Бурштинова лихоманка

На сьогоднішній день на фоні проведення в країні Антитерористичної операції, у той час, коли одні громадяни виборюють ціною власного життя українську незалежність та суверенітет, інші у складі бандитської “армії копачів”, знищують її природу та екологію, крадуть заради власної вигоди природні надра, наживаються на своїх земляках. “Бурштинокопачі” руйнують ґрунти та знищують ліси Житомирщини, Рівненщини та Волині, використовуючи для видобутку каміння не лише помпи та лопати, але й трактори та екскаватори.

Наслідком такої діяльності є повне знищення лісових насаджень, зняття родючих шарів ґрунту, зміна рівня підземних вод. Десятки, якщо не сотні, гектарів лісу перетворилися на місячну поверхню. Ліс випалюється з усією живністю, масштаби грабежів – колосальні. Заради грошей люди втрачають власні обличчя, їх душі опановує порожнеча, а голови – темрява. Вже сьогодні, з Червоної книги до Чорної можуть потрапити, як рослини, так і тварини.

Окрім екологічної катастрофи, згадана злочинна діяльність завдає також суттєвих економічних збитків. Внаслідок незаконного видобутку каміння державна казна недоотримує щорічно десятки мільярдів гривень, які пропорційно і рівномірно осідають в кишенях копачів Олевська, Сарн, Маневич, перекупщиків із Луцька, Рівного, Житомира, київських депутатів та генералів.

Такі дії, безперечно, не повинні залишатись поза увагою правоохоронних органів. Водночас, згідно загальнодоступних статистичних даних, з початку 2016 року за незаконний видобуток бурштину-сирцю в Україні набуло чинності лише близько 50 вироків суду. Незважаючи на наявний великий правовий інструментарій (статті 240 та 198 КК України, статті 52, 53, 53-1, 53-3, 63 КУпАП) та намагання правоохоронних органів подолати “бурштинову лихоманку”, старателі не припиняють своєї злочинної діяльності а ні на мить. Можливо, потрібно підходити до вирішення цієї проблематики більш радикальніше? Для прикладу, на місця стихійних копанок заводити не роти міліції особливого призначення (нацгвардію, добробатів), а механізовані бригади, у суміжних районах встановити комендантський час, а злочинців не прохати, а попереджати свинцем. Не завадило б, також, збільшити відповідальність за незаконний видобуток бурштину до “реальних” посадок за решітку. У той же час, розробити і законні механізми видобутку злощасного каміння.

В інакшому випадку, з такими високими темпами видобутку бурштину та повільною реакцією державних гілок влади, найближчим часом замість прекрасного українського Полісся у нас може виникнути місячний ландшафт, знищена екосистема та створена “влада копачів”.

Проблему нелегального бурштиновидобування не варто замовчувати, її масштаби необхідно наглядно демонструвати на загальнодержавному рівні, а суспільству - об’єднатись заради спільної боротьби з даним беззаконням заради майбутнього нашої країни та підростаючого покоління.