вхід реєстрація

Три дні у лігві друзів

Три дні у лігві друзів
Їздили в Литву грати у футбол. Ніби й не час таким займатися – навколо лихо, девальвація і війна. Але війна для того, щоб перемогти у ній і потім миритися.

Два кордони, чотири митниці в один бік і стільки ж назад, півтисячі кілометрів бусиком, бо літаком і довше, і дорожче. Литовці дали переважно трирічні візи, бо знають нас як облуплених.

До Друскінінкаю їдемо навіть уп`яте чи вшосте. Жартували цього разу, що скоро нас почнуть впізнавати місцеві, а ми – тутешніх. Щороку на день міста литовські журналісти організовують тут футбольний турнір, перемогти у якому престижно, а зіграти – цікаво, адже не щодня можеш якимсь шотландцям, угорцям чи єгиптянам гол забити.

Найголовніші події та емоції, звісно, залишаються поза полем. Три дні спілкування і спостережень безцінні для того, хто хоче відчути, як змінюється світ, або ж отримати відповідь на банальне питання: «Як живуть у вас прості люди?»

Білоруси

Вони красені просто. І наші друзі, з якими граємо у футбол на різних турнірах вже більше десяти років поспіль, і прикордонники, яким наша делегація щораз настільки подобається, що її довго не відпускають із автопереходу. Перші також довго не хотіли відпускати нас із Друскінінкаю, адже окрім футболу, турнір – це передусім майданчик для спілкування, причому виключно неформального. Висновок з нього простий: білоруси щонайменше не моляться на свого «бацьку», а українців за останні півроку ще більше заповажали.

«Звісно, одне враження складеться в українця, який потрапив до Мінська чи Брест на день-другий на закупи. А ти спочатку відшукай роботу, зароби гроші, сплати податки і комуналку і з тим, що в тебе лишиться, зможеш двічі сходити до магазину», - переконував мене один з білорусів.

Той, до речі, хто умисно брав двотижневу відпустку в себе на роботі, аби пробратися через Росію в Україну, до Києва на Майдан.

Ну але ж не всі нас заповажали більше. Двоє стражів литовсько-білоруського кордону на повну відтягнулися на бусиках з українцями. Литовський пункт ми пролетіли за шість хвилин, а сябри нас гостинно маринували дві години. Нудьгували, напевне, бо черги на переході не було і ми слугували веселою атракцією.

Але «теплий» прийом на півночі Білорусі компенсувався на півночі. Тутешні стражі кордону відпустили нас за півгодини і ще й політінформацію попросили провести – відчувається все ж, що українські канали сюди добивають. «Митня» швидко «дала добро» і ми підлетіли до українського шлагбаума. Його звідкись із лісових нетрів кинувся відкривати наш прикордонник.

А от це вже, панове сором – гірше не буває. Люди, які першими можуть прийняти атаку потенційного ворога, живуть у якійсь собачій будці, примаскованій поміж кущів. Про який побут прикордонників йдеться, якщо навіть довжини шлагбаума не вистачає на ширину траси?.. Сам перехід у Дольську також «не фонтан» - роздовбаний асфальт і вагончикоподібні споруди. Все ж скромненький білоруський виглядає чистішим та функціональнішим. Не кажучи вже про інфраструктуру на литовсько-білоруській межі.

Світломузичний фонтан збудували швидше, ніж в Луцьку біля Бім-Бому втулили і знесли дитячий майданчик
Світломузичний фонтан збудували швидше, ніж в Луцьку біля Бім-Бому втулили і знесли дитячий майданчик


Росіяни

Грали два матчі з ними – з московського НТБ та із збірною ЗМІ Брянська. Ті, що з Москви, там питань немає – крутелики, «ета Масква і еНТеВе». Ми їм забили на перших секундах, а пропустили на останніх, і зіграли в нічию 1:1...

А з Брянська хлопці просто або мовчки пили (з нами), або йшли брататися і шушукатися. Коли грали з ними матч, обмінялися футболками. Незвично було з написом «Раша» на грудях бігати, але щиро не хотілося палити мости із НОРМАЛЬНИМИ 12-ма громадянами держави Росія. Хіба донька винувата, що в неї мама дурнувата?

Колись національний стяг нашій делегації мусили позичати прикордонники, тому цього разу ми взяли з собою аж три стяги)
Колись національний стяг нашій делегації мусили позичати прикордонники, тому цього разу ми взяли з собою аж три стяги)


Литовці

Коли приїхали, поселилися в готель, пішли вітатися із господарями. Після перших «обнімашок» товариш-литовець серйозно сказонув: «Знай, Юріс, будете грати з росіянами, то якщо що - ми будемо за вас на полі, вибіжимо, допоможемо битися». Думав, жартує, кажу: «Та ми по футболу, не по боксу, але дякую». Команди Каунаса і Вільнюса перед матчем привітали нас: «Слава Україні!». Ми заревли «Героям Слава!» так, що в судді свисток випав з рота. А самим прибалтам, до речі, програли обидва матчі. Ну, щоб віддячити за гостинність (жарт).

На квіти грошей тут не шкодують
На квіти грошей тут не шкодують


Тієї неділі, коли ми обирали Порошенка, литовці переобрали Грібаускайте. Вона «європейський» яструб стосовно політики Росії. І рядові литовці на повному серйозі готові воювати, хоч їх країна під парасолькою НАТО.

Воювати їм вже є за що. Я вже часто і багато писав про Друскінінкай – місто-курорт на білорусько-польсько-литовському кордоні. Але, як на мене, воно ідеально показує трансформації, які відбулися в Литві. Мер зумів залучити майже мільярд євро в перевлаштування старих радянських санаторіїв та інфраструктури, розкрутку міста. І Друскінінкай щороку стає зручнішим для життя.

Оскільки ми майже щороку тут граємо, то помітити зміни легко. Якось за рік вони звели криту гірськолижну трасу, іншого року ми зауважили новенький міст, який з’єднав снігову арену із середмістям.

Ще, пригадую, вклали всеньке місто бруківкою, збудували світломузичний фонтан, іншого року встелили першокласним асфальтом велодоріжки в місті і навколо нього. А чистотою бруківки, квітучими алеями, білками, які скачуть з сосен на дахи, муніципальною карткою знижок для туристів, можливістю сплатити покупку карткою навіть у найменшій вуличній ятці в Друскінінкаї вже не здивувати.

Друскінінкайський «інтернаціонал»: футбол направду об’єднує
Друскінінкайський «інтернаціонал»: футбол направду об’єднує


Мер у них красень. Разом із батьком Річардас Малінаускас заснував один з перших в незалежній Литві бізнесів. Друскінікай очолив у 2000 році і відтоді не знає конкуренції. Став дуже впливовим політиком в країні, очолює асоціацію мерів литовських міст. В Друскінінкай чи не щотижня приїздять якісь іноземні делегації. Місто жартома називають чемпіоном Литви із залучення іноземних інвестицій. Тепер Малінаускас «пробиває» пряме авіасполучення свого міста із Європою і зокрема Києвом. Тоді можна буде комфортно літати плавати в критому аквапарку і кататися на лижах навіть влітку у сніговій арені.

В аквапарку справді можна почути багато мов. Полюбляють їздити на вакації сюди поляки й росіяни – майже поруч Калінінград. Та й нерухомість наші колишні північні брати традиційно скуповують, тим більше, що курортом Друскеники зробили два століття тому саме росіяни. Це ж треба такому статися, що якраз в Друскінінкаї я вперше за багато років переглянув повноцінний випуск новин каналу «Росія 24». Сміявся. Українського каналу в готелях тут поки немає й українці виказали своє «фе» з цього приводу на рецепції. Сподіваємося через рік до нас прислухаються.

Адже Європа, вона, розумієте, толерантна і квітуча. І дуже за нас вболіває.

А футбол… То таке. Наступного разу виграємо.

Юрій КОНКЕВИЧ (для ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
"Але «теплий» прийом на півночі Білорусі компенсувався на півночі." - що ця фраза має означати?
Відповісти
Чудовий матеріал!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час