча я не вважаю, що ринок під замком – це щось надто страшне. Просто цей ринок потребує реконструкції.

Колись на місці, де нині ринок, розливався Стир. Але після спорудження дамби вода зникла. На місці нинішнього ринку був просто луг. Звісно, якби і сьогодні біля замку був луг, то це було б ідеально. Нам би хотілося, щоб це був ландшафт, щоб це був парк, щоб це була зелень. Мріяти приємно. Але це величезна робота і величезні гроші.

Я не знаю, який для цього потрібен бюджет, але, напевно, річний бюджет усього міста. Ніхто на це не погодиться. Але якщо не можна перенести, то можна принаймні відреставрувати. Ринок повинен бути цивілізований, він повинен виглядати зовсім інакше.

– Що можна розмістити на тій ділянці, де зараз розташований ринок?

– Три роки тому спілка архітекторів Волині ініціювала конкурс проектів реконструкції території, на якій розташований базар. Розроблено шість варіантів пропозицій.

Замість нашого страшного ринку ми можемо зробити квартал історичної забудови, тобто забудувати його будиночками в історичному стилі. Там можна розташувати кав’ярні, крамнички, готелі, ярмарок.

Звісно, поки це наша нездійсненна мрія, але якщо ми про це не будемо говорити, то ніколи і не втілимо її в життя.

– Цьогоріч окремі депутати облради активно обурювалися діями одного з виробників туалетного паперу, який використав зображення Луцького замку на своїй продукції. Чи сплачується податок за комерційне використання символіки?

– Свого часу Луцька міська рада ввела збір за використання символіки міста. Але іноді дуже важко відрізнити рекламу від нереклами. От, скажімо, якщо виходить книга, на палітурці якої зображений замок, то повинен видавець сплачувати податок на рекламу чи ні? Важко сказати.

Спиртогорілчаний комбінат випускав горілку із зображенням замку. По-моєму вони навіть платили якийсь податок.

Але я не прихильних цього. Будь-яке зображення замку – це популяризація нашого міста, нашої історії.

Водночас ідею розміщення В’їзної вежі на туалетному папері я не підтримую. Все таки це неприємно.

НІ ЛІСОПИЛКИ, НІ КУЗНІ, НІ БАРУ У НАС НЕМАЄ

– Кажуть, що при заповіднику, у будинку Косачів, ви розгорнули бізнесову діяльність. Подейкують, що у вашій власності є бар, кузня та лісопилка. Звідки такі чутки?

– Ні лісопилки, ні кузні, ні бару у нас немає. У нас є господарські приміщення, де наші працівники при потребі щось молоточком постукують. Грошей ми на цьому не заробляємо.
У будинку Косачів знаходиться адміністрація, музей Лесі Українки, а там, де є виставкові зали, ми заснували арт-клуб «Кам’яниця».

– Луцький замок – це, мабуть, єдиний замок в Україні, у якому немає привидів…

– Але в нас є своя цікавинка. Років 10-15 тому навесні на вежах замку з’явились соколи. На зиму вони відлітають у теплі краї, але одна птаха лишається. Вона ніби охороняє замок. Ми не можемо пояснити цей феномен. Приємно, що такі горді красиві птахи оселились у нашому замку. Це дуже символічно.

– Після перемоги замку Любарта у акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци» у Луцьку побільшає туристів?

– Ми будемо робити для цього все можливе. Відразу після перемоги у цьому конкурсі ми організували акцію «7 днів у Луцькому замку» – протягом тижня в замку проводились виставки і екскурсії, на які кожен охочий міг потрапити безкоштовно. Це наша дяка людям, які виявились небайдужими і взяли участь в інтернет-голосуванні. Далі будемо міркувати над промо-кампанією. Ще не знаємо, як це буде, але буде обов’язково.

Розмовляла Ірина КАЧАН

Довідка

Тарас Веніамінович Рабан народився 26 березня 1958 року в Луцьку.
У 1980 році закінчив Львівський політехнічний інститут. За освітою архітектор.
З 1980 по 1984 роки викладав у Луцькому філіалі Львівського політехнічного інституту.
Впродовж 1984-1987 років навчався в аспірантурі науково-дослідного інституту типового і експериментального проектування у Києві.
З 1988 року є директором історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Очолює спілку архітекторів Волині.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 28
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Він не Рабан, він - Рабинович
Відповісти
Більшість сказаного паном Директором просто не витримує критики.
Відповісти
Прекрасні та "чесні" слова п.Рабана розсіюються як туман вітром конкретними фотографіями, документами та свідченнями ...деталі є тут: http://volyntimes.com.ua/news/categories?name=history , http://www.facebook.com/groups/276448312377390/?ref=notif¬if_t=group_activity ...а суд розставить усі крапки у справі Директора заповідника «Старий Луцьк».
Відповісти
Живу в старому місті, часто проходжу біля Рабанівського бару - там, де гульдибанять він і його дружки. Так що хай не бреше. Гидко читати.
Відповісти
Почали говорити у 1967 році?
На всякий випадок нагадуємо(і для автора статті також),що авторами ідеї створення Луцького історико-культурного заповідника були луцькі архітектори Колосок Богдан Віталійович, Метельницький Ростислав Георгійович та Санжаров Лев Полікарпович. Вони ж займались розробкою проекту та затвердженням його в Києві.
Читати Волинь Таймс статтю"Крик душі архітектора Метельницького"
Що вийшло з чудової ідеї заповідника -всі ми бачимо

Що з цього вийшло - всі ми бачимо...
Відповісти
Шановна пані Ірина ! Перш ніж братись за тему, ознайомтесь у професійних джерелах з темами: що таке історико-культурні заповідники, які їх основні функції та перегляньте українське законодавство з цього приводу. Не завадить також ознайомитись з історією створення та діяльності Луцького історико -культурного заповідника. Вона точно починалась не з Рабана
Відповісти
Світлано, де тут написано, що історія заповідника почалась з Рабана? Покажіть таке речення, будь ласка ;)
Відповісти
Не дослівно, а в широкому розумінні, дивіться ширше "Сьогодні Рабан і заповідник - одне ціле"- це ж треба таке придумати...вивчіть історію питання, шановна, перш ніж таке писати
Відповісти
Світлано, пропоную перевести Ваше обурення в конструктивне русло. Інакше кажучи: викладіть своє бачення проблем заповідника і особи його директора - ВолиньPost його опублікує.
Відповісти
Чесно, стаття попахує "джинсою", занадто автор погоджується із твердженнями цього лиса. Навіть не намагається грати у свою гру за своїми правилами. Виглядає, що я вам просто читаю запитання а ви відповідаєте, і так далі. НЕ ЯКІСНИЙ матеріал.
Відповісти
А говорити пану Рабану про "реставрацію" Хресто-Воздвиженська церква - це вже трохи занадто.
Всім відомо, що пам'ятка національного значення була 2 роки тому просто знищена при повному мовчанні всіх, як він пише, трьох ключових контролерів.
Відповісти
Оце так! Театр абсурду. Для кого граєте, лучани? Кого хочете обдурити? Про яку реставрацію іде мова? Може, вірменську церкву, до якої зробили незаконну прибудову? Чи може ви говорите про старовинні підвали, залиті бетоном? Чи про зарослі і сміття? А братська церква - то як, може вона взагалі була з золота? А ви кажете: "відповідати духу архітектури". То що, будинок зі стилізованим фахверком на Драгоманова відповідає духу луцької архітектури? А як щодо новобудов на Ринку, на Кафедральній, на Караїмській - то може, саме так і виглядав старий Луцьк?? Я розчарований "вашим містом". Вибачайте, але те, що робиться в заповіднику - суцільна маячня!
Відповісти
Ірино! Своє бачення заповідника давно виклали автори і розробники ідеї та профессіонали у цій справі. Для початку читайте газету "Луцький замок" від 18 вересня 2003р. Стаття Богдана Колоска
"Погляд на Луцьк крізь призму віків",а також у цій же газеті серію статей Ростислава Метельницького "Листи про Луцький заповідник", а саме номери від 28 жовтня 1999 року( стаття "Майбутнє минулого", 18 листопада 1999 року( стаття" Доля старих квартальчиків"), 23 грудня 1999 року( стаття" Церква Івана Богослова: і святиня, і музей" та статтю "Старий Луцьк один у всьому світі" від 28 січня 1999 року а ці і всі інші матеріали ми обов'язково впорядкуємо і видамо, можете не сумніватись
Відповісти
Фантазуй, Тарасе Беньяминовичу, фантазуй!
Розкажи краще про свого сина Микиту Рабана, тепер уже киянина, який закiнчив найдорожчий - юридичний факультет ВДУ. Дайвінг у Червоному морі, вiзити в Польщу, Угорщину, Нiмеччину - усе це Микита Рабан дозволяв собi за кошти батька. Звiдки ж грошi на це все у простого, скромного директора заповiника? :)
Ви у девяностих роках, пане Рабан, скоротили половину персоналу вашого заповiдника. Через це, наприклад, Бориса Сайчука у 1996 р. довели до самогубства. Борис Сайчук через голод кинувся з замковища, в його шлунку, за даними експертизи, двi доби не було харчу. невже ви про це забули вже?
Ваш пiдлеглий Петро Троневич жорстоко бив по обличчю свою ж колегу Галину Марчук лише за те, що вона критикувала вас, пане Рабан! А ви на це не зреагували, а згодом ще й призначили Троневича собi в заступники.
Цiкаво, що Троневич теж добре нажився на заповiднику - дочку в США вiдправив, сина влаштував у замок доглядачем, та створив там фальшивий та примiтивний "клуб рицарiв", на який будь-якому серйозному iсторику смiшно дивитися.
Метельницького, Галину Марчук - вижили, а згодом призначили туди клоуна Одзiевича, та iнших. Заповiдник перетворили в казна-що. В замку - завжди у примiщеннях накурено, постiйна тусовка пиякiв по вечорам.
Ви, пане Рабане, ще й займалися здирництвом, обирали простих людей, пiд прикриттям збирання видаткiв на заповiдник. Як розказував знайомий священик УПЦ-КП Iван Семенюк, особливо постраждала вiд цього Братська Хрестовоздвиженська церква - ви придиралися до них, що мовляв, там нелегально жили люди, ще якiсь там провини шили. Ну як же так можна, шановний?
Відповісти
Не можу мовчати, коли читаю таку брехню з вуст Тараса Рабана. Це ж він зі своїми "поплічниками" спотворив Старе місто - серце і душу нашого Луцька - до невпізнаваності. Архітектурна бездар, яка з'явилася "за гроші багатих", назавжди змінила архітектоніку вулиць. Коли я бачу ті недобудовані "потвори" - особливо біля аптеки-музею - то у мене виникає відраза, адресована насамперед цим бездарним чинушам, які роздають дозволи. Підозрюю, що не за так. "Гроші багатих" гріють Рабана вже не один десяток літ - тому він так палко захищає їхні інтереси. Тому з'являються багатоповерхівки там, де їх ніколи не було, тому майоріють посеред замку завжди зачинені "Рабанівські туалети", а лучани не мають доступу до історичних пам'яток у місті - як от до церкви Іоана Богослова. Тому, знущаючись із нас, гуде старе місто "рабанівськими гулянками" у його ж барі. А скільки всього ще лишається поза лаштунками!!! Ганьба! Сором! Цинізм! Брехня!!! Громадо, май сміливість НЕ МОВЧАТИ!!!
Відповісти
Світлано, в цьому інтервю не викладено жодних моїх суджень про те, що відбувається у заповіднику. Бо це інтервю. І антирабанівські статті на "Волинь-Таймс" я читала, не сумнівайтесь.

І ніякого СВОГО БАЧЕННЯ, як ви кажете, я тут не викладала. І не мала такого наміру. Бо, знову таки, це інтервю. Це просто-напросто інтервю.

"...а ці і всі інші матеріали ми обов'язково впорядкуємо і видамо, можете не сумніватись"

Для чого така зверхність?! Ви мене знаєте? Ви впевнені, що я захоплююсь Рабаном? Що вірю кожному його слову?

Читаючи ваші коментарі, у мене складається враження, що ви робите винною у незаконних діяннях Рабана. Ну, вибачте. Критикуйте його, а не мене. Він для мене просто чиновник.
Відповісти
Я був лучанином у 1990-1999 рр., у мене брат живе в Луцьку, тож я знаю, про що кажу. З вини Рабана ще один працiвник Луцького заповiдника - iсторик та член Луцького братства (в яке я до 1999 р. входив) Микола Хiлько став на все життя iнвалiдом. Цiкаво, що за погодженням з Рабаном, у спiвавторствi з ним Петро Троневич у 2001 р. видав книгу про втраченi церкви Луцька, але гонорар, отриманий у православних та католицьких громад, весь забрав собi, а Хильку не дав нiчого.
У Рабана - непоганий котедж по вул. Боглана Хмельницького. Ви б бачили його!
А зачинені "Рабанівські туалети" - це замаскований бордель насправдi, так само як колись у девяностих таку роль виконували вбиральнi поблизу Будинку побуту. Ви б бачили, що там робиться вечорами в суботу, у будинку пiд назвою "Рабанівські туалети".
Пригадую, що знайомий менi на початку двотисячних студент юрфаку ВДУ Микита Рабан дуже добре шикував у студентськi роки: так, наче був сином якогось олiгарха, а не простого директора досить скромного та бiдного закладу - науково-дослiдного заповiдника (хоча наукою там й не пахне, я вам скажу, останнiй науковий збiрник видавали лише у 2001 р.). А на початок 2010 року волинський адвокат Микита Рабан і кіпрська фірма «ОВГ oil вест лімітед» стали засновниками ТОВ «Укрпостач-Нафтотрейд»; ось що роблять татовi грошики!
У мене виникла така iдея: а може, заповiдник взагалi варто скасувати, так, як це зробили у Львовi у 2001 р., коли там трапилося щось схоже: заповiдник просто не виправдав покладених на нього сподiвань, не працював, не сприяв збереженню старовини. Й усе обiйшлося, заповiдник закрили, але дiяло достатньо музейних та регулюючо-контролюючих установ, тому за станом старовини продовжували стежити, негативних наслiдкiв це не принесло. Якщо скасують у Луцьку заповiдник, то вже не будуть прикриватися Рабаном мери - Кривицький, Шиба, Романюк, якi в випадку чого одразу могли кивати на Рабана, самi не вiдповiдали за стан справ у старому мicтi. Заповiдник - це була свого роду бюрократична надбудова над музейними установами Старого мiста, яка збирала кошти в один потiк, ось лише одне це вони робили справно. У бiдних жителiв у межах заповiдника стягують штрафи, якщо, боронь Боже, якийсь сарай чи курятник вiдремонтували, а багатим усе сходить з рук. Зрештою, фiнансова сторона дiяльности заповiдника, збирання грошей - це, фактично, основний напрямок його роботи.
Жорсткий та сварливий Рабан каже: "Нині у цьому будинку (Пузини) живе чотири різні сім’ї, доволі бідні, щоб самотужки відремонтувати свої оселі. Однак ці сім’ї чомусь відмовились від державних грошей". Чому ж? Я виясняв, що Рабан трохи не договорював; адже мешканцям запропонували допомогу на заздалегiдь неприйнятних для них умовах. Будо б добре, якби шановна I. Качан сама у них про це розпитала, щоб прояснити картину.
Також Рабан гнобив Олега Виноградова та його музей-пiдземелля, не раз намагався "прикрити лавочку", хоча це формально власнiсть кафедрального костьолу. Нахабно вказував Виноградову, кого пускати туди безкоштовно, скiльки грошей "вiдстьогувати" в касу заповiдника, ще й поширював проти Виноградова бридкi чутки рiзного роду. Словом, прагнув вижити його, щоб самому отримувати прибуток вiд екскурсiй у пiдземелля. Також Рабан намагався прикрити скульптурну майстерню М. Голованя, намагався вижити з будинку кляштору Бригидок Луцький чоловiчий монастир УПЦ-КП. Невже це чесно було з його боку?
Відповісти
Про мешканців будинку Пузини якраз і хочу зробити матеріал. Бо дуже вже зацікавила мене уся ця ситуація.

І питання - що таке "рабанівські туалети"? Що саме мається на увазі?
Відповісти
Шановний пане Борщевич! Глибоко обурена і ображена викладеними Вами фантазіями щодо мене. По-перше: з Вами особисто я не знайома і не просила заступництва і співчуття, по-друге: коли з Троневичем у нас виникли де-які непорозуміння з питання етики музейних працівників,Рабан тоді працював ще науковим співробітником а не директором. Директором був тоді Віктор Іржицький. По-третє ніхто мене їз заповідника не виживав. Вижила тодішня ситуація. Всіх працівників відправили у довготермінову відпустку без збереження зарплати і я була не виняток. Невдовзі мені запропонували роботу в громадській організації і я погодилася. Так що Ваше заступництво, якого я не потребую,
виглядає наклепом.А взагалі. Вам, як особі з духовною освітою не личить такий тон.
Відповісти
Читаючи коментарі В. Борщевича, у мене виникло єдине питання - адекватності цього пана. А факти, про які він пише немають ніякого відношення до дійсності. Просто смішними є закиди щодо відпочинку сина Рабана на Червоному морі... Це з якого ж часу відпочинок у Єгипті став розкішю, яку можуть собі дозволити обрані. Там по-иоєму не побували тількі ліниві, а коштує це дешевше ніж у Криму на рідній Батьківщині.
Туалети-борделі - взагалі без коментарів, безусмішки читати неможливо.
Шановний, з вашою фантазією тільки детективи писати! А ваші коментарі нагадають дишеву провокацію та поливання брудом!
Відповісти
я в шоці з коментарів!
Відповісти
Особисто для В.Борщевича.

Об ответственности за публикации (комментарии) в сети интернет

15.05.2012 13:16
После прочтения этого материала очень многие будут (возможно) хвататься за голову, при чем не только владельцы веб-сайтов, но и печатных изданий. Всем СМИ советую ознакомиться в полном объеме с этим Постановлением, хотя все выдержки, которые касаются вышеизложенной темы, уже отобраны.


(документ v_001700-09)



ПОСТАНОВЛЕНИЕ 27.02.2009 N 1



О судебной практике по делам о защите чести и достоинства физического лица, а также деловой репутации физического и юридического лица.


Конституцией Украины (254к/96-ВР) каждому гарантируется право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений (статья 34), но не дозволено посягательство на права и свободы, честь и достоинство других людей. Право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений соответствует обязанность не распространять о лице недостоверную информацию и такую, что позорит его достоинство, честь или деловую репутацию.

Ниже будет разъяснение: что является недостоверной информацией...

Ответчиками по делу о защите достоинства, чести или деловой репутации является физическое или юридическое лицо, распространившее недостоверную информацию, а также автор этой информации.

Кто, по данному Положению является "распространителем" - так же будет указано, читаем далее...

Если иск предъявлен об опровержении информации, опубликованной в средствах массовой информации, то надлежащими ответчиками являются автор и редакция соответствующего средства массовой информации или иное учреждение, выполняющее ее функции, поскольку согласно статье 21 Закона о прессе (2782-12) редакция или другое учреждение, выполняющее ее функции, осуществляет подготовку и выпуск в свет печатного средства массовой информации.

Заметили: "Автор и редакция", но многие возразят: это про печатные СМИ, а как же про он-лайновые? Но хочу немного задержать взгляд на том, что ставиться акцент на функции редакции - "осуществлять подготовку и выпуск". Про веб-сайты не упустили, не надейтесь...

В случае, когда редакция печатного средства массовой информации не имеет статуса юридического лица, надлежащим ответчиком является юридическое лицо, структурным подразделением которой является редакция. Если редакция не является структурным подразделением юридического лица, то надлежащим ответчиком выступает основатель печатного средства массовой информации.

Понятное дело, кто то же должен отвечать, а то бумага и буквы есть, а отвечать некому...

В случае, когда информация была распространена в средстве массовой информации со ссылкой на человека, который является источником этой информации, это лицо также является надлежащим ответчиком.

Хороший совет: если вас публикуют, относитесь к этому серьезно, всегда сверяйте свои слова перед публикацией и по возможности оставляйте копии согласованных текстов с редакцией.

При опубликовании или ином распространении оспариваемой информации без указания автора (например, в редакционной статье) ответчиком по делу должен быть орган, осуществивший выпуск средства массовой информации.

Как то было модно в одно время подписывать какие то информзаметки в журналах: По материалам из сети Интернет. Ага, видимо поумнели с тех пор, но не все...

Ну и наконец добрались до сокровенного...

Надлежащим ответчиком в случае распространения оспариваемой информации в сети Интернет является автор соответствующего информационного материала и владелец сайта, личности которых истец должен установить и указать в исковом заявлении (пункт 2 части второй статьи 119 ГПК) (1618-15). Данные о владельце сайта могут быть истребованы соответствии с положениями ГПК (1618-15) у администратора системы регистрации и учета доменных названий и адресов украинского сегмента сети Интернет.

А сейчас можно смело под это Положение подвести несколько батальонов юристов и судей для сражения в битве за "все дозволенные" публикации, а так же и безымянные комментарии на доброй дюжине именитых он-лайновых СМИ - выдохните и читайте спокойно...

Если автор распространенной информации неизвестен или его личность и/или место жительства (местонахождение) невозможно установить, а также когда информация является анонимной и доступ к сайту - свободным, надлежащим ответчиком является владелец сайта, на котором размещены указанный информационный материал, поскольку именно он создал технологическую возможность и условия для распространения недостоверной информации.

А сейчас вдыхайте глубже, так как после прочтения следующей выдержки, наступит облегчение, но не для всех...

Если недостоверная информация, порочащей достоинство, честь или деловую репутацию, размещенная в сети Интернет на информационном ресурсе, зарегистрированном в установленном законом порядке в качестве средства массовой информации, то при рассмотрении соответствующих исков судам следует руководствоваться нормами, регулирующими деятельность средств массовой информации.

Зарегистрированном в установленном порядке, то есть - если если вы без регистрации в Минюсте, то вас пока это Положение минует, но не забываем о ГПК...

Когда то в 2008 году был сбор ИнАУ и спор по поводу: Нужно ли регистрироваться он-лайновому бизнесу как СМИ или нет? Теперь я понимаю этот вопрос как никогда отчетливо...

При рассмотрении дел указанной категории суды должны иметь в виду, что юридическим составом правонарушения, наличие которого может быть основанием для удовлетворения иска, является совокупность таких обстоятельств:

а) распространение информации, т.е. доведения ее до сведения хотя бы одному лицу в любой способ;
б) распространенная информация касается определенного физического или юридического лица, то есть истца;
в) распространение недостоверной информации, т.е. такой, которая не отвечает действительности;
г) распространение информации, нарушающей личные не имущественные права, т.е. либо наносит ущерб соответствующим личным не имущественным благам, или препятствует лицу полно и своевременно осуществлять свое личное не имущественное право.

Под распространением информации следует понимать опубликование ее в прессе, передача по радио, телевидению или с использованием других средств массовой информации; распространение в сети Интернет или с использованием других средств телекоммуникационной связи; изложения в характеристиках, заявлениях, письмах, адресованных другим лицам; сообщения в публичных выступлениях, в электронных сетях, а также в иной форме хотя бы одному лицу.

То есть, под распространение информации подходит обычная SMS-ка неизвестному человеку, равно как и единственное письмо по электронке...

Недостоверной считается информация, не соответствующая действительности, то есть содержит сведения о события и явления, которых не существовало вообще или которые существовали, но сведения о них не соответствуют действительности (неполные или искажены).

Согласно статье 19 Конституции Украины (254к/96-ВР) правовой порядок в Украине основывается на принципах, соответствии с которыми никто не может быть принужден делать то, что не предусмотрено законодательством. В свою очередь, часть первая статьи 34 Конституции Украины каждому гарантирует право на мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений.

В завершение хочу обрадовать тщетно прикрывающихся "на всякий случай" печатных изданий одним и тем же предложением, которое уже не имеет никакого юридического смысла уже трех лет:

"Редакция не всегда разделяет мнения авторов и не несет ответственности за недостоверность публикуемых данных. Редакция журнала не несет никакой ответственности перед третьими лицами и организациями за возможный ущерб, вызванный публикацией".

На самом же деле, было бы очень своевременно и правильно подать в ВРУ законопроект о том, что человек не может оставлять комментарии в сети интернет без указания своего имени и не важно, ведется статистика ip-адресов у владельца сайта или нет - читателю важно знать "в лицо" комментатора и понимать - где демагогия и проплаченные комменты, а где человек искренно излагает свои мысли и может ответить за все свои слова по закону.
Відповісти
Дуже непорядна людина. Пам"ятаю його ще з студенства.Завжди він всіх обдурював. А зараз дружину покинув та пішов по дівках.Одну просив на колінах щоб дала йому а зараз не просить накрав та й платить. Він в злодійській схемі так що напевно не посадять
Відповісти
Леся, ніякий ти не "туз" і не треба писати всяку х..ню!!!
Відповісти
Тарас, ти достойна, щира і талановита людина! І всі нормальні люди це розуміють! Тримайся, сильних завжди хочуть зламати!
Відповісти
З чиєї колоди цей «туз», чи «шестьорка»? Цікаво яким чином та с приводу чого Рабан «всіх обдурював» під час роботи викладачем?
З дружиною вони розлучилися 20 років тому. Мені здається, що вона не має до нього претензій, на відміну від Вас, «тузику». А перед жінками йому ніколи не було потреби стояти на колінах та їм платити.
Зважаючи на те, якою «рухомістю і нерухомістю» він нині володіє, не можу сказати, що за 25 років роботи в заповіднику дуже збагатився. Думаю в «схему» його навіть не запрошували! Оскільки Рабан бідний державний службовець, і саме тому незахищений, з ним можуть зробити що завгодно за для показового виступу. Багатіїв та корупціонерів карати «не з руки», а Рабана «легко».
Повністю підтримую Марію! Тарасу зараз дуже потрібна моральна підтримка нормальних людей, які його знають і поважають, бо ж є за що!
Відповісти
Считаю, что шумиха, которую создали вокруг дела Рабана, не случайна. Таким образом, определенные правоохранительные чины повесят себе на погоны очередные звёздочки за то, что наказали ОСОБО ОПАСНОГО преступника в таком резонансном деле! Ведь наказать настоящих бандитов кишка тонка!
Відповісти
я за щоб базар розкидали
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Тарас Рабан: «Прекрасно, що можемо відбудувати старе за гроші багатих»
20 грудня, 2011, 13:42