Чужа гра: соромно і страшно
Останнім часом я не можу позбутися відчуття, що насправді став учасником масовки якоїсь апокаліптичної п’єси.
Як і більшість моїх колег і друзів виріс на книгах і фільмах, де добро перемагає зло. І добро – благородне, чесне, справедливе.
В Україні беззаперечно відбулась революція. Народ, відчувши себе ошуканим і розуміючи, що суспільний договір не дотримується, скористався своїм правом на повстання. Найсміливіші стали польовими командирами, герої стали безсмертними. Так було, так є, так буде. Про це напишуть історики і поети.
Перша перемога здобута. Закочуємо рукава і працюємо? Розгрібаємо сміття, проводимо персональні розслідування, спасаємо державу.
Але ж боротьба, як форма людської діяльності, а тим більше боротьба переможна, п’янка і… до неї звикаєш. Бути героєм престижно: тебе поважають, себе поважаєш. Але є одна небезпека. В глибині душі спить ненависть. За народ, за себе, за побратимів, що загинули. Це природно. Всі ми з крові і плоті, і нервів…
Ненависть по-різному переноситься. Щоб втамувати в собі біль втрати і розпачу потрібний досвід, мудрість, віра. Тому, найлегше піддаються спокусі молоді люди і надто емоційні особистості.
Ворога треба принизити! (Краще знищити, але теж принизивши).
Починаються репресії. Революція все оправдає. Історія все спише.
Час поваги до опонента (чит. ворога) минув. Ми перемогли. Горе переможеним. І хлопчаки без досвіду будь-якої творчої праці, без усталених суспільних табу, з яскравим юнацьким нігілізмом хочуть самоствердитись. Треба створити образ – максимально брутальний образ. Щоб боялись. Потім побити якогось авторитетного дядька, поставити на коліна переможеного, надути щоки і зруйнувати старий режим.
А десь далеко злий Горлум це все покаже по телевізору і залякає доросле населення цілої країни. «Дивіться, які вони дикі».
А ми і раді.
Ми оправдуємо дурників, які б’ють депутата в туалеті за інакодумство.
Ми граємо в Запорізьку Січ і вибираємо міністрів на вічевому зборі.
Ми даємо злочинцям неформальну владу і зброю.
Ми цілі сфери життя віддаємо непрофесіоналам.
Ми слухаємо бабусю з минулого, яка оком не моргнула, коли на Кавказі готувався в тому числі і український сценарій.
Ми згадуємо про двомовність, коли нас вже бояться і не вірять…
А що ми думали, коли зі смолоскипами йшли Києвом? Який образ ліпили?
Одне тішить: тверезіємо. Попереду довга боротьба - боротьба з ненавистю…
Як і більшість моїх колег і друзів виріс на книгах і фільмах, де добро перемагає зло. І добро – благородне, чесне, справедливе.
В Україні беззаперечно відбулась революція. Народ, відчувши себе ошуканим і розуміючи, що суспільний договір не дотримується, скористався своїм правом на повстання. Найсміливіші стали польовими командирами, герої стали безсмертними. Так було, так є, так буде. Про це напишуть історики і поети.
Перша перемога здобута. Закочуємо рукава і працюємо? Розгрібаємо сміття, проводимо персональні розслідування, спасаємо державу.
Але ж боротьба, як форма людської діяльності, а тим більше боротьба переможна, п’янка і… до неї звикаєш. Бути героєм престижно: тебе поважають, себе поважаєш. Але є одна небезпека. В глибині душі спить ненависть. За народ, за себе, за побратимів, що загинули. Це природно. Всі ми з крові і плоті, і нервів…
Ненависть по-різному переноситься. Щоб втамувати в собі біль втрати і розпачу потрібний досвід, мудрість, віра. Тому, найлегше піддаються спокусі молоді люди і надто емоційні особистості.
Ворога треба принизити! (Краще знищити, але теж принизивши).
Починаються репресії. Революція все оправдає. Історія все спише.
Час поваги до опонента (чит. ворога) минув. Ми перемогли. Горе переможеним. І хлопчаки без досвіду будь-якої творчої праці, без усталених суспільних табу, з яскравим юнацьким нігілізмом хочуть самоствердитись. Треба створити образ – максимально брутальний образ. Щоб боялись. Потім побити якогось авторитетного дядька, поставити на коліна переможеного, надути щоки і зруйнувати старий режим.
А десь далеко злий Горлум це все покаже по телевізору і залякає доросле населення цілої країни. «Дивіться, які вони дикі».
А ми і раді.
Ми оправдуємо дурників, які б’ють депутата в туалеті за інакодумство.
Ми граємо в Запорізьку Січ і вибираємо міністрів на вічевому зборі.
Ми даємо злочинцям неформальну владу і зброю.
Ми цілі сфери життя віддаємо непрофесіоналам.
Ми слухаємо бабусю з минулого, яка оком не моргнула, коли на Кавказі готувався в тому числі і український сценарій.
Ми згадуємо про двомовність, коли нас вже бояться і не вірять…
А що ми думали, коли зі смолоскипами йшли Києвом? Який образ ліпили?
Одне тішить: тверезіємо. Попереду довга боротьба - боротьба з ненавистю…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 16
Популярне
|
15 років ув'язнення отримало подружжя, яке скоригувало ракети рф на лікарню в Херсоні
Сьогодні, 13:00
|
0 |
|
Сухопутні війська: ТЦК працюють цілодобово, прийти можна у будь-який зручний час
Сьогодні, 12:49
|
0 |
|
Муніципали влаштували облаву у центральному парку Луцька
Сьогодні, 12:33
|
0 |
|
На Волині у 46-річного чоловіка вдома знайшли боєприпаси
Сьогодні, 12:20
|
0 |
|
23-річний волинянин побив дерев'яною палицею знайомого: чоловік – у реанімації
Сьогодні, 12:04
|
0 |
Щодо горлума не хвилюйтесь - у нього на один реальний привід 10 вигаданих; той один навіть не помітять.
"Ми граємо в Запорізьку Січ і вибираємо міністрів на вічевому зборі." - ігри скінчились. Обираємо так тому,що лише таким чином наш вибір не вкрадуть різного масштабу фальсифікатори.Лише так ми можемо обрати не менше зло, а справді добро.
"Ми даємо злочинцям неформальну владу і зброю." - злочинці якраз при владі формально і їхні вірні пси зі зброєю нас беззбройних розстрілюють сотнями.
"Ми цілі сфери життя віддаємо непрофесіоналам." - ми більше 20 років віддавали професіоналам, які нас лише грабували і поставили зараз на краю прірви. Годі! Від чесного "непрофесіонала" буде значно більше користі ,ніж від підступних,корисливих та брехливих "фахівців".
Наші герої гинули не для зміни табличок на кабінетах "професіоналів",тому не стійте на шляху революції - роздавить.)
уловил суть происходящего.
З месиджу чітко прослідковуються прототипи і персонажі. Втім, це лише одна сторона реалій. Питання далеко не таке просте і пояснюється не лише молодечим максималізмом, нігілізмом чи парвеню. Багато з них чесні та щиро хочуть позитивних змін, але не мають освіти/досвіду/самоконтролю тощо.
Є багато обгрунтованих запитань (претензій) до перших посадовців, до іменних з народнофронтовими політсил і їх сателітів (значно вище стандартного несприйняття чи осуду влади). І це інша сторона реалій. Представники цього прошарку гарно розмовляють/імпозантні/вміють керувати емоціями(суть-лицемірні), але мають гниле нутро.
Взявшому на себе ношу (будь то "однотуровий" чи місцевий депутат) потрібно робити дієві кроки, щодо запобігання (обмеження, припинення) того, з приводу чого висловлюється стурбованість.
Якось так, якщо коротко.)