Народ живе так, як ставиться до чиновника, або що заважає бути українцем

Народ живе так, як ставиться до чиновника, або що заважає бути українцем

Українській народ в Україні живе погано, тобто набагато і набагато гірше, аніж міг би жити. Чому? Тому, що, по-перше, свідомо чи за звичкою продовжує ще радянську традицію – добре живе той, хто має політичну або адміністративну владу, їх родичі і друзі. Владна посада лишається надійною гарантією заможного, добре забезпеченого життя. Найпрацьовитіші і талановиті мусять тулитись до можновладців, годити їм, аби отримати з владних рук те, що фактично належить людям. Або переборюючи себе, іти в депутати, тільки для того, щоб налагодити, або захистити свій бізнес.

По-друге, владна система України – це досі, особливо на місцях, особливо органи виконавчі влади, не фактична влада, а окремі клани з числа громадян України, які, на відміну від інших громадян, мають владні права та повноваження. В їх руках право розпоряджатись державними або місцевими коштами та контрольними органами. Для прикладу, кожний наркокартель побудований саме за такою схемою. По-третє, що випливає з першого і другого, суспільство, кожна конкретна людина для такої влади є об’єктом використання, а не об’єктом сприяння його виживанню.

Завдяки перерахованому Україна є найбіднішою країною в Європі, а через свою бідність є об’єктом зазіхання з боку інших держав. Ми щодня клянемо Путіна, замість того, щоб, бодай через речення, «добрим» словом згадати всіх попередніх Президентів, прем’єрів, багатьох політиків. Всі разом вони вели Україну до нужденності і до війни. Заслуговують «на народну любов» і чимало сучасних політиків і чиновників. Час поставити крапку нужденності і убогості, допоки нужденність не поставила крапку всім нам разом взятим. Ця крапка має складатись з цілого набору рішучих і помітних крапок.

Волинська область з її сільським господарством, а точніше з бідотою селян також чекає на свою крапку. Що ми маємо? Офіційно, якщо повірити повідомленням Департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації… (До речі, дивна і правдива назва департаменту - «…агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації», тобто «розвитку» не Волинської області, а лише облдержадміністрації), то на Волині, при всіх негараздах, все гаразд – і сіють, і жнуть, і жнуть, і сіють… «для забезпечення продовольчої безпеки країни та народу харчами». Не департамент, а машина для екскурсій у радянське минуле, бо так говорили в часи тотального продуктового дефіциту та холодної війни з Заходом. Але тепер все інакше – харчів вдосталь, дефіцит перейшов на гроші. То для чого Департамент береться розвивати волинське сільське господарство? Для подолання продуктового дефіциту, чи дефіциту грошей у селян?

Програма розвитку має бути програмою реформування сільськогосподарського виробництва у Волинській області. А для цього потрібно встановити і оприлюднити інформацію про:

1. фактичну кількість безробітних в селах;

2. про якісні показники життя на селі, про те, скільки народжується і скільки від чого та в якому віці вмирає;

3. про те, скільки і яких харчів на Волинь завозять з закордону та з інших областей України і чому;

4. про експортні можливості волинської продукції, про попит на волинські сільгосппродукти в інших областях України;

5. про реальні продуктивні можливості волинського краю;

6. про поширення на Волині сучасних технологій вирощування та перероблення вирощеної продукції;

7. про продуктивність праці, конкурентоздатність волинської с/г продукції;

8. про причини вмирання сільського господарства на Волині;

9. про розроблену департаментом реалістичну модель сільського господарства та стандарти життя селян у Волинській області;

10. про вартість реалізації цієї моделі;

11. про надійні джерела фінансування реалізації на практиці цієї моделі-плану розвитку сільського господарства, адже департамент пропонує програму, вчитайтесь, комплексну програму розвитку волинського с/г;

12. про концепцію та план дій з запобігання корупції при розподіли бюджетних коштів.

І найголовніше. Має бути інформація про те, як житимуть селяни в разі реалізації їхнього плану розвитку. Чи їздитимуть селяни так само на заробітки? Чи, при доброму здоров’ї, працьовиті селяни матимуть можливість заробити в себе вдома стільки, скільки потрібно сучасній людині, щоб, заодно, не кланятись перед начальством, бути українцем – вільною людиною.