Сєня

Ця історія – типова. Бо таких, як Арсеній, в наш час по Україні – тисячі. Гарних, молодих і ні в чому не винних чоловіків – цвіту нації.
Арсеній, а для друзів просто Сєня, - мій друг, сусід, разом ходили в школу, на пікніки в «посадку» (невеликий молодий лісочок біля дому), старший на два роки. З багатодітної сім’ї, ріс без батька. Пам’ятаю, як випроваджали його в армію, це, здається, було так давно… Потім відвідували його на службі у Великих Мостах. Ще через кілька років – разом у першій парі хрестили доньку теж нашого спільного друга – його ровесника.
Потім Сєня одружився, у нього двоє синочків – п’яти і одного року, живуть в рідному селищі Головне. Давно з ним не бачились і не спілкувались.
Але війна рано чи пізно прийде до кожного, прийшла вона й до мене, коли дізналась, що Сєня, добрий друг, важко поранений.
Ще кілька днів тому він був у комі, буквально недавно прийшов до свідомості. Але стан – стабільно важкий…

Зателефонували йому з воєнкомата, коли копав картоплю: так все й кинув на городі, побіг збиратись у воєнкомат, тягнуло його туди, напевно, - справжній чоловік.
Кілька тижнів перебував в Яворові, потім відправився в зону АТО, точніше, на війну. Дружині не признався, розповів про це лише селищному голові.
А далі – зла доля: 29 жовтня був важко поранений, вибіг перед танком, і біля нього розірвалась міна. У тілі – численні мінні осколки, вивезли в Харків, потім – до Львова, де перебуває й досі.
Лише 2 листопада добрі волонтери зв’язались з селищним головою та знайшли родину. Майже тиждень чоловік ще не приходив до тями. І ось зараз він уже відкрив очі, впізнав дружину, діток на фотографіях (правда, дуже розхвилювався), однак ще не говорить. Лікарі чекають, щоб трішки окріп організм, тоді пробуватимуть діставати осколки по всьому тілу.

Я зараз не можу уявити Сєню, адже він втратив одне око, через яке наскрізь пройшов осколок. Сєня, який завжди був спортивний та підтягнутий, зараз лежить на лікарняному ліжку, не рухається і не розмовляє! Боже, за що?
Киває головою, що другим оком бачить. Багато осколків там, де не зміг захистити бронежилет: в обличчі, в плечах, в голові. Молимось, щоб окріпнув швидше, адже попереду – не одна важка операція. Можливо, й за кордоном.
На щастя, навколо багато добрих людей, які вже допомагають і готові підключитися в майбутньому. Ціле селище збирає гроші для Арсенія, активно включилась місцева школа, селищна рада та сусідні селищні ради.
Мусимо включитись і всі ми.

Дружина відкрила картковий рахунок у ПриватБанк у гривнях:
5168 7554 0729 2099 (Боярчук Тетяна Іванівна).
Відкрито також в доларах і євро.
Молода жінка розповідає, що всі дуже допомагають і підтримують, тому намагається залишатись оптимісткою – стільки добрих людей навколо.
Кожна наша гривня допоможе врятувати життя Арсенія…