Як «фінансують» Євромайдан: свідчення очевидців

«Відчуття згуртованості і потрібності приносить купу задоволення»
Зі сторінки facebook-користувача Yurko Adamchak

Доки десятки-сотні тисяч небайдужих мерзнуть на Майдані, доки сотні волонтерів годують, підтримують, заліковують і захищають, доки десятки несправедливо затриманих мітингувальників у відділках і судах чекають на порятунок, що можу я, одна, зробити для них усіх тут, доки не маю змоги поїхати в епіцентр подій?

І доки провладні ЗМІ ще й досі розпинаються про те, що євромайданівцям платять за участь в акціях протесту (це ж скільки грошей потрібно, аби роздати їх такій кількості людей?), прості українці виявляють дива щиросердя та взаємодопомоги.

Я запитала у мітингувальників: як їх і їхніх знайомих підтримували люди, які вболівають за Євромайдан? Виявилося, майже кожен із опитаних має що розповісти.




Христина Губська, Луцьк: «Щодо мене особисто — то на нашому луцькому майдані мене постійно намагалися нагодувати яблуками, цукерками і напоїти чаєм, хлопці постійно перепитують, чи не мерзну, і в цьому плані теж якось допомагають. Дехто навіть приносив якісь дерев’яні підстилки під ноги. Взагалі, волонтери луцького майдану кажуть, що харчів народ простий ніс дуууже багато. Друзі з Києва розповідають, що теж відчувається велика підтримка одне одного, чаї ллються ріками. Знайомий їздив на день, то повіз людям пледи з дому. Ну але найголовніше — то, певне, моральна підтримка. Подруга розповідає, що в Києві найкраще тримають дух львів’яни. Ну тобто коли хтось у масах починає зневірятися і скиглити, то вони швидко всім покращують настрій і тримають бойовий дух».



Петро Яценко, Київ: «На Майдані зустріли літнього чоловіка з українським прапором. Він питав, чи ми з Києва, і коли почув, що так, засмутився: «Де ж ці приїжджі? Хочу запропонувати їм житло, шукаю, а тут самі кияни».











Анелі Ахха, Львів: «У мене знайома зі Львова на київському Майдані була волонтером в інфоцентрі. Приїхала на кілька днів, залишилася на тиждень. Одна тітонька прийшла до неї і сказала, що бачила її вже давно по телевізору, як та давала інтерв’ю у тоненькій курточці, і принесла їй куртку своєї доньки. Але насправді Христя була в лижній куртці».








Андрій Тимчук, Луцьк: «Я особисто підготував (бо вже втомила по тисячному колу «Вставай» Океанів — при всій повазі і любові до цього гурту) підбірку з гарних патріотичних пісень різних часів для луцького Євромайдану і передав звукорежисерам. Хоча після того буваю щодня там — і лише зрідка чую щось із тієї збірки. Натомість періодично лунають пісні про Маямі чи щось зовсім не в тему. Але Бог із ним...»







Роман Бояр, Луцький район: «Моєму товаришу жінка в київському тролейбусі дала 100 грн, наполягаючи, мовляв, сама на Майдан ходити не може. Він віддав їх волонтерам».










Ольга Волинська, Дніпропетровськ: «Знаю, що у нас священики збирають речі та продукти для Майдану. А в Києві на Майдані є чудовий кримський татарин, який зарізав бичка та щодня готує плов. Бичок скінчився — то він за власні кошти купує м’ясо».








Ольга Дацюк, Луцьк: «Маршрутка на Київ на 14:00. Я ж, як завжди, не встигаю. Викликала таксі. Їду і по ходу розповідаю хлопцеві, що і як там було. Приїхали. На лічильнику — 40 грн. Даю гроші. Водій каже: «Давайте 20. На Майдан їдете?»

А ще мені тітонька дощовик подарувала, а дідусь намагався шалика дати (він йому б самому не завадив). Казав, що з дачі привіз курточку і шалик (простягає його). Я відмовилася, сказала, що мені не холодно. Тепер шкодую: йому було би приємно, а я комусь би теж віддала».



Андрій Мельничук, Івано-Франківська область: «Їхав із Майдану. Стопився з Чорткова в Косів, і гроші з мене ніхто й не думав брати, хоч і брали з інших».










Олексій Чупа, Донецьк: «Та в нас у Донецьку від самого початку все трималося на ентузіазмі, бо, самі розумієте, тут на акції протесту ніхто грошей не дасть. Виключно активісти. Нам заборонили ставити намети, а оскільки людей порівняно мало і в разі чого їх не було би кому захищати елементарно, то вирішили просто влаштувати цілодобове чергування і по два мітинги на день. Щоденно приходило до 250 людей, ввечері особливо. На ніч залишалися 3-5 активістів ночувати. Але коли ми все стали робити організовано, тобто обрали комітет, призначили відповідальних за все — стали нести і гроші, і їжу, і одяг, і ковдри, бо людям ночувати під небом відкритим у листопаді не так уже й тепло. Ось. Досить багато тих, хто допомагав і співчував, — я від Донецька не чекав такого, чесно кажучи».



Марічка Островська, Луцький район: «Наприклад, моя мама мені із собою дала курку сиру, щоб на Майдані зварити теплий бульйон. Ще в моїй школі в селі Угринів мене дуже підтримують. Оскільки я одна така активістка, то мої учні понамальовували малюночки про ситуацію в країні і про те, якою вони хочуть бачити Україну, позбирали їх і сказали, щоб я завтра вчепила на «Йолку».







Богдан-Олег Горобчук, Київ: «Я сам, наприклад, декілька днів поспіль, десь із 25 до 27 листопада, коли ще не було на Майдані пунктів із їжею, таких як тепер, носив після роботи повні рюкзаки пиріжків, круасанів, булочок, які купував у супермаркетах. Пригощав в основному друзів і друзів друзів, які стояли вдень на Майдані і до вечора зголодніли».







Тимофій Мороховець, Диканька/Київ/Варшава: «Ми з гуртом PanKe Shava добиралися в Києві на концерт на Майдан і трохи запізнювалися. Я з руки почав ловити машину. Зупинилася сіра дев’ятка. Чоловік запитав, куди їхати. Як почув, що граємо на Майдані, був приємно вражений. Віз швидко, але безпечно. Грошей із нас не взяв».







Наталія Коваль, Нетішин: «Ми в Нетішині організували мобілізаційний штаб. Тобто збираємо гроші на пальне, теплі речі, все інше — і відправляємо на Київ. У день десь 60 людей іде, сьогодні — близько 200. Тобто це ж не одна історія, ми з 30 листопада працюємо.

От старенька жінка принесла нам дві гривні і зі сльозами на очах просила взяти, бо більше не має, а допомогти хоче. Ой, та такого багато.

У вівторок їхала родина: мама, тато, старший син, років 17, і малий, років 8. Прийшли до нас, аби взяти інформацію, куди йти і що робити. І от жінка каже: «Мене дехто не розуміє, нащо я туди меншого везу. Аякже! Якраз треба везти! Лише там можна виховувати національну свідомість! Вчитись пишатися своєю країною, побачити нормальних, адекватних співвітчизників».

У нас місцевий підприємець тоннами відправляє продукти харчування, одноразовий посуд, нові шкарпетки тощо. І сам сидить там майже безвилазно.

Зі Славути в Київ прямо на Майдан біля Стели загнали автобус, дають притулок, годують усіх охочих, затарабанили туди польову кухню, варять величезні виварки з кулішем — це теж підприємці середньої руки.

Прийшли до нас у понеділок учні ПТУ, чоловік із 40, дуже просилися поїхати. Але там майже всі — 17-річні, ми їм відмовили: все-таки діти ж. Ну вони довго там човплися і сказали, що поїдуть електричками. Не знаю, чи виїхали.

У нас у Нетішині в ліцеї діти намалювали купу плакатів, повісили в понеділок. Директор усе познімав. Діти у вівторок на великій перерві почали співати гімн України. Директор після того активістів почав викликати до себе в кабінет. Типу, навчальний процес зривають! Коротше, школярі сьогодні самоорганізувались і пішли страйкувати на 10 ранку. Мене взагалі ця історія надзвичайно тішить: там діти 15–17 років — і такі, знаєш, уже з іншою свідомістю ростуть».

* * *

Від автора: Не знаю, як у вас, але у мене після таких історій віри в українців помітно більшає.
Ну і наостанок — аби не було занадто солодко:

Богдан Климко, Луцьк: «На жаль, не знаю таких історій. Зате чув про те, як тітонька від депутатів вимагає у волонтерів нормальну ковбасу, замість тієї, яка під руку перша трапилася. Мовляв: «Ти шо, ето єсть не будєм!» Ось такі реалії розповіла мені волонтер, киянка».








Підготувала Віта ЛИТВАК (для ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.