вхід реєстрація

Лучанка з АТО: про пироги на блок-постах, настрій вояків, жінок на війні

Лучанка з АТО: про пироги на блок-постах, настрій вояків, жінок на війні
Лучанка Ольга Валянік на псевдо Журавка нещодавно повернулась із Маріуполя, зони АТО.

Їздила дівчина до свого коханого Олексія Кушнєра на псевдо Лікар у батальйон «Азов». Оля розповідає про те, як живуть хлопці в період «перемир’я», їхнє ставлення до виборів, роль жінки на війні.

ГОДУЮТЬ ПЕЧИВОМ З ОГІРКАМИ

-Чого ти вирішила, і як наважилася поїхати?

-Моє рішення було спонтанне. Щоб я готувалася, то такого не було. Хлопці нещодавно були на ротації, ми побачилися з Олексієм. Пройшло два тижні - заскучала. Ми говорили телефоном, «видала» ідею поїхати, Олексій секунду подумав, сказав: «Ідь». Треба було з роботою вирішити. На щастя, шеф в мене супер-крутий, відразу сказав: "Їдьте звичайно". Прийшла до мами, мама була в шоці. Ну все, зібрала речі, поїхала.

-А твої батьки як відреагували?

-Нормально. Мої батьки гордяться Олексієм.

-Як добиралась?

-Я їхала сама поїздом через Київ. Хлопцям везла передачі, книжки, солодощі від луцьких красунь, малюнки від дітей. Хлопці були дуже раді. Вони люблять такі речі.

-Яка там ситуація зараз? Чим вони займаються в час так званого перемир’я?

-Сказати, що там перемир’я – це маячня. Ніякого перемир’я взагалі немає. Були ми в Маріуполі, було чути, як обстрілюють далекі блокпости. Багато хто говорить, що все-таки стріляють, просто менше жертв, менше втрат. В лапках «перемир’я», скажемо так.

-Скільки ти часу там була?

-Сім днів.

-Розкажи про воєнний побут наших добровольців.

-Коли в хлопців немає виїздів, вони знаходяться постійно на базі «Азову». Встають дуже рано, тренуються постійно. Тактика, стрільба. На базі є повари, які готують хлопцям їсти. Все роблять з продуктів, які привозять волонтери. Насправді готують якісно, «баланди» немає. Завдяки волонтерам, хлопці і забезпечені їжею.

Посилками люди передають всілякі смаколики – «згущик», печиво, цукерки, шоколад. Мають усі необхідні засоби гігієни - шампунь, мило, нижню білизну, шкарпетки. Що ж до побутових умов, коли вони на виїздах, то сплять, де випадає. Самі умови проживання на базі нормальні, але холодно. Сплять у спальниках на підлозі з карематами, поки лише у літніх, бо зимових немає.

-Що входить в щоденний раціон українського солдата?

-Завжди є щось гаряче, наприклад, чай, кава (з печивим, звичайно). Годують кашами, борщами, подають консервовані помідори, огірки, є також сало.

-Наскільки добровольці забезпечені всім необхідним? Чи все, що вони мають дістається від волонтерської допомоги? І яку частку внесла держава?

Звичайно, волонтери. Батальйону «Азов», крім офіційного статусу і зброї держава, по суті, не дала нічого. Важкої техніки вони так і не дочекались. Все здобувають в бою. Якщо вони щось відвоюють з важкої техніки – то їхнє. А решта – все волонтерське – від шкарпеток до їжі, бронежилети, каски, абсолютно все.

-Чим вони займаються, окрім тренувань?

-Багато бійців батальйону - це насправді цвіт нації, це високоінтелектуальні люди. У вільний час вони, замість того, щоб сидіти в Інтернеті чи відпочивати, читають книги, журнали, газети. Часто чула різні розмови на філософські теми, вони обговорювали Ніцше, Канта. І це мені було дуже приємно. Багато з ким спілкувалась сама, справді доволі розумні хлопці.

Є такі, що покидали свою роботу, сім’ю (є старші чоловіки), залишили дітей аби захищати державу. В час перемир’я, вони спокійно могли б нічим не займатися, відпочивати, але вони тренуються, їздять на полігон, стріляють, відпрацьовують тактику. Видно, що хлопці хочуть вдосконалюватись у фізичному плані, ну і в плані розумовому теж.

-«Азов» - це добровольчий батальйон. По-суті хлопці не підготовлені військовій справі. Як в них проходить цей вишкіл?

-В них є чим тренуватися, є багато інструкторів хороших. Хлопці кажуть, що командуванням дуже задоволені. Командування береже їх. Не хочеться нічого такого говорити про інші батальйони чи про військових, але є керівники, яким абсолютно однаково, що буде з їхніми бійцями. Говорячи про Білецького, читаючи різні статті і дивлячись на сам батальйон, я можу сказати, що Білецький дуже добре тримає своїх бійців, у хлопців хороша підготовка і він дійсно їх береже.

БІЛЬШОСТІ СХІДНЯКІВ БАЙДУЖЕ ДО ВІЙНИ

-Перебуваючи в зоні АТО, як вояки оцінюють те, що відбувається в «мирному» світі?

-Вони, звичайно, так як Європа, «дуже занепокоєні» тим, що робиться в нас тут. Вони просять одного, щоб ці люди, які керують всім, просто їх не здавали. Це єдине їхнє прохання, вони все зроблять, вони відвоюють цю країну, аби тільки командування і вище керівництво їх не здавало і не зливало.

Часто трапляється витік інформації, підстави. Це страшно. Хлопці злі. Злі на те, що, по-суті, війну можна вже давно було б закінчити, якби дали важку техніку добровольчим батальйонам, яку обіцяють вже дуже давно. Бо без техніки вони не можуть нічого робити. Що ти зробиш з автоматом проти танка?!

-В той час, коли цивільне українське суспільство живе виборами, як хлопці ставляться до цієї «передвиборчої паніки»? Ми також спостерігаємо, як самі ж військові подають свої кандидатури у депутати.

-Є різні думки. Хтось підтримує, що зараз вибори, інші кажуть, що вибори - не те, що потрібно Україні, бо це розпорошення сил, лишні гроші йдуть не туди, куди треба, навіть на ту ж агітацію. Багато хто з батальйону балотується, я знаю. І це хлопці достойні, хоча шансів в них, по-суті немає, тому що вони не будуть витрачати час на агітацію.

-Які вони ставлять прогнози і на вибори, і на подальший розвиток ситуації у країні? Чи закінчиться війна найближчим часом?

-Хлопці цього взагалі не прогнозують, тому що вони розуміють, що ворог не зупиниться, тому вони готові до кінця стояти за це. Звичайно, багато є думок з цього приводу і там: одні говорять, що війна вже закінчилася, адже решта України живе своїм життям, інші говорять, що війна триватиме ще дуже довго.

-А якщо все ж закінчиться, як думаєш, з яким налаштуванням хлопці повернуться додому?

Особисто я не знаю, коли завершиться, але сподіваюсь, що все вже закінчується. А скільки ще повинно бути втрат?! Хлопці повернуться додому з бажанням відбудовувати незалежну і соборну Україну, наводити порядок у владних структурах, боротися з корупцією і незаконними рішеннями органів державної влади.

Мало віриться, що чоловіки, які побували в самому пеклі, дозволять собі дати комусь хабар, чи закрити очі на порушення повноважень працівниками державних служб. Не за це вони воювали і не за це гинули їхні побратими, спочатку на Майдані в боротьбі з внутрішнім ворогом, а потім на війні з зовнішнім агресором.

Вони борються за незалежність, самостійність, соборність України. І вони мають повне право, як ніхто інший, вимагати для себе майбутнього в такій державі, за яку могли покласти свої життя.

-Суть війни - тільки у відвоюванні окупованої території, чи під загрозою і інші області України. Чи просунуться окупанти вглиб України?


-Усі вважають, що якщо ми не зупинимо їх там, вони підуть далі. І так просто віддавати територію ніхто не хоче. Хоча закон про особливий статус земель дуже обурив хлопців, бо загинуло багато їх побратимів навіть починаючи з Майдану. За що хлопці помирали, за те, щоб отримати якийсь «особливий статус» для цих земель? Крим вже віддали. Потрібно, щоб жертви були не даремними.

-Як місцеве населення ставиться до українських військових?

-Як хто. Є люди, які підтримують Україну, не можна сказати, що там усі «ватнікі до мозга костєй». Люди носять хлопцям на блок-пости пироги гарячі, молоко, чай, банально, роблять. Є, звичайно, проросійські люди, вони тихо агітують за Росію, кажуть, що там буде жити краще. Є й третя категорія, яким абсолютно все одно. І таких більшість.

Ще коли був курортний сезон, місцеві хлопці з дівчатами гуляли, дискотеки, п’янки. Це хлопців дуже обурювало, бо вони покидали все: сім’ї, роботи, домівки, своїх коханих, і поїхали туди відвойовувати Україну. А люди, які би мали там за себе воювати, просто відпочивають, їм байдуже: Україна, Росія, Америка…

ЖІНКИ ХОЧУТЬ ВОЮВАТИ – ЧОЛОВІКИ ЗАБОРОНЯЮТЬ

-Чим ми зараз можемо допомогти хлопця, що знаходяться на Сході?

-Моральна підтримка завжди потрібна. Дуже в хлопців світяться очі, коли вони відкривають ті посилки, нехай там банально лежить якась шоколадка і малюнок від дитини. В них палають очі, бо вони бачать ціль, вони бачать, за що вони воюють.

Що ми можемо на місці тут зробити? Це закликати, по-перше, людей до того, щоб не всі були байдужими. Бо коли ти там, здається, що з тобою воює вся Україна, коли ти тут - якось воно не зовсім так. Треба цікавитися, як в них справи, ті ж теплі шкарпетки, звичайні речі, які може дозволити собі людина, щоб допомогти.

-Можливо, були якісь моменти чи події, які не забудуться ніколи?

-Коли ми були там, дізналася, що призвали Олексієвого тата. Хоча він вже старший чоловік, але воювати пішов відразу. І вийшло так, що його частина базувалась приблизно за 120 кілометрів від того місця, де знаходилась база «Азову». Ми поїхали разом туди. Поїздка нічим таким не відзначалася, просто сам факт, що батько з сином зустрічаються не за святковим столом, а в зоні АТО. Це дуже зворушливо. Там, до речі, я з його татом і познайомилась. Вийшло знайомство на війні.

-А як ти оцінюєш роль жінки у цій війні і загалом у війні?


-Є дуже багато жінок, які воюють, зокрема в батальйоні «Донбас», у «Добровольчому українському батальйоні». Є військовозобов’язані жінки, як Надія Савченко. Є багато жінок волонтерок-медиків, є такі, які допомагають поприбиратися, приготувати їсти, попрати. Багато жінок підтримують наших хлопців-волонтерів тут в тилу: складають аптечки, шукають балаклави, бронежилети. Не варто недооцінювати жінок в такому плані.

Є такі, що можуть взяти зброю і воювати на рівні з чоловіками, а є такі, які роблять щось корисне в тилу. Жінка перш за все має бути підтримкою для чоловіка. Не дарма говорять, що чоловік – голова, а жінка – шия. І цю роль кожна дружина чи дівчина має виконувати на 100%, особливо в таких ситуаціях. Коли телефонують до хлопців дівчата, вони відразу розквітають. По них видно, що їм приємна ця підтримка, не залежно від того, хто телефонує, чи від кого прийшов лист.

-Ти тренувалась разом з вояками?

-Так, я була з ними на полігоні. Хлопці відпрацьовували воєнну тактику, стратегію. Щоб сказати, що я тренувалася з ними на рівні, то ні. Звичайно мені було важко, тому я більше спостерігача роль виконувала. Але постріляти мені все-таки вдалося.

-А яку б ти роль виконувала у війні?


-Якби брали жінок, я думаю, пішла б.

-Як би твій коханий до цього поставився?

-Про це краще запитати в нього. Я не знаю, ми не обговорювали цю ситуацію, не розглядали цього варіанту. Хочеться щоб він повернувся, щоб було все добре.

Олексій
(телефоном): Я негативно до цього поставився б. Справа в тому, що в нас і чоловіків достатньо. Треба не набирати людей, а забезпечити усім необхідним. Це має бути війна тактична, війна спеціалістів. Справа жінок – охороняти домашнє вогнище і усім серцем чекати чоловіків додому. Як буде чоловік воювати, коли знатиме, що його коханій щось загрожує?! Тоді він думатиме про те, як захистити її, а не Батьківщину.

Іванна Антонюк (ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 3
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Слава Україні! І слава Українкам!!!)
Відповісти
з силових структур також їдуть добровільно, і купують все за власні кошти, держава нічого крім автомата не дає, і не дуже волонтерська допомога відчувається, тільки ніхто на них не звертає уваги і не запитується як туди їх керівництво відправляє, тільки звітує, що всім забезпечені, тільки за чий рахунок???
Відповісти
Жінки дуже потрібні на війні,треба ж солдатам якось стрес знімати після бою
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Лучанка з АТО: про пироги на блок-постах, настрій вояків, жінок на війні
10 жовтня, 2014, 08:00