вхід реєстрація

«Спорт – це змагання, а я люблю їздити із людьми, а не проти них», - новозеландська велосипедистка у Луцьку

«Спорт – це змагання, а я люблю їздити із людьми, а не проти них», - новозеландська велосипедистка у Луцьку
Кажуть у кожного свої пристрасті. Для когось життя – це бізнес, для декого – присадибна ділянка чи просто невеличкий магазинчик, а от для Кері – це велосипед. Здається, що він для неї не те що засіб пересування, а частинка її самої.

Кері джо Бакмастер – велосипедистка із Нової Зеландії, яка подорожує усім світом у вільний від роботи час. Працює вона у сфері інформаційних технологій, але у свої 38 років не обмежується лише роботою - велосипедом не лише дістається до місця роботи, а й об’їздила уже майже півсвіту і зупинятись на цьому не збирається. За плечима у жінки подорожі до Ірану, Грузії, Азербайджану, Румунії, Молдови, Судану та інших країн, а тепер черга дійшла й до України.

Найдовша подорож, як повідомляє жінка, була вздовж Африки: велосипедистка перетнула її з півночі на південь. Найбільше вражень залишила Намібія – спогади про цю країну відчуваються у кожній розповіді жінки. Пейзажі, гори та ріки Африки дуже її привабили. Жінка розповідає, що під час мандрівок її захоплює не архітектура, а краєвиди, природа, але в першу чергу – люди. Саме тому великий слід у її серці залишила тепер і Україна: тут є все, що торкається її душі – гори, ріки та привітний народ.

Чому саме велосипед? Кері каже, що їй подобається спостерігати, як із пройденими кілометрами змінюється природа, рослинність, зовнішність людей. Вони отримують нові обриси, характерні риси, особливості у мові та вимові. Цього неможливо помітити, наприклад, під час поїздок автомобілем, поїздом чи літаком.

Звичайно, поїздки «байком» приносять їй насолоду, але вона, як сама каже, «хоче бути швидкою», але не завжди це виходить. Кері переборює саму себе під час подорожей, стимулює до того, щоб бути кращою, ніж була, пройти більше, ніж минулі рази, адже людей не можна прирівнювати одних до інших, бо лише ти сам – той, з ким варто себе порівнювати, кого варто перемагати.

Одного дня Кері випробовує свої сили в екстремальних умовах, ночуючи у палатці із елементарною їжею та мінімальним комфортом, іншого - дозволяє собі маленьку «слабкість» - відпочити у готелі зі зручностями, хорошою їжею та обслуговуванням.

Велосипедистка зазначає, що подорожувати у такий спосіб можна із будь-якими статками. Розповідає, що особисто знайома із людиною, яка із порожнім гаманцем об’їхала Скандинавію. Сама ж жінка на поїздку гроші збирає протягом певного періоду часу, оскільки не завжди готова на ночівлю під відкритим небом.

Відпрацювавши черговий контракт, вона вирушає у подорож, щоб ознайомитися із новими людьми та незвіданими землями. Як повідомляє велосипедистка, то перший її досвід поїздок за кордон був у 22 роки. Тоді вона відвідала Японію, але на той час до подорожей велосипедом готова не була. Та, мабуть, саме з того часу її пристрастю стало відкривати нові горизонти. Кері ділиться тими відчуттями і каже, що після маленької Нової Зеландії «у куточку карти», Японія здалася їй зовсім іншим світом, не схожим на той, що вона бачила досі.

З цього все і почалося… Із 2010 року твердо вирішила подорожувати світом на велосипеді. Тоді вона відвідала Таїланд, два роки тому подолала відстань від Туреччини до Лондона. За один день намагається проїхати 100-120 кілометрів, але найбільша відстань, яку подолала за один день – 200 кілометрів, тому що потрібно було встигнути на пором, який ходить лише один раз на тиждень. Щоправда, більше не хоче потрапляти у таку ситуацію, бо надто велике навантаження. Навіть перед поїздкою до Африки працювала над собою та тренувалася, оскільки добре уявляла відстань, яку їй варто пройти.

Мандрівниця впевнена, що вікових обмежень для подорожей велосипедом немає, адже зустрічала людей від 20 до 60 років, які радо «осідлають залізного коня». Жінка, як і усі, вчилася їздити ще дитиною, але свідомо сіла на велосипед у 13 років. Найважче під час поїздок на довгі дистанції даються перші два тижні, а потім втома не відчувається, організм звикає до такого ритму життя і починаєш отримувати справжнє задоволення. Ділячись досвідом, Кері радить починати із рівнин, адже їздити там, звичайно ж, набагато легше, але сама обирає шлях у гори чи вздовж річок, щоб насолодитися місцевими флорою та фауною.

Туристка переконана, що цей вид подорожування є не лише найдешевшим, але й приносить користь для самопочуття та не шкодить навколишньому середовищу. Жінка зізнається, що помічає, як після довготривалої роботи в офісі «з’являються щічки», але завдяки своєму хобі одразу повертається у форму.

Цього разу велосипедистка вибрала маршрут з Ірану в Білорусь через Україну. Поки що саме Іран вразив її найбільше як країна, де звичаї та люди живуть своїм, окремим від усього світу, життям. Перш за все відрізняється зовнішній вигляд: мешканці носять одяг, який би закривав ноги по щиколотки, плечі, руки та обличчя. Ця вимога стосується не лише місцевих жителів, але й туристів-іноземців.

Жінка змушена була також ходити у закритому одязі, що дуже її виснажувало і піт тік, немов градом. Навіть для того, аби просто попити води, потрібно було дуже ретельно вибирати місце, оскільки можна було отримати як мінімум докори від жителів або й штраф. Здавалося б, що тут кримінального? Все досить просто: для того, щоб попити води, потрібно відкрити обличчя, що є суворо заборонено у країні.
Також відчутною є гендерна різниця: чоловіки мають набагато більше прав та повноважень, ніж жінки. Хоча навіть закриті ззовні, ці люди залишаються відкритими для спілкування і з відкритими серцями. Тепло згадує гостинність іранців: дві ночі вона провела у готелі, а ще дві була у сімей. Подорож її випала саме на ісламське свято – Рамадан, відчути атмосферу якого допомогли місцеві жителі, які приходили до неї з традиційними їжею та напоями.

Наступним пунктом призначення був Азербайджан. На запитання: «Чи трапляються Вам якісь небезпечні випадки під час подорожей?», то жінка згадала саме цю країну і повідомила, що у ній, як і у Грузії, досить велика проблема із бродячими собаками. Під час подорожі за її велосипедом бігло шість собак, вирватися від яких було дуже важко, тому що вони були надто агресивними.

Грузія, як і Україна, припала до душі туристці своєю гостинністю. Зазначає, що люди тут дуже добрі, щирі і підтримають, якщо потрібна допомога, адже взяли додому на нічліг сторонню людину. Хоча від прояву гостинності у вигляді алкоголю відмовляється. Мотивує це не лише тим, що це шкодить здоров'ю, а й тим, що навіть, якщо приймеш такий «комплімент» у вигляді одного келиха, то за ним слідуватиме ще принаймні два, а згодом ще і ще. Тому вирішила із самого початку не піддаватися на вмовляння.
З Грузії на пароплаві вона дісталася до Одеси, де пробула всього лиш 8 годин. Звідти вирушила до Молдови та Румунії. В останній країні найбільше радувала велика кількість велосипедів, як, між іншим, і в Україні.
Якщо ж згадувати про українські дороги, то враження досить суперечливі залишилися: загалом дороги нормальні, заявляє жінка, але місцями вибоїна на вибоїні. Хоча Кері наголосила, що на відміну від інших країн, в Україні хороші водії, які толерантно ставляться до велосипедистів. В інших країнах їй доводилося набагато частіше «вислуховувати» про те, що велосипедистам не місце на дорогах.

«Спорт – це перш за все змагання. Я люблю їздити із людьми, а не проти них»

З Румунії мандрівниця повернулася в Україну і, побувавши у Львові, завітала й до Луцька. Місто запам'яталося люб'язними людьми та приємною атмосферою закладу, в якому випала можливість заночувати. Як сказала сама жінка: «Луцьк – найкраще місто у світі, тут найдобріші люди».

Попередню ніч в Україні вона провела в українській сім'ї. Незнайомка так сподобалася сімейству, що донька стала на воротах і не хотіла її випускати.
Щодо Луцька, то він влаштував приємний сюрприз: після тяжкої дороги мандрівниця захотіла побалувати себе смачною їжею, тому заїхала у ресторан Patio di Fiori. Десерт "Анна Павлова", який вона скуштувала, переніс її на хвилинку до рідної землі, адже запевняє Кері, таку саму страву у її країні готують на великі релігійні свята, такі як Різдво чи Великдень. Наступним містом, яке відвідає іноземка, буде Рівне, а звідти – у Білорусь.

І все ж таки, що ж приваблює тендітну жінку йти назустріч невідомому? Окрім цікавості щодо незвіданих країв, мандрівниця зізнається, що в такі моменти вона почувається щасливою, вільною і сильною, тобто в силах перебороти себе. У спорті велосипедистка себе не бачить, хоча і любить швидкість. «Спорт – це перш за все змагання. Я люблю їздити із людьми, а не проти них», - повідомляє Кері.

Чи потрібно «приносити в жертву» відносини з рідними та близькими, аби подорожувати?

Кері стверджує, що, як би це дивно не було, але із мамою спілкується більше під час подорожей, ніж під час перебування у межах країни. Мабуть, перебуваючи наодинці із собою, просинається бажання повернутися до своїх коренів. Просто згадуєш, хто ти є і чия у цьому заслуга, а материнське серце, у свою чергу, буде тривожитися за доньку незалежно від її віку.
Які ж країни варто відвідати?

Іноземцям Кері рекомендує побувати в Україні, її у списку країн мандрівниця зазначила першою. Наступною радить відвідати Грузію. Бронзове місце на п'єдесталі у душі туристки завоювала Намібія. Не варто пропускати під час планування подорожі таку країну, як Судан. П'ятірку вподобаних місцин завершують гори в Італії.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Прості Люди (ч.2)
14 серпня, 2015, 10:00
«Спорт – це змагання, а я люблю їздити із людьми, а не проти них», - новозеландська велосипедистка у Луцьку
13 серпня, 2015, 12:10