Луцьке мажоритарне помістя Ігоря Палиці

Мешканці Луцького мажоритарного округу (помістя) цього тижня, як і очікувалось, отримали вже традиційну нагоду прочитати у майже всіх газетах обласного центру Волині та на сторінках регіональних інтернет-ресурсів чергову інформацію про подвижницьке життя та діяльність передвиборчого «благодійника» і друга міського голови Луцька Ігоря Палиці. У численних (хоч часто і однотипних) замовлених статтях і новинах лучан переконують у тому, що Ігор Палиця – палкий борець за українську мову і що його карточка, яка голосувала за закон Ківалова – Колесніченка, веде самостійне життя і самочинно, без дозволу її власника, передається чи, може, здається в оренду в нехороші руки.

Прикметно, що у матеріалі «Мовні баталії місцевого і всеукраїнського значення», який дуже попахує замовним душком, і який без жодних докорів сумління розмістили редактори деяких волинських видань, у патріотичних (однак штучних) фарбах змальована не лише постать Ігоря Палиці, але й кинуто тінь на мого колегу-журналіста. Автор палицівського піар-опусу не стримував себе в нехороших висловах у бік того, хто наважився написати критичну, чесну і відверту статтю, порушивши монополію депутата-«тушки» та його штабу на інформацію у Луцьку.

Спостерігаючи масову тотальну присутність Ігоря Палиці у Луцьку, складається враження, що обласний центр Волині перетворився в його помістя. Тут Ігор Палиця контролює все: телебачення, пресу, інтернет. Переважній більшості редакторів поставлена чітка вимога: регулярно висвітлювати і оспівувати діяльність Ігоря Палиці і не допускати появи критичних публікацій в його бік. І треба віддати належне їх «громадянській» позиції: ця вимога виконується беззастережно.

У Луцьку Ігорю Палиці співає дифірамби місцева влада на чолі з самим сивочолим головою Волинської ОДА Борисом Клімчуком. Завдяки депутату-«тушці» після пожежі постане новий ЦУМ (де вже розміщено згадку про «Новий Луцьк») і на Театральному майдані відкриють фонтан.

Керівництво Волинського (чи Східноєвропейського) університету так активно сприяє Ігорю Палиці і возвеличує його діяльність, що починаєш забувати, чийого імені цей навчальний заклад. Дух Лесі Українки у рік виборів остаточно і безповоротно вивітрився зі стін національного університету. Натомість, деякі викладачі вищого навчального закладу перетворились тепер у звичайних агітаторів за депутата-«тушку», який у березні 2010 року проголосував за уряд Азарова-Табачніка.

Об’єднаний інтелект багатьох студентів, аспірантів, кандидатів, докторів наук віднині працює на штаб Ігоря Палиці. Можливо, лучанам варто чекати на видання монографії, присвяченої видатному служінню Ігоря Палиці на благо української нації та рідного Луцька, за авторством викладачів перейменованого ВНУ? Напевно, керівництву волинського вузу варто розглянути і питання вивішування червоного прапора на головному корпусі, адже за нього також голосував їх благодійник у квітні 2011 року.

Логіка поведінки деяких педагогів мені зрозуміла. Їх покращення життя (швидше, тимчасового характеру) – в руках кандидата у народні депутати і «благодійника».

Від них не відстають вчителі луцьких шкіл та працівники бюджетних установ. За поточної ситуації луцьку гімназію імені Модеста Левицького варто хоча б у передвиборчий період перейменувати у гімназію Ігоря Палиці. Адже, за логікою частини «інтелігенції» обласного центру Волині, депутат-«благодійник» зробив для їх навчальних закладів значно більше, ніж Леся Українка чи Модест Левицький. Головне для них, що зроблене Ігорем Палицею має матеріально виражену субстанцію.

Бюджетники Луцька чомусь не задумуються над тим, що саме їх «благодійник» посприяв дефіциту коштів у міському бюджеті Луцька цього року. Адже, він підтримав у Верховній Раді саме такий варіант Державного бюджету на 2012 рік. Хоча, можливо, для декого з’явилися підстави порадіти: тепер є можливість попрацювати на свого «благодійника» і покращити свій фінансовий стан хоча б до виборів. А якщо у листопаді-грудні зарплати не буде – ну що ж, зате турботливий Ігор Петрович знову у парламенті.

Під час виборів-2012 мажоритарні округи стали вотчинами багатих провладних кандидатів. Вони поставили під контроль ЗМІ, забезпечили лояльність і підтримку влади, мають власний бізнес і масово вдаються до методів прихованої купівлі голосів виборців. При цьому, не розкриваючи джерел своїх прибутків. Та й меру Луцька Миколі Романюку, вочевидь, приємніше відкривати певний об’єкт не за власні зароблені кошти самодостатнього міського бюджету, а за гроші спонсорів, з вдячністю промовляючи їх прізвища.

Таким кандидатам-«благодійникам» вигідно мати в окрузі залежних громадян і велику кількість незаможного електорату, бо забезпечені українці із більшою вірогідністю не підуть голосувати чи агітувати за певного кандидата за гроші.

Бідність, соціальна незахищеність, дефіцит бюджету, низькі зарплати і пенсії, безробіття, нездатність місцевої влади вирішити проблеми міста – ідеальні умови для кандидата-«благодійника» на мажоритарному окрузі. І такі депутати у Верховній Раді й надалі сприятимуть збереженню цих явищ, які вони і створили, оскільки це – запорука їх майбутніх перемог. Бо самодостатні громадяни не залежать від милості спонсорів і «благодійників».

Герасименко Петро