вхід реєстрація

Пошуки загиблих у війні можуть тривати мінімум 10 років, - волинський волонтер

Пошуки загиблих у війні можуть тривати мінімум 10 років, - волинський волонтер
Більше восьми місяців на території, підконтрольній бойовиками, працює місія «Чорний тюльпан».

Науковці з усієї України, об’єднані спільною ініціативою, проводять пошукові роботи на окупованих територіях, – все, аби дати сім’ям можливість гідно поховати своїх рідних.

Натомість єдиною гарантією безпеки ентузіастів є хиткі домовленості між Міністерством оборони України та лідерами так званих ДНР та ЛНР.

З цивільною місією «Чорні тюльпани» встигли об'їхати більше 10 населених пунктів, підконтрольних ополченцям. Волонтерам вдалося виявити та повернути рідним понад 500 тіл українських військових, які раніше вважалися зниклими безвісти.

Група «Чорний тюльпан. Волинь» долучилася до місії у січні 2015 року. Очолив її археолог, директор ДП «Волинські Старожитності» Олексій Златогорський.

-Яка роль волинян у цій місії?

­- Загалом нас працює близько 200 чоловік з різних регіонів: Закарпаття, Києва, Кривбасу, Запоріжжя і т.д. Волинян четверо: я, Андрій​ Трофімук, ​Микола​ Собуцький ​та Юрій​ Сковорода.​

Ініціатива виникла в результаті того, що постало питання, як забирати загиблих з полів битв. Спочатку це було трохи спонтанно – після Іловайського котла. Тоді ще ніхто не вірив, що місія може працювати на гідному рівні. Волинь долучилася вже в січні.

У "Чорному тюльпані" працюють не просто люди з вулиці, а ті, хто займався пошуком та ексгумацією Першої та Другої світових воєн. Я, наприклад, археолог. Мої працівники – теж археологи.

Працюємо, передусім, на території ДНР або на лінії зіткнення, тобто на «передку», як кажуть військові.

Піднімаємо свіжі поховання військових, які загинули, поховання після Іловайського котла. На сьогоднішній день вже напрацьована своєрідна база даних, де ми маємо від полонених, які повернулися, від батьків інформацію про місця знаходження могил військових. На ці місця виїжджаємо і повертаємо бійців додому. ​Причому і українців, і ополчеців.

Коли їдемо в «Чорний тюльпан» групою «Волинь», все таки намагаємося шукати наших волинян. Нам дають зелене світло і дозволяють це робити. І дійсно, багато волинян повертаємо.

Кожен раз, коли ми привозимо тіло, на нас відкривається кримінальна справа. Так, з останньої місії ми привезли 34 тіла, проти мене було відкрито 33 кримінальні справи. Днями їх закрили.

-Чому так?

­-Ми не маємо права вивозити тіла. Це функція слідчих органів, але їх не пускають на територію "республік".

-Як вас сприймають місцеві?

-У них змінилося ставлення до місії. В перші наші виїзди коли ми питали в місцевих, де відбувся бій, де можуть лежати українці, вони відповідали: «Укропи. Та хай гниють». Зараз вже ніхто такого не говорить.

-Чому?

­-Не знаю. Мабуть, війна внесла свої корективи.

З тої сторони є сприяння, є розуміння. Я можу спокійно їздити з супроводом і забирати наші тіла. Ми ж їхніх теж повертаємо. Тобто для тих хлопців, що в землі, які загинули, війна закінчилася. Свою війну вони вже відбули.

Був випадок, коли ми відкопали ополченця і поміняли його на 27 кіборгів. 22 з них – цілі тіла, п’ять – це фрагменти тіл.

У нас там торгівля була, як на базарі. Хоча не можна так казати. Але в нас вже специфічний гумор появився. Ми приїхали в донецький морг міняти тіла двох ополченців на двох наших. ДНР­івці побачили, що ми привезли тіло їх лідера і кажуть: «За те, що ви привезли нашого лідера, якого ми півроку шукали, віддамо вам замість двох тіл десять». Потім після десяти стало 18. Потім – 22.

Загалом же у донецьких моргах лежать ще як мінімум 50 наших кіборгів.

Найжахливіше в тому, що загружати тіла нам допомагали хлопці, теж кіборги, які в полоні. Я людина спокійна, але в мене тоді запаморочилося у голові. Я себе в руках втримав, тому що побачив у полоні своїх волинян.

Я не міг з ними переговорити, я не міг їм нічого передати, я не міг нічого спитати. Вони були одягнені в свіже, нове, щоб зробити картинку для Lifenews.

-В якому стані наші полонені?
­
-Мінус 200, якщо оцінювати за п’ятибальною системою. Їх б’ють. Постійно. Але ми полоненими не займаємося. Наша місія – вантаж 200. Хлопців, які повертаються з полону, а там є бійці, яких утримують ще з Іловайська, 7-­8 місяців, їх треба берегти, як зіницю ока. У них вже психіка зламана.

-Емоційно складно здійснювати пошукові роботи на ще свіжих полях битви, розкопувати нові могили?

­-Насправді​, ніяк. Там просто зовсім інакший режим. Там спиш годину-­півтори за добу. Скажімо, я виїжджаю о 4 ранку, а повертаюсь о першій­-другій годині ночі. А в мене ще є робота. Треба звіт написати, ще щось їсти приготувати, ще за групу відповідати.

Тобто оцінити, що було там, я можу вже, коли повертаюся з місії в Луцьк. Вже вдома проходить певна акліматизація: так, я трохи злий, намагаюся менше по вулиці ходити – тут ніби війни немає.

-Які шанси України в цій неоголошеній війні?

-Ми цю війну програли. Це факт.

-Чому?

­-Що заважало Україні провести реформи? На тій стороні теж все на війну скидають. Так, в них картопля по 15 грн, в них бензину чи солярки немає. Є певний дефіцит продуктів. Але місто Донецьк живе. Там навіть львівська кав'ярня працює. Так і називається «Львівська кава».

У ДНР сформований уряд. Працюють закони. Донецьк потроху відбудовується.

Так, я бачив російські війська. Бурятів. Але вони там ролі не відіграють. «Оплот» теж не має ваги. Там все визначають місцеві.

На території Донбасу, яка підконтрольна Україні, майже всі хочуть ДНР. Наприклад Авдіївка біля Пісків. Там всі ополченці. В Курахово – 50 на 50. Хтось хоче Україну, хтось – ДНР. В Луганську область ми так і не потрапили.

Якби в Україні були проведені якісні реформи, збережений курс долара за 8 грн, вони би до нас потягнулися...

-В Луганську настільки небезпечно?

­-Так, для нас, волонтерів, там немає жодних гарантій безпеки. Це факт.

Мені, наприклад, навіть найгірший мир, який тільки може бути, навіть якщо ми визнаємо їхню ДНР, ЛНР – це все ж краще, ніж війна. Там не АТО. Ми тут живемо в іншому світі. А там реальна війна. Втім на сьогодні я не сприймаю ту сторону за ворогів. Це українці.

-Яка доля правди взагалі озвучується?

-Відсотків три. По-­перше, не все можна казати. По­-друге, багато інформації засекречено. По­-третє – вже звикли брехати.

-Наскільки недооцінені втрати України?

-У десять разів.

Скільки років можуть тривати пошуки загиблих?

­-Років 10 як мінімум. Із Донецької області ми вивезли 535 тіл, а з Луганської – 50­-60. За базою даних, ще близько 200 тіл українських військовослужбовців там є. Але нас в Луганськ не пускають. Виявляється ЛНР і ДНР – дійсно окремі республіки. Вони ще й між собою воюють, доказують, хто кращий і в кого правильніший комунізм...

Розмовляла Оксана ДОЛЖКО (ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Пошуки загиблих у війні можуть тривати мінімум 10 років, - волинський волонтер
16 квітня, 2015, 12:23