вхід реєстрація

«Люди заслуговують кращого ставлення до себе», - Зінкевич*

«Люди заслуговують кращого ставлення до себе», - Зінкевич*
Костянтин Зінкевич - єдиний кандидат від волонтерів Волині з виборчого округу № 19.

Ще навесні 2014 року ім’я Костянтина Зінкевича було невідомим волинянам. Нині він – знаний волонтер, який разом з товаришами ще до першої хвилі мобілізації включився у відновлення армії, зайнявся збором коштів та речей для військових, закупівлею та доставкою амуніції, одягу, взуття, продуктів, медикаментів у зону АТО.

Про себе Костянтин каже, що ніколи не боявся говорити правду чиновнику чи комусь зі званнями. Як людина є спокійним, толерантним, дипломатичним. Однак Майдан і війна зробили своє: ще більше загартували характер, зробили його твердим, посилили талант переконання та організаторські здібності.

На виборах 26 жовтня Костянтин Зінкевич балотується у народні депутати по 19 округу.

«Другий день ходжу по ринках Нововолинська і мене, виявляється, не знають. Вони чули прізвище, знають про мою діяльність, але ж в очі мене ніколи не бачили, людям дуже дивно, що я сам за себе агітую, та ще й на ринку», - розпочинає розповідь про себе Костянтин.

«Це тому, що я не витрачаю гроші на білборди. Краще купити чотири бронежилети замість одного агітаційного білборда»,- говорить Зінкевич.

Відмінник, спортсмен та кмітливий підприємець

Костянтин пригадує, що завжди був відмінником, призером обласних олімпіад з фізики й математики, закінчив школу з золотою медаллю. Системно займався спортивним орієнтуванням і туризмом.

«Звісно, на моє становлення впливали в першу чергу батьки. Але важливо, що навчили читати «правильні» книжки та формували мене як особистість такі вчителі, як Фелікс Штейнбук, Вадим Пом’яновський, Андрій Жуковський, Оксана Михайлівна Бабій. Виховували мене, як типову радянську дитину, – всі шляхи відкриті, всі дороги широкі. Тому після школи поїхав вступати у Московське вище технічне училище імені Баумана (МВТУ). Однак тоді через одну-єдину помилку в творі отримав четвірку і не вступив. Я, десятикласник із Західної України, пішов до ректора, космонавта Єлисєєва, написав апеляцію, до мене викликали доцента, яка вказала на помилку, і я погодився з цим. Нас виховували так, що існує справедливість, і я в це вірив, тому мені було важливо дізнатись правду», - пригадує Костянтин.

Після цього повернувся додому, працював різноробочим на міжрайбазі, потім свердлувальником на машзаводі.

Наступного року вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка на спеціальність «радіофізика та електроніка». Це вже був початок перебудови, у повітрі пахло свободою і хаосом, і було цікаво вчитися.

У ці ж роки у вузі навчались і такі люди, як Сашко Ксенофонтов (чоловік співачки Руслани), відомий музикант Святослав Вакарчук, вокалісти гурту «Мертвий півень» тощо.

Донині зберігає потерті джинси з латками із студентських часів, яким більше двадцяти років.

Під час навчання в університеті активно займався гірським туризмом, побував і в Карпатах, і на Кавказі, у Чечні та Інгушетії.

«Та й зараз, якщо розбудити мене серед ночі і спитати, чи піду в гори, відповідь буде ствердною», - відповідає Костянтин.

«Чеченці вже тоді, коли ще був СРСР, говорили, що Москва – це наш спільний ворог, і ім’я Степана Бандери вимовляли з великою повагою», - згадує кандидат у депутати.

Із дружиною Людмилою познайомився у 9 класі, одружились під час навчання в університетах. Зараз виховують 22-річну доньку та 17-річного сина. З дітьми стосунки дружні, теплі і рівноправні.

Життя змінили Майдан та війна

Після університету Зінкевич відпрацював чотири роки інженером-програмістом на «Укртелекомі», далі зайнявся підприємництвом і торгівлею побутовою технікою.

Був учасником Революції на граніті, Помаранчевої революції, але тоді це була радше пасивна участь.

Однак 21 листопада 2013 року він відчув, що треба виходити на Майдан, і через кілька днів уже був у Києві. Став дуже активним майданівцем, чергував вночі, переконував земляків їхати в столицю і брати участь у протестах.

«Так проявився дар переконання інших. Коли мені писали-дзвонили, що збираємось та їдемо на Київ, там побили студентів, я відповідав, що вже кілька днів тут, виходжуємо поранених у Михайлівському соборі, тому приєднуйтесь. Я ніколи не претендував на якісь політичні преференції і робив усе за покликом серця. Власне, в листопаді інтуїція підказала мені, що почались процеси, які змінять хід історії, і моя участь у них безповоротна», - каже кандидат.

Розповідає, що до 1 січня ще якось контролював роботу і бізнес, а потім Майдан повністю затягнув. Далі Революція Гідності нібито перемогла (у телевізорі), та відчуття спокою не приходило.

«Я пам’ятаю перший день, коли вирішив допомагати армії. Це було у березні. Коли ми дізнались, що Путін увів війська в Крим, інтуїція й тоді мені підказала, що він на цьому не зупиниться, тому ми після віче поїхали в 51 бригаду, запитали командира полковника Володимира Яцківа, чим можемо допомогти. Нам дали два автомобілі на ремонт, які ми повернули відремонтованими на другий же день. Пізніше ми порахували, що відновили близько 400 автомобілів. Цей процес вдалося налагодити завдяки організаційним здібностям, які тут яскраво проявились.

Ми проїхались по всіх автосервісах, домовились про безкоштовний ремонт. Крім того, налагодили збір коштів для потреб військових, адже знали, хто у нас чим займається і хто в змозі поділитись для армії. Потреби були величезні. Постійно відбувались наради до 2-3 години ночі, ми вирішували, що робити і до кого звертатись, виникало багато організаційних та адміністративних ідей. Власне, тоді окреслилось коло небайдужих людей, які здружились і майже всі разом діють і зараз», - ділиться співрозмовник.

Як війна впливає на свідомість


«Зрозумійте, коли техніка стоїть понад 20 років і не використовується, вона в будь-якому разі ставатиме непридатною. Станом на березень нам потрібно було більше тисячі акумуляторів, але ж ми не могли таку цифру оголосити одразу, бо це значні кошти. І ми писали, що потрібно 50 чи 100 акумуляторів. Назбираємо грошей, закупимо і знову пишемо, що потрібно стільки-то. Тобто все було поступово», - розповідає Зінкевич.

За його словами, під час цієї війни проявились безгосподарність і халатність в армії, але разом з тим – і риси українців: в кого кращі, в кого гірші. До прикладу, потрібно було придбати якусь запчастину для машини, хтось її купував, приносив та розповідав, що кілька років тому цю ж запчастину вимінював у прапорщика за пляшку горілки, а тепер доводиться ось таким чином «повертати».

«Це справжній поворот у свідомості, коли людина дістає гроші з власної кишені, іде й купує необхідне для армійської машини, а ще кілька років тому була причетна до розкрадання цієї ж армії, не без участі самих військових. Так відфільтровуються люди. І по військових це видно особливо.

Ще в квітні я чув від командира Яцківа, що якби в нього були якісь законні методи відправити додому хоч чотириста солдат, які деморалізують обстановку в бригаді, він би це зробив. На жаль, ці військові зіграли злий жарт у подальшому розвитку подій. Бо що може зробити командир з мобілізованим, який напився? Насварити? Урізати зарплату? Та й зараз такі люди ще є, хоч керівництво стало виваженіше підходити до мобілізації».

Щодо нинішнього становища 51-ї бригади, на думку Зінкевича, винні й ті, хто не формував її іміджу взагалі, а він мав бути позитивним, ця робота мала б спрямовуватись на підняття бойового духу. Натомість невеликі добровольчі батальйони були добре розпіарені, їм всі допомагали, вони були у всіх на устах. Щодо 51-ї, великого армійського регулярного з’єднання, то такого було дуже мало. Тому й вийшло, що 51-а нібито погана і погано воювала.

«Ще проясню, чому в цій бригаді нібито так багато зрадників, які здались в полон. Хлопці, що повернулись, розповідали, що коли в полон потрапляли представники добровольчих батальйонів («Азов», «Донбас», «Айдар»), то їх кадировці відразу ставили на коліна та перерізали горло. Тому хлопці з батальйонів, потрапляючи в полон, зривали нашивки, називалися 51-ю бригадою і так рятували життя. Відповідно, ця інформація поступала до Президента, який говорив, що вся 51-а – дезертири, насправді ж там лише третина була з цієї бригади», - впевнений Зінкевич.

Люди повинні знати і відстоювати свої права, бути активними

Сьогодні Костянтин з товаришами продовжує діяльність з допомоги армії, визволення полонених, лікування та реабілітації хворих, допомоги сім’ям загиблих. Попереду – ще дуже багато роботи.

«Ми заснували громадську організацію «Об’єднання Активіст». Плануємо створити її осередки або громадські приймальні у більшості населених пунктів, щоб наша організація могла вирішувати проблеми громадян з їх активною участю.
Ми акумулюватимемо проблеми людей і за допомогою юристів вирішуватимемо їх і на найвищому законодавчому рівні, якщо буде потрібно. Сам я не юрист і не військовий. Але тут треба вміти поставити правильні задачі перед певними людьми і лобіювати їх вирішення в якості народного депутата.

Навіть сьогодні звертаються люди, які під час зустрічей зі мною просять купити, наприклад, якусь річ за 100 тисяч гривень для храму чи школи. Я відповідаю, що ні як кандидат, ні як народний депутат не можу давати грошей і не робитиму цього, а радше допоможу вам знайти ці 100 тисяч гривень. Тобто людей треба навчити вирішувати їхні проблеми без «подачок» з рук олігархів. Ця практика має відійти в минуле, адже наші люди гідні кращого ставлення до себе», - переконаний Костянтин Зінкевич.

Якби у Верховній Раді з’явився «партизанський загін» із патріотично налаштованих депутатів, то багатьох помилок і великої кількості жертв під час бойових дій вдалось би уникнути, і, можливо, ми б не мали такого затяжного конфлікту, - впевнений Зінкевич.

Ольга БУЗУЛУК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Костянтине, ми за Вас! Вас підтримує багато людей, надіюсь ви і ваша команда волонтерів це відчуваєте! Хай Вам все вдастся!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час