вхід реєстрація

Стрітення - свято зустрічі Зими з Літом

Стрітення - свято зустрічі  Зими з Літом
У багатьох народів останній місяць зими завершував річний цикл. Це стосувалося і давніх римлян, у яких назва останнього місяця року означала «очищення» (латинською – «фебруаріс»). Нею і сьогодні користується більшість європейців.

В Україні, як і в Білорусі, офіційно закріпилось слово «лютий». Як стверджує відоме прислів’я, це пора надмірних контрастів – вітрів, морозів, снігів, відлиг. Поруч з офіційною, в багатьох регіонах України користуються також діалектними накличками: сніжень – щедрий на сніги, морози; крутень – віхоли, заметілі; криводоріг – підступні відлиги, а потім укриті льодом дороги, якими ковзали сани від узбіччя до узбіччя; межень – календарна межа між зимою і весною.

2 лютого (15 лютого за новим стилем) православна церква відзначає урочистим богослужінням празник – Стрітення Господнє. За Біблійною міфологією розповідається, що коли маленькому Ісусові було 40 днів від народження, батьки принесли Його згідно із законом до храму. В той час в Єрусалимі жила праведна та благочестива людина на ймення Симеон. Бог обіцяв йому, що він лише тоді помре, коли побачить Месію.

Взявши Ісуса на руки, Симеон сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, владико…», впізнавши в Ісусові довгожданого Спасителя. Так зустрівся старий Симеон з Владикою неба і землі. (Звідси й назва Стрітення).

Це свято християнською церквою було введено тільки у другій половині IV віку і поступово за кілька століть поширилося на теренах панування релігії.

Відомий етнограф і дослідник стародавніх звичаїв Світовит Пашник вважає, що церква використала стародавнє свято на свою користь, адже в інших народів також існує звичай на 40-й день посвячувати новонароджену дитину.

Саме в цей час Місяць-човен, що відправився у подорож 1 січня, досягнув іншого берега – прийшов місяць очищення, як для новонародженого, так і для померлого сонячного божества.

Припускаємо, що на цей день дитина має бути введена до храму і приєднана до Роду Земного. Натомість душа померлого приєднується до Роду Небесного і вони зустрічаються у храмі, щоб кожен із них зайняв своє місце.

Тому проводять відповідні обряди посвячення і поминок. До цього часу душа померлого ще митарствує, а опісля знаходить спокій. Новонароджену ж дитину переслідують навські божества, бо йде вічна боротьба за життя між світами.

Тому дитину до посвячення намагаються не показувати чужим людям, раніше навіть не виносили на вулицю. Але, на відміну від євангельського сюжету, де до храму приходять самі батьки, за нашим звичаєм це роблять куми – підмінні батьки, бо потойбічні сили знають справжніх батьків і можуть зашкодити дитині.

У народній уяві Стрітення, Стрічення, Стріщення, Громниця, Зимобор — тлумачиться як зустріч Зими з Весною. Якщо не ділити рік на чотири пори року, а на дві - це свято зустрічі Зими з Літом.

Згідно з народним віруванням Зима колись вважалася старою згорбленою бабою в полатаному чорному кожушку (одягає на себе сім кожухів), приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами. В неї голова, як відро, замість волосся – звисають крижані сопляки, брови – крижинки, а вії – сніжинки, ніс – кістлявий, вуха, мов віхті соломи. ЇЇ чоловік – Дід Мороз, її син – Сніговій, що сипле сніг, коли накаже баба Зима. Жінка Сніговія – Завірюха, донька Завірюхи – Метелиця. Онуки баби Зими – вітри-сніговії та приморозки.

Після тривалої зими та тріскучих морозів з особливою радістю чекають перемоги літа над зимою. Врешті приходить Стрітення й стара Зима вперше зустрічається з молодим Літом. Зима – це богиня Смерті, яка завзято бореться з богинею Весни. Коли приходить богиня Літо —її уособлює молода гарна, рум’яна дівчина, вбрана в зелені шати, то йде супроти Зими і несе квіти Лелі-Весні. У неї на голові зелений вінок з первоцвіття, а розпущене волосся спливає плечима аж до пояса.

При зустрічі стара баба Зима і молода дівчина Весна сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися. Лунає замовляння:

«Ой вилинь, вилинь, гоголю!
Винеси літо з собою,
Винеси літо,
Літечко й зелене житечко,
Хрещатенький барвіночок
І запашний васильочок!»

Літо говорить:

-Помагай біг тобі, Зимо.
-Дай, Боже, здоров’я,- відповідає Зима.
-Бач, Зимо,- каже Літо,- що я наробило і напрацювало – ти поїла і попила.

Весна-Літо шмагає Зиму розпущеною галузкою.

Молодь йде на гору зустрічати Весну-Літо. Одні – вдягнуті в кожухи – це Весна-Літо, інші – у зелене вбрання - це Літо. На високих пагорбах запалювали вогонь, ушановували богів і змагалися у перетягуванні мотуза.



Завжди була перемога на боці життєдайного Сонця-Літа. Підбадьорена молодь тоді казала:

-Стрітення, благослови Матір-Землю теплим литієм!

Тобто, дощем – дарителем життя, сім’ям неба, що запліднює землю. У цей день предки молилися Богові Сонцю, розпочинали розучувати веснянки, писати писанки. На високих пагорбах запалювали вогонь, ушановували богів і змагалися у перетягуванні мотуза.

На Стрітення люди в церквах святять воду і свічки, які називали «грімничними», бо запалювали їх і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. По приході з церкви запалювали таку свічку, щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив.

Саме від грімничної свічки і свято мало другу назву – Грімниця.

Ой, грімнице-свічечко! Святая водичечко!
Від біди оберігай наш майбутній урожай!
Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім!
Свічко-свічечко, гори, на діточок укажи!
В щасті-долі щоб жили і здоров’я берегли!

На Стрітення святили воду в церкві. Цією ж водою кропили худобу, давали пити її. А пасічники берегли цю свячену водицю весь рік. Нею кропили вулики. Коли син ішов у військо чи на війну, батько благословляв, кроплячи стрітенською водою. Віра в силу цієї води в багатьох людей зберігається і досі.

А ще напередодні Стрітення жінки випікали обрядове печиво, що називали «жайворонками». Це такі чудові коржики у вигляді весняних птахів.Старі люди розповідали, ніби ця пташка народилася із сонячного жару. Їх давали дітям, щоб віднесли в садок і закликали весну в гості.

Благослови мати Весну закликати!
Весну закликати, Зиму проводжати!
Зимонька в візочку Веснонька в човничку.

Ганна Середюк
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
ВолиньПост,дякую,що публікуєте такі пізнавальні статті! Дууууже сподобалося!
Відповісти
Дуже позитивно))
Відповісти
Слава Господу Ісусові Христу!
Відповісти
"На городі бузина, а в Києві - дядько..."
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час