Чи станеться Мукачево на Волині?

Хвороба, яку не лікуєш, може вести себе по-різному. Згадайте, у кожного, хто відчував біль y боці, животі чи спині, пробігала думка: може мине? Часто біль проходить. І ми кажемо: хух! І забуваємо. А коли він повертається, то людина може й не згадати, що «дзвіночок» уже був. Але тоді і лікування може бути серйознішим. І хірургічне втручання – обов'язковим. І вади здоров'ю – невідворотними.

Вести себе так безвідповідально – злочин людини перед власним організмом. Усі ж згідні, правда? Чому ж тоді ми закриваємо очі на постійні прояви хвороби нашої країни? І щоразу, коли «біль» повертається, ми кричимо: де воно взялося???

Так, я про Мукачево. Про те, що інцидент, який стався там 11 липня, почався не минулої суботи. Про те, що ми ніби й «лікуємо» цю хворобу, а насправді вона тільки прогресує. Ми пишемо гарні закони, але десь «забуваємо» поставити кому, і зміст закону можна крутити, як дишло. І ми крутимо.

Ми говоримо, що щось треба змінювати у сусіда, у владі – і нічого не змінюємо в собі. Бачимо корупцію, недолугість, безгосподарність, байдужість у когось під лісом… І не розуміємо, що в нашому оці.

Ні, «лікарів» вистачає! Кого не спитай – усі знають, як лікувати. В якого політика не ткни, якого чиновника не смикни за полу…

А діагноз очевидний: ми втрачаємо країну.

Дай Боже, аби Мукачевим закінчилося – думає кожен з нас. Але куди подіти того «черв'ячка», який сидить всередині і голосом сумління шепче: ні! Не закінчиться! Будуть нові Мукачеви. Ще більш болісні. Ще більш масштабні. Якщо не перекрити контрабанду, не припинити чорні вирубки лісу та не поставити хрест на нелегальному видобутку бурштину… І зробити ще багато «маніпуляцій». А загалом це лікування називається очевидно – ре-фор-ми! Правда, ми про це знаємо? Але чомусь наші лікарі і далі б'ють в бубни, читають заклинання і використовують примочки там, де потрібен ніж хірурга.

До речі, ви не помітили, що Мукачево почалося й у нас, на Волині? Під офісом компанії «Континіум» у понеділок, 13 червня.

Це ж мирна акція протесту! – скаже читач. Не перебільшуй – додасть інший. Ха-ха! – повторять хором сотні скептиків.

Але будь-яка хвороба не починається з прориву гнійника. А всього лиш з маленького болю. Незначного. Несерйозного.

Спершу хлопці прийдуть до олігархів. Але їх мало, вони скоро «закінчаться». Тоді хлопці підуть до багатіїв. Їх більше. І «болітиме» серйозніше, але теж не смертельно. А потім підуть до тих, в кого хоч щось є.

Згодом почнуть гризти один одного.

Ігорю Єремеєву це серйозний дзвінок. І дзвонять ті люди, яким зовсім недавно він зі Степаном Івахівим дарували автівки для АТО. Може, саме на тих автівках до них і приїхали?..