Від репресій – до реабілітації

Минуло два роки відтоді, коли на мене одягали наручники… Це був час приниження, знущання, обшуків, кримінальних справ та несправедливих судів. Прийшов час – і з мене зняли всі обвинувачення.

Переглянув ще раз свої публікації на ВолиньPost: «Кримінальна подяка професору – від влади» та «Роздуми професора медицини… в наручниках». Миттєво думка спинилась на Євромайдані. Подумалося, наскільки мої проблеми дріб’язкові, порівняно з тим, що відбувалося там.

На Майдані я побував тричі. Під час останніх відвідин поклав квіти пам’яті загиблим Небесної сотні, де навічно вписані й імена волинян: Василь Мойсей, Сергій Байдовський, Едуард Гриневич, Іван Тарасюк.

Згадав багатьох сміливих волинян, які на Волинському Майдані боролися проти злочинної влади. Якби не вони, ми б не здобули іншої України. Я міг би отримати 8 років в’язниці, на чому зокрема наполягав один із прокурорів, волинянин Денис Шубін.

Промайнула постать слідчого прокуратури Андрія Лизуна, котрий цинічно й цинічно заявляв мені, ветерану праці та «дитині війни»: «Ми ще не таких ламали!..»

Сам собі задав запитання: а може, я дійсно в чомусь був винний? Вкотре проаналізував свій життєвий і творчий шлях на Волині…

В 1993 році мене запросили створити на Волині вищу медичну освіту. Завдяки тодішнім керівникам області та міста Володимиру Блаженчуку та Антону Кривицькому створив при волинському педінституті медичний факультет.

Проте прийшла нова влада – і віддали цей факультет на Галичину. Попри те, що на той час на Волині було для його повноцінного існування практично все: прекрасна матеріальна база обласної та міської клінічних лікарень, понад 50 фахівців, які мали наукові ступені з медико-біологічних дисциплін.

Для громадськості нове керівництво області сказало: немає бази – нема фахівців для вищої освіти. А сьогодні ми могли би мати вже понад 1000 фахівців із вищою медичною освітою, які працювали на Волині та зберігали здоров’я своїх земляків.

Після переведення факультету на Галичинну я міг продати виділене мені як науковцю житло та поїхати звідси, проте обрав інший шлях: вирішив зробити для Волині щось потрібне й фундаментальне.

У 1996 році створив приватний Луцький біотехнічний інститут – як філіал Міжнародного науково-технічного університету. Знову допоміг Антон Кривицький, котрий усвідомлював необхідність розвитку в місті приватної вищої освіти. За період з 1996 по 2012 роки вдалося створити повноцінне студентське містечко: навчальний корпус, гуртожиток на 100 місць, їдальню, спортивний комплекс, побудувати першу в Західному регіоні православну церкву на території вищого навчального закладу...

Для створення такого студентського містечка НЕ БУЛО ВИДІЛЕНО ЖОДНОЇ БЮДЖЕТНОЇ КОПІЙКИ. Більше того – жодної копійки з Міжнародного науково-технічного університету. Хоча УСІ ФІНАНСОВІ ДОМОВЛЕНОСТІ З МОЄЇ СТОРОНИ БУЛИ ДОТРИМАНІ (про що свідчать регулярні банківські платежі до центрального офісу вузу).

Луцьким біотехнічним інститутом під моїм керівництвом підготовлено понад 2000 фахівців із різних спеціальностей, які є актуальними на ринку праці. Зекономлено для держави 75 мільйонів гривень, оскільки підготовка одного фахівця цих спеціальностей обходиться державі у 10 тисяч гривень на рік. Були створені робочі місця для більш, аніж 100 волинян, сплачено в бюджет близько 10 мільйонів гривень.

У цій ситуації я використовував надану державою спонсорську допомогу. Все, що було створено мною, залишиться людям, які повинні вміло це використовувати на благо нашої незалежної України.

Визнаю, що при фінансово-господарській діяльності я міг допустити окремі погрішності, але вважаю, що при цьому жодної злочинної діяльності НЕ БУЛО І НЕ МОГЛО БУТИ. Я ні в кого не забрав бізнесу та нікого не обманув.

Настав 2012-й рік. Нащадки покійного керівника МНТУ Юрія Бугая вирішили рейдерським шляхом забрати створене майно, яке належало до створених мною підприємств, та навіть забрати моє особисте майно. За лобіюванням судді ВГС України Алли Демидової було сфальсифіковано шість судових справ із позбавлення мене цього майна.

Саме суддя Алла Демидова була головуючою на всіх цих засіданнях, аби звершити свої злочинні дії. На підставі цих рішень проти мене порушили кримінальну справу нібито за використання службових повноважень у корисливих цілях. Проти моєї дружини-пенсіонерки – жертви політичних репресій (1948-1953 років) порушили кримінальну справу. Спонсорство нібито шляхом залякування студентів – перекваліфікували на хабарництво. І це при тому, що вона в інституті навіть не працювала (про що свідчать записи в трудовій книжці). Слідчі прокуратури Андрій Лизун та Денис Шубін отримали команду «ФАС!» і ПОЧАЛИ РОБОТИ СВОЇ ЧОРНІ СПРАВИ.

Було заблоковано усі рахунки, в тому числі пенсійні, що заборонено чинним законодавством. Позбавлено ліцензії Володимир-Волинський медико-технічний коледж, який готував медичних фахівців для сільських районів Волині на межі з Польщею (за статистичними даними, мешканці цих районів живуть на 5-7 років менше, ніж їх сусіди за Бугом).

За період 2012 -2014 років відбулося більше 20 судових засідань, де мені доводилося доводити свою невинуватість. Я звертався в усі відомі державні правоохоронні, судові органи – і практично скрізь отримував відписки. Більше 10 народних депутатів, до яких я звертався за допомогою, радили мені: «Шукай вихід на СІМ’Ю» Януковича…

Я дивуюся злочинній суті колишнього керівництва нашої держави. Віктор Янукович обіцяв, що «почує кожного», але не почув ні мене, ні мені подібних… Не почули мене і міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, прокурор Волинської області Андрій Парака, губернатор області Борис Клімчук..

У мене нема на них образи. Господь дав їм таке мислення, за що вони зрештою й поплатилися посадами та довірою людей. У мене немає образи і на тих, з яким я працював, дав можливість захистити дисертацію, дав постійну роботу їх сім’ям і цілим родинам. На тих, хто сьогодні очолює створений мною вуз, якому я віддав свої 20 років свого життя. Їхню ницість та недолугість я відчув, коли вони перевели мене на посаду двірника у вузі, який я створив. БОГ ЇМ СУДДЯ…

Спали на думку слова письменника Григорія Мединського: «Убивцю можна зрозуміти, але не пробачити, негідника не можна зрозуміти, але не можна пробачити». Мене звинуватили, нібито я злочинним шляхом заволодів майном, яке належало нащадкам Юрія Бугая. Використовуючи тодішню злочинну систему, намагалися зробити з мене злочинця.

В суді я довів, що не винуватий, бо в своїй діяльності діяв відповідно до чинного законодавства, згідно з положеннями Статуту, за рішенням Зборів засновників, нотаріальним посвідченням. Ні закону Божого, ні людського я не порушив.

І ось, уже після перемоги Майдану, у березні 2014 року, Луцький міськрайонний суд, а згодом і Апеляційний суд Волинської області таки визнали мою невинуватість. Усі наведені вище нормативно-правові документи при порушенні кримінальної справи не були враховані!

Зрозуміло, що така злочинна несправедливість влади, від якої постраждали тисячі й мільйони українців, і породила Майдан. Лише тепер, після його перемоги, в наше життя починає повертатися справедливість. І раніше репресовані отримують реабілітацію.