Любешівщина - закрита зона?

Знаєте, яке найбільше озеро у Любешівському районі? Втім, не тільки у ньому, а й по цілому волинському басейну річки Прип`ять? Так, Люб`язь!

Воно розташоване поблизу однойменного села у межах національного природного парку «Прип`ять – Стохід».

У неділю на західних люб`язьких берегах зустрів знайомих з Червонограда – байдарочників Тетяну Швець та Михайла Сидорова.

Байдарочників, бо сьомого та восьмого липня на Любешівщині пройшов третій за ліком фестиваль «Поліська регата».

Хороших емоцій додав також фініш колег із газети «Волинь-нова» Сергія Наумука та Сергія Бороха.

Західний люб`язький берег виявився фінішною точкою дводенного маршруту Любешів – Сваловичі (по річці Стохід); Сваловичі – Хоцунь (уже по Прип`яті) – озеро Люб`язь.

Самі змагання були організовані районною державною адміністрацією, районною радою та керівництвом природного національного парку добре.

Але один нюанс (який не стосувався безпосереднього пересування по воді) змусив скривитися.

* * *

Повернуся до червоноградців. Познайомився я з ними у 2009-му під час перших всеукраїнських екстремальних змагань з водного туризму під назвою «Стохід-дербі». Я брав участь у «Дербі», як і вони.

Дистанція по Стоходу від села Гулівка Ковельського до села Рудка Червинська Камінь-Каширського (практично під самим Любешівським) районів була шалено складною. Настільки, що, скажімо, навіть професіонали з греблі – майстер спорту і кандидат у майстри спорту Ася Мухаметаліна та Настя Дмитрук – через поломку човна та незнання підступного (між названими селами) Стоходу подолали її, якщо мені не зраджує пам`ять, ледь не за півтори (!) доби. Вони дісталися фінішу, шалено нервуючи і ледь не плачучи.

Однаково дівчата є героїнями, бо ці шістдесят з лишком кілометрів є частиною Стоходу виключно чоловічою.

Шістдесят з лишком кілометрів – це якщо не помилятися. Інакше можна «накрутити» значно більше! Півсотні кілометрів з них – Стохід заболочений, а тому мілкий, завалений деревами, такий, що ділиться на чотири русла, два з яких – тупикові!

Ця дистанція – Стохід настільки важкий, що у мого капітана від постійних фізичних зусиль розірвалася рана. За якісь три-чотири години після старту наша байдарка була напівчервона від крові.

Ми зійшли з дистанції. Залишивши капітана стогнати від болю на узбережжі, пішов, орієнтуючись за мохом, що, як відомо, росте на північній частині дерева, шукати найближче село. Щоб мешканці цього села забрали возом і човна, і капітана.

Тобто «Поліська регата» у порівнянні зі «Стоходом-дербі» є, вибачте, шановні її учасники, чимось на зразок весільної подорожі.

Розібравшись з плином часу, на яку річку вони потрапили, більшість екіпажів «Дербі» прагнули фінішували, щоб просто... зійти на землю. При цьому не розраховуючи на якісь призи. І отримали переможці по-мінімуму: грамоту і ще якусь там дрібницю.

Натомість подарунки матросам і капітанам нескладної «Поліської регати`2012» були достойними. Ех, якби такі призи, які бізнесмен Ігор Єремеєв придбав переможцям і учасникам «Регати`2012», хтось зі «спонсорів» подарував учасникам «Стоходу-дербі»!

* * *

Під час «Дербі`2009» виявилося, що екіпаж одного човна зумисне підказав новачкам – капітану і матросу (до речі, дівчинці) човна іншого те русло Стоходу, яке є… тупиковим!

Якби названий вище підприємець НЕ погодився придбати переможцям і учасникам «Поліської регати`2012» подарунки, безпосередні організатори «Регати» теж виявилися б у своєрідному тупику: старт є, фініш є, переможці і учасники є, а достойних призів їм… немає і узяти їх ніде!
Кому від цього було б краще? Невже самим любешівцям, які, звісно, теж брали участь у змаганнях?

Тепер про те, що змусило скривитися.

А змусили скривитися чутки, що керівництво районної державної адміністрації ліпше б залишило переможців та учасників «Поліської регати`2012» без подарунків, аніж з подарунками від Ігоря Єремеєва. Кажуть, той, хто звернувся з проханням виділити подарунки на нагородження саме до цього підприємця, отримав добрячих «пілюлєй».

Чесне слово, ну не можна ж на усе дивитися через передвиборче скло!

Можливо чиновники з райдержадміністрації вважають, що названий підприємець прибув у їхній район з подарунками виключно тому, що конкуруватиме з Мартинюком на виборах до Верховної Ради по 23 виборчому округу?

Можливо свого земляка, Адама Мартинюка, вони так люблять, що бояться: «А раптом Адам Іванович нас до Єремеєва приревнує, якщо ми зустрінемо цього підприємця, та й будь-кого, нормально?»

Хочу вірити, що усе-таки помиляюся.

Тим більше що значна частина учасників змагань і близько не має до 23 виборчого округу відношення! І їм абсолютно байдужа можлива передвиборча суперечка між названими людьми.

Це, наприклад, згадані вище газетярі «Волині-нової», це названа команда з Червонограда, це команда «Світязь» з Шацького природного національного парку (у складі Віталія Турчика та Андрія Сидорука) тощо.

А згодом, можливо, у Любешівському районі опиниться як можливий кандидат до парламенту ще хтось, а потім – ще хтось. Господи, та ж можна розірватися, захищаючи від усіх територію на користь когось одного!

А може, нехай усе таки буде кілька кандидатів? Більший вибір – кращий вибір у підсумку! Та й монополія у вигляді одного кандидата на весь округ, комуніста, – це дійсно якось… по-комуністичному. І платить держава, платники податків (а значить і читачі) зарплату чиновникам не за те, що вони перетворять адміністрації у передвиборчі штаби.

Постскриптум. Будь-яка людина, котра підтримує здоровий спосіб життя (і свого, і тим більше земляків), заслуговує на повагу.