вхід реєстрація

Мер Луцька 70-х: «Звільнився, як «заївся» з головою облвиконкому»

Мер  Луцька 70-х: «Звільнився, як «заївся» з головою облвиконкому»
Юрія Сулівіна сьогодні називають «колишнім мером Луцька». Хоча тоді такого визначення посади керівника міста, на відміну від сьогодні, не було навіть у неофіційних розмовах.

Голова виконавчого комітету Луцької міської ради депутатів трудящих Сулівін очолював місто в час його активного розвитку - з червня 1975-го по грудень 1979 року. За цей час у Луцьку завершили будувати і відкрили драмтеатр та пам’ятник Лесі Українці, пустили у роботу шовковий комбінат та психлікарню, почали будувати Державний підшипниковий завод та молокозавод, збудували і відкрили шість садочків і дві школи.

У розмові з ВолиньPost Юрій Михайлович Сулівін ділиться спогадами про колишній Луцьк і переконує, що колись не все було погано…

- Знаю, що ви народилися в Росії. А як опинилися у Луцьку?

- Так, народився я 4 січня 1938 року в Таганрозі. Вчився в Київському інженерно-будівельному інституті. Після третього курсу одружився з дівчиною з Луцька – вона вчилася в цьому ж інституті. Так і потрапив до Луцька, переїхавши сюди у 1961 році. Спочатку дали квартиру біля вокзалу, потім на вулиці Артема, яка тепер називається проспектом Перемоги.

- Ви за освітою – архітектор?

- Так. Ще будучи учнем, мав виставку в Індії з рисунку. Це такий вид графіки. В Індії тоді виставлялися кращі роботи учнів. А з креслення обласну премію отримував.
Коли переїхав до Луцька, працював інженером в Колгоспопроекті, а потім головним інженером в обласному Міжколгоспбуді. Ця структура об’єднувала 17 організацій, 7,5 тисячі працівників по цілій області.

Солідна і відповідальна була посада. Розгорталися роботи із розробки цілинних радгоспів, і я займався цією роботою як головний інженер проектів. Запроектував 21 радгосп в Цілиноградській, Кустанайській та Північно-Казахській областях у Казахстані. Літав туди зі Львова чи Києва літаком. Але помер директор інституту Колгосппроект, і мене призначили на його місце.

- А як стали головою виконкому Луцька?

- Одного дня у 1975 році до мене подзвонили і викликали в обком партії. Потім я поїхав у Центральний комітет партії до Києва – «на розмову». А там була така дивна система… Перш ніж потрапити на розмову, мене водили по кабінетах, щось розказували: як працює система влади, хто кому підпорядковується. Для цього була виділена окрема людина, яка зі мною ходила.

Кабінетів 5 різних пройшли. Нарешті потрапили до другого секретаря ЦК Компартії України. Ним тоді був Лутак Іван Кіндратович. Він розпитував у мене, як би я працював, якби мене вибрали головою виконкому. Я розказав йому своє бачення – про фінанси, комуналку, про інші сфери. Місто є місто, це велике господарство, самі розумієте.

І тут такий цікавий момент… Я захопився, розповідаю йому, але раптом помічаю, що Іван Кіндратович задрімав. Я замовк. І він дрімає. Ніхто нічого не говорить. А потім він прокинувся і каже: «Ну так, в принципі все правильно. Бажаю успіхів». На тому розмова закінчилася.

Я вернувся в Луцьк. А потім були вибори. Здається, 4 кандидати балотувалися. Я ж набрав десь 92% голосів.

- Як ви вважаєте – вибори були чесними? Який відсоток лучан тоді взагалі ходив на вибори?

- Ні, тоді ніяких «підтасовок» не було. Але який був відсоток – не пам’ятаю. Я тоді взагалі не знав, що мене вибрали. В понеділок поїхав на роботу в інститут. В цей же день до мене дзвонить Іван Фурів. Він до виборів був головою виконкому. Дзвонить і питає: де ти сидиш? Я відповів, що в інституті на роботі. «Так тебе ж вибрали, чого ти там сидиш?» - каже він. Ну, а я що?.. Взяв водія і поїхав на нове місце роботи.

- І з чого почали?

- Познайомився спочатку з апаратом. Кабінет мій був там само, де і зараз, – на третьому поверсі. При вході у будівлю стояв міліціонер…
Приміщення Луцької міської ради (фото board.lutsk.ua)
Приміщення Луцької міської ради (фото board.lutsk.ua)

А щодо моєї роботи, то довелося активно будівництвом в місті займатися, комунальними проблемами.

Взагалі, відсутність дорожнього покриття тоді була однією з найгостріших проблем. Багато людей просили «зробити дорогу», тобто покласти асфальт. Це були люди з окраїн, де були з цим проблеми.

Часто також скаржилися на проблеми з водою. В багатьох будинках не було водопроводу. Просили часто поставити принаймні колонку на вулиці.

Заступники у мене були хороші - Литвиненко, Афанасьєв. Вони потім після мене були головами виконкому.

З більшістю звернень від лучан працювали Афанасьєв Петро Іванович та Литвиненко Костянтин Васильович. Якщо вони не могли вирішити, тоді вже підключався я. За 4,5 років роботи прийняв декілька тисяч громадян. До речі, не завжди люди поводилися спокійно. Одного разу прийшов «буйний» пенсіонер, хотів без черги пройти, став кричати, але його самі люди і втихомирили…

- Коли ви були головою виконкому, в місті створювали Меморіал Вічної Слави. Як він будувався?

- Я частково керував роботами із будівництва Меморіалу. Спочатку там було польське кладовище. Там до цього часу збереглася давня капличка. Її ніхто не зачіпав. Перед роботами із влаштування Меморіалу переносили могили на кладовище на Рівненській. Але не багато. Зовсім мало. Там копали і ніхто особливо не звертав на те увагу.

Під час робіт кожного дня у нас була ранкова нарада. Десь о 8:00-8:30 збиралися будівельники, інженери, керівники і обговорювали плани роботи на день або більш стратегічні плани. Цікаве було будівництво.

Але були проблеми з Києвом. У нас обеліск проектувався висотою 43 метри. А в Києві схожий обеліск, який на той час уже був збудований, був нижчий. Дзвонили, обурювалися, казали – так не можна… Як же ж – в якомусь Луцьку буде вищий обеліск, ніж у Києві? Але якось тоді все «зам’ялося», заглохло і ми таки побудували.
Головний обеліск Меморіалу Вічної Слави (фото board.lutsk.ua)
Головний обеліск Меморіалу Вічної Слави (фото board.lutsk.ua)

Відкривав потім Меморіал я в жовтні 1977 року.

- В середині сімдесятих збудували Театральний майдан. А які об’єкти вам довелося відкривати як голові?

- Театр відкривав. Але там моєї заслуги нема. Його будували ще за Фуріва. Я просто приймав його.
У день відкриття Волинського облмуздрамтеатру (фото з газети «Радянська Волинь», 1975 рік)
У день відкриття Волинського облмуздрамтеатру (фото з газети «Радянська Волинь», 1975 рік)

Пам’ятник Лесі Українці відкривав. Був невеликий мітинг, на якому зривали полотно, яким був накритий пам’ятник. Таким чином відбулося символічне відкриття.
У день відкриття пам'ятника Лесі Українці
У день відкриття пам'ятника Лесі Українці

Будинок за театром 15-поверховий відкривали.

- До речі, про 15-поверхівку в центрі. Пожежники мають претензії до нього – мовляв, у місті немає машини з драбиною, яка б дістала до останнього поверху цього будинку? А як тоді дозволили експлуатацію цього будинку?

- Тоді так питання не ставилося. Про це тоді дуже сильно не задумувалися – вимоги були простіші. Ліфти там є, сходи є. У випадку пожежі можна добратися до будь-якої квартири.

- Існує думка, що театр напроти Свято-Троїцького собору збудували для того, аби ідеологічно протиставити тогочасну культуру релігії. Адже навіть архітектурно він не «вписується» у вигляд площі…

- Я так не думаю. На початку сімдесятих років у внутрішньому дворі собору знаходилася Волинська філія інституту «Діпромісто». На першому поверсі жили монахи. А проектанти й архітектори - на другому. І нічого, нормально ходили один біля одного.
Театральна площа (фото board.lutsk.ua)
Театральна площа (фото board.lutsk.ua)

- Коли проектували Театральний майдан – чому не передбачили підземний перехід, про який сьогодні так багато говорять?

- Колись потреби робити підземний перехід на Театральному не було. В той час не було стільки машин. Можна було спокійно переходити дорогу.

Це зараз машини їздять одна за одною. Тому якщо зроблять підземний перехід, який ніби планують зробити на майдані, то це дуже добре. Це все для безпеки мешканців.

- А ви мали автомобіль?

- Мав, але рідко їздив. Це була звичайна «Волга». Яка у мене і лишилася. Чотири роки тому, на 70-ліття, син подарував мені «Ладу-112».

Хоча зараз вже не їжджу, бо поганий зір маю. Без окулярів погано бачу, та й вік не той. Користуюся громадським транспортом.
Проспект Леніна у Луцьку (фото board.lutsk.ua)
Проспект Леніна у Луцьку (фото board.lutsk.ua)

Раніше були посвідчення на безкоштовний проїзд в тролейбусі, а потім міський голова видав колишнім мерам довічні посвідчення для безкоштовного проїзду в маршрутках.

- До речі, про Театральний майдан. Розповідають, на ньому був дуже популярний ресторан.

- Так, цей ресторан називався «Театральний». Але в той час не дуже було популярним ходити по тих ресторанах. Іноді ми там бували. Але це місце не було якимось культовим чи дуже популярним. Тим більше, якби дізналися, що ти там пиячив, то можна було отримати сувору догану. Час був не той, що тепер.

- За час вашого головування відкрили 6 дитячих садочків, 2 школи, молокозавод, психлікарню, ДПЗ, шовковий комбінат, збудували Театральний майдан, дороги. Де місто брало гроші на таке масштабне будівництво?

- А заводи ж усі працювали! А сьогодні цього нема, тому й здається, що тоді були якісь особливі джерела для надходження грошей...

Якщо є робота, є гроші від заводів, тоді місто може будуватися.

Але, крім того, гроші отримували і з республіканського бюджету. Гроші зверху також надходили. В міський бюджет за рік я отримував утричі більше коштів, ніж голова обласного виконкому Свінцицький з цілої області. Тому що працювали заводи в Луцьку.

Раніше дуже добре господарство в місті працювало. Я на меланжевому по цеху на автомобілі їздив. Там площі – 16 гектарів, не особливо походиш.

А зараз економіка не так працює. Багато старих заводів подрібнилися на маленькі підприємства. Якщо заводи і працюють, то тільки за рахунок іноземних інвестицій, і весь заробіток уже не йде місту. Або наприклад, в інституті Міжколгосппроект раніше було 610 людей у штаті. Зараз – тільки 50 чоловік, і тим немає роботи.

- Які ще будівельні роботи велися в місті в другій половині сімдесятих?

- Шляхопровід на Артема будували. Львівську, Ковельську, Рівненську вулиці будували. Перший будинок на 33-му я приймав в експлуатацію. Ремонт в замку робився, коли я був головою. Фінансували тоді роботи. Там раніше антена стояла на одній із веж. Потім були проекти на реставрацію і консервацію. Тоді активно за нього взялися. Відновлювали стіни, вежу, інтер’єри, сходи. Велися тоді розкопки.

Всередині замку було багато зелені, наче невеликий парк.
Верхній Луцький замок, 1978 рік (фото з Вікіпедії)
Верхній Луцький замок, 1978 рік (фото з Вікіпедії)

Ще пригадую, коли я тільки з’явився у Луцьку, то на місці ринку була вода, і сам замок гарно відображався в ній. Потім засипали і зробили базар. Також були ремонти інших будівель в старому місті. Але всього пам’ять не збереже за стільки років…

- Якими проектами в Луцьку ви керували як архітектор?

- Я ще займався центральним парком імені Лесі Українки. Але це було ще до того, як був головою виконкому. Парк почали створювати в середині шістдесятих.

Проекту тоді не було. Ми просто намагалися раціонально підійти до посадки дерев: тут ялинку, тут березу...
Зараз воно вже все дуже виросло, дещо вирубують, щось залишають.
Верхній Луцький замок, початок 1970-х років (фото з сайту Однокласники)
Верхній Луцький замок, початок 1970-х років (фото з сайту Однокласники)

- Зараз парк у дуже захаращеному стані. Міська влада старається там щось змінити - то землю шматками в оренду віддає, то комунальне господарство створює... На вашу думку, що потрібно у парку робити, аби він виглядав більш цивілізовано?

- Важко сказати… Звичайно, передусім треба, аби спеціалісти зайнялися омолодженням парку – вирубати старі дерева, посадити нові… Раніше парк ніколи не доводили до такого стану.

- Чи актуальною у час вашого керівництва містом була проблема збереження культурної спадщини?

- Тоді саме так питання не ставили – саме в такому трактуванні. Усе було простіше - облагороджували територію, пристосовували приміщення під щось…

- А питанням туризму окремо займалися?


- Була рада з туризму. Вони такими питаннями займалися. Приїжджали інколи до нас автобуси на екскурсії. Людей спочатку на проспект Леніна везли, де стояв пам’ятник. Потім трохи по старому місті водили, по Радянській вулиці, в замок.

- А які масові святкові заходи в Луцьку проводилися?

- Свята були загальними. Перше травня, День Перемоги, жовтневі, День Луцька. Було свято зими. Але багато шуму з цього не робилося.

Популярними були мітинги. Але не стихійні. Їх організовували згори. Проте це не означає, що вони були примусові. Такий час тоді був. Людям на підприємствах сказали – і всі виходили. З найменшої причини – натовпами ходили то до міської ради, то до обкому.
(фото board.lutsk.ua)
(фото board.lutsk.ua)

- Як колись налагоджували систему транспорту в місті?

- З транспортом раніше проблем не було. Добре курсували тролейбуси і автобуси. Тролейбусів тоді було не менше, ніж зараз. Просто тепер основні перевезення взяли на себе маршрутки, а колись їх не було.

Тролейбуси почали раніше ходити, коли головою був Фурів Іван Іванович. Тоді й активно місто закупило ці транспортні засоби.

- Чи були якісь гучні скандали в Луцьку, пов’язані з націоналізмом?

- Я такого не пригадую. Це більше у Львові, а в нас все було тихо.

- Сьогодні в місті збираються поставити пам’ятник Степану Бандері. Як ви до цього ставитеся?

- Я б не ставив його там, де вони хочуть. Тим більше, я вихований в іншому дусі. Тому я взагалі проти такого пам’ятника.

- Чому? Адже зараз інші герої, інша ідеологія. Дітей треба на чомусь виховувати…

- Мені ідеї націоналізму чужі. Тому я проти. Дітей мають виховувати батьки, а не пам’ятники.

- Радянський час відомий дефіцитом та чергами. У вас як голови виконкому були проблеми з цим?

- Так само, як і в інших. Завжди було проблемно, де купити одяг, продукти. Особливих привілеїв у мене не було. Інколи водій Леонід щось купував.

Найдорожча копчена ковбаса тоді коштувала 3 карбованці 60 копійок. А зараз лежить по 80 гривень і її ніхто не бере. Сьогодні, думаю, є перевиробництво. Стільки барахла на базари повиносять, а його брати ніхто не хоче, бо нікому стільки не треба.

- А квартиру вам як голові виконкому дали?

- Через два тижні після того, як мене обрали головою виконкому, хотіли квартиру поміняти. Але я не захотів. В мене була трикімнатна квартира на вулиці Паризької Комуни, достатньо велика. Я її отримав у кінці 60-х. Тільки асфальт поклали на цій вулиці, бо там його не було.

Вже пізніше, коли з роками ямки утворилися, просив Шибу, аби він залатав. Але так нічого і не зробив.

- А ви комусь давали квартири?

- В 15-поверховому будинку на Театральному дав квартиру Андрошу Бідзілі.

- І все?

- В порядку винятку – більше нікому. Дав Бідзілі, бо в нього черга підходила, крім того, Бідзіля – архітектор цього будинку. А так отримували ті, кому положено було. Зловживань на цьому не було.

- Як і чому ви перестали працювати на посаді голови виконкому?

- Стався конфлікт з головою облвиконкому Свінцицьким. Вже завершувалося будівництво готелю «Світязь» на Рівненській. Саме відбувалося оформлення балконів.
Готель «Світязь», який пізніше назвали «Росією», а згодом - «Лучеськом» (фото з газети Радянська Волинь),
Готель «Світязь», який пізніше назвали «Росією», а згодом - «Лучеськом» (фото з газети Радянська Волинь),

Архітектори львівські зробили, але йому не подобалося. На його думку, балкони були оформлені неправильно. Він питає в мене, як я до того ставлюся. Я сказав, що цілком нормально. Він почав заперечувати, мовляв, бував багато у Європі і знає, що так робити балкони не варто.
Готель «Росія», теперішній «Лучеськ» (фото board.lutsk.ua)
Готель «Росія», теперішній «Лучеськ» (фото board.lutsk.ua)

Ми посварилися. Він сказав, що ми нічого не розуміємо, і щоб взагалі забиралися звідти.

Але «заїдатися» з головою облвиконкому означало кінець нормальної роботи. Я тоді написав заяву за власним бажанням. Кілька місяців вона лежала. Тоді з обкому повідомили, що сталася помилка і варто знову їхати в ЦК. Я поїхав, поговорили. Після цього пішов працювати в обласну архітектуру.

- Підтримуєте сьогодні стосунки зі своїми колегами чи з теперішнім міським головою?

- Так, в нас традиція така є. 30 грудня колишні голови виконкомів збираються в приміщенні виконкому разом з чинним мером. І десь години дві спілкуємося. В кінці минулого року теж збиралися. З нами не було Литвиненка, він тоді прихворів.

- А про що ви розмовляєте під час таких зустрічей?

- Ну, це швидше проходить як зустріч друзів, колишніх колег. Ми просто спілкуємося про все. Про місто, про його проблеми, останні події. А недавно було 80 років Бездушному. Ми також всі збиралися. 60 людей на святкуванні були.

- Віталій Кварцяний під час прес-конференцій якось говорив, що в минулому люди, зокрема футболісти, були щиріші. Чи можна це саме сказати про тодішніх депутатів? Чи були вони більш «щирими», ніж сучасні, і хотіли більше допомогти місту?

- Мабуть, так. Тоді єдині були. Зараз багато партій, кожна просуває щось своє. А ще ж скільки є тих, хто за і проти різних питань…

Думаю, тепер через багатовекторність різних віянь губиться сенс всієї роботи. Ви праві.

Та й футболісти тоді були більшими патріотами. Вибивалися молоді місцеві хлопці в команду. А тепер понабирають закордонних…

- А ви ходили на футбол?

- Авжеж. Я любив відвідувати стадіон. Для нас на трибуні були безкоштовні місця. Коли якась гра – я старався забігати на стадіон. Але вже давно я там не був. Квитки зараз дорогі.

- Як оцінюєте роботу теперішнього міського голови Миколи Романюка?

- Теперішній мер – хороший, розумний хлопець. Одну вулицю почав, десь другу, щось намагається зробити. Комуналкою займається. Крутиться, працює.

- Радиться з вами, коли приймає якісь рішення?

- Ми не спілкуємося в такому аспекті.

- Що побажаєте лучанам як колишній голова міста?

- Працювати все краще і краще. Тоді все буде добре.

Розмовляв Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 21
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
колишні мери будували, а теперішні - тільки прибирають.
Відповісти
Спасибо.
Відповісти
Браво, авторе! Як завжди, геніально! :)))
Відповісти
цікаве інтерв"ю. особливо фото :)
Відповісти
"...Особенно хозяйке удались консервы..." :-)
Відповісти
фото просто відпад, особливо першотравнева демонстрація: так захотілось літа
Відповісти
Я вам скажу, що Луцьк років тридцять тому був гарніший. А все через те, що були простори (маю на увазі центр міста), не було все так забудовано, не було цих будок, магазинчиків на зупинках, 1 поверхи всіх будинків були одного кольору, як не як, була якась естетика, якої зараз, на жаль, не має. Ліплять все на купу!
Відповісти
Я приїхав працювати в Луцьк після закінчення університету при голові міськвиконкому Івану Фуріву. Памятаю всіх і є велике поле порівняння. Фурів (царство йому небесне), багато зробив, був різким і нічого не прощав. З ним було приємно працювати. Жінки від нього падали в запаморочення. Сулівін завжди був культурною людиною, справжнім інтелігентом. Знаю його ще по проектному інституту "Укрколгоспроет". Добре запамятався вчитель Литвиненко - хам, неук, невіглас, дурень. Залишився в памяті одним штрихом Анатолій Поха - тільки й усього, що красивий чоловік. Нічого не зробив, тільки зачепив Леніну за голову трос і зняв памятник. І "згорів", як нічний метелик над багаттям.
Відповісти
цікаві дані
Відповісти
" Фурів (царство йому небесне), багато зробив, був різким і нічого не прощав. З ним було приємно працювати."

) Може для його рівня колгосппроектів Фурів і був божок, а про те як він, приїжджий гуцул (в селі якого в Карпатах ще в 60-х роках ходили в постолах), ламав через коліно думку архітектора Симаковича, зруйнував Старий Луцьк, починаючи від Марсового Поля (Театральний Майдан) до Замку - це ми, корінні лучани, добре пам`ятаємо.
Відповісти
Які цікаві відомості випливають. Точно не пригадаю, що саме, але здається, Симакович (як його звати, до речі?) збудував щось на Театральному за часів Фуріва. Розкажіть більше! [email protected]
Відповісти
Архітектор Симакович - це директор луцького філіалу Діпромісто до середини 80-х років.
Його батько Вадим Олексійович Симакович (18 квітня 1903 — лютий 1969) — український письменник.
Табличка висіла на будинку ювелірного "Перлина" на Волі. Чи зараз висить не знаю.

Звичайно, багато проектів Діпроміста і особисто Симаковича було втілено в Луцьку.
Але партійна номенклатура, назважаючи на норми, архітектурні смаки, стилі чоботом чавила ідеї архітекторів і інженерів, доводячи їх до інфарктів. Саме в такому стилі працював і Фурів (царство йому небесне), саме так працює і сьогоднішня номенклатура - діти селян, а не інтелігенції.

Відповісти
Шкода, але саме такої не висить. Там зараз є Канішевському Григорію
Відповісти
Вибачте, я не працював у Діпромісто - знаю про те, що написав зі слів батька.
Відповісти
Чи живі довоєнні бурмістри (міські голови) Луцька, Ковеля, Володимира? Чи не можна взяти інтерв ю у них?
Відповісти
Смієтеся? Звичайно ж, не живі. Ми навіть тих, хто бодай щось пам'ятає з довоєнного Луцька, по крихтах збираємо. Ось ще пожежник живий: http://www.volynpost.com/news/1870-najstarshomu-pozhezhnyku-lucka--80
А так, матеріал був би просто шик.
Відповісти
Для дописувачів з явно вираженою формою церебрального паралічу. Для початку: не "бурмістри", а бургомістри. "Довоєнні" - це означає - до 1941 року. Якщо бургоміст прийшов на таку посаду навіть в 25 років, то це вже 95 років.
Відповісти
а чим бургомістр відрізняється від бурмістра? на плиті Посолейковича на Братській вжито саме друге слово, без "го".
Відповісти
Знаю цю ЛЮДИНУ! Я сторонній, але на Шопена, в "Агропроекті" щодень його бачив. Чемність, інтелігентність. За 15 років випадкових зустрічей я сьогодні знаю хто ВІН! Поха, Кривицький,Шиба,Романюк - то "ХАКЕРИ" міста.
Відповісти
Не усі мери хочуть працювати з розумними людьми. Головне - відданість. Щоб був в доску свій. Візьміть хоч би заступника Вербича… А в місті є розумні, впевнені в собі і в своєму досвіді самодостатні люди. Африканський підхід до проблеми. Чистого виду трайбалізм Кенії, Зімбвабве, Сомалі. В світі давно заведено, що розумних людей навіть перекупляють, платять високі зарплати, «виписують» з інших країн. Щоправда, в мерії це застосувати неможливо: немає за що перекупляти, хіба що за свої "кровні". Дякую пану Котису за високу культуру викладення матеріалу, а то вже набридло читати штампи з чиновниками однієї пані з обласної ради, схожі один на одного, як два курячих яйця.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Мер Луцька 70-х: «Звільнився, як «заївся» з головою облвиконкому»
14 лютого, 2012, 13:19
Миллионер с Запада
10 лютого, 2012, 15:50