Гігієна мізків, або Кому заважають євреї?

У Луцьку заговорили про «антисемітизм». Усі в курсі історії про фразу заступника Луцького міського голови Сергія Григоренка, а точніше про «резонанс», який вона спричинила? Єврейська спільнота висловила обурення, Григоренко вибачився, загалом питання мало б бути зняте.

Та чомусь в останні дні від окремих людей чую налякане: «В Україні відроджується антисемітизм!». Так вже їх злякала та фраза Григоренка…

Тож давайте розберемося. З історії знаємо, що антисемітизм буває державний (коли переслідування євреїв відкрито чи приховано підтримує влада) і побутовий (сконцентрований у народній сентенції «если в кране нет воды, значит выпили жиды»).

За прикладами державного антисемітизму далеко ходити не треба. Згадати хоча б гітлерівську Німеччину (офіційний антисемітизм і крайня його ступінь – Холокост) і Радянський Союз (прихований антисемітизм). Той же СРСР був чи не зразковим прикладом антисемітизму побутового.

Звідки це бралося? Якщо просто, то євреїв і державні керівники, і громадська думка (часто підігріта тією ж державою) називала причиною своїх бід. Антисемітизм загострювався у кризові моменти історії. Приводів вистачало:

- легенди про всесвітню єврейську змову;
- церковна пропаганда про «проклятий народ, який розіп’яв Христа»;
- типова успішність і комерційна «жилка» євреїв і зумовлена цим заздрість;
- відсутність власної держави, що змушувало євреїв селитися по інших країнах і однією свою присутністю провокувати ксенофобію.

Що спільного в усьому цьому? Я схильний об’єднувати це словами «цинізм» (з боку держави) і «примітивність мислення» (з боку громадської думки).

Цинічна державна машина, аби тримати в покорі населення, завжди формувала образ ворога. Євреї були зручною мішенню для Гітлера. Щоб зрозуміти, як це було, досить глянути на сучасну Росію, де українці – така ж мішень для ідеологічної машини Путіна.

На побутовому рівні усе багатогранніше. Тут тобі і вплив «зомбоящика», і банальна заздрість, і промивання мізків різного штибу ідеологами: від батюшки в церкві до красномовного політика. (Кожен може знайти таких і серед сьогоднішніх партійних лідерів).

Усе це – не від великого розуму. Антисемітизм виживає лише завдяки банальній неосвіченості і, даруйте, тупості.

Будь-яка освічена людина назве десятки, якщо не сотні прізвищ євреїв, які зробили неоціненний вклад у світову літературу, мистецтво, науку. Вчені Альберт Енштейн, Зігмунд Фрейд, Нільс Бор, Ілья Мечников, літератори Айзек Азімов, Генріх Гейне, Франц Кафка, Володимир Набоков, Борис Пастернак, кіномитці Стенлі Кубрик, Марчелло Мастрояні, Сідні Поллак, психолог Абрахам Маслоу, художник Ісаак Левітан, рок-музикант Андрій Макаревич, актриса Наталі Портман… Сотні, тисячі знаменитих і безсмертних імен. Людей Землі. Громадян Світу.

Будь-якій сучасній людині, яка розуміє невідворотність глобалізації, очевидна згубність і «печерність» нетолерантності, ксенофобії, расизму.

Будь-якій людині, здатній аналізувати події і явища, очевидними є макроекономічні, законодавчі, історичні зрештою суспільно-психологічні, але аж ніяк не національно-етнічні причини кризових явищ.

Тож скажіть – які шанси має антисемітизм в Україні, на Волині, в Луцьку? Кажу вам – ЖОДНИХ.

Докази? Та хоч би Революція Гідності. Яка довела, що українці - сучасна, європейська нація. Нація освічених, прогресивних, інтелектуально сильних.

А антисемітизм якщо й має шанс на існування у 21 столітті – то тільки в умовах інтелектуальної антисанітарії. У запущених, засмічених мізках.

Тож не будемо тримати думки в чистоті і тонусі – будуть у них заводитися «антисемітські воші»…