вхід реєстрація

Луцькі пляжі. Від історії до майбутнього

Луцькі пляжі. Від історії до майбутнього
В гарячі асфальтові будні, коли мешканці не мають можливості поїхати в ліс чи на водойму, вони знаходять собі альтернативу – міські пляжі.

Звичайно, скільки живе людина біля води, стільки вона і купається там, проте все ж власне пляжна культура зародилася десь в ХІХ столітті у Європі, коли публічне купання просто неба стало не життєвою необхідністю, а ще одним способом проведення часу міщанського суспільства.

ПЛЯЖІ З’ЯВИЛИСЯ 200 РОКІВ ТОМУ

Хто багато подорожує, мав можливість чути різні історії про способи купання на території Угорщини, де полюбляють це і досі, про всесвітньо відомі турецькі і римські лазні, про купальні ритуали в древній Греції. Однак відомий сьогодні більшості спосіб проведення часу на пляжах зародився на західних кордонах Європи.

Законодавцем купальної моди стала Англія початку ХІХ століття. Саме там дуже популярними були так звані «купальні» на березі моря. Чоловіки та жінки одягали спеціальні костюми і занурювалися в них у воду окремо один від одного. А що сонце не дуже гріло шкіру, то ніхто цьому не засмучувався – у той час мода на загар ще не настала.

Проводити час на пляжі не означало обов’язково купатися. Наприклад, у Франції часів Другої і Третьої республік було модно влаштовувати на пляжах пікніки. Жінки в пишних платтях з чоловіками в елегантних темних костюмах виходили на береги водойм, прогулювалися, а потім стелили покривала і влаштовували обід, неодмінно з фруктами і вином. Пляжі потрапляли і в народну творчість – їх описували письменники, змальовували художники, плітками про події на пляжі гуділи салони.

Кілька чудових новел про пляжі має Гі де Мопассан. А молодий і революційний тоді Клод Моне випробовував на тематиці пляжів новий стиль – імпресіонізм.
Пляж у Трувілі, 1870, Клод Моне
Пляж у Трувілі, 1870, Клод Моне
Камілла на пляжі в Трувілі, 1870. Клод Моне
Камілла на пляжі в Трувілі, 1870. Клод Моне

ПЕРШІ ЛУЦЬКІ КУПАЛЬНІ

Луцьк кінця ХІХ століття був дуже колоритним. Куди не глянь – бродять містом вояки різних полків, гарно і пишно убрані, з полковою символікою. В пивницях і ресторанах розповідають історії про чергову витівку гусар. На міських базарах тиняються бородаті євреї і продають різний крам, а ті, що багатші, походжають з циліндрами на голові і ціпком у руці з гордо піднятою головою по міському хайвею – вулиці Шосовій, яка вдень кишить людьми і переповнена галасом із прочинених віконниць маленьких крамниць, а ввечері освітлюється кіптявою старих гасових ліхтарів біля найпопулярніших готелів та ресторанів. По суботах модно ходити до скверів – там по черзі виступають полкові оркестри, а в неділю до міста частенько навідується мандрівний цирк.
Євреї біля Великої синагоги Луцька. Фрагмент малюнка Діаментовського 1872 року з журналу Kłosy
Євреї біля Великої синагоги Луцька. Фрагмент малюнка Діаментовського 1872 року з журналу Kłosy

Знайшлося місце серед цього усього і міським купальням. Перший луцький пляж знаходився біля мосту на теперішній вулиці Шевченка. Дорога, яка вела від Парадного майдану (зараз тут Театральний майдан) до мосту, називалася водопійною. Як стверджує краєзнавець Вальдемар Пясецький, ця назва утворилася в першій половині ХІХ століття. Вона пов’язана з тим, що саме по цій дорозі водили коней до річки на водопій з Парадного майдану, де розташовувалися стайні і казарми на місці готелю «Україна».

Ця вулиця однією з перших в місті отримала кам’яне мощення. Цьому посприяло те, що вулиця була досить оживленою, бо вела до міських купалень. Крім того, тут проживали військові чиновники.

Як же в ті часи купалися в Луцьку? На пляжі поруч із мостом стояли дерев’яні павільйони – закриті з трьох сторін, а четвертою відкриті до води. У павільйони заходили групами, а інколи навіть по одному. Там переодягалися і далі в костюмах ішли в воду. Звичайно, чоловіки окремо від жінок. Чоловіки зазвичай використовували трико, а жінки – костюми, які закривали усе тіло. Вхід на купальні – платний.

Водні розваги не закінчувалися особистим купанням. Поруч була так звана «позичальня», де за певну плату можна було орендувати човен. Ці плавальні засоби були дуже популярні в давньому Луцьку – як транспортний засіб для вантажів, так і для пасажирських перевезень чи відпочинку.
Під замком Любарта плавали на човнах. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Під замком Любарта плавали на човнах. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

Не обійшлося і без «смачного Луцька». Старожили (серед них – Ірина Левчанівська) розповідають, що біля мосту неподалік купалень був півострів, де розташовувався популярний у той час ресторанчик єврея Бенціона. Було модно «ходити до Бена». Туди полюбляли вчащати мешканці Красного і відпочивальники з пляжу. Можливо, саме тому міст називали Бенівським.
Міст Бена. Фото з Національної бібліотеки Польщі
Міст Бена. Фото з Національної бібліотеки Польщі

ВОДНІ РОЗВАГИ ПОЛЬСЬКОГО ЛУЦЬКА

В перші десятиліття ХХ століття пляжна культура стала більш демократичною. Правила щодо костюмів і роздільного купання стали не такі суворі. За Польщі пляж у Луцьку залишався біля мосту Бена, проте з’являлися й інші місця. Загалом купатися не було заборонено поза пляжем, тому кожен собі облюбовував власні місця, проте були і масові пляжі. В моді – смугасті костюми і короткі зачіски, які інколи прикривали шапками для купання.
В Луцьку на пляжі. Міжвоєнні роки
В Луцьку на пляжі. Міжвоєнні роки

Одним із популярних місць відпочинку був обшир берега біля іншого мосту – Красненського. Там полюбляла відпочивати молодь з Красного і прилеглих центральних вулиць. Як це було у міжвоєнний період, писав у спогадах лучанин Ришард Лисаковський.

«На околиці міста Красному біля мосту було достатньо місця по обидві сторони річки для прийняття сонячних ванн. Там часто збиралися молоді люди з усього передмістя і навіть з навколишніх сіл, щоб поплавати в чистій воді і відпочити на піщаному березі. Було також багато місця, щоб позасмагати на сонці, або влаштувати різні ігри. Ми грали в футбол, доджбол, біг, стрибки в довжину, у висоту тощо.

Разом із тим, ми організовували цілий ряд імпрез, аби урізноманітнити життя й одночасно додати до нього пригод. Однією з таких подій був туристичний сплав на човнах по Стиру. На ці поїздки ми брали тільки найнеобхідніші речі: сірники, сіль, хліб, сало або бекон, ложки, ножі і виделки, старі металеві військові тарілки, пательню, і дві каструлі для приготування їжі.

Довгий шнур (близько 30 м) також був необхідний, оскільки тягнули човен на 15-20 кілометрів. Ці тури зазвичай тривали два-три дні. Ми змінювали один одного під час буксирування човна в той час, як один з нас сидів у човні і стернував (або веслував), а в районах, де річка мала різкі повороти, інша частина компанії йшли вздовж берега.»
В Луцьку на пляжі. Міжвоєнні роки
В Луцьку на пляжі. Міжвоєнні роки

У 1920-х роках в Луцьку з’явилося нове місце для відпочинку на воді. Все почалося з ідеї осушити річку Глушець і розпланувати на звільненій від болота території міські квартали.

У 1926 році заплаву Глушця почали осушувати. Спочатку засипали гирло річки. З часом планували на цій території збудувати магістральну дорогу. Частина нинішньої вулиці Глушець в районі «Тещиного Язика» у ті часи називалася Інженерною. На початку тридцятих років на місці осушеної річки біля Інженерної розбили сквер. Це були перші насадження майбутнього радянського парку. Ще однією акцією з меліорації було насипання валу. Дамба, яка нині є в парку, збудована наприкінці 1920-х років. Вона починалася від вулиці Валової (тепер «Тещин Язик»). Донедавна там ще зберігалися високі тополі, посаджені у той час. Зараз від них лишилися тільки пеньки.

Після будівництва дамби на березі річки Стир влаштували веслярську пристань. Це було місце, де тренувалися молоді луцькі хлопці в спортивному веслуванні, робили сплави. На той час мода на купальні ще не минула, тож поряд із сушильнями човнів змайстрували кілька дерев’яних кімнат для купання.

Лучанин в екзилі Леопольд Пашковський, який тоді був маленьким хлопчиком, згадував про ті купальні у творі «Мій волинський день».
Веслярська пристань. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Веслярська пристань. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

«Пам'ятаю, що за певну плату тато отримував ключ, з яким ми входили до довгого вузького коридору. Стіни і підлога були викладені сосновими дошками з ароматом живцю. Я запитав батька, куди ми йдемо. Зрештою, ми повинні були купатися. Тато нічого не сказав, тільки ключем відкрив одні з пронумерованих дверей, ми увійшли всередину, і перед моїми очима з'явилися річка в усій її повноті. Кімната була захищена з трьох сторін, а четверта – відкрита, була початком зручних дерев’яних сходів у воду. Ми переодягнулися в купальні костюми і… гайда у воду!»

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПЛЯЖ БУВ У ПАРКУ ІМЕНІ ГАГАРІНА

Після Другої світової війни купальні відійшли у минуле. З’являлися нові популярні пляжі.

На лівому березі між обома мостами була невеличка затока, де швартувалися баржі з піском. Там – улюблене місце купання лучан у п’ятдесяті-шістдесяті роки. Парканом була відгороджена спеціальна неглибока ділянка для купання дітей і тих, хто не вміє плавати. А частина берега називалася дитячим пляжем.
Дитячий пляж біля мосту. Фото Ірини Левчанівської
Дитячий пляж біля мосту. Фото Ірини Левчанівської

Пляж тих часів був не менш колоритним, ніж наприкінці ХІХ століття, але вже з іншою «естетикою цінностей». Плавальні костюми давно були в минулому, натомість з’явилися купальники і плавки. З панамкою із газети на голові, в темних товстих окулярах, авоською та інколи радіоприймачем – таким був відпочинок на пляжі тих часів. Особливо багато їжі на річку тоді не брали. Правда, насіння і кавуни були чи не обов’язковим атрибутом пляжного купання.

На місці веслярської пристані польських часів після війни збудували водну станцію. Там вчили плавати, здавали човни напрокат. А поруч розвивався пляж.
На центральному пляжі в 1960-і. Фото з board.lutsk.ua
На центральному пляжі в 1960-і. Фото з board.lutsk.ua
Водна станція. Фото Ірини Левчанівської
Водна станція. Фото Ірини Левчанівської
Скульптура жінки з веслом біля водної станції. Фото Ірини Левчанівської
Скульптура жінки з веслом біля водної станції. Фото Ірини Левчанівської

У 1961 році в київському філіалі проектного інститут «Діпромісто» група архітекторів на чолі з М. Самбуровим створила проект нового луцького парку. З того ж року проект почали втілювати. «Допомагали» чи не усім містом. Віддаючи данину космічним досягненням СРСР, парк назвали на честь Юрія Гагаріна.

У 1964 році центральний парк культури і відпочинку імені Юрія Гагаріна в Луцьку урочисто відкрили. З цього періоду починається відлік історії центрального луцького пляжу. Досить швидко пляж за дамбою в парку став улюбленим місцем відпочинку лучан на природі в межах міста.

Як же тоді відпочивалося на пляжах? Річка була чистіша, та й берегова смуга не так потерпала від папірців та розбитих пляшок. Тож відпочивати було приємніше. На пляжі у вихідні завжди була маса людей. Приходили цілими сім’ями, дітлахи з навколишніх вулиць прибігали табунами. Тут також був дитячий пляж, але за відсутності батьків малі шибайголови намагалися потрапити на «дорослі» ділянки, і навіть перепливти на інший берег. На пляжі грала музика – популярними в ті часи були італійці, немало звучало і радянської музики.
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі. Фото з альбому Луцьк, 1978
На центральному пляжі
На центральному пляжі

Поруч була рятувальна станція зі всією необхідною інфраструктурою. На зміні працювали до 5 чоловік. У них була вежа, з якої рятувальники спостерігали за водою і берегом.

МІСТО МАЙБУТНЬОГО

Сьогодні ті прості, зворушливі і чимось навіть наївні радянські часи в минулому. Багато лучан з ностальгією згадують пляж і відпочинок у парку. Ринок не так давив своєю антисанітарією і брудом, як зараз. Було багато чистих і впорядкованих місць для прогулянок, майданчики для огляду міста, робоча атракціонна інфраструктура.

Проте сьогодні інші реалії, інші виклики перед суспільством. Ідея пляжу як громадського місця відіграє важливу роль у філософії побудови сучасного «міста для людей». Все просто – треба лише визначитися з тим, яким ми хочемо бачити Луцьк через 20-30 років. Якщо це місто для автомобілів, треба розширювати дороги, будувати шляхопроводи, підземні переходи і ставити цілу купу парканів по місту. Чи це те, чого ми реально хочемо і чи те, на що справді заслуговує місто майбутнього з цікавою історичною спадщиною?

Практика багатьох міст, які не обов’язково розташовані в багатих цивілізованих країнах, показує, що «місто для автомобілів» - це шлях в нікуди. Бо рано чи пізно це призведе до складних проблем логістики, мобільності різних груп населення, благоустрою, екології, безпеки життя. Сьогодні передовою вважається ідея раціоналізації міського транспорту та обмеження руху центральною та історичною частиною. Обмеження не означає заборону, а раціоналізація максимально враховує потреби усіх категорій. Повинен бути пасажирський і маловантажний транспорт, але особисті авто, яких стає дедалі більше, не повинні стати диктатором простору, призначеного для пішоходів та велосипедів.

У цих поглядах парки, сквери, велодоріжки, тротуари, пляжі, пішохідні зони стають визначальними поняттями. Пляж – публічне місце для людей, для спільного і гарного проведення часу, де немає, або майже немає атрибутів інформаційного суспільства з його класовою нерівністю і засиллям інформації. Люди різних соціальних прошарків на пляжі і в парку виглядають однаково – вони не на своїх дорогих авто, без гламурних «прикидів» і ґаджетів. Тут майже немає місця, коли бідні починають заздрити багатим. Зелені зони – це ті невеличкі об’єкти, які більше наближають людину до природи.

Чи не є це тим, чого одвічно прагне людина, які б форми соціальної організації вона не вибирала на будь-якому відтинку історії? Згадаймо, що саме в добу космічної в прямому і переносному значеннях індустріалізації Європи, тобто в середині ХХ століття, виникли нові напрямки модерністичної архітектури (наприклад, органічна архітектура Френка Райта), які намагалися поєднати будівництво міст і природу.

Луцьк має багато нехай і занедбаних, але ще не знищених зелених зон. Чого варта хоча б територія заплави біля Красненського мосту на Ковельській? Десятки гектарів природи в самому центрі міста, дуже перспективні для освоєння як відпочинкова зона. А «безрозмірний» центральний парк? А довга смуга річки Сапалаївки, нехай навіть вона поки що не зовсім чиста? Ці та багато інших зон містяться біля води, а ми знаємо ще з часів Античності, що будь-яка річка оживлює місто. Цим повинен скористатися Луцьк.

Таке враження, що сьогодні в нашому місті ще немає стратегічного розуміння важливості громадського простору як шляху в майбутнє. Проте маючи такий потенціал, це місто просто не має права ставати надіндустріальним автомобільним гаражем чи полігоном. Думаю, варто розвивати Луцьк саме як місто для людей, в якому комфортно жити, навчатися, пересуватися і народжувати дітей. І пляжі як відпочинкові природні та громадські зони зіграють у цьому свою немалу роль.

КОТИС Олександр (ВолиньPost)
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 18
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Олександр, велике Вам дякую за таку прекрасну історичну статтю. Хай щастить Вам в житті.
Відповісти
Велике спасибі, Олександре, за любов до нашого міста! Ви - великий молодець!
Відповісти
Дуже цікаво почути про наше місто. Побільше б такої інформації.
Відповісти
Чудова стаття! Пізнавальна та корисна. Дякую, Олександре, хороша робота!
Відповісти
Получила моральное удовольствие.Побольше бы таких статей,спасибо
Відповісти
Аттичяю саньок стаття агонь
Цікаво читати було епт
Відповісти
200 років тому пляжі краще були, ніж нинішні
Відповісти
Гарна стаття. Так тримати!;)
Відповісти
дякую)
Відповісти
Така ностальгія! Чудова стаття - зворушливий погляд у минуле))) Дякую автору.
Відповісти
В Луцьку треба зробити як у Харькові біля річки -клуб Аризона (див сайт) http://arizonaclub.com.ua/
Відповісти
було б добре якби до фотографій давались прив'язки на карті і напрямок ракурсу. так було б легше зорієнтуватись.
Відповісти
Дякую за статтю, супер. Нам треба берегти,що маємо. Як раніше будувалися міста - вздовж річок. Це благословення. Я все життя прожила в Луцьку і для мене парк і пляж-частина мого життя
Відповісти
На березі річки Стир, навпроти т.з."тещиного язика" за 20 метрів від води розпочато будівництво житлового комплексу. Це територія Боратинської с/р, всі каналізаційні стоки підуть в річку Стир і на центральний пляж.
Відповісти
"Боратинської с/р, всі каналізаційні стоки підуть в річку Стир і на центральний пляж". Це злочин, чекаємо реакції Мера.
Відповісти
Згадала дитинство! Міська влада займалася відпочинком мешканців! А зараз? Одні східці до води чого варті? А зарослі, а туалет в парку?Діти немають де купатись, тільки і дивись , щоб яке не втопилось. Владі все грошей шкода! Ні спортмайданчиків,ні розваг, ні міліції, яка б розганяла випивох.Добре ,що коні в конюшні на стадіоні в парку добре живуть, а люди - то бидло!
Відповісти
Крутое Фото пляжа в старинку! Олесандр молочага, респект!!!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час