вхід реєстрація

Хто збереже книгу – знамено краси, моралі, духовності і народної мудрості?

Хто збереже  книгу – знамено краси, моралі, духовності  і народної мудрості?
10-13 вересня Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відкривав нові грані книговидавничого та літературного світу.

Найбільше книжкове свято України стало по-справжньому яскравою подією, яка захопила в свою орбіту понад 250 книговидавництв, 400 бібліотекарів, 500 журналістів і 50 тисяч читачів-книголюбів. Його по праву можна назвати масштабним оглядом культурних, літературних, інтелектуальних досягнень, які будуть сприяти і прогресу сучасної видавничої справи, і усесторонньому культурному взаємозбагаченню. І лише тому, що книга допомагає створити цілісну картину світу, а не кліпове, фрагментарне його зображення. Готуючи цей матеріал, автор не претендував на сувору оцінку кількості і якості того, що видається в Україні, констатуючи лише те, що на «поверхні», за схемою «держава – видавець – читач». І, звичайно, з урахуванням думок учасників форуму.


Величезний книжковий розвал, гідний подиву монстр, на якому представлено усе, що можна читати – від до «Капіталу» Карла Маркса до «Критики політичного розуму» Іммануїла Канта, від Джорджа В. Буша «Ключові рішення» до «Історії проституції від Вавілону до Амстердаму», від «Пастирських послань митрополита Андрея Шептицького» до «Молитовника захисника Вітчизни», включаючи класику усіх часів і народів, сучасну і надсучасну літературу, справляє враження гігантського гутенбергівського комбінату, де на квадратний метр припадає півтонни інтелекту і дає розуміння, що книга ще не вмерла і потрібна людям. Щоправда – не усім.

Забігаючи наперед, скажу: твердженню на кшалт того, що сучасне книговидавництво перебуває в кризі, можна протипоставити два правомірно однакових заперечення. Перше з них полягає в тому, що ніякої кризи не існує, оскільки (попри всі перешкоди), книги пишуться, видаються і читаються. А те, що тиражі в книг нижчі, ніж хотілось би, а люди менше читають, то ніхто не встановлював норми, скільки пристрасних читачів повинно бути в суспільстві. Друге заперечення полягає в тім, що література завжди була в кризі - неадекватність становища гомо пишучих зустрічаються вже багато століть. Оскільки ці два заперечення мають місце, то з них можна зробити висновок: якщо вести мову про кризу, то її треба розуміти не як фатальну обставину, після якої приходить загибель, а лише як деякий супроводжуючий існування літератури дискомфорт, а також змін в ній, які вимагає час.

Сила-силенна книг на форумі - прерогатива виключно великих міст. На стендах і подіумах зрідка можна побачити провінційного видавця з невеликих міст України. Очевидно, що книжкове багатство виставок ні в якому випадку не повинне присипляти - це лише ілюзія загального інтелектуального благополуччя держави. Книги не надходять в провінцію, сільські бібліотеки знищені, а ті, які якимось чудом залишились, останні десятиріччя не комплектуються новою літературою.

Видавнича криза в Україні виникла ще у 90-х роках, коли книга була кинута на «панель ринку» без врахування її унікальної просвітницької місії, коли держава «записала» книгу в бізнес. Українська книжкова капілярна система деградувала. За останні 20 років книготоргівельна мережа в Україні скоротилась у чотири рази.

По ряду показників нинішнє книговидання топчеться на місці навіть в порівнянні з царською Росією. Чому б державі сьогодні не з`єднати мораль з очевидною вигодою і не закупити у видавництв величезні запаси справжньої літератури за півціни і не поповнити ними шкільні, університетські, армійські і сільські бібліотеки?..

Адже реалізуються далеко не усі віддруковані примірники, на книжкових складах видавництв накопичуються залишки, література старіє фізично і морально. Чому б не повернутися до перевіреного і виправданого старого: облаштувати облкниготорги, книжкові бази і бібліотечні колектори? Сьогодні відсутня така потужна структура по розповсюдженню книг, як «Союзкнига» радянських часів. Це, звичайно, було б паліативним рішенням, але в даний момент воно необхідне.

Сьогодні ж навіть відсутній елементарний мінімальний перелік книг, який обов’язково повинен бути в бібліотеках. Я не знаю жодної країни, де б книговидавництво розвивалось саме по собі, без державної підтримки. Такого, на жаль, немає. Хіба що в Свазіленді, де король держави звільняє з посади свого прем’єра есемескою по телефону. А книговидавництво – це не тільки бізнес. Це ще й культурна і гуманітарна місія. І займаються видавництвом книг, зазвичай, не практичні і бувалі менеджери, які шукають найоптимальніші об’єкти для вкладення капіталу, а ентузіасти. І важливо вчасно протягнути їм руку на державному рівні.

З того часу, як Іоганн Гутенберг видав першу книгу, в будь-якому суспільстві між читаючими і не читаючими людьми існувало певне співвідношення, з розвитком, звичайно, на користь перших. Сьогодні воно «працює» на користь других і, як не сумно, в арифметичній прогресії. Статистика - річ вперта. Зі слів президента української Асоціації видавців і книго розповсюджувачів Олександра Афоніна, який виступав на відкритті ювілейної XX виставки Львові (2013р.), у 2008 році в Україні було видано 58 мільйонів книг. Це трохи більше, ніж по одній книзі на громадянина держави. Ця цифра у 2010 році впала до 37 мільйонів (у Білорусії сьогодні видається 8 книг на одного жителя). У 2014 році видавництво впало ще на 9 відсотків. Доля російської книги у ті роки на українському книжковому ринку (завдяки пільгам на видавництво і податки в Росії, які беруть початок з 1995 року) – до 80%! Щоправда, на нинішній виставці превалювала україномовна література (бальзам на серце!).

«Підгодовують» і підсилюють негативні явища в українському книговидавництві два фактори – розмивання системи цінностей і неадекватна державна політика. Ця «упряжка» цілеспрямовано і свідомо веде «розумну» галузь до деградації. Падають тиражі. Падає культурний рівень видань. Почитайте книги, газети і журнали, і ви зробите висновок, що незабаром рецензентів, редакторів і коректорів доведеться записати в Червону книгу. Які з цього наслідки?

Не читаюча людина різко обмежує простір доступних їй розумінь, чим різко збіднює своє життя. Людина не читаюча - людина не мисляча, з обмеженими можливостями і нагадує інваліда на візку, щоправда, не фізичного, а розумового. Звуження і руйнування системи життєвих сенсів особистості – це життя без змісту.

Наслідки наростаючої епідемії (швидше – пандемії) – хвороба під назвою «гострий синдром дефіциту читацької культури» очевидні, коли більшість людей перестали міркувати, аналізувати, діяти свідомо і цілеспрямовано. Неминуче деградує культура в цілому і професіоналізм – частково. В епоху економічних знань таке явище стає вкрай негативним для економіки. Є й політичні наслідки: людина з обмеженим досвідом розпізнавання думок легко піддається маніпуляції, руйнується система захисту суспільства від дурнів, пройдисвітів, плутяг і непрофесіоналів.

Книги – це не нафта, метал чи газ, не золото з платиною і не горілка. Неможливо обкладати її виробництво різними оброками з усіх сторін, а, навпаки, зробити її шлях мінімальним до читача. Книга – інтелект нації, то кому ж сьогодні треба доводити важливість книги, з ким виходити «на шпаги»? З міністрами, керівниками держмонополій, чиновниками усіх рангів – вони ж не з джунглів Екваторіальної Африки?!

Якщо мова йде про деградацію книги, то треба розуміти, що йдеться про деградацію нації. Ось кілька міркувань на цей рахунок тих, хто причетний до видавництва книги від її виготовлення до «вживання» з різними оцінками категоричності.

Заступник генерального директора видавництва «Фоліо» (Харків).
Щороку ми видаємо понад один мільйон книг щонайменше 400 авторів. Сьогодні книговидавці – це мужні люди, які працюють виключно на ентузіазмі. Для того, аби книга жила, Україна не має нічого, починаючи від мережі розповсюдження і закінчуючи витратними матеріалами на видавництво. Фарби, папір, високоякісні друкарські машини – усе імпортне, («прив’язане» до долара). Наша держава має лише власний газетний папір, і той вкрай низької якості. Але ми живемо і книги друкуються. Видавництва не померли - в стані реанімації від повної «клінічної смерті» перебуває український читач. А «допомога» держави? Розсмішили… Найкраща її допомога книговидавцям, якщо вона не буде їм заважати, плутатися під ногами.

Власник книжкового магазину, Львів.
Криза загострила систему споживання, в тому числі і культурного. Вектор дій, діючий за і проти культури, доволі складний, тому при поточних обставинах не берусь прогнозувати про долю видавничої справи в Україні навіть в недалекому майбутньому, аби не виглядати популістом, але з оптимізмом заявлю, що культурні і економічні реалії живуть в антифазах. Історія знає випадки, коли обвал матеріального супроводжувався сплеском творчої активності. Це й зрозуміло: коли людські перспективи в сфері побуту скорочувались, тоді люди повертали свій погляд в іншу далечінь. І виявлялось, що матеріальному є культурний замінник, який гріє душу нітрохи не гірше. Тому не усе так трагічно. Потрясіння підводять людей до аудиту цінностей, якими вони живуть. Криза стимулює зміни в настроях, після цього проходить трансформація стилю чи способу життя, набору звичок, споживчого меню.

Приватний видавець, Львів.
Наш земляк-першодрукар Іван Федоров випустив свою першу книгу на 100 років пізніше за Гутенберга, але якщо в Україні видавнича справа не покращиться, то у Львові поруч з пам’ятником першого книговидавця доведеться ставити пам’ятник його останньому колезі.

Науковець-філолог, Львівський НУ ім. Івана Франка.
Творча активність, потяг до самореалізації через мистецтво не так міцно зав’язані на гроші, як стверджує, обманюючи нас, економіка. В ситуації безгрошів’я поети не перестануть писати вірші, письменники – книги, музиканти не закинуть саксофони. Прямого зв’язку не існує ще й тому, що культурний достаток - це питання не кількості, а якості. Ті, хто реально являються лідерами в мистецтві, по великому рахунку живуть поза грошовою механікою. Пам`ятаєте, як на поховання Моцарта прийшли п’ять чоловік? Таланти не перестають бути самими собою з причини зняття з грошового достатку. Мистецтво, культура являють собою комору емоцій в «законсервованому» вигляді. Коли реальний банк в кризі, наступає золотий вік банку символічного – кожен може звернутись туди, в цю «консерву», не ризикуючи нарватись на відмову. А ще скажу, що нам негайно треба повернути в суспільство читаючого громадянина. Треба негайно повернути в школу літературу в такому обсязі (чи в більшому), в якому вона була до 1991 року. Так, при радянській владі література мала ідеологічне спрямування. Сьогодні ж вважають, що якщо ідеології немає, то й література зайва. Література потрібна не як стержень ідеології, а як основа культури людини і основа духовної єдності. Це мало прийти замість ідеології. Не прийшло. Не прийшло те, що складає основу самоідентичності народу, що складає досягнення світової культури.

Соціолог, Київ.
Нам треба повернутись до гуманітарної освіти. Не відбудеться ніякої модернізації, якщо не буде відповідного людського капіталу. Досягнення інженерної думки помітні для кожної людини, досягнення в гуманітарній області не так помітні, проте не менш значимі. Будь-яке управлінське рішення – це гуманітарні технології. Будь-яке рішення в соціумі на рівні держави – це теж гуманітарні технології. Воно має гуманітарні причини і наслідки. Якщо воно помилкове, масштаби руйнування, які прийдуть за цими рішеннями, будуть величезними.

Завідуюча університетською бібліотекою, Київ.
До 1991 року за книжковими магазинами і бібліотеками стояло певне культурне середовище, яке, в найширшому розумінні слова, називалось середнім класом. І середній клас – це не тільки матеріальний достаток, як зараз прийнято вважати. Це той шар населення, який виник в 60-х роках минулого століття на Заході, представники якого займались дрібним та середнім бізнесом. Саме на підставі цього соціального прошарку виникло так зване соціальне кіно, виникла хвиля літературного вибуху 60-70-х років. Цей соціальний прошарок мав смак і був здатний до економічної, політичної і культурної автономії, до самовизначення. Сьогодні на зміну йому приходять представники нової соціальної реальності: з`явилась так звана «офісна людина». На середній клас вона схожа лише матеріальними статками. Для неї культурна і політична автономія замінена корпоративною культурою. І саме під неї сьогодні міняється культура і заточуються усі види розважальної індустрії. Під них же і підлаштовується книговидавництво, торгівля книгами як інтелектом і їх якість (відсутність якості!!!). А за стан бібліотек я мову не веду, він жахливий.

Письменник, Львів.
Сучасний письменник постійно зіштовхується зі злою волею видавця, який не горить бажанням видавати написане «кров`ю серця» творця, оскільки такий текст не знайде попиту. За ринковою безпощадністю видавців криється сам читач, а вірніше, неврегульовані і неприродні стосунки між пишучими і читаючими. Важлива проблема, від якої залежить існування культури в її сучасному вигляді, полягає в тому, чи хоче одна людина читати те, що написала інша. Іншими словами, питання стоїть так: навіщо слухати те, що говорять інші. За цією проблемою криється загадковий феномен, ще не досліджений психологами: говорити і бути вислуханим – це задоволення, яке переважає задоволення слухати. Переважна більшість письменників виступають не лише володарями такої професії, вони ще й намагаються поєднати свій прибутковий промисел з примусовим нав’язуванням оточуючим свого «слова». Сто і навіть п’ятдесят років тому письменник не задумувався, чому і навіщо він це робить, оскільки він належав до професійної когорти, яка існувала по традиції чи соціальній інерції. Сьогодні сила цієї інерції практично вичерпана, а саме існування літератури не здається обов’язковим і природнім, тому письменник не може виправдовувати своє існування просто тим фактом, що якщо існує такий суспільний інститут, то хтось повинен «в ньому» працювати. Тим паче, що з`являється бажання читати те, що не засмічує мозок, а сприяє його розвитку.

Книговидавець, Івано-Франківськ.
Ніякої приреченості книговидавництва я не помічаю. Бачу інший неприємний фактор – наступ підробок під інтелектуальну літературу. З`являється феномен книги, яка не несе ніякої інтелектуальності, а є лише поводом для розмови, що в тебе є така книга. Це було характерним і для радянських часів: ми бігали за Борхесом чи Валентином Пікулем, щоб поставити їх на полицю. А в наш час усе більше з`являється авторів, які працюють на створення ерзаців і інтелектуальних симулякрів. Існує загроза, що такий тип усе більше і більше буде визначати ринок літератури.

А підсумовують вищесказане слова Олександри Коваль – беззмінного президента ГО «Форум видавців», сказані нею для каталогу-путівника Форуму: «Я ще жодного разу не чула, щоб український президент, прем’єр-міністр, міністр культури, освіти чи навіть економіки і фінансів привселюдно заявили, що українська книга нам не потрібна, тому їй не жити. Навпаки, усі вони, включно з депутатами Верховної і сільських рад, директорами заводів і капітанами пароходів, боксерами і власниками телеканалів, стверджують, що українська книжка - це їхнє усе і що вони готові за неї віддати життя. Але коли приходить до реальних справ, тут всі так само і категорично заявляють: не на часі!».

Ось такі різні думки людей, причетних до створення книги і її споживання. В своїй абсолютній більшості – не вельми втішні і не на користь майбутнього книги.

Яка ж доля чекає її ВЕЛИЧНІСТЬ книгу? Існує думка, що сумна, але й прекрасна. В світі назавжди залишаться люди, які ненавидять віртуальне читання. Ті, кому важливо торкатись пальцями до паперу, відчувати його запах, слухати шурхіт паперу, витирати пил з обкладинок і задумуватись, чи можна жити без живої книги, користуючись лише читанням з монітору. Тобто книга, швидше усього, поступово набуде статусу, який вона мала до масового поширення книговидавництва. Вона буде дорогою і буде з повагою передаватись від людини до людини. Особисті бібліотеки стануть невеликими, але дорогоцінними. І, на жаль, може трапитись дивовижний розлом між тими, хто читає щось в колективній віртуальній реальності, і тими, для кого відтиск красивої літери на чудової якості папері приносить величезне моральне задоволення.
 
Між тим, в українській національній культурі завжди була одна чи не найважливіша функція – охоронна, яка зберігає національні цінності, навіть якщо народ на мить відмовився, забув про них. В свій час українська культура «підгодовувалась» духовними, фольклорними, моральними джерелами, які били з народних глибин. А сьогодні вона сама вже є берегинею цих національних традицій, берегинею сокровенних знань. Вони – в книзі. Подвижники існують скрізь: в науці, освіті, обороні країни. Немає грошей, немає пільг, усе гине, а вони – ці подвижники - несуть в собі найдорогоцінніші знання і тримають на замку двері від національних сховищ. Ми добре їх знаємо. Вони не знають достойної зарплати, але бережуть нашу культуру для народу. Вони розуміють свою високу місію. Вони витягують з вогню битв обгорівши знамена і бережуть їх в своїх схронах. Знамена краси, релігії, моралі, духовності, народної мудрості. Вони несуть уяву про українську природу, українця, про життя українців. Тому книга вічна!

Смію на мажорній ноті повідомити читачу, що нинішнього року на здобуття премії «Найкраща книга Форуму видавців» було номіновано 467 книг з 87 видавництв. 87 інтелектуалів обирали найкращі видання. Церемонія нагородження премії відбулася 10 вересня у Львівському Академічному національному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Гран-прі Форуму отримала книга Олі Гнатюк «Відвага і страх» (Київ: видав. «Дух і літера»). Серед 18-ти кращих книг року - плід 20-річної праці авторського колективу, видання «Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання», (у 4-х т. Львів : видав. Артос). Автор цих рядків поповнив свою кількатисячну бібліотеку двома книгами-переможцями.

Петро ЧЕЧЕЛЮК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 3
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Читати українці за останні 20 років реальностали меньше. Хоча пристойну літературу (а зарахувати до пристойних письменників сьогодня можна здебільшого авторів закордонних) купити можна (от тільки ціни, ціни....). Більшість сучасних українських письменників, на мою думку, насправді є нецікавими, теми, які вони піднімають у своїх творах, тхнуть або шароварщиною, або сльозливим пессимізмом про те, які ми багатостраждальні, як нас українців постійно хтось гнобить. Читати таку українську літературу навіть з українців мало хто буде, тим паче - з такими цінами.
Відповісти
Хто читає змалку - читати не перестане навіть в окопі )

1. Менше читати стали не за останні 20 років, а максимум за останні 10 - часу массованого наступу електронних ЗМІ.
2. Пріоритети для читання стали більш вимогливішими. Той, хто пам`ятає вузькість вибору радянського часу, ніколи не скаже, що сьогодні немає що почитати.
Вибір розширився не лише по іменах і жанрах, але й по мові читання. Для декого цей вибір не обмежується українською/російською.
3. Це ж добре, що більшість українських письменників для Вас нецікаві ) Ви маєте свої чіткі катеґорії вибору.
За 20 років моя колекція з українських авторів постійно розширювалась за рахунок імен Андруховича, Винничука, Ю. Покальчука, Матіос, Неборака - свідома кристалізація смаку. Це не значить, що я не читав Дереша чи Мухарського, чи іноземних авторів (Анджей Стасюк, Пётр Вайль...).
4. Хороший засіб боротьби з цінами - єлектронна книга і можливість качати літературу з інтернету.

Можу порівнювати Львівський форум видавців з Московським Книжковим Ярмарком останніх років - за штучним декором ми бідніші, але за змістом і широтою програми - це небо і земля. Москва це потьомкінська дєрєвня. Львів (Україна) це реальне, повне, соковите, неповторне життя.
Відповісти
Хороша книга не може бути дешевою. Чому - тут написано. Я веду мову про хорошу книгу в плані дизайну, художнього оформлення і тексту. Хороший текст, хороша тема - це означає, що над книгою працював розумний автор, не рагуль і не жлоб. Він дорого продає свій інтелект. З іншої сторони, ми зайшли в таку "фазу" життя, коли читач диктує смак, а позаяк літературу віднесли до бізнесу, то видавник, аби їсти хліб з ікрою, повинен лягати під "смаки" так званого читача. Приклад: впродовж багаторічного відвідування Форуму створилось враження, що інтелектуальна література нікого не цікавить. Вона стоїть на подіумах і зрідка хто до неї підходить. Але стоїть натовп біля книг типу "Как я 10 лєт нє могла забеременнєть". "Тема"!!! Пише її колишня чувіха (власне, вона й залишилась чувіхою), видає її на гроші свого багатого жлоба-співмешканця. На "книгу" є попит, тому що ми на 85% - держава моральних люмпенів. Сьогодні, маючи гроші, можна видати усе - навіть книгу "тролейбусних талонів". Шкода, що настали такі часи. Це ще не трагедія нації, але велика драма. До 1991 року я за хороші книги носив чорну ікру, а нині я б не купив 80 відсотків сучасних книг навіть при умові, якби мені за них давали ікру.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Хто збереже книгу – знамено краси, моралі, духовності і народної мудрості?
12 вересня, 2015, 17:55