вхід реєстрація

Олег Бровін: «Сумніваюсь, що мій бізнес комусь цікавий»

Олег Бровін: «Сумніваюсь, що мій бізнес комусь цікавий»
Власника компанії «Гранд Персона» Олега Бровіна називають кращим ресторатором Волині, а його заклади - традиційно популярні серед грошовитої публіки. Втім причина популярності - не тільки у гаманцях клієнтів, а й у іміджі закладів з професійним персоналом і екслюзивними пропозиціями, який «Гранд Персоні» вдалося створити для своїх ресторанів, кафе, піцерій, готелів і салонів.

Останнім часом Луцьком ширяться чутки, що бізнес луцького ресторатора переживає не найкращі часи. Мовляв на бізнесмена тиснуть і вимагають задешево продати усі заклади.

Чи так це ВолиньPost запитав у самого Олега Бровіна.

НА МЕНЕ НІХТО НЕ ТИСНЕ, ЦЕ ЛИШЕ ЧУТКИ

– Уже кілька місяців ширяться чутки про те, що в Олега Бровіна хочуть відібрати бізнес, і що ви нібито завбачливо втекли закордон. Звідки такі розмови? Диму без вогню не буває…

– Чесно кажучи, я сам вражений цими плітками. Мені про це часто говорять.

– Про те, що «донецькі хлопці» хочуть у вас забрати бізнес мені розповідала подруга, яка навіть не знає точно, хто такий Бровін. Але у пресі про це не писали…

– Так, ЗМІ не писали. Це неймовірно. Мені й самому цікаво зрозуміти, звідки ці розмови беруться.

– Чула навіть, що ви у США втекли.

– А про це мені у Facebook написав знайомий фотограф, який злякався, що не зможе мені влаштувати фотосесію для книги про визначних людей Волині.

– Але у Штатах ви таки були нещодавно?

– Так. Тільки-но я полетів у Америку, як мені телефонують і кажуть, що чули, ніби я лишився у США. Та ні, у мене був квиток назад.

Ми полетіли з ректором ВНУ на запрошення посла України. Це був офіційний візит у США. Ми подарували надзвичайно гарну книгу про Україну бібліотеці Конгресу США.

Потім поїхали покататись на лижах. Мені знову дзвонять і натякають, що я, мабуть, осів у Швейцарії, гроші там ховаю. Це просто шок (сміється, – ред.).

І ось нещодавно телефонують моїй дружині і розповідають, що нібито у Бровіна все забрали і посадили в тюрму. Я вже сам у паніці (сміється, – ред.). Ось така історія.

– Ваші працівники, напевно, теж хвилюються?

– Я їм сказав, щоб вони заспокоїлись і припинили будь-які розмови. Ми працюємо у звичному режимі. Єдине що ми змінюємо, то це географію розвитку.

– Тобто ваш бізнес і далі процвітає?

– Так, ми закінчуємо ремонт ресторану у Львові. У готелі «Жорж», що у самому центрі Львова, буде «Фелічіта». Ми готуємось відкривати піцерії у Києві, обираємо зараз приміщення. Ми плануємо і в Одесі відкрити «Фелічіту».

Визнаю – працювати важко. Але я працюю, бо цей бізнес – це моє життя. І мені це подобається.

– І немає ніяких «донецьких хлопців», які вам погрожують?

– Та про це навіть смішно говорити! Це не той бізнес, за який би хтось хотів воювати.

– Це не принциповий бізнес. Не нафта, не газ…

– Звичайно! Це такий головний біль. Я не уявляю, яка нормальна людина займатиметься ресторанним бізнесом. Чесно вам кажу.

– Боїтесь імовірних конкурентів?

– Коли в Луцьку відкривається новий ресторан, мені кажуть: «Шеф, у нас з’явились нові конкуренти». Ні, це наше щастя, що люди, які не мають уявлення про ресторанний бізнес, відкривають нові заклади. До цього треба підходити професійно.

Я хотів би бачити конкуренцію не як ціновий чи демпінговий бій, а конкуренцію з точки зору сервісу, якості страв і взагалі організації роботи.

У нашу компанію на роботу досить важко знайти людей. До ресторанів люди не хочуть іти працювати, тому що ми не даємо можливостей зловживати. Ну, це ж нонсенс, здавалося б.

Мене через це називають тираном, капіталістом, ненажерою. Та неправда це все. Та ви запитайте у будь-якого мого працівника. Хто так скаже? Будь-кого, починаючи від прибиральниці. А у мене 500 працівників.

Я зовсім не такий, яким мене дехто малює. Я не маю водіїв, я не маю охоронців. Так, я не бідна людина. Але я не краду грошей, я їх заробляю важкою працею. Тому я дуже сумніваюсь, що мій бізнес комусь цікавий.

ПОЗИТИВНА ОЦІНКА «РЕВІЗОРА» – ЗАСЛУЖЕНА

– До вас узагалі коли-небудь звертатися з пропозицією викупити ваш бізнес?

– Звертались до кризи. Але я відмовився, тому що тоді не зорієнтувався. При всьому цьому я вважаю: все, що не робиться, – тільки до кращого. І я в це вірю. Дуже вірю.

– У чутках про тиск на ваш бізнес фігурувала санстанція і податкова. Казали, що з ними у вас були проблеми…

– По санстанції в Луцьку ми найкращі. Найкращі! Я переконаний. І програма «Ревізор» тому підтвердження.

А коли нас штрафують, то хіба за дрібниці... Ніби м'ясо лежало поряд не з тим продуктом. У нас все зберігається згідно норм, санстанція ж керується застарілими радянськими нормами. Але ми на них не ображаємось. Їм штраф все одно треба. Цього ніхто не приховує.

А все решта – дрібниці. Робочі моменти. Немає ніяких претензій до нас.

– Чула й таке, що ви особисто покликали програму «Ревізор», яка дала схвальну оцінку вашим закладам, для того, аби «набити собі ціну». Невже так і є?

– Поки вони не приїхали сюди, я взагалі не знав, що існує така програма. Але я відповідально заявляю – ми знали, що «Ревізор» приїде до Луцька.

Мені подзвонили і запитали лише, чи можна відвідати котрийсь із наших закладів. Та без проблем! І цього я навіть не сказав своїм директорам.

Я нікому нічого не платив. І позитивна оцінка «Ревізора» – це заслужено. На кухнях у нас завжди так чисто, сервіс на рівні, а позитивні відгуки не тільки у «Ревізора».

Я потім подивився «Ревізори», зняті у інших містах. І мені соромно за наші міста, за наших корумпованих чиновників.

Програма «Ревізор» не бере гроші і не рекламує. Мене у цьому запевнили. І я сам у цьому переконався.

– Але тепер маєте номер мобільного Ольги Фреймут?

– Не маю. Не знаю. Не спілкуюсь. Вже й передачу не дивлюсь. Хоча сама передача насправді чудова.

ІДЕАЛЬНИМ СЕБЕ НЕ ВВАЖАЮ

– Вас називають найкращим ресторатором на Волині. Чи вважаєте ви себе таким?

– Я себе не вважаю досконалим ресторатором. Я ніколи не буду ідеальним. І всі мої працівники знають, що я ніколи не можу бути сповна задоволеним.

Так, мені подобається, що мене називають кращим. Але я не хвастун, тому сам так себе не називаю, хоча я розумію ресторанний бізнес, мабуть, як ніхто інший у цьому місті.

На жаль, відсоток людей, які відвідують наші ресторани, не найбільший. Ні, я не хочу сказати, що люди мусять ходити до мене кожного дня. Але я хочу, щоб люди приходили у наші ресторани хоча б раз у місяць. Разом з тим я хочу, щоб люди розуміли, чому в мене кава коштує 15 гривень.

Хтось каже, що у нас маленька зарплатня. Це брехня. Просто ми не платимо за будь-що. Ми не платимо гроші за гарні очі, ми платимо за сумлінну роботу.

– Мабуть, найліпше можна заробити на чайових?

– Я радію, що у наших ресторанах офіціанти отримують чайові. Наприклад, у Буковелі зарплата офіціанта дійсно невелика. Але чайових вони отримують, як кажуть, від п’яти тисяч гривень. І я радію з цього. Наші працівники їдуть в Буковель, як на заробітки.

До речі, завдяки Буковелю «Фелічіту» знає вся Україна. Кожне місто України чекає відкриття нашої піцерії. Не наших «Фелічіт» по країні вже багато. У нас не підробка під італійську кухню. У нас все справжнє.

– Знаю, що ви мали намір відкривати ресторан кавказької кухні. Що з цією ідеєю?

– Так, цей заклад ми хотіли відкрити там, де колись був ресторан «Capri». Там мав бути ресторан не так кавказької кухні, як м’ясний ресторан. Я поки думаю над цією ідеєю.

– А чому справжній італійський ресторан «Capri» зник? Він не прижився?

– Справа в тому, що його закрили тільки через технічні неполадки, пов’язані з інженерними комунікаціями цього приміщення. Воно старе, і в нас трапилась велика аварія у підсобних приміщеннях – попроривало всі труби, бо вони були просто в жахливому стані. Тому ми були вимушені його закрити.

До речі, італійську кухню в Луцьку не всі зрозуміли до кінця. Декому взагалі в голові не вкладається, як можна порівнювати італійські м’ясні продукти з українським салом та м’ясом. Але це, мабуть, філософське питання.

– Фаст-фудами займатися не хочете?

– Ні, не хочу. Єдиний цікавий мені фаст-фуд – це «Вареники ТУТ». І то це тільки тому, що я в душі – націоналіст. І фаст-фуд український може мене затягнути. Про це я тільки міркую.

ЗДОРОВА ЇЖА – НАЙБЛИЖЧЕ МАЙБУТНЄ

– Зараз є модне поняття «здорова їжа». Як ви до цього ставитесь?

– Здорову їжу називають ще «еко-їжею» або «органік-фуд». Ставлюсь дуже позитивно. Я вважаю, що ресторани, столові чи магазини здорової їжі – це найближче майбутнє.

Те, що здорову їжу сьогодні можуть дозволити собі не всі, – це факт. Зараз думають, аби хоч щось поїсти, а не думають, де б то поїсти екологічно чистої їжі.

Можливо, суто органічна їжа нам і не досить корисна, бо ми вже звикли, щоб наш організм будоражило. Коли їм український хліб, я собі думаю, що їм органічний продукт. Хоча ми розуміємо, що він вже давно не зовсім із муки. Якщо в селі вирощується свиня чи корова, то це теж важко сьогодні назвати органічною їжею, бо годують тварин комбікормом. Тому тут кожен сам собі вибирає, що дня нього є органічною їжею.

– Що для вашого ресторану здорова їжа? Прийде клієнт і запитає, чи на преміксах вирощене м'ясо. Чи зможе офіціант запевнити, що воно домашнє?

– У наших правилах говорити «ні» гостям заборонено. Якщо навіть треба сказати «ні», то треба це так зробити, щоб людина вийшла з ресторану задоволеною.

Але я не насмілюсь сказати, що в нас органічна їжа. Я можу сказати, що вона в нас українська, бо це дійсно так. У більшості сировина в нас українська.

– Можете спокійно сказати, що їжа, яку подають у ваших ресторанах, не гірша за ту, яку люди їдять вдома? У вас навіть може бути ретельніший контроль за продуктами, ніж у кожного вдома?

– 100%. Ми закуповуємо найякіснішу сировину.

– Українці люблять пиво. З точки зору бізнесу такий вид ресторанного бізнесу як паби – це і елітно, і перспективно. Яка вашу думка?

– Я пиво не люблю. Якщо деколи вип’ю бокал пива, то бельгійського «Leffe». Я не люблю запах пива. Мені не подобається.

Щодо пива як бізнесу, то у нашому місті є відомі пивні заклади. Але я теж туди не ходжу, бо не люблю всього, що пов’язане з пивом. Дивлячись на відвідуваність цих ресторанів, я думаю, що це бізнес непоганий.

– А що з вашим міні-готелем на вулиці Стрілецькій у Луцьку?

– У цьому році ми там закінчимо. Там будуть апартаменти, а точніше чотири квартири для тимчасового проживання. Це квартири, а не готель. Там буде дуже зручно і гарно.

НЕ ЗМІГ ПРИСЯГТИ НА ВІРНІСТЬ РОСІЇ, ОБРАВ УКРАЇНУ

– Ви – цікава людина, розкажіть трохи про себе…

– Я народився у Луцьку. Я – корінний лучанин. Навчався у 5-й школі. За освітою я – інженер-автомобіліст, спеціальність – «Експлуатація автомобільного транспорту».

Потім пішов на службу у Радянську армію, поїхав на Далекий Схід. Це поблизу Владивостока, Находки. Це були 85-86-й роки.

Звідти нас відправили у В’єтнам. Там ми служили досить успішно. Мені було там добре. Тепле Південно-Китайське море. Був блатний Радянський Союз – нам давали службові квартири. У магазинах усе було, хоча й за колючим дротом.

– Ви вже тоді були одружені?

– Так, я жив там з дружиною і сином. Віталіку тоді було два роки. А у 1991 році після ГКЧП, коли перестала існувати Радянська армія, українцям поставили умову – або ви приймаєте присягу на вірність Росії, або їдете додому. Я, звісно, обрав Україну. І от з 1992 року я живу і працюю в Луцьку.

– І ніколи не думали про те, аби покинути цю країну? Чи надто сильно прив’язані, хоча й хотілося б?

– Може, й так. Хоча я, мабуть, ніколи не думав про це всерйоз. Знаєте, краще ось тут працювати, а туди їздити відпочивати, мандрувати. Виїхати з України назавжди я, мабуть, не готовий.

– А як почали свій бізнес?

– Після В’єтнаму, коли привезли звідти багато лахміття, продавали його на базарі, як і всі. Торгував взуттям у магазині «Джесіка» на вулиці Радянській. Потім з цього магазину зробили бар.

Після цього був бар «Адвокат» на вулиці Богдана Хмельницького. Потім господар цього всього збанкрутував, і ми почали займатися курячими стегенцями. На той час це вже був великий бізнес. Ми продавали дуже багато цих стегенець.

Ну, і десь у той період, це 96-97-й роки, я вже почав займатися ресторанним бізнесом. Спочатку мав ресторан «Край» у тому приміщенні, де «Capri». Подібний ресторан я побачив у польському місті Гдиня. Те, що я підгледів у Польщі, практично скопіював, створивши «Край».

Я тоді ще не розумів, що я роблю, що таке кухня. Мені тоді дуже пощастило зустріти Василя Петровича Гресика, колишнього ревізора правління громадського харчування, та Галину Адамівну Павлову, одну із найкращих адміністраторів ресторанів «Росія», «Волинь». Саме вони тоді мені допомогти налаштувати усю технологічну частину.

– Інший бізнес вас не цікавить?

– Чесно кажу: не цікавить. Мене цікавить тільки готельно-ресторанний бізнес.

ДРАТУЄ, КОЛИ ЛЮДИ ВИКИДАЮТЬ СМІТТЯ СОБІ ПІД НОГИ

– Олег Бровін щось готує сам: вдома або й у ресторані?

– Олег Бровін нічого не готує. По-перше, стараюсь мало їсти у зв’язку з давніми хворобами. Тому вдома нічого не готую. Можу тільки дружині з-за спини щось радити, але вона каже: «Йди у свої ресторани й там командуй, а тут не заважай». Оце вся моя кухонна подорож по домашній кухні.

– Маєте якусь улюблену кухню чи улюблену страву?

– З італійською їжею мені завжди легко і спокійно: і в голові, і в шлунку. Італійська кухня – це для мене показник співвідношення смаку і калорійності.

– Ви багато подорожуєте. Які ваші улюблені країни?

– Я був у різних країнах. Але найбільше люблю Європу. Італія – це моя любов. Я люблю кататись на лижах. Люблю море, але у європейському форматі. Не Єгипет.

– У яких країнах ви ще не були?

– Проїздом по роботі я об’їздив півсвіту. А так, щоб часто, то далі Європи рідко буваю.

– Літати не боїтесь?

– Ні, дуже люблю. Я розумію страх людей. Але для чого думати про погане? Авіаційний транспорт – найбезпечніший. Я спокійний, коли в літаку. Мені подобається літати.

– Надивившись на Європу, Луцьк можна й розлюбити. Що вам у Луцьку подобається, а що ні? Що б ви порадили владцям?

– Мені не хочеться радити, я вже радив у багатьох інтерв’ю. Я називаю Луцьк маленьким Парижем. Це всі знають. Я дуже люблю наше місто, особливо влітку. Мені тут дуже добре.

Владі найперше треба змінювати, мабуть, менталітет. Щоб жити все-таки для людей. Це їхнє призначення. Зараз це не так, і мене це засмучує.

Треба робити дороги, латати будинки, змінювати підземне комунальне начиння. А люди своєю чергою повинні навчитися не смітити. Мене дуже дратує, коли я бачу, як хтось викидає сміття собі під ноги.

ПОЛІТИКА – МАКСИМАЛЬНО БРУДНА СПРАВА

– Вас тягнуть у політику?

– Йти у владу не пробував, бо не хочу. Мені це нецікаво. Тим не менш ледь не кожного року пропонують вступати у партію. Останнім часом рідше, а от раніше всі пропонували.

Я вважаю політику максимально брудною справою. Хоча бізнесменів називають порушниками закону, кажуть, що ми не платимо податків, що ми такі-сякі. Це все стосується політиків. Бізнесмени – найчесніші люди, тому що бізнесмени живуть так, як наказує жити наша система.

Дитина моя подумувала про політику, але, мабуть, це тому, що він ще надто молодий. Він ще просто до кінця не розуміє, що таке політика і для чого вона потрібна людям. Для чого вона політикам європейським і для чого вона потрібна політикам українським. Я його поки що оберігаю від цього. Є набагато цікавіші заняття.

– Ви як щирий патріот вишиванку носите?

– Обов’язково. До речі, маю дуже багато вишиванок. Я їх купую постійно. У мене є і зимові, і літні, і товсті, і тонкі, і з коротким рукавом, і з довгим рукавом.

А у День Незалежності я вишиванки змінюю залежно від погоди. Якщо вранці прохолодно, то одягаю з довгим рукавом, після обіду одягаю з коротким рукавом.

У мене вся родина, і дружина, і син, носять. Я не скажу, що я їх заразив, але я їх змушую любити і поважати вишиванку. Тому їх в нас дуже багато.

Не всі вони страшенно дорогі, вони всі прості, але вони всі зроблені хорошими людьми, які виготовляли і продавали їх від душі. І я ці вишиванки вважаю своїми оберегами.

– Ви набожна людина? До церкви ходите?

– Я до церкви ходжу. Але тільки у великі свята. Я вихований у радянські часи. Будучи комсомольцем, я ходив біля собору й записував тих, хто ходив у церкву на релігійні свята. Я вважав, що це правильно. Тоді мені так казали. Сьогодні за це мені дуже соромно. Я вірю у Бога по-своєму. Я вірю, що від Нього все залежить.

Я дуже люблю Зимненський монастир. Я люблю монастир в Острозі. Там мені комфортно. Мені подобається наша Покровська церква, Свято-Троїцький собор, особливо нижній храм.

– Тобто вам неважливо, до якого патріархату належить храм?

– У принципі так, але мене краще не чіпати на цю тему. Я маю свою думку. І вона українська. Просто коли потрапляю до церкви, то про це не думаю. У мене багато друзів з Московського патріархату, особливо друзів мого сина. Але це молоді священнослужителі, які думають по-українськи. І мене це тішить.

– І з настоятелькою Зимненського монастиря ви знайомі? Матушка Стефанія дуже впливова жінка.

– Так, впливова. Я її дуже поважаю. Коли говорю з нею на релігійні теми, то можу слухати її, як маму рідну. В її словах є сила. Я їй вірю. А про політику ми з нею не говоримо.

– А вороги у вас є? Або принаймні люди, з якими по життю назавжди розійшлись?

– Вороги… Я дуже надіюсь, що ворогів у мене немає. Але, звісно, є люди, з якими ми не зійшлись у поглядах, є люди, у яких я просто розчарувався.

Але я з усіма вітаюсь при зустрічі. Стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе. Це аксіома.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)
Теги: Бровін
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 18
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Бровіна не цікавять люди, як особистості, вітається він тільки до тих, з ким йому вигідно! Це думка не однієї людини. А за організацію чудових мість відпочинку, звісно молодець! Харчуюся лише у його закладах
Відповісти
сина він виховав просто бидлом. як воно їздить на тій розмальваній тойоті - то все місто бачить, хамло, підрізає, з другорядної їде - дорогою не поступається, обганяє по зустрічній через суцільну ще сигнальть забороненою крякалкою, під ментів косить.
яблуко, як бачимо, від яблуні. і не треба прилизувати.
Відповісти
коли Бровін торгував курячими стегенцями, то й сам був як півник-бройлер. Коли почав розумно перебирати харчами - одразу став виглядати відповідно. Результат якісної їжі, як кажуть, наліцо. А взагалі чолов"яга він стопроцентний. і хазяїн стопроцентний.
Відповісти
Це дуже мудра людина. Дуже.
Відповісти
вічно невдоволений чоловік - це проблема.Непереливки його підопічним, особливо особам жіночої статі.
Відповісти
Бровин - успешный рестратор и успешный предприниматель. Уважаю таких. Побольше б нам таких людей.
Відповісти
приємно, що він мислить проукраїнськи. бізнесу вигідно дружити з владою, але нинішній владі такі, як він теж не друзі...
Відповісти
Олегу удачи и процветания
Відповісти
Також чув про нього не лише добре, але чого-чого, а професійності у нього не забереш. На бровіних тримається старенька європа, шкода, що у нас таких небагато.
Відповісти
Та просто цікаве інтерв.ю! І, головне, актуальне, написали про те, що в усіх на слуху.
Відповісти
Бровін - чоловік з характером, але, погодьтеся, він заслуговує на повагу. Так, може, не все чесно робив. А хто чесно? Все-таки недарма його називають модником. Він має смак. І його заклади - тому підтвердження.
Відповісти
Бровін - виявляється класний дядько :) Розумний і з характером. Давно я вже таких цікавих інтерв’ю не читала :)
Відповісти
Хороше інтерв*ю. Мені сподобалось
Відповісти
А мені не сподобалось. Надто вже прилизане. Бровін вміє і пожартувати "з перцем" і "смачне" слівце вставити. Хіба може пані журналістки посоромився.
Відповісти
Олег Бровін - людина з характером. Кажу це, тому, що знаю цю людину дуже давно. Може хтось і не любить його за принципову позицію, але то вже проблеми не Олега :) Він просто щирий, і каже так як є. Це треба поважати.
Ну а за створення якісного ресторанного бізнесу на Волині -респект йому, він справжній профі і докаже це ще не раз. Впевнений.
Відповісти
від тами відійшли. Певно продасть він свої корчми...
Відповісти
завдяки Бровіну, не соромно перед немісцевими гостями за луцькі ресторами...респект
Відповісти
Людина з відмінним творчим баченням, харизмою, інтелектом! Респект!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Олег Бровін: «Сумніваюсь, що мій бізнес комусь цікавий»
05 березня, 2012, 16:36