Від Словацького до модернізму: 75 років волинському драмтеатру

Наприкінці лютого Волинський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка відзначає 75 формальних років. Цей вік відлічують від започаткованої радянщиною традиції зачинати історію з приходом радянської влади.

Як би там не було, 75 років – це помітка певного періоду в календарі історії драмтеатру.

Відсвяткувати дату вирішили прем'єрою за п'єсою, що написана за романом Володимира Лиса «Століття Якова». Ми ж розповімо про деякі інші аспекти цього театру.

ЕЛІТА ЛУЦЬКА ПІДТРИМУВАЛА ТЕАТР

Тож якщо «75 років» це радянський фейк, то коли ж насправді започаткувався театр? Насправді, точної дати не існує. Це дає нам можливість коротко оглянути театр в Луцьку в принципі, без прив’язки до спроб знайти дату заснування.

Якщо не враховувати такий вид театральності як князівські блазнювання – а з історії відомі блазні луцьких князів ще з XV століття, – то зародження театру в місті можна вважати XVII століття. Правда, і тут відомості дуже скупі (поки що!). У 1604 році луцький католицький єпископ Мартин II Шишковський виступив ініціатором та фундатором заснування єзуїтського колегіуму в місті. Це стало знаковою подією, яка поглибила і освітню сферу Луцеорії, і теологічний диспут (чого варті принципові орденські суперечки між місцевими домініканцями і єзуїтами), і, власне, театральну сферу та ще купу різних цікавих речей.

Єзуїтське виховання на той час було передовим і розвивало людину усебічно. Ми мало знаємо про єзуїтський театр в Луцьку в XVII столітті, але нам точно відомо, що у наступному віці в колегіумі була окрема зала для театрального заняття. Оскільки на відміну від інших орденів єзуїтський був відкритий для публіки, то для лучан того часу влаштовували вистави у приміщенні колегіуму. Відомо, що наприкінці століття цей театр на виступи збирав як духовних так і світських «віпів».

На жаль, далі нитка відомостей переривається. Проте вже на початку ХХ століття знову відомо про розвиток театральних труп в місті. Ще в царські часи діяв єврейський театр, про який майже нічого не відомо. Заснуванням театру в Луцьку можна вважати і дату 15 листопада 1924 року, коли виставою «Мазепа» за твором Словацького відкрився Луцький міський театр імені Юліуша Словацького.

Уже потім були і труднощі і підтримка, діяльність луцьких театральних товариств, зародження другого професійного театру в центрі Волинського воєводства.

Як пише дослідниця театрального руху в Луцьку у міжвоєнний період Софія Степанюк, «у середовищі інтелектуальної, фінансової, керівної еліти вважалося престижним ходити до театру, писати рецензії, брати участь у діяльності театральних товариств».

Коли радянська влада окупувала Волинь, то вирішили реорганізувати театр на основі театрального руху Луцька тридцятих. Додали до цього випускників акторського курсу Київського театрального інституту та трохи пізніше працівників Миргородського пересувного театру імені Тараса Шевченка. Так і виник новий театр, відлік якому почали у лютому 1940 року.

УПЛИВ ІДЕЙ ФРЕНКА РАЙТА

Цікаво, що до сімдесятих років ХХ століття волинський театр містився в приміщенні теперішнього театру ляльок. Це ще тягнулося від двадцятих, коли Луцький театр Словацького та міський кінотеатр містилися в одному приміщенні. До речі, в цих стінах уперше для лучан стали крутити кіно ще до Першої світової війни. Тоді це був електротеатр «Одеон».

У шістдесятих роках вирішили, що для волинського театру треба побудувати окреме велике приміщення в центрі міста. За проектування взялися київські архітектори.

Щоб розуміти, чому приміщення театру виявилося саме таким, а не інакшим, варто знати, у якому дусі відбувалося тодішнє радянське будівництво.

Після смерті Сталіна і відомого з'їзду КПРС радянська архітектура суттєво змінилася. На це була одна головна причина - зникнення тоталітарного «сталінського» чинника, який пронизував усю державу. Нова архітектура мала оперувати лаконічними формами, які би максимально здешевлювали будівництво.

З іншого боку, архітектори на дуже короткий час змогли пройнятися світовими архітектурними вітрами. На радянське проектування 60-х років певною мірою вплинула архітектура Заходу з його всюдисущим модернізмом. Радянські споруди цього періоду мали більш авторський характер, без строгої обумовленості сталінським псевдокласицизмом і з впливом західних течій та стилістик.

Луцьк - не виключення. В цей час у місті будуються кілька об'єктів, які ще і в наш час відображають радянську архітектуру «відлиги шістдесятих». Драматичний театр - головний об'єкт цього періоду.

Драмтеатр був запроектований у Києві в 1965 році. Головним архітектором була Олександра Крилова. За її ідеєю, однією з головних особливостей театру мало бути поєднання із навколишньою природою. У той час на місці теперішнього майдану ще був парк з рідкісними породами дерев. Білий фон театральних стін підкреслював би образи живої природи у просторі міста, а великі вікна створювали би ефект наповненості інтер'єру природою. Подібний дует образів і форм був притаманний так званій органічній архітектурі, яку запропонував американець Френк Райт.

Якщо розглядати театр збоку і з висоти, або здалеку, одразу кидається в очі нагромадження кубів у планувальній структурі будівлі. Але це не просте нагромадження, а впорядковане. Пірамідальне наростання об'ємів перегукується із архітектурою бруталізму, якому властиве нагромадження масивних конструкцій.

В той же час, архітектура театру стримана, зрозуміла. Нагромадження кубів не створює ефект надмірності. Той факт, що в одній будівлі поєднано стільки ідей, відносить її стилістику до так званої інтернаціональної, яка відкидала індивідуальні традиції і синтезувала прості, лаконічні і зрозумілі геометричні фігури. Але це жодним чином не було повернення до довоєнного конструктивізму, який в Луцьку мав дещо інші риси, хоча також зрозумілі і раціональні.

ЧИТАТИ ДЕТАЛЬНІШЕ У СТАТТІ «ЗА ЩО МИ ЛЮБИМО ЛУЦЬКИЙ ДРАМТЕАТР»

Не можна сказати, що театр показує виключно якийсь конкретний із описаних стилів. Цікавим чином драмтеатр увібрав ознаки їх усіх, синтезуючи свою архітектуру в ідею модернізму. З іншого боку, він проектувався у конкретних обставинах - радянській відлизі 60-х, і вже з цієї точки зору, відображає суто індивідуальну радянську історію.

«ЦЕХОВА МАНУФАКТУРА»: ЯК МАЙСТРИ СТВОРЮЮТЬ ВИСТАВУ

Щоб не вдаватися в суху історію театру радянської доби і нудотний перелік нагород, розповімо про те, як створюють вистави у драмтеатрі. Цей процес трудомісткий і передбачає цілу купу деталей, нюансів. Продукування вистави можна порівняти з діяльністю заводу, де різні цехи працюють над конкретними вузькопрофільними задачами. Дуже добре знає про це головний художник Волинського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Богдана Бочкай. Їй слово.

***

Ми помандруємо найцікавішими та найзагадковішими закапелками театру, віртуально зазирнемо в кожен художньо-технічний цех та зануримося у магію народження дивовижних предметів, які ви бачите на сцені.

Театр починається з вішака, а от процес народження вистави – з прочитання п'єси, що серед працівників зветься читка! На читку запрошується весь творчий склад колективу. Після ознайомлення з твором, те зернятко, яке тільки-но почало пускати в нашій свідомості свої пагінці, зароджує масштабний процес!

Хтось приміряє на себе обрану роль, у когось є сумніви щодо вибору п'єси, хтось вимальовує пластичне рішення вистави, інший вирішує конфлікт твору, хтось малює в уяві майбутній образ, а у когось подумки уже лунає музичний супровід, але ніхто не залишається байдужим! Для усіх цих внутрішніх конфліктів, думок та ідей відводиться певний час на осмислення та дозрівання. Наступний етап роботи розпочинається з появою ось такого офіційного документу.

Відразу по оголошенню постановчої групи та виконавців ролей, робота набирає інтенсивних обертів. Як ви могли помітити, згідно наказу, «диригентом» усього творчого процесу є режисер-постановник. Він чітко формує перед «ідейними творцями» своє бачення вистави, спрямовує, згуртовує, зацікавлює, пояснює, яку саме ідею хоче донести до глядача цією постановкою. Після довгих діалогів та пошуків кожен учасник постановчої групи занурюється у свій обсяг роботи.

Отже, сьогодні я вас познайомлю з роботою художника-постановника і усіх художньо-технічних цехів, які сприяють йому у втіленні його найпричудливіших ідей.

Перш ніж приступити до втілення в життя ідеї, її потрібно мати! Саме цим і займається художник-постановник вистави. Пошуки інколи бувають довготривалими, але в цих пошуках зароджується істина та найвдаліший варіант вирішення візуального зображення майбутньої вистави.

Після узгодження ідеї з режисером-постановником розробляється макет декорацій до вистави, креслення та ескізи костюмів, які виносяться на художньо-технічну раду для обговорення. На технічній раді присутні всі «золоті руки» нашого театру та працівники, які забезпечують їх усім необхідним. Після завершення наради перед кожним виробничим цехом ставиться конкретне завдання, художник обирає всі матеріали для роботи цехів і крок за кроком, завдяки майстерності цих знавців свої справи та під пильним наглядом художника-постановника, усі ескізи починають оживати.

Зварювальний та столярний цехи

Завдяки працівникам цих цехів у нас з'являються надійні металеві конструкції, станки та красиві різьблені меблі. Вони виготовляють каркаси декорацій різних складностей, які в подальшому обігруються та декоруються згідно задуму. Зварювальник та столяр відповідають не лише за естетику, а в першу чергу за безпеку в користуванні цими виробами та їх надійність.

На картинках знизу ви можете побачити, у якому вигляді який ескіз або макет потрапляють в цех, і що з того виходить.

Ця невагома куля масштабних розмірів неймовірно красиво виглядає на сцені особливо в світлі театральних софітів. Вона не лише просто красиво висить, ще вона рухається по сцені, куля є театральною площадкою для акторів, вона – наче ще одна дійова особа постановки, а у фінальній сцені вистави розкривається навпіл.

Цікавим у виготовленні цих меблів було те, що вони незвично малих розмірів. Ці стільці, столик, трюмо, комод та пуфик, наче з лялькового будиночка. Звичайно ж, задум був таким не тому, щоб столяр погрався з дрібними детальками. Таким ефектом ми намагалися привернути увагу до того, що головна героїня вистави застрягла у своєму власному вигаданому світі.

Складнощі у роботі над цією постановкою були у тому, що ця конструкція дуже громіздка і по ній рухаються багато акторів, в той час як інші лежать у ніші під станком. Але, не зважаючи на це, вона у нас вийшла стійка, надійна, ігрова і створює всю ту атмосферу, яка вимагалася згідно сюжету та характеру п'єси.

Цим макетом я трішки привідкрию завісу майбутньої прем'єри, яка відбудеться 27, 28 лютого. Як ми втілили цю ідею в життя, ви зможете оцінити відвідавши виставу «Століття Якова: Перше кохання».

Монтувальний цех

Це «Вірастюки» нашого театру. Саме завдяки їх фізичній силі декорації потрапляють з виробничо-технічних цехів на сцену. Вони розпочинають роботу над виставою значно раніше, ніж актори, адже монтують декорації за декілька годин до початку дійства. А ще вони вміють під час перегляду вистави змінювати декорації та крутити сценічне коло. Машиністи сцени завжди прийдуть на допомогу у разі дрібної поломки і знайдуть спосіб зробити так, щоб декорація непомітно витала в повітрі.

Декоративно-бутафорський цех

Якість кожної вистави залежить від того, як виглядають декорації. Саме над цим працює декоративно-бутафорський цех. Якщо нам потрібно намалювати живописний задник на все вікно сцени - це до них, розписати меблі візерунками з викрутасиками – також до них, зробити глек чи будь-яку іншу посудину, канделябри, квіти, химерні головні убори, різноманітні маски, пенсне, зброю, прикраси - це все до них. В арсеналі робіт бутафорів стільки різноманітних дивакуватих предметів, що й всі не перерахуєш. Майстри цього цеху вміють зробити все - намалювати, розписати, забутафорити, виготовити, реставрувати, декорувати. Одним словом, вгодити всім і кожному.

Виготовлення маски дуже довготривалий та трудомісткий процес. Починається він з ліпки форми обличчя із глини, після цього способом пап'є маше створюється форма маски (пап'є маше - це суміш, яка складається з паперових матеріалів, змішаних з клейковими речовинами). Кожен шар пап'є маше повинен добре висохнути, а потім можна наносити новий, і так повторюється до десяти разів. Опісля, через кілька днів, ми отримуємо форму маски, яку тепер уже можна декорувати згідно з ескізом художника.

Дуже часто бутафори майструють ось такі дивакуваті капелюшки. Подібного плану доповнення є знахідкою для образу, допомагають актору вжитися в роль та набути певного характеру.

Реквізиторський цех

Цей цех можна назвати «скарбничкою» театру. Тут зберігаються різноманітні предмети та аксесуари , які супроводжують гру актора на сцені. Працівники цього цеху ретельно зберігають кожну дрібничку, адже ніщо не буває зайвим. Реквізитори слідкують за тим, щоб перед виставою весь реквізит для кожного актора був «заряджений» (підготовлений).

Якщо на виставу потрібні квіти, бокали, скатертинки, вази, підсвічники, телефон, шнурівки, відра і навіть бублики, то шукати потрібно перш за все у цьому цеху. Ймовірність того, що в «скарбничці» є потрібний реквізит, дуууже велика.


Чоловічий та жіночий кравецькі цехи

В цих цехах працюють справжні бджілки-трудівниці. Завжди майстерно «прочитують» ескіз костюма, враховують індивідуальність та фактуру кожного актора, творять справжні дива з клаптиків тканини. Саме завдяки їм актори театру мають змогу красуватися на сцені в дивовижних костюмах, бути і казковими героями, і середньовічними графами та синьйорами, і козаками, і монахами, і лицарями, і просто вишуканою елітою.

Їх майстерність проявляється не лише у якісному та своєчасному пошитті костюма, а й у спілкуванні з їх вибагливими клієнтами, адже костюм – це не лише зовнішнє доповнення до ролі. Кількість костюмів, створених золотими руками кравчинь, дуже велика.

Не менш важливою деталлю костюма є взуття. Надзвичайно цікаво, якщо його неможливо придбати в магазині, а потрібно шити таке, щоб відповідало епосі. Взуття обов'язково повинно бути не лише красивим, а й зручним. Саме тому його шиють за індивідуальними мірками кожного актора. На наступних фото представлені приклади взуття в ескізі та уже готове в матеріалі.

Чоловічий та жіночий костюмерні цехи

Дуже важливо, щоб костюми завжди охайно виглядали, були завчасно випрасувані та рознесені по гримерках. Наші костюмери відповідально до цього ставляться і справляються з цією роботою на відмінно. Завжди слідкують за загальним станом костюма та проводять дрібний його ремонт. Підтримувати одяг в чистоті їм допомагає працівник прального цеху.

За взуттям також ретельно слідкують і при необхідності віддають майстру з ремонту взуття.

Перукарський цех

Художник-гример та гример-пастижер уміють своєю майстерністю домогтися прихильності кожного актора. Вони створюють найскладніші зачіски та красиві доповнення до них; виготовляють вуса та борідки різноманітних форм; вміють красиво пов'язати хустину, намитку і навіть тюрбан, завжди вкладуть волосся відповідно до форми обличчя, не порушуючи часові рамки вистави. У їх арсеналі найрізноманітніші перуки, шиньйони та довгі коси, які завжди зберігаються в належному стані та оновлюються.

Художники з освітлення та звукорежисери

Ці фахівці надають виставі довершеного вигляду та особливих фарб. Вони чудово розбираються в техніці, яка їх оточує. Під чітким керівництвом режисера-постановника та художника-постановника вони створюють справжні візуальні та звукові дива.

Ось ми й познайомились з технічно-виробничими цехами і тепер ви знаєте, який неоціненний вклад вони вносять у кожну постановку. Але й це ще не все. Поза моєю увагою сьогодні опинилися ще багато фахівців, які працюють над пластичним візерунком вистави, звуковим супроводом, доносять всі старання постановчої групи зі сцени театру в глядацький зал, які не просто тут працюють, а живуть своєю роботою.

Театр – наче точний годинниковий механізм: якщо не працює навіть найменша деталька цього механізму, відбувається збій усього процесу. Саме тому тут працюють лише фанати своєї справи, які завжди раді своїй роботі.

Богдана БОЧКАЙ, головний художник Волинського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка (для ВолиньPost)

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.