Діти Бога. Частина третя: Безсмертні

Якусь мить я теж думав, що старий режим в Україні помер навіки. Що потроху стануть зникати корупція, бюрократія, економічні злидні.

Що омріяна, спокійна і сита Європа, яку ми бачимо на горизонті, стане нашою дійсністю. Стануть реалізовувати хай болючі, але ефективні реформи. Уряд з парламентом почне приймати чіткі і зрозумілі для всіх закони, за які скажуть «дякую» і малий та середній бізнес, й увесь народ України…

А почнеться все з того, що очиститься влада – і в центрі, і на місцях. Чиновники повернуться обличчям до людей. Все, що нагадувало старий корупційний режим викинуто на смітник історії.

Чесно, от десь так я собі уявляв. Мріяв. Сподівався.

Але виявляється – просто фантазував.

Бо краплинами, крихтами з мене усі ці сподівання вичавлювала РЕАЛЬНІСТЬ.

Частина цієї реальності – ось ця світлина з відкриття ПортCity.



Дивлячись на неї, я розумію, що нічого не змінилося. Хіба от обличчя. Деякі.

…БО колишніх у владі не буває. Вони там, як павуки в банці: одні зверху, інші знизу. Потрусив банку - верхні стали нижніми. І чекають наступного струсу, аби отримати шанс.

Влада безсмертна, стара вона чи нова.

Побувавши у владі, людина стає частиною закритого клубу для обраних. Члени його «по замовчуванню» мають переваги над усіма НЕчленами.

Чому так? Пояснення цього, як на мене, просте: влада сама себе змінити не може. А у нас зараз відбувається саме цей процес. Не може прогнила, корупційна система сама себе змінити на нову, здорову і міцну.

Спитаєте, що робити?

Немає в мене зараз відповіді.

Але я точно знаю, що цю відповідь знайдемо.

Поки ж що повторю те, що не втомлювався казати усім і кожному усі три місяці Майдану:

НЕ БУДЬ БАЙДУЖИМ!

P.S.

Колись новина про Майю Москвич – прокурора і Павла Данильчука – губернатора викликала у мене гомеричний сміх. А от зараз, дивлячись на фото, що вище, я думаю: а може було б трохи по-іншому, якби хоч частина тих радикальних кадрових пропозицій стала реальністю?..