вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Слухав та чув людей: у пам'ять про Миколу Романюка

Слухав та чув людей: у пам'ять про Миколу Романюка
Здається, ще зовсім недавно луцький міський голова Микола Романюк махав пальцем на підлеглих під час оперативних нарад та сміявся із депутатських жартів на сесії. Та минуло вже 40 днів від дня, відколи луцький градоначальник відійшов у вічність. Завжди усміхнений Микола Ярославович нині дивиться на місто, яке стало таким рідним, лише із фото – у вишиванці, діловому костюмі чи звичайному трикотажному светрі.

Луцьк пам’ятає його різним: з рукою на серці під час виконання гімну, зосередженим, але привітним під час нагородження медалями волинських героїв чи веселим та жартівливим під час оглядин дитячого садка.

Спогадами про такого різного, але водночас постійного у своїй дипломатичності та виваженості мера з журналістом Інформаційного агентства ВолиньPost поділилися люди, які працювали з ним пліч-о-пліч останній рік, п’ять чи навіть десятки років.



Заступники міського голови та секретар міськради досі не говорять про луцького мера у минулому часі.

Усім із них довелося працювати із Романюком протягом різного часу. Юрій Вербич познайомився із нм ще у 1987 році, тоді як Юрій Моклиця чи секретар Юлія Вусенко - лише потрапивши у стіни міськради після останніх виборів.

Проте усі в один голос повторюють – це був добрий керівник, мудрий наставник та чуйна людина.

***

Секретар міської ради Юлія Вусенко розповідає, що познайомилася із Миколою Ярославовичем вже тоді, як стала депутатом міськради. Зараз вона дуже шкодує, що так мало часу вдалося попрацювати разом, адже Романюк володів величезним управлінським досвідом. А ще був надзвичайно добрим та чуйним до колег та умів відокремити особисте від робочого.

«Якщо згадати, то його основна риса - це людяність. Мене завжди дивувало, що заходячи на будь-які заходи, він знав потрібні слова, знав з чого почати, до кого і як звернутися. І після того, як у засобах масової інформації з’явилося багато статей, я почала аналізувати- він дійсно мав життєві позиції, яких завжди притримувався. Найдорожчим для нього була родина - він завжди казав, що дзвонить мамі зранку, часто згадував про дружину і внуків, якими дуже пишався. Мені у приватному спілкуванні, а це були буквально по кілька хвилин після нарад, завжди наголошував, що необхідно велику кількість часу приділяти дітям.

Не можу сказати, що він був суворим керівником. Він був справедливим - не переконував і не наполягав на своєму, а казав «Давайте повернемося до цього питання пізніше». Це мене дивувало, бо, як на мене, були позиції, на яких можна було наполягати. Але Микола Ярославович ніколи не наполягав - він доводив свою правоту дуже планомірно. Потім, коли ми поверталися розгляду цих питань, всім ставало зрозуміло, що він був правий на 100%.

Не скажу, що Микола Ярославович не сприймав критику близько до серця, бо часто бачила його в такі моменти і розуміла, що переживає, як людина.

Завжди чуйний і ставився по-людськи. Він знав, коли у мене хворіють діти. Перепитував, як справи. Із ним було дуже приємно працювати. Я усвідомила, що він не просто керівник, він був хорошою людиною».

Перший заступник міського голови Тарас Яковлев розповів, що коли Романюк виграв вибори, він працював начальником відділу майна міської ради. Усі розуміли, що новий міський голова приведе нову команду та керівників структурних підрозділів.

«Я був одним із тих, хто мав своє місце залишити. Перших два місяці були серйозні розмови, без пропозицій звільнитися, але по настрою я бачив, що знайти розуміння буде дуже важко. Тому вже готувався до того, аби шукати нову роботу. Треба віддати належне, Микола Ярославович був достатньо мудрим і зваженим керівником, і десь за 2 місяці запросив мене до себе . Тоді він сказав щось типу «Я готовий тебе бачити в своїй команді, ти попрацюй, але про тебе дуже багато говорять і це тобі не робить честі».

Ті слова тоді мене дуже мобілізували і навіть трохи налякали, я думав: що ж я вже зробив не так? Зараз я вже чудово розумію, що це такий хід, аби зробити тебе ще кращими і стимулювати більше працювати.

Наша співпраця була класною. Керівника такого рівня у мене ніколи не було. Це дуже спокійна і виважена людина, яка давала можливість реалізуватися усім своїм підлеглим. Якщо у тебе були ідеї прагнення, він завжди підтримував. Дуже позитивний та водночас вимогливий керівник. Спитайте в кого завгодно - він ніколи в житті не кричав. Але його погляд і відчуття того, що ти чогось не зробив з дорученого – це було гірше за будь-який крик. Це змушувало всіх працювати.

Він дуже добре бачив людей, але, мабуть інколи в них помилявся, як і кожен з нас.

Коли він запропонував мені стати заступником міського голови, для мене це було дуже неочікувано. Я думав, що це має бути політична посада, або дуже близька йому людина. Я ж був штатним працівником, яких, мабуть, десятки. Але ми швидко створили довірливі стосунки.

Зараз мені вже весло про це все згадувати. Микола Ярославович був життєрадісним, веселим чоловіком. Ось пригадую, як знайомив свою тоді ще дівчину з Миколою Ярославовичем. Він з серйозним виглядом сказав, що я минулого тижня був наче не з нею. Настя жарт зрозуміла, і він потім розповідав, що це такий собі «штатний» жарт. А ще розказував, що одного раз так із кимось пожартував, а потім цілий вечір носив шампанське чиїйсь дружині, яка того жарту не зрозуміла. Моя дружина і досі усміхається, коли згадуємо цю ситуацію».


Заступник міського голови Юрій Моклиця пригадав, що коли Романюк став мером, він не підтримував його кандидатуру. «Юнацький максималізм підказував не підтримувати всього, що стосувалося влади. А познайомилися спершу через обговорення можливості влаштування велодоріжок у місті.

«Він запропонував мені стати радником по велодоріжках на громадських засадах. Я був у «Народному фронті», і спитав його, чи не буде нам заважати партійна робота. А він каже: чому має заважати? Мова йде про доріжки. Він мене запросив, бо я розумівся на цій темі, а не тому, що я чийсь там знайомий чи ще щось.

Коли відбулися вибори і почали призначати заступників. Я був претендентом, але до останнього не вірив, що такий сценарій стане можливим. Але він дав мені кредит довіри – не знаючи мене достатньо, ризикнув.

Кожен місяць роботи для мене був переломним у позитивний бік до сприйняття його як людини. Як менеджер він надзвичайно виважено та толерантно ставився до мене як до підлеглого. Одного разу, щоправда, викликав «на коврик», а сам говорив дуже спокійно. От умів так Микола Ярославович поставити ситуацію: зробити легкий натяк, який тебе моментально мобілізував, ти зразу починав думати, що зробив не так. Я ще тоді нічого не знав про його дипломатію та вміння практично будь-які ситуації повертати на позитив.

Ось, наприклад, розкажу про випадок, коли до нього приходили працівники батьківського комітету виступати проти турнікетів. Це була моя ідея, Микола Ярославович підтримав її. І от батьки прийшли жалітися на мене, я сидів збоку. Вони почали щось говорити на емоціях, я вже був готовий опонувати, але він дипломатично натякнув помовчати.

Тоді я почав спостерігати. Зустріч тривала не менше години, усі прийшли накручені, з претензіями. До кінця зустрічі вони нічого не добилися, бо його позиція не змінилася – турнікети будуть. Але ті батьки йшли звідти такими щасливими – ледь не обіймали Миколу Ярославовича і дякували, питали чи можна ще прийти.

Він був надзвичайним у плані дипломатії.

Микола Ярославович жодного разу не просив зняти питання чи не виносити, якщо він не погоджувався. А ще він дуже вмів підтримати. Я іноді просто заходив до нього в кабінет і запитував, чи все роблю правильно. А він витримував свою паузу і казав - правильно.

Я вже відчув, що його по людськи не вистачає. Він створив таку атмосферу, що навіть труднощі не приносили негативу. У моєму життя цей рік - дуже спокійний та виважений період, і це його заслуга».

***
Чи не найдовше пліч-о-пліч з Романюком пропрацював його багаторічний заступник в обл- та міськраді Юрій Вербич. Вони познайомилися ще у 1987 році, і за словами Вербича, вже тоді було видно, що це ініціативна та конструктивна людина, яка працює на результат.

«Я був у близьких стосунках з Миколою Ярославовичем і мав високий рівень довіри, чим дуже пишаюся. Я можу сказати, що це людина з великої букви, яка була постійно націлена на результат. От коли йго запитували чому він залишає «ПриватБанк» із високим рівнем запрлати та досягнень,він казв «Там себе я вже вичерпав, хочу чогось нового, масштабнішого, аби бачити результат роботи.

Він мав імідж керівника,який здатний на компроміси та здатний вирішти будь-яке питання, навіть найскладніше. Навіть його опоненти ставилися до його рішень з повагою.

За всі роки роботи ми на ділі побачили, хто такий Микола Романюк. Скільки я з ним працював, я ніколи не чув, щоб він підвищував голос. Всі завжди дивувалися, який він спокійний і виважений, і я для себе зробив висновок, що його сила якраз і була в цьому спокої та ліберальних принципах керінвництва. Він ніколи не приймав рішення наспіх, навіть у складних питаннях, де розходилися думки та була дискусія. Любив брати паузу, навіть у нагальних питаннях. Зрештою, завдяки такому підходу він завжди вигравав.

Микола Ярославович умів вислухати людей та їх почути. Я можу стверджувати, що він був мудрим керівником. У нас завжди були дискусії пр розподілі бюджетних коштів, Микола Ярославович завжди наголошував, що гроші треба вкладати в розвиток і поступ, а не просто проїсти. Час підказав, що він був правий.

І ще один штрих – часто говорять ніби він мало часу виділяв родині. Дійсно, фізично це було так, бо Микола Ярославович завершував робочий день близько десятої вечора. Та сім’я у нього завжди була на першому плані. От як у нас буває? Часом наради якісь нескінченні, і дзвонить хтось із рідних, ну ми збиваємо. Він собі ніколи такого не дозволяв - завжди підіймав слухавку і казав: «Марічко, я передзвоню, бо зайнятий».

Протягом останніх півроку ми зауважували, що у Миколі Ярославовичу вже не так легко працювати. Проте він завжди казав, що все нормально, не варто хвилюватися. Ми хотіли допомгти - пропонували взяти відпустку, натомість він відкидав ці розмови – мовляв, треба ще багато доробити.

Вже сьогодні, аналізуючи, роблю висновок, що він просто поспішав. Хотів завершити те, що не встигав. За це йому хвала».

***

Заступник міського голови Сергій Григоренко пригадав, що познайомився із Романюком ще у 2004 році. Тоді Григоренко працював на фірмі «Пакко», та отримав завдання взяти у Романюка інтерв’ю у рамках підготовки вітання для керівника фірми Володимира Мікуліча. Тоді Романюк приймав Григоренка у своєму кабінеті та розповідав про дайвінг у Єгипті.

«Наступний разу ми «знайомилися» коли він став міським головою, а я - вдруге депутатом міськради. Спочатку не все у нас складалося. Я десь критикував його дії, бо вважав їх не зовсім правильними. Але поступово ми спрацювалися. Особливо тісно ми спілкувалися крайніх 3 роки, коли в березні 2014 року я став секретарем Луцької міської ради.

Працювати з ним було цікаво. Романюк добре знав етикет, і спонукав мене навчатися у нього. Завжди підказував як правильно приймати людей та вести документацію. Він був тонким знавцем етикету, і це стосувалося і іноземних гостей, і методів прийому громадян.

Він був доброю людиною. Ми, молоді, завжди схильні до більш кардинальних рішень, а Микола Ярославович вчив людяності. Було дуже цікаво розмовляти з ним про походи. Ми обоє туристи і він завжди цікаво розповідав про свої здобутки, наприклад похід на Алтай. Ця тема нас ближувала. Ми планували, що поїдемо до мого тестя на рибалку, але на жаль ці плани не збулися.

Ми бачили, що останній рік він дуже хворів, тому намагалися придумати різний відпочинок для нього. Придумали ще покатати його на літаку над Луцьком. З Тарасом Яковлєвим ми подарували йому такий сертифікат на політ. Він ще казав, що настане весна і він згодиться.

Також командою мали поїхати на рибалку, він теж чекав весни для цієї поїздки.

Мені завжди хотілося йти на роботу, бо є такі «злі» керівники, до яких недобре відносишся. Ми його поважали, він давав максимальну волю. Він довіряв, але як робили помилки «по-батьківські» давав поради, легко сприймав нові ідеї.

Він завжди турбувався про свою команду. Заходить якось ввечері, а я працюю. А він каже: «У Вас молода жінка, йдіть додому».

Він був людяний. Це була людина з гумором, він сам любив жартувати та добре сприймав жарти над собою.

Пам’ятаю в серпні 2015 року, на його день народження ми з Яковлєвим замовили картину.

Оскільки Микола Ярославович був в комсомолі, то йому близька така тематика. Є така відома картина «Ленін на суботнику», де Ленін іде на фоні Кремля і несе поліно з двома робітниками. Ми намалювали таку ж картину на фоні Луцького замку, де на кашкетах замість зірок були тризуби, і я, Яковлєв та Романюк несемо це поліно.

Ми вручили цю картину, і всі сміялися дуже щиро та довго.
Завжди після ефірів, зустрічей із громадськістю, публічних заходів я йому телефонував, бо була важлива його думка, бо він завжди підказував. В п’ятницю, після громадських слухань я зловив себе на думці, що хочу йому зателефонувати. І згадав, що його більше немає…»

***

«Освітянський» заступник мера Андрій Киця познайомився із Романюком, працюючи на посаді директора школи №1.

«Чомусь Микола Ярославович разом зі своїм сином вирішили, що внук мера має навчатися саме у гімназії №1, де я на той момент був директором. Вони офіційно, які і всі інші, написали заяву. У першій школі така схема, шо спочатку приносять документи, а тоді відбувається співбесіда. Так от, він вже тоді дуже не хотів, щоб той внук чимось виділявся. Зразу сказав - ми як всі, зі всіма, не треба ніяких там «поза чергою». Тому перше, на що я можу звернути увагу - простота, людяність, і порядність.

Я не знаю, чому Микола Ярославович так вирішив, та після виборів він мені запропонував посаду заступника. Ми працювали разом і я вважаю, що ми завжди знаходили точки дотику у тих питаннях, які я курую. Завдяки співпраці вдалося завершити багато проектів, ще більше було у планах. Висновок – він був дуже добрим господарником.

Я вважаю його унікальною людиною у багатьох відношеннях. Аналізуючи останні півроку я розумію, що людина важко хворіла, але він ніколи не жалівся. Тепер я можу сказати, що це була дуже мужня людина. Він ніколи не анонсував на публіку, якщо щось було не гаразд. Для мене він лишився таким самим, як і тоді коли ми познайомилися чи почали працювати».

ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.