Давайте мріяти правильно

Розповіли одну історію. Кажуть, було реально. Хоч, як на мене, то швидше сучасна притча. Може, й не нова. І трохи наївна. Але від того не менш правильна.

Історія така. Одного разу, коли чоловік полірував свій автомобіль, його шестирічний син взяв камінець і надряпав на боці авто декілька слів. У гніві чоловік схопив руку дитини і став бити по ній багато разів, не розуміючи, що може її покалічити. В лікарні через численні переломи дитина втратила свої пальці. Коли хлопчик побачив свого батька, з очима, повними болю, він спитав: "Тату, коли мої пальчики виростуть знову?". Чоловік відчув біль і нічого не відповів. Він повернувся до своєї автівки і почав копати її, спустошений своїм вчинком... Сидячи перед тією автівкою, він подивився на подряпини. Там було видряпано:"КОХАЮ ТЕБЕ, ТАТУСЬ".

* * *

Всі чули про американську мрію. Такий собі еталон успіху сучасної людини, повноцінний, заможний, активний спосіб життя. Коли усі рівні класичної «піраміди потреб» задоволені на всі сто.

Зізнатися, часто наші співвітчизники цю мрію сприймають примітивно і буквально: «жити по-багатому». З’явилася навіть «українська мрія»: жити краще, ніж сусід. Він купив машину – треба і мені купити, ще крутішу. Зі шкіри лізу, але втираю носа сусідові. Хоч на це і пішло 5-6 років… Але от халепа: за цей час у сусіда – нова машина! Розганяється до сотні кілометрів за 8 с. А моя – лише за 9. Що робити? Заспокоїтися і тішитися тим, що маю? Де там! Треба придбати автівку, яка розганяється за 7 секунд! А краще - за 6…

* * *

Скажете, займаюся моралізаторством? Але говорю це тільки тому, що сам, певно, відчув на собі вплив тої «мрії». Раніше, щоразу купуючи новий автомобіль, думав: «Треба купити кращий, ніж в інших». Але минало тижні два – і той омріяний «предмет гордості» ставав звичайнісіньким «засобом пересування», про який навіть і не думаєш інакше…

Межі в цій гонці немає. Не буде моменту, коли ти зрозумієш: от вона, вершина! Ті цілі, які ми ставимо перед собою, часто виявляються звичайним міражем в пустелі. Діставшись до якого, розумієш, що ні відпочинку, ні втамування спраги тобі не світить. Бо на обрії проглядається черговий міраж. До якого треба дійти.

Не головне, яка у тебе машина, будинок чи банківський рахунок. Головне, чи не страждають від браку уваги ваші діти? Чи отримує достатньо уваги і любові ваша сім’я? Чи приносить вам істинне задоволення справа, яку ви робите?

Скажете, банальні слова? А ви звірте їх зі своїм життям. І запитайте самі себе: чи живемо ми для того, аби люди, яких любимо, були щасливі поруч з нами?...