Додати запис

Хто хоче «На Зеландію!», або Макс Кідрук і його 33 нещастя

Якщо хтось читав Максового «Бота» або «Твердиню», то, напевне, уявляє собі автора, як Роберта Ленгдона в джунглях, із залізною витримкою і математичним мозком, запрограмованим на вирішення логічних задач. Але не тут то було, як кажуть. Нічого проти Макса чи, не дай Бог, «Бота» не маю. Ви просто почитаєте «На Зеландію!» і зрозумієте, що українці і за кордоном українці.

Зараз невеличкий флешбек у довідку: Макс Кідрук видав уже 7 книг-тревелогів (автобіографічні розповіді про подорожі), в яких описує свої мандрівки Латинською та Південною Америкою. Так-от, в основу цієї книги лягли події 2011 року, коли випало невтомному Максу захищати честь наших жінок аж у Зеландії. Нахабні «ківі» на місцевому радіо оголосили про конкурс «Виграй українську дружину».

Щасливому новозеландському переможцю було обіцяно тур до України, де йому протягом тижня поставлятимуть дівчат, аби вибрати «свою єдину». У нас на Батьківщині про це трохи поговорили, та й забули. Але Притула (той, що «Тернопільский Сірий») та Кідрук такого не забувають. Ось тоді і народилася ідея, як можна помститися і «прогриміти на всю Нову Зеландію», що Україна – не бордель.

А тепер обережно: в наступному абзаці згрішила «спойлерством». Допоки 2014 року тревелог вийшов друком, пріоритети в країні змінилися і його запам'ятали інакше. Справа в тому, що книга складається з трьох частин: «Єгипетська революція», «Велика дамаська неприємність» та, власне, «На Зеландію!» Повертаючись, поясню, чому назвала статтю «Макс і його 33 нещастя».

Почалося все з приїзду Кідрука в Каїр, який зустрів його не купкою звичних надокучливих таксистів, а революцією. І все було б нічого (де від нас той Єгипет!), але от революція дуже нагадала читачам нещодавні події на Майдані.

«Уже за півхвилини я не мав жодного сумніву в тому, що «захисники» Мубарака – несправжні. Колона начисто складалася з перевдягнутих працівників спецслужб. По-перше, там були лише чоловіки. По-друге, всі були на одне лице: високі, плечисті, по-воєнному акуратно підстрижені. По-третє, впадали у вічі транспаранти: міцні, добротно склеєні, кожна літера дбайливо вимальована через трафарет».

Суть зрозуміла. Бажання затримуватися в Єгипті, звичайно, не виникло. Час додому… через Дамаск. От тут і наступна порція нещасть: візи не дають, на кордоні хабарі просять, дівчата спокушають, а потім виявляються підісланими від «спецмитників». У цьому випадку Максові трохи більше б розсудливості, менше гонору - і все було б гарно. Та не забуваймо про «33 нещастя». Цей розділ раджу почитати тим, хто колись хоче побачити Сирію. До речі, там вже третій рік триває громадянська війна, яка розпочалася через 4 дні після від'їзду Макса.

А вже третя частина – це, відповідно, і є «джентельментська» поїздка до Зеландії. Тут ключові слова: Притула, Femen і плакАти. Далі – в книзі.

Після прочитання висновок один: всі революції мають однаковий сценарій і, на жаль, не за усі ініціативи дякують. Але книга хороша. Можна відпочити і посміятися. Цього нам часто справді не вистачає. Від себе зазначу, що варто звернути увагу на Максову першу - «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії». Після неї на душі стає веселіше, а життя кричить, що непізно «вляпатися» у хорошу історію. Дуже вам того раджу.

P.S. "Я ж бачу її (книгу "На Зеландію!" - прим.) інакше, бачу її настановою для тих, хто не ковтатиме образ і в майбутньому даватиме в зуби будь-кому, хто тільки посміє зневажити або зачепити Україну" (Макс Кідрук).
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Сідаю читати!
Відповісти
Прочитав! Шикарно!
Відповісти