Пам’ять про Волинську трагедію: помирить тільки молитва

У Луцьку відбулася Громадська ініціатива, приурочена річниці польсько-українського конфлікту 1943 року.

Два дні українці і поляки говорили про минуле і майбутнє в рамках Громадської ініціативи з нагоди річниці Волинської трагедії. Цей етнічний конфлікт 1943 року між українцями і поляками, у якому брали активну участь загони УПА та Армії Крайової, досі є величезною перепоною у порозумінні народів-сусідів.

В Громадській ініціативі взяло участь більше сотні поляків та українців. Організували її Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки та Український католицький університет зі Львова. Співорганізаторами стали Польсько-Український Форум, Освітня Фундація Яцека Куроня, Фундація Роду Шептицьких, Південно-східний науковий Інститут у Перемишлі та Обʼєднання Українців у Польщі.

Хай як організатори не наголошували, що політики ніколи не помирять колишніх ворогів, і що робити це повинна громадськість та духовенство – все ж без «каменів спотикання» не обійшлося. Тішить інше: левову частку часу, проведеного спільно українцями і поляками, займала все ж молитва.



«Коли звучить слово молитви – усі мусять замовкнути»

Учасники дійства багато молилися і говорили про спільне українсько-польське майбутнє в об’єднаній Європі. Саме ці речі здатні примирити колишніх ворогів-сусідів, впевнені організатори.

Професор Українського католицького університету, відомий історик Ярослав Грицак говорив під час Громадської ініціативи: «Коли говорить церква, коли звучить слово молитви – усі мусять замовкнути».

«Ми всі маємо якісь історичні уявлення, ми всі терпимо від історії. Єдиний наш шанс – знайти спільну платформу. І цією спільною платформою є християнство. Є наш спільний Бог. Є те, що нас єднає. Євагнеліє одне для нас двох, і воно є керівним», - говорив учасник Громадської ініціативи, проректор УКУ, відомий дисидент і правозахисник, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Маринович.



В рамках громадської ініціативи відбулося два молебні – екуменічний на кладовищі в селі Павлівка на Волині, та православний – на кладовищі у селі Сагринь на території сучасної Польщі. Мешканці обидвох сіл свого часу стали жертвами українсько-польського конфлікту.

Знову про «спланованість»

Учасникам Громадської акції запропонували підписати спільну декларацію, яка б засвідчила прагнення обох сторін до прощення і примирення. Текст, розповіли учасники, готувала «польська сторона».

У тексті йшлося:

«Ми зібралися в 70-ту річницю Волинської трагедії – спланованого винищення польського населення Волині у 1943 році, яке пізніше перейшло на Східну Галичину, Холмщину і Перемиське Погір’я і спровокувало братовбивчу боротьбу на польсько-українському пограниччі. Внаслідок неї загинули десятки тисяч поляків, а також тисячі українців та представників інших народів – головним чином діти, жінки і люди похилого віку.

Ми усвідомлюємо, яку велику роль у побудові нової Європи відіграв міжцерковний діалог. Тому ми з вдячністю та визнанням відгукнулися на заклики церков України та Польщі до взаємного прощення провин і примирення між обома нашими народами. Вони нагадують нам про основоположні принципи, якими ми повинні керуватися, коли даємо оцінку Волинській трагедії і шукаємо шляхів для подолання болю й відчуття невідшкодованої кривди, що їх вона після себе лишила.

Ми заборгували жертвам особливу пам’ять. Головним нашим обов’язком сьогодні є забезпечити їм гідне поховання. Жодна могила не повинна залишитися безіменною. Кожна з жертв повинна повернути собі ім’я і прізвище. Ми закликаємо владу України і Польщі до активних дій у цьому напрямку.

Звертаємося до органів місцевого самоврядування і державної адміністрації Луцька й Волинської області з проханням прийняти рішення про спорудження в їхньому місті хреста як символу пам’яті жертв трагедії, яка відбулася на цій землі. Це стало б формою вшанування жертв незалежно від їхньої національності і релігійної приналежності. Так, щоб кожна людина могла помолитися за упокій їхніх душ і схилити голову в знак їхньої пам’яті.

Луцьк, 6 липня 2013 року»

* * *

Декларацію не підписали: в учасників зібрання до тексту виникли претензії. Так член Громадського комітету «Примирення між народами», учасник ініціативної групи «Першого грудня», колишній віце-прем’єр-міністр Іван Васюник попросив: «Я прошу, навіть благаю: забрати з цього проекту хоча б одне слово – «спланованого».



«Це з цього – «геноцидного» – трактування», - додав Васюник. Натякаючи тон і зміст недавнього рішення польського Сенату, у якому Волинську трагедію назвали «етнічною чисткою з проявами геноциду».

Васюнику заперечив Мирослав Маринович: «Ми повинні визнавати правду історії і ми повинні бачити спланованість акцій». І додав: «Ми повинні шукати мир в душах, а не длубатися в деклараціях».

Були зауваження й у інших учасників Громадської ініціативи. Так професор Микола Кучерепа назвав декларацію «заполітизованою»:

«Ця декларація має більше політичний характер. У ній необхідно відобразити те, що був конфлікт, у ньому гинули люди – і можна на цьому зупинитися. Адже навіть історики не знають, скільки ж насправді жертв було, скільки українців скільки поляків. А тут сказано про «десятки тисяч поляків» і «тисячі українців».



Апелювати до серця

Вийшло так, що учасники українсько-польської акції, розкритикувавши пропоновану декларацію, отримали альтернативу.

Нею став своєрідний реквієм-пробачення, який зачитали двома мовами учасники форуму, українець, львівський журналіст Антін Борковський та представник Фундації Роду Шептицьких, поляк Анджей Шептицький:

«Брате, за кривду, завдану Тобі, за Твій біль і біль Твоїх родичів, пробач мені.

За пролиту невинну кров на Волині і в Галичині, за невіру мою, пробач мені, Брате.

Не заради політики та добросусідства, не заради доброго імені мого народу, пробач мені, Брате. Сором пропікає моє серце, дух спинає в грудях, коли думаю про Твій біль, про вбитих Твоїх братів і сестер на Волині та Галичині. Пробач мені за наш гріх.

Пробач за глухоту мого серця, за скаменілу душу мою, за висохлі очі Твоїх близьких.

Підтримай, Брате, у болю моєї покути. Пробач за тих, хто не хоче зі мною прийняти тягаря відповідальності за волинський злочин, пробач за тривале мовчання моїх братів.

Пробач за тих, хто не бачить гріха у тому. Пробач за тих, хто не може визнати цього злочину злочином. Прошу поблажливості й смирення до сердець, засліплених власним горем й історичними образами. Будь зі мною, Брате, у моїй щирій покуті.

Сестро, пробач мені за нечуйність, за погорду, за невтерті сльози матері Твоєї. За Твій страх і мій гонор. За непохованих братів і батька. За вбитих дітей. За ґвалт і злодійство. За невситиму лють. За попіл, звіяний вітром. За нічний жах. За морок в очах. За чорні дороги і кам'яні серця. Пробач мені, Сестро.

Почуйте нас, Брати! Не лише заради миру між нашими домами. Заради правди. Заради любові. Заради Світла у серцях наших дітей. Прошу, простягніть нам руку свого щирого вибачення. Будьте чуйними до нашої покути.

Господи, прости нам і пригорни до Себе. Не лишай нас наодинці, Отче, і будь з нами, грішними».



На нього й пристали учасники: їх підписи можна побачити під текстом у блозі редактора журналу «Ї» Тараса Возняка на Українській правді, де вперше він був опублікований.

Мирослав Маринович сказав: «Цей текст мені подобається тим, що він апелює не до нашого розуму, а до нашого серця. Дає можливість відчути біль родин, які залишилися скривдженими з одного і іншого боку. Цей текст дає можливість відчути якусь солідарність у тому, що ми долаємо цей біль історії і виходимо на якусь спільну платформу».




Підготував Юрій РИЧУК (ВолиньPost)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.