вхід реєстрація

Пам’ять про Волинську трагедію: помирить тільки молитва

Пам’ять про Волинську трагедію: помирить тільки молитва
У Луцьку відбулася Громадська ініціатива, приурочена річниці польсько-українського конфлікту 1943 року.

Два дні українці і поляки говорили про минуле і майбутнє в рамках Громадської ініціативи з нагоди річниці Волинської трагедії. Цей етнічний конфлікт 1943 року між українцями і поляками, у якому брали активну участь загони УПА та Армії Крайової, досі є величезною перепоною у порозумінні народів-сусідів.

В Громадській ініціативі взяло участь більше сотні поляків та українців. Організували її Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки та Український католицький університет зі Львова. Співорганізаторами стали Польсько-Український Форум, Освітня Фундація Яцека Куроня, Фундація Роду Шептицьких, Південно-східний науковий Інститут у Перемишлі та Обʼєднання Українців у Польщі.

Хай як організатори не наголошували, що політики ніколи не помирять колишніх ворогів, і що робити це повинна громадськість та духовенство – все ж без «каменів спотикання» не обійшлося. Тішить інше: левову частку часу, проведеного спільно українцями і поляками, займала все ж молитва.

Під час семінару «В об’єднану Європу - примиреними» під час Громадської ініціативи
Під час семінару «В об’єднану Європу - примиреними» під час Громадської ініціативи


«Коли звучить слово молитви – усі мусять замовкнути»

Учасники дійства багато молилися і говорили про спільне українсько-польське майбутнє в об’єднаній Європі. Саме ці речі здатні примирити колишніх ворогів-сусідів, впевнені організатори.

Професор Українського католицького університету, відомий історик Ярослав Грицак говорив під час Громадської ініціативи: «Коли говорить церква, коли звучить слово молитви – усі мусять замовкнути».

«Ми всі маємо якісь історичні уявлення, ми всі терпимо від історії. Єдиний наш шанс – знайти спільну платформу. І цією спільною платформою є християнство. Є наш спільний Бог. Є те, що нас єднає. Євагнеліє одне для нас двох, і воно є керівним», - говорив учасник Громадської ініціативи, проректор УКУ, відомий дисидент і правозахисник, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович
Мирослав Маринович


В рамках громадської ініціативи відбулося два молебні – екуменічний на кладовищі в селі Павлівка на Волині, та православний – на кладовищі у селі Сагринь на території сучасної Польщі. Мешканці обидвох сіл свого часу стали жертвами українсько-польського конфлікту.

Знову про «спланованість»

Учасникам Громадської акції запропонували підписати спільну декларацію, яка б засвідчила прагнення обох сторін до прощення і примирення. Текст, розповіли учасники, готувала «польська сторона».

У тексті йшлося:

«Ми зібралися в 70-ту річницю Волинської трагедії – спланованого винищення польського населення Волині у 1943 році, яке пізніше перейшло на Східну Галичину, Холмщину і Перемиське Погір’я і спровокувало братовбивчу боротьбу на польсько-українському пограниччі. Внаслідок неї загинули десятки тисяч поляків, а також тисячі українців та представників інших народів – головним чином діти, жінки і люди похилого віку.

Ми усвідомлюємо, яку велику роль у побудові нової Європи відіграв міжцерковний діалог. Тому ми з вдячністю та визнанням відгукнулися на заклики церков України та Польщі до взаємного прощення провин і примирення між обома нашими народами. Вони нагадують нам про основоположні принципи, якими ми повинні керуватися, коли даємо оцінку Волинській трагедії і шукаємо шляхів для подолання болю й відчуття невідшкодованої кривди, що їх вона після себе лишила.

Ми заборгували жертвам особливу пам’ять. Головним нашим обов’язком сьогодні є забезпечити їм гідне поховання. Жодна могила не повинна залишитися безіменною. Кожна з жертв повинна повернути собі ім’я і прізвище. Ми закликаємо владу України і Польщі до активних дій у цьому напрямку.

Звертаємося до органів місцевого самоврядування і державної адміністрації Луцька й Волинської області з проханням прийняти рішення про спорудження в їхньому місті хреста як символу пам’яті жертв трагедії, яка відбулася на цій землі. Це стало б формою вшанування жертв незалежно від їхньої національності і релігійної приналежності. Так, щоб кожна людина могла помолитися за упокій їхніх душ і схилити голову в знак їхньої пам’яті.

Луцьк, 6 липня 2013 року»


* * *

Декларацію не підписали: в учасників зібрання до тексту виникли претензії. Так член Громадського комітету «Примирення між народами», учасник ініціативної групи «Першого грудня», колишній віце-прем’єр-міністр Іван Васюник попросив: «Я прошу, навіть благаю: забрати з цього проекту хоча б одне слово – «спланованого».

Іван Васюник
Іван Васюник


«Це з цього – «геноцидного» – трактування», - додав Васюник. Натякаючи тон і зміст недавнього рішення польського Сенату, у якому Волинську трагедію назвали «етнічною чисткою з проявами геноциду».

Васюнику заперечив Мирослав Маринович: «Ми повинні визнавати правду історії і ми повинні бачити спланованість акцій». І додав: «Ми повинні шукати мир в душах, а не длубатися в деклараціях».

Були зауваження й у інших учасників Громадської ініціативи. Так професор Микола Кучерепа назвав декларацію «заполітизованою»:

«Ця декларація має більше політичний характер. У ній необхідно відобразити те, що був конфлікт, у ньому гинули люди – і можна на цьому зупинитися. Адже навіть історики не знають, скільки ж насправді жертв було, скільки українців скільки поляків. А тут сказано про «десятки тисяч поляків» і «тисячі українців».

Учасники Громадської ініціативи
Учасники Громадської ініціативи


Апелювати до серця

Вийшло так, що учасники українсько-польської акції, розкритикувавши пропоновану декларацію, отримали альтернативу.

Нею став своєрідний реквієм-пробачення, який зачитали двома мовами учасники форуму, українець, львівський журналіст Антін Борковський та представник Фундації Роду Шептицьких, поляк Анджей Шептицький:

«Брате, за кривду, завдану Тобі, за Твій біль і біль Твоїх родичів, пробач мені.

За пролиту невинну кров на Волині і в Галичині, за невіру мою, пробач мені, Брате.

Не заради політики та добросусідства, не заради доброго імені мого народу, пробач мені, Брате. Сором пропікає моє серце, дух спинає в грудях, коли думаю про Твій біль, про вбитих Твоїх братів і сестер на Волині та Галичині. Пробач мені за наш гріх.

Пробач за глухоту мого серця, за скаменілу душу мою, за висохлі очі Твоїх близьких.

Підтримай, Брате, у болю моєї покути. Пробач за тих, хто не хоче зі мною прийняти тягаря відповідальності за волинський злочин, пробач за тривале мовчання моїх братів.

Пробач за тих, хто не бачить гріха у тому. Пробач за тих, хто не може визнати цього злочину злочином. Прошу поблажливості й смирення до сердець, засліплених власним горем й історичними образами. Будь зі мною, Брате, у моїй щирій покуті.

Сестро, пробач мені за нечуйність, за погорду, за невтерті сльози матері Твоєї. За Твій страх і мій гонор. За непохованих братів і батька. За вбитих дітей. За ґвалт і злодійство. За невситиму лють. За попіл, звіяний вітром. За нічний жах. За морок в очах. За чорні дороги і кам'яні серця. Пробач мені, Сестро.

Почуйте нас, Брати! Не лише заради миру між нашими домами. Заради правди. Заради любові. Заради Світла у серцях наших дітей. Прошу, простягніть нам руку свого щирого вибачення. Будьте чуйними до нашої покути.

Господи, прости нам і пригорни до Себе. Не лишай нас наодинці, Отче, і будь з нами, грішними»
.

Антін Борковський та Анджей Шептицький
Антін Борковський та Анджей Шептицький


На нього й пристали учасники: їх підписи можна побачити під текстом у блозі редактора журналу «Ї» Тараса Возняка на Українській правді, де вперше він був опублікований.

Мирослав Маринович сказав: «Цей текст мені подобається тим, що він апелює не до нашого розуму, а до нашого серця. Дає можливість відчути біль родин, які залишилися скривдженими з одного і іншого боку. Цей текст дає можливість відчути якусь солідарність у тому, що ми долаємо цей біль історії і виходимо на якусь спільну платформу».

Ректор СНУ імені Лесі Українки Ігор Коцан та член наглядової ради вузу, бізнесмен Василь Токарський
Ректор СНУ імені Лесі Українки Ігор Коцан та член наглядової ради вузу, бізнесмен Василь Токарський

Учасники Громадської ініціативи журналіст Євген Глібовицький та політик Іван Васюник
Учасники Громадської ініціативи журналіст Євген Глібовицький та політик Іван Васюник


Підготував Юрій РИЧУК (ВолиньPost)
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Те, що колись рішали секретарі парткомів, сьогодні рішають попи. Їхня думка - остання інстанція. В якій державі живемо, в світській, чи в Ємені, Саудівські Аравії?
Відповісти
саме попи і ксьондзи нацьковують людей проти один одного. а народи то вже давно примпрились. а ця сходка - це дешевий піар зрадника колєснічєнка і сімонєнка разом з польськими шовіністами
Відповісти
от мормон, наприклад, вже давно "примпрився" і мормонить
Відповісти
це не трагедія це визвольна бородьба Української нації
Відповісти
ВОЛЫНСКАЯ ТРАГЕДИЯ ПОКАЗАЛА ЧТО ТАКОЕ УЛА-ОУН!!!!ТАК НАЗЫВАЕМЫЕ БОРЦИ ЗА =НЭЗАЛЭЖНОСТЬ=НА САМОМ ДЕЛЕ ПРЕДАТЕЛИ СВОЕГО НАРОДА,ПРЕДАТЕЛИ СВОЕЙ СТРАНЫ!!!!!НА ДАННОМ ЭТАПЕ ОНИ ВНОВЬ ПОДНЯЛИ ГОЛОВУ И ВНОВЬ ЛЬЁТСЯ КРОВЬ НЕВИННЫХ В НОВОРОССИИ!!!!!НО В ЭТОМ КАК НЕ СТРАННО ПОЛЯКИ ПОДДЕРЖИВАЮТ НАЦИСТОВ УКРАИНЫ!!!!!ЭТО ЛИ НЕ ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУРИНАЯ СЛЕПОТА????НЕУЖЕЛИ КРОВЬ ПОЛЯКОВ ВОЛЫНИ И ЛЬВОВА ДРУГАЯ =,НЕ ТАКАЯ КАК У ЖИТЕЛЕЙ НОВОРОССИИ???????????????
Відповісти
Хоть один здравомыслящий человек.Вообще-то в Луцке здравомыслящих,по-моему,больше чем в Киеве.Это моё мнение,может и субъективное... Не хотелось бы ошибаться.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час