Шлях до виконкомів

Шлях до виконкомів

19 листопада 2015 року на сайті Верховної Ради України оприлюднено петицію «Про узгодження роботи органів виконавчої влади з вимогами перетворення України з посттоталітарної на демократичну державу».

З текстом Петиції можна ознайомитись і підписати – Електронні петиції ВРУ https://itd.rada.gov.ua/petitions/Petition/Index/806?aname=published

Петиція пропонує реструктурувати місцеві органи виконавчої влади, запровадити принципово нові засади кадрового забезпечення реформованих органів влади.

2017 року на заміну обласним, районним державним адміністраціям мають прийти виконкоми. Таке заплановано в контексті майбутньої адміністративної реформи, метою якої є зміна системи місцевого врядування. Місцеве врядування має бути самодостатнім, що виражатиметься не тільки в праві самостійно вирішувати певні місцеві питання, а і що найголовніше – бути спроможними ці питання вирішувати. Просто свобода і просто бюджетні кошти, без відповідних спеціалістів ситуацію не змінять.

Станом на сьогоднішній день ми маємо стару пострадянську систему місцевого врядування. Саме систему, бо врядування забезпечується: 1) працівниками певного типу, 2) структурою державних адміністрацій, виконкомів міських, сільських рад, 3) пострадянськими традиціями, службовими правилами та нормативними документами.

Рано чи пізно Верховна Рада прийме необхідні закони, щодо децентралізації, починаючи з Конституції України. Прийме, бо є зобов’язання перед Європейськім Союзом та й державна казна значною мірою залежить від європейської, американської фінансової та політичної допомоги.

А от з традиціями, службовими правилами та працівниками органів виконавчої влади, справи є непростими – не поспішають «кадри», від першого і до останнього, щось змінювати з постсоціалістичного на європейське. Значною мірою це стосується і місцевого депутатського корпусу.

Реформувати країну можна: а) за наявності в центрі, областях, районах, містах, селах лідерів, бажаючих і спроможних здійснювати реформи; б) за наявності порозуміння між органами влади і суспільством щодо суті, мети та складності перетворення країни з одного стану на інший; в) за наявності в місцевих органах виконавчої влади належної кількості спеціалістів, фаховість яких відповідає,навіть не новим умовам урядування, бо цього ще немає, а творенню нового місцевого врядування. Але не можна оминути і того, що справи в країні залежать від кількості представників влади, які дуже добре знають, що дуже добре можна жити в дуже цивілізованій, розвинутій у всіх напрямках країні, а не в дуже «класній» конторі.

Що з переліченого ми маємо? З переліченого ми маємо реформаторські рухи в столиці і трохи десь в регіонах. А з іншого маємо металевий спокій місцевої влади і непохитне стояння на місці.

Немає чому дивуватись. Роками місцеві органи виконавчої влади формувались під владні бажання чергового Президента України та на догоду великому бізнесу. Оскільки між потребами першого і другими не було особливої різниці, то вони легко домовлялись. Формальні і неформальні можновладці діяли за давньосхідним правилом – «хочеш перемогти силу, що протистоїть тобі – очоль її». І ще за часів Президента Кучми усі ограни влади в Україні перетворились з реальних органів управління на незалежні від суспільства, «формально неприватні комерційні підприємства», зареєстровані як органи влади (виконавчої, судової і правоохоронної). А тому й досі в Україні будь-який чиновник, суддя, прокурор, податківець, правоохоронець, в своїй роботі домовляється, погоджує свої дії, не з законом, а з черговим «партнером по бізнесу», тобто з іншою «приватною» державною чи місцевою конторою, або представником капіталу, сформованого на несплаті податків. Власник приватизованого орган владу розраховується з її працівниками з державного, місцевого бюджету, а ще не заважає красти, тобто брати і вимагати хабарі.

Головним «досягненням» приватизованих органів влади є їхній «унікальний» кадровий склад. Будь-яка приватизована владна контора формувалась за принципами: малограмотність (не фаховість), слухняність, злодійкуватість. Малограмотність сприяє хабарництву, хабарництво породжує корупцію, яка спирається на слухняність та відданість начальству. Злодійкуватість – посилює слухняність. Ну а сліпа відданість начальству забезпечується розвинутим почуттям суспільної безвідповідальності. Мовляв, до біса той народ, мені моє життя забезпечує мій начальник.

Приватизовані органи влади заповнювались і заповнюються родичами; знайомими; запропонованими від впливових людей, як правило під виглядом того, що це, наприклад, «патріоти», «майданівці», а ще за хабарі. Головне, аби не потрапили справжні фахівці. Фахівці становлять велику загрозу для сучасної системи місцевого і державного врядування. Вони можуть викрити розумову убогість керівників та працівників кабінетів, чим внести смуту в голови членів суспільства, страх і невпевненість в голови чиновників, правоохоронців, суддів. Страх зруйнує корупційні схеми, єдине джерело матеріального забезпечення української бюрократії.

А якщо, а це треба зробити, фахівцям призначити нормальну платню, то для когось прийде армагеддон, або просто кінець.

Старі кадри не потрібно вмовляти, наставляти, лякати чи братись перенавчати. Ті, хто може змінитись – зміниться сам. Як з колишніми комсомольцям, частина яких на початку 90-х минулого сторіччя пішла в бізнес, а частина в запій.Значна частина колишніх ніколи не зможе поміняти «блага» на фахову працю.

Потрібно створити принципово нову систему, яка б бажання красти перетворювала на непосильну важку працю, щоб до органів виконавчої влади прийшли ті, через кого підуть реформи, ті, хто складе виконкоми, відмінні не назвою, а своєю суттю.
…

Вероніка Романович