вхід реєстрація

Бандерівець-росіянин із Бахчисарая часто згадує волинські ліси

Бандерівець-росіянин із Бахчисарая часто згадує волинські ліси
86-річний бахчисараєць Володимир Чермошинцев – легендарна для Криму особа. Він, етнічний росіянин, чи не єдиний на весь півострів має право називати себе бандерівцем.

Що і робить, як він сам каже, з гордістю. Уродженець Поволжя, колишній сімферопольський школяр Володя Чермошинцев більше двох років воював в лавах Української повстанської армії – за його словами, за волю України і проти «ненависних совєтів».

Володимир Чермошинцев через похилий вік вже нечасто їздить до Сімферополя. Хіба що – на щорічні збори колишніх політв’язнів. Але я його побачив кілька днів тому – 9 березня. Він, з чорно-червоним бандерівським прапором в руках, палко виступав на мітингу сімферопольської громадськості до 199-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка.
​​
Мешканець Бахчисараю, етнічний росіянин Володимир Чермошинцев сказав тоді, що пишається «своїм бандерівським минулим» і закликав не забувати «непохованих досі героїв», які виконували «заповіт Тараса – воювали за Вкраїну милу».

Сам Чермошинцев прожив важке, сповнене драм і трагедій життя. Він народився в простій селянській родині на Поволжі, неподалік Саратова, 1927 року. Рано втратив матір, а батька прикладом убив червоноармієць під час роздачі баланди в голодний 1933 рік. Після цього хлопчик з братом і тіткою втекли з рідного села до Криму, де у них жили родичі. Йшли пішки через безлюдні степи, де харчувалися мишами і ящірками. Розповідає, що був вражений, розмахом голоду в Україні: там вони були змушені ховатися від людей, рятуючись від канібалізму.

Врятували двох російських хлопчаків кримські татари з одного із присивашських сіл, які відгодували їх кукурудзяною кашею і відправили до Сімферополя. Там Володя і закінчив 4 класи у школі №14. А далі – війна, німецька окупація, відправка на роботи до Німеччини і втеча.

Знову йшов пішки на схід, їхав вантажними поїздами, аж поки в Дубно на Рівненщині його не впіймали. На пересильний табір, де перебував, тим часом напали підпільники-оунівці – відбивали своїх хлопців і дівчат, зігнаних для відправки до Німеччини.



«Я БУДУ ТУТ, З ПОВСТАНЦЯМИ..» – ЧЕРМОШИНЦЕВ

15-літній Володя теж утік, переховувався спершу у чеському селі неподалік Дубна – «у тьоті Наді на горищі», а потім у лісі. Там його і знайшли повстанці. Спершу думали, що шпигун, на ніч постійно зв’язували. Розповідає, що якось він не витримав: «Я питаю, чого ж ви одразу не вбили, чому мучите так людину? А один хлопець каже: хіба ж ми вас мучимо? Хіба ми до вас прийшли вас мучити?! Це ви прийшли нас мучити! Де моя родина? Де мої діти? Всі в Сибіру!..» Але після цієї розмови зв’язувати припинили, а потім, зваживши на вік хлопця, відправили на один з лісових хуторів допомагати партизанам по господарству.

Якось туди ж прибилося кілька радянських солдат, які втекли з полону. Чермошинцев розповідає, що бандерівці їх відпустили і запропонували 16-літньому Володі йти з ними додому. Той відмовився: «Коли це прийшов курінний Юрко… Ні, він тоді був ще сотенним… І питає: ну, що Володю, каже, з нами будеш, чи підеш з хлопцями? Додому ж хлопці йдуть. Я кажу: ні, нікуди я не піду – тут хоч хліба та води дали. А де я там, вдома, що знайду? Я буду тут, з вами…».

Зрештою, Володимир підріс, зміцнів на партизанських харчах, зросла до нього і довіра бандерівців. «Прийняв присягу і мені дали рушницю. Почав я з хлопцями ходить «у бій кривавий з ворогами, Україну визволять», – каже він. Два з половиною роки з хлопцями воював. По всій Волині по лісах ходили ми. «Ліс наш батько, нічка наша мати. Страва наша – хліб-вода!» Що було – то було…», – розповів Володимир Чермошинцев.

Під час одного з рейдів, коли партизани захопили цукровий завод в селі Мізичі, вибивши звідти німецький і румунський підрозділи, хлопець отримав поранення і зламав ногу. Якийсь час лікувався в криївці у лікаря-єврея. А став на ноги – прийшли ненависні йому «совєти».

Зрештою, під час одного з нерівних боїв потрапив у полон до енкаведистів, сталося це неподалік села Хрінники. «Юрка, курінного, вбили. Я його тягнув до лісу… Це вже була 17-а бригада військ НКВД. Напали вночі. Ми тільки з бою, дуже потомлені, сил вже в нас не було – попадали спати в лісі. Нас вони оточили, я дивом залишився живим. Забрали нас, потім допитували, катували. Глянь ось на пальці – це кусали обценьками…».



КОМУ ВЕТЕРАНИ-ПОВСТАНЦІ ПОТРІБНІ?

Втім, Володимиру Чермошинцеву знову пощастило втекти. Спершу переховувався по волинським селам, потім без жодних документів рушив на Крим. А вже там, щоб, як розповів, замести сліди, заліз у перший-ліпший, що потрапив по дорозі, виноградник. За крадіжку «народного добра» отримав 10 років. Відсидів 7 і після смерті Сталіна вийшов на волю з документами. Оселився в Бахчисараї, працював, мріючи повернутися на Волинь.

За радянських часів так жодного разу Володимир Чермошинцев там не побував. Але наприкінці 90-х років мрія збулася – запросили його на Рівненщину, на перепоховання повстанців, у тому числі і його курінного Юрка…

Каже, хочеться ще хоч раз пройтися волинськими лісами, де, попри все, йому було затишно і де він знайшов і втратив багатьох друзів-побратимів. Але вже не сподівається: «Вже здоров’я немає. Та й грошей немає – у мене пенсія маленька… Кому ми вже потрібні…».

Старий повстанець доживає свій вік разом із дружиною Валентиною і вірним псом на хуторі неподалік Бахчисарая. Ловить рибу в ставку, копається на городі. І згадує своє важке життя, що своїм драматизмом перевершить найгостросюжетніший телесеріал. В іншій країні, можливо, тій, за яку Чермошинцев та його побратими воювали, він би, напевно, удостоївся не однієї книги чи фільму…

Володимир Притула (Радіо Свобода)

Copyright © 2011 RFE /RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода
Теги: цікаво, УПА
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 16
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Було б цікаво подивитись такий фільм.
Відповісти
справді.
Відповісти
дивіться, малороси "папіни дочкі", "щасліви вмєстє" і іншу руску х...ню! вибирайте данєцкіх на виборах! то ще довго УПА не буде визнаною воюючої стороною...
Відповісти
Праклятый русафоб ! Биндеравец ! 450 000 мирных русских на волыни убили биндеравцы , полськие жидохолуи !
Відповісти
научісь разгаварівать хатяби. Мого прадіда убили совєти кляті.
Хто перший почав "війну" з українцями? Бандерівці з савєтами???
Відповісти
вы бендеровцы всегда предавали Русь , это изза бендеровцев нас захватили монголы , это изза бендеровцев наполеон сжег Москву , позор !!!
Відповісти
во всем виноваты хохлы и жиды
Відповісти
А маєго дєда убілі бандіровці,правда-правда,он мені сам расказувал.
Відповісти
внучек правду гаварит
Відповісти
в спину подло меня убили
Відповісти
Я схиляю голову перед такою Людиною
Відповісти
Давайте порахуємо, 450000 людей вбито бандерівцями... ого! Та вони фактично зрівнялись з концтаборами????
Що ж до Русь спалили, Наполеона - обоснуй холуйка!!!!
Відповісти
включай іноді
Відповісти
Ця комсомолка не знає історі ))) Не звертайте увагу... Наслухалася від свого дідуся також комсомольця або політробітника в минулому і розводить тут тупу полемику =)
Відповісти
klass, molodez didyla, zal sho penzii mali y nashux geroiv, vlada-puta.
Відповісти
як дивитесь на те що бандерівці масово вбивали поляків, при тому дуже жостоко-різали,рубали,палили.Як при тому можна називати їх героями???
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Бандерівець-росіянин із Бахчисарая часто згадує волинські ліси
13 березня, 2013, 12:16