У ДИСКУРСІ СВОБОДИ

«Людина приречена на свободу»
Ж. П. Сартр

Майже чверть століття тому Україна стала на шлях самостійного розвитку. Зміни відбулися у всіх сферах людського існування. Трансформувалась і модель соціально-економічного розвитку. На заміну задекларованого і остогидлого ура-соціалізму у тіло суспільної свідомості безпардонно і нахабно ввели антикомуністичну ін’єкцію у вигляді примарливих капіталістичних ідей.

Замість поступової адаптації економіки та людської ментальності до соціально-економічних змін була ініційована і впроваджена варварська приватизація, що стала початком тривалого процесу деградації держави як могутнього важеля впливу на суспільні процеси. А це, в свою чергу, призвело до нескінченних політичних криз сьогодення, де політика проявляє себе чимось окремим від суспільства і держави, яка неспроможна вдовольнити реальні соціальні запити мешканців країни. Хоча, з іншого боку, послаблення держави дає людині більше простору для дії, більше волі у помислах, право вибору.

Потреба вибору породжує невизначеність як всеохоплюючу якість соціального буття, що стала причиною, джерелом протиріч як на рівні індивіда, так і на рівні суспільства. Багато хто вже звик байдуже проходити вулицею повз депресивно-відречено-лежачого перехожого, в той же час вимагаючи від держави посприяти у вирішенні особистих проблем. Звернімо увагу ще й на моральну амбівалентність різкого засудження корупції суспільством, для якого корупція – спосіб життя. «Драма капіталізму вбачається з цього погляду в невідповідності умов існування людини її сутності» - каже Мирослав Попович у своїй праці «Бути людиною». І тут є над чим замислитись.

Протиріччя соціального буття сучасного українського суспільства є наслідком неконтрольованого зростання соціальної ентропії. Прагнення до руйнування старих соціальних норм гіпертрофується у нігілістичне заперечення всього старого.

Нігілізм – атрибут молодих. Зникає повага до старших, до історії, культури і повага до собі подібного. Позитивістсько-орієнтована раціональна суспільна свідомість постсоціалістичної доби поступово перетворюється на квазісвідомість суспільства атомізованих індивідів-споживачів. У такому соціумі нівелюється будь-який раціональний авторитет, а життєво-важливі рішення часто приймаються на основі емоційного сприйняття, семіотичної спокуси без заглиблення у семантику, у співвідношення знаку і означуваного.

Суспільство споживання – безлика маса, яку легко спрямувати в потрібному напрямку. Гедонізм є чужим для раціональності. Фрік – ось ким є той, хто вказує на потребу раціонально оцінити дійсність. В даному контексті доречними є слова В. І. Вернадського, який доводив, що сила суспільства – функція прямо пропорційна рівню його свідомості, кількості простору для свідомої роботи людей, здатних мислити.

Безперечно, що ринок – ідея, яка заполонила усе: регуляторні документи, думки, спосіб життя, поведінку тощо. Продається все. Їжа, одяг, нерухомість владно прийняли до своєї компанії на ринкових прилавках совість, правду, історію, честь, гідність, гуманістичні цінності, людину. Однак, важливо звернути увагу на те, що торгівля здійснюється не результатами «праці у минулому». Ринок – царина прийдешнього. Тут продають «майбутнє». Продають можливості.

Цінність товару – не у кількості ресурсів, затрачених на його виготовлення, не у досконалості виробу, а в окресленні перед покупцем потенціалу, який міг би бути використаний для задоволення безмежних та всезростаючих потреб егоїстичного, страждаючого від одинокості та страху індивіда.

Погодьмося, що політика – теж ринок. Саме тут торгують майбутнім. Тут продукують обіцянки, або іншими словами, проводять грамотний маркетинг, де в якості товару виступає кандидат на посаду очільника населеного пункту, регіону чи країни. А передвиборча кампанія – це реклама, створення ілюзії невичерпних можливостей, які так необхідні людині.Тій, яка вже десятки років біжить по лезу ножа у напрямку надії на краще, втікаючи від проблеми виживання. Здається, що соціальне буття сучасності є тотальним межовим станом, пограничною ситуацією, простором проявлення екзистенції.

«Екзистенціальна непевність – жахлива суміш незнання та безсилля, а також невичерпне джерело приниження». Ось як характеризує Зигмунд Бауман трагедію соціального буття людини нашого часу. Прекаріат – нова суспільна формація, що виросла на ґрунті кинутого напризволяще пролетаріату і поступово зникаючого середнього класу. Прекаріат – це непевне суспільство сьогодення, якому все байдуже, в якому кожен живе сам за себе, кожен діє поодинці. Розвиток такого суспільства стає неможливим. Адже створення чогось насправді прогресивного потребує єднання і кооперації. Світ потребує колегіальності, але тоне у атомізації.

Соціальне буття масового індивіда – це реальність, наполовину створена імагологами. Буття людини роздвоюється. Маючи проблеми із забезпеченням вітальних потреб, індивід прагне виділитись, купляючи новий ґаджет. Не «мислю, отже існую», а «демонструю, отже існую» – ось девіз сьогодення. При чому, показую одне, думаю інше, а роблю третє.

Сучасна суспільна свідомість – когерентна. Все більше відходячи від реальності, вона втрачає смисловий зв’язок між думкою і дійсністю, між словом та дією, між політикою та державою. В даних умовах соціальний конфлікт бере початок від зіткнення соціальних мас, яких підштовхують перевірити свій світогляд на відповідність реальності. Тільки у такому дискурсі дві конфліктуючі соціальні маси мають дзеркально протилежні точки зору, але однаково когерентні свідомості.

Економічна прірва між дуже багатими та дуже бідними породжує соціальне напруження. З іншого боку, історія демонструє утопічність ідеї всезагальної рівності. «Не є ієрархічною тільки груда брухту», – писав Микола Бердяєв і був правий, адже будь-яка система має свою структуру. Ієрархічність соціального буття проявляється у соціальній стратифікації. На вершині соціальної структури завжди має бути еліта. У суспільствах різних епох критерієм, що визначав приналежність людини до вищих прошарків суспільства могли бути: походження, інтелектуальні здібності, харизматичність тощо.

Реальність сьогодення проявляється в тому, що пальним для соціальних ліфтів є гроші та влада. Минуле демонструє багатий масив гірких прикладів, який дає змогу заключити, що до влади рідко прагне той, хто її насправді вартий. Україна потребує духовних аристократів в часи, коли світ захворів на епідемію гедонізму. Тільки найкращі і найдостойніші здатні вести суспільство еволюційним шляхом, дорогою аскези та творення.

За визначенням М. Бердяєва, «аристократія є порода». Світове суспільство потребує правильної селекції духовно розвинутих людей для того, щоб не згнити у безодні тимчасових спокус. Суспільство без аристократії – безлика аморфна маса зі всіма наслідками, які призводять до його виродження.

Людино! Які б ілюзії тебе не тішили, проте, життєвий вибір – завжди за тобою. Ти приречена на свободу, так само як і приречена на еволюцію. Ціна питання – лише у кількості жертв та страждань, які стоять перед тобою на шляху до моральної досконалості.