Про чиновників-бандитів–2

Власне тепер не стільки про чиновників, скільки про їх друзів по справах темних – правоохоронців.

На жаль ми ще не дожили до часів, коли можна так просто відкрито назвати імена злочинців в погонах. Ще майже нічого не змінилось. Зараз, як і в 2004 – 2005 роках говоримо і говоримо про необхідність змін заради світлого майбутнього.

Так само багато говорили в 1991 – 1992 роках. Потім поділили посади, секретарі «обкомів-райкомів» вдягнули вишиванки і тепер законно і урочисто щорічно 24 серпня почали офіційно тішитись з того, що ми живемо в незалежній Україні, і гас ніхто не гнобить. Якби-то.

Ми не зможемо позбутись чиновницького, міліцейського бандитизму доти, доки не створимо суспільно-правову систему, в якій вчиняти злочин буде дуже дорого, а тому простіше і дешевше буде жити чесно.

Сьогодні все навпаки. І ось про справи вчорашні та й сьогоднішні. Йдеться про систему здирництва, яка підтримувалася і здійснювалася обласними підрозділами ряду державних служб України на території її областей. Наслідком цієї «діяльності» було, по суті, знищення малого та середнього бізнесу. Метою – знищення середнього класу, як такого, що здатний дієво протистояти чиновницькому диктату, «олігархам», утримувати економіку країни в стані постійного розвитку, захищати демократичні принципи, як це давно усталилось в країнах Західної та Центральної Європи.

Л.М.Кравчук про середній клас мало що знав; Л.Д.Кучма – не думав; В.А.Ющенко – ігнорував а В.Ф.Янукович – ненавидів, як можна ненавидіти свого ворога.

Про більшість політиків, нардепів, від комуністів до націонал-демократів взагалі не хочеться щось говорити. За таких кліматично-політично-правових умов в Україні розмножився особливий вид чиновників та правоохоронців, які всю свою життєву та розумову енергію спрямували на поїдання підприємців з метою звичайної наживи. Така собі популяція особливо небезпечних для людського життя мікроорганізмів.

Саме популяція і саме мікроорганізмів, бо для того, щоб красти, грабувати самотужки потрібно мати мужність, волю і розум, а в складі популяції це можна робити в стані розумової відсталості, патологічного боягузтва та необмеженої відданості начальнику.

Десь «наверху», на рівні Києва знаходиться «ум», на обласному рівні – «смотрящіє», як правило родичі, ну не менш за кума, а далі, за цією ж схемою по всій конкретно взятій області. Ідеальний обласний «треугольник»: міліцейський чин – прокурор – голова суду. З «треугольником» напряму «спілкуються» податківці, представники виконавчої влади, навіть на рівні перших осіб. Ніхто з них нічого не «шиє», але контролює, консультує та перед столичним «начальником» матеріально регулярно «відчитується».

Здирництво підприємців проводилось за дуже простою, але ефективною схемою, яка використовувала правову необізнаність, правову незахищеність підприємців, суттєві прогалини в законодавстві, відсутність ефективної системи контролю за діяльністю державних служб.

Справу розпочинає податкова міліція. Підприємцю надсилалися податкові запити з вимогою надати копії різного виду документів щодо його господарської діяльності. Більшість, аби не конфліктувати з владою, погоджуються виконати вимогу. Інші відмовляються, оскільки не відчувають своєї залежності від чиновників та різного роду службовців. Відмовляються, посилаючись на чинні нормативні акти.

Йдеться як про юридичних так й фізичних осіб. Згодом підприємців, які з першого разу надали копії документів працівники податкової міліції запрошують на «співбесіду», під час якої їм дають зрозуміти, що на них, за якимось там негласним наказом зверху, чекає ціла серія позапланових перевірок. Побачивши тривогу в очах підприємця, тут же ж пропонують йому «допомогу», відповідно, що з «не за так». Якщо підприємець погоджується дати і давати, йому обіцяють тривалий «захист» від податкових перевірок.

Часто густо рекомендувють своє підприємство, яке надає податковий кредит для зменшення суми по сплаті податку на додану вартість. Підприємц-відмовники потрапляють під позапланові перевірки, під час яких складаються акти, потім у них знімають податковий кредит, потім порушують кримінальну справу. Після цього підприємець, замість працювати днює і ночує в суді, а там і до розорення вже рукою подати. Після цього дехто з них, аби, як їм здавалось, врятувати свій бізнес, приймає пропозиції податківців.

Усі, хто погодився на співпрацю з «владою», так чи інакше, сподівалися на те, що вони тепер житимуть під «охороною» «знайомих» податківців, які мають зв’язки в прокураторі, в УБОЗі, інших правоохоронних установах й навіть судах, бо так їх в цьому завірили. Проте за якийсь час підприємцю передають «звістку», мовляв, проти нього там, на верху… є «недобра» інформація і для «її погашення» потрібно зробити певний грошовий внесок.

Погодившись перший раз, підприємець погоджується і цього разу, але такого роду «повідомлення» щоразу повторювалося і повторюються, а підприємець платить і платить за дурно, бо вже не може не платити, допоки в нього є гроші. Доля у тих, хто погодився і в тих, хто не погодився одна – банкрутство.

Тільки перший ще мав можливість потім піти в наймити, а протестант міг і мабуть може потрапити за грати.